Державно-правові вчення періоду утворення феодальної централізованої держави та зміцнення абсолютизму в Росії

В історії політичних і правових вчень Симеон Полоцький виступив одним з перших серйозних ідеологів  освіченого абсолютизму в Росії. Його ідеї були поширені в XVII і XVIII ст. Безпосереднє своє продовження і розвиток вони отримали у сучасника Симеона, представника тієї ж «латинської орієнтації.

2) Феофан Прокопович (1681-1736)

Проповідник, реформатор церковного права в Російській імперії, богослов, філософ, історик, математик, релігійний та політичний діяч, мислитель, письменник. Свої правові і політичні погляди  виклав у полемічних творах і трактатах, написаних російською мовою у 1704-1730 рр.: "Епінікіон", "Правда волі монаршої", "Розшук історичний", "Слово  про царську подорож за кордон", "Слово про владу і честь  царську", "Передмова до Морського  статуту", "Богословські твори", "Слова і промови повчальні, похвальні і поздоровчі", "Трактат  про паї", "Міркуванняпро безбожжя", "Коротка повість про смерть Петра Великого, імператора Російського", "Історія про обрання і вошестя на престол... Анни Іоанівни, самодержиці всеросійської" та ін.

Правові і політичні ідеї Прокоповича  стали ідеологічною основою державних  реформ Петра І. Концептуальним історичним підґрунтям цих ідей були вчення Анаксимена, Геродота, Фукідіда, Аврелія, Лукіана  та інших античних авторів, теологів та гуманістів Ренесансу; філософським фундаментом - теорії Ж. Бодена, Р. Декарта, Ф. Бекона, Дж. Локка, Г. Галілея, Н. Коперника; юридичною і політичною базою - ідеї Г. Гроція, Т. Гоббса, С. Пуфендорфа та ін.

Прокопович був переконаним  прихильником природно-правової доктрини (з деяким теологічним забарвленням) та ідеї суспільного договору. Першим у Росії він порушив проблему походження держави. Обґрунтовуючи  існування природних прав людини та інших природних законів, мислитель  не погоджувався з Гоббсом в тому, що людина від природи зла і  перебуває у стані війни всіх проти всіх. Людину перетворювали  на "неприборкуваного звіра" тільки ті війни, які вдалося подолати завдяки  здоровому глузду самої людини і  сприянню Бога.

На думку вченого, найважливішим  природним даром індивіда є совість, яка змушує його творити добро. Зло, зовнішні супостати, внутрішні лиходії, здоровий глузд людей і замисел  Бога змусив їх згуртуватися, шукати порятунку  шляхом передавання своїх прав тим, у кого влада. Основне завдання держави - охороняти природні права людини, насамперед право на земне щастя, гарантувати їй свободи і вольності, охороняти природні закони: боятися  Бога, боронити своє життя, бажати незгасності  роду людського, не вчиняти іншому, чого собі не бажаєш, поважати батька й  матір. Головний обов'язок громадян - "свято  берегти повеління і устави государя, безперечно підпорядковуватись монархові  і дотримуватись законів, які  творить самодержець для "темної маси", в ім'я "всезагального  блага".

Політичним ідеалом Феофан Прокопович вважав абсолютну спадкоємну монархію на чолі з освіченим монархом-самодержцем, якому підпорядковуються всі, у  т. ч. і церква. Природна рівність людей  не веде до їх соціальної рівності в  суспільстві, але соціальні біди (жебрацтво, злодійство тощо) можна  усунути шляхом подолання неуцтва  й насадження освіти.

Основою теорії держави і державотворення, всіх правових конструкцій, на думку  Прокоповича, повинен бути "здоровий природний глузд". За задумом Бога, вільний і незалежний від природи  народ один раз вирішив передати владу монарху і за жодних умов не може її ні відібрати, ні обмежити, ні критикувати у будь-який спосіб. У зв'язку з цим монарх стоїть над законом, творить верховний  суд над підданими, сам є непідсудним  і видає беззаперечні повеління. Окрім монархії, вважає мислитель, існують  ще й аристократія, демократія та "змішана  держава", але вони не витримали  випробування історією і є непридатними і неприйнятними для Росії. Монархію, у свою чергу, Прокопович поділяв  на виборну і спадкову. Виборна  монархія не може бути стабільною державою, а тому найкращою її формою є монархія спадкова, яка має лише один недолік: спадкоємцем трону обов'язково стає старший син самодержця, але він  може бути нездібним до управління державою. Тому монарх повинен заздалегідь  призначити свого наступника з представників  свого роду, а той - ретельно готуватись до царювання.

Стосовно церкви, за Прокоповичем, одноосібна влада є неприйнятною, і найкращим органом управління має бути "соборний уряд, де питання  розв'язують уми багатьох і що одному недоступне, то доступне іншому, а чого не побачить інший, то третій побачить". Такий "колегіум з найвільнішим духом  у собі" обстоював Прокопович і для правосуддя.

Після смерті Петра І філософ  швидко переорієнтувався на услужіння  Анні Іоанівні, відступив від багатьох власних реформаторських поглядів, рішуче осудив "верховників" і  став жорстким консерватором, що налаштувало  проти нього староцерковну партію. Позиціями щодо піднесення науки, впровадження раціоналізму, ствердження "просвіченого деспотизму" Прокопович не поступався. І в останньому своєму творі, присвяченому імператриці, він писав: "Руський  народ такий є від природи своєї, що тільки самодержавним володарюванням хранимий бути може. А якщо якесь інше правило володіння сприйме, утримуватись у цілості і добробуті аж ніяк не зможе".

Отже, Феофан Прокопович був не лише натхненником і реформатором церковного права в Російській імперії, а  й засновником теорії освіченого абсолютизму, яку після нього  розвивали багато російських і українських  просвітителів. Помітна роль його і  в піднесенні релігійної і світської  освіти (праці "Перше повчання отрокам", "Буквар"), започаткуванні раннього класицизму в українській літературі, підготовці мовної ломоносівської реформи  у російській літературі, революційному  перетворенні церковних проповідей на засіб правового та політичного  виховання населення тощо.

Індивідуальні

1) Всі декабристи ставили завдання ліквідації кріпацтва і абсолютної монархії, станових привілеїв, проголошення основних демократичних свобод, наділення селян землею, недоторканності приватної власності. Природно, радикалізм здебільшого декабристів не виходив за межі буржуазно-дворянського змісту проголошуваних ними політичних завдань.

Рух декабристів поклало початок  осмислення цілого ряду політико-правових проблем, отримали розвиток в діяльності наступних поколінь російських революціонерів: самодержавство і дворянство; революціонери  й той народ, влада і інтелігенція; моральні аспекти політики та їх межі; ідейно-політичні й духовно-моральні витоки декабризму; декабризм і російський лібералізм; вплив на декабризм європейських і російських політичних ідей і ін

Сам рух декабристів не було однорідним: у ньому були помірковані політичні  діячі, висували помірні ідеї, були і радикали, які прагнули до корінного  перетворення всіх сторін російського  суспільства (хоча, на наш погляд, було б неправильно протиставляти  погляди одних поглядів інших - всі  вони об'єднувалися загальною ідеєю, спільним бажанням блага та прогресу Батьківщині). Не можна не брати до уваги і те, що повстання виявилося не підготовленим - смерть Олександра I і наступні за нею події застали декабристів зненацька.