Контрольная работа по дисциплине "Административное право"

адміністративних стягнень". У ньому сконцентровані норми, якими

регулюється виконання кожного з існуючих стягнень.

Необхідно зазначити, що адміністративні проступки здебільшого вчиняються

в один час, а розглядаються в інший. Між днем учинення діяння і днем

притягнення до відповідальності за це діяння проходить певний термін,

протягом якого може змінитися законодавство. Якщо стара норма скасована,

виникає питання, якою нормою потрібно керуватися: тією, що діяла на

момент учинення, або тією, що діє на момент розгляду справи.

Це питання вирішується по-різному, виходячи з матеріальних і

процесуальних норм.

За загальним правилом, особа, що вчинила адміністративне правопорушення,

підлягає відповідальності на підставі законодавства, що діє під час і за

місцем вчинення правопорушення (ч. 1 ст. 8 КпАП).

Тому акти, що встановлюють або посилюють відповідальність, зворотної

сили не мають і можуть застосовуватись лише щодо діянь, вчинених після

вступу цих актів у законну силу. Гуманізм адміністративного права

проявляється у встановленому законом винятку із загального правила,

відповідно до якого норми, що пом'якшують або скасовують

відповідальність, мають зворотну силу, тобто поширюються і на

правопорушення, вчинені до вступу таких норм у силу (ч. 2 ст. 8 КаПА).

2. Характеристика адміністративних стягнень. Сутність і мета

адміністративного стягнення зафіксовані в ст. 23 КпАП. У ній

підкреслюється, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і

застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне

правопорушення, в дусі додержання законів, а також запобігання вчинення

нових правопорушень.

Ст. 24 КпАП установлює такі види адміністративних стягнень; 1)

попередження; 2) штраф; 3) сплатне вилучення предмета; 4) конфіскація

предмета; 5) позбавлення спеціального права; 6) виправні роботи; 7)

адміністративний арешт.

 

До осіб, які не є громадянами України, може бути застосоване

адміністративне видворення за межі України (ст. 24 КпАП і ст. 32 Закону

України (ст. 24 КпАП і ст. 32 Закону

"Про правовий статус іноземців").

Усі названі стягнення тісно пов'язані між собою й утворюють єдину

систему, їх насамперед об'єднує загальна мета: захист правопорядку,

виховання осіб, що учинили адміністративні проступки, у дусі дотримання

законів, а також попередження вчинення нових проступків як самими

правопорушниками, так і іншими особами.

Кожне стягнення є покаранням, мірою відповідальності, призначеної за

проступки, а застосування будь-якого стягнення означає настання

адміністративної відповідальності і тягне для винного несприятливі

юридичні наслідки.

Адміністративні стягнення, як правило, полягають в позбавленні або

обмеженні прав чи благ. За вчинений проступок громадянин або

позбавляється якогось суб'єктивного права (права керування транспортним

засобом тощо), тобто звужується його правоздатність, або на нього

покладаються спеціальні обов'язки (сплата штрафу).

Адміністративне стягнення заподіює винному певні страждання, обмеження.

Проте покарання не є самоціллю, воно тільки необхідний засіб виховання і

попередження правопорушень. Стягнення є запобіжним заходом на шляху

вчинення нових правопорушенб з боку винного (приватна превенція) і

правопорушень з боку інших осіб (загальна превенція). Завдання

попередження правопорушень деякі покарання розв'язують не тільки своїм

виховним впливом, а й позбавленням правопорушника можливості знову

порушити закон.

Тому треба розрізняти заходи, що мають тільки виправно-виховний вплив

(штраф, виправні роботи) і заходи, які нарівні з виправно-виховним

впливом створюють умови, що виключають можливість учинення нових

правопорушень (конфіскація, позбавлення прав).

 

Адміністративні стягнення акладаються компетентними органами і

посадовими особами шляхом видання спеціальних індивідуальних актів

управління, що мають примусовий характер. Примусовий вплив повинен бути

справедливим, відповідати характеру проступку й особи правопорушника.

Його тяжкість залежить від тяжкості проступку.

Перелік стягнень дано у ст. 24 КлАП у строго визначеному порядку: від

менш суворих до більш суворих. Іншими словами, закон містить "щаблі"

заходів впливу. Ці "щаблі" потрібні й для тих, хто видає норми права, і

для тих, хто їх застосовує. Зокрема, вони мають велике значення, коли

видаються норми з альтернативними санкціями.

Кожне з наведених у статті стягнень не рівнозначне іншому за об'єктом

стягнення, усі вони не збігаються за обсягом і вагою впливу. Ця

розмаїтість відбиває множинність об'єктів адміністративних правопорушень

і засобів зазіхань на них, а також нерівномірний ступінь небезпеки

правопорушень.

За характером впливу стягнення поділяються на особисті, майнові,

особисто-майнові. Так, попередження й адміністративний арешт спрямовані

безпосередньо на особу правопорушника. До майнового належать штраф,

виправні роботи, вилучення і конфіскація предмета. Особисто-майновим

стягненням є позбавлення спеціального права. Це стягнення в тому або

іншому обсязі впливає на особистість через його майнові інтереси.

майнові інтереси.

Стягнення також можуть бути разовими, одномоментними (конфіскація,

попередження, штраф) і тривалими, розтягнутими в часі (арешт,

позбавлення прав, виправні роботи).

Законодавець поділяє стягнення на основні й додаткові. Дане положення

закріплене ст. 25 КпАП. У ній йдеться про те, що сплатне вилучення та

конфіскація предметів можуть застосовуватись як основні, так і додаткові

стягнення, а інші стягнення можуть бути тільки основними. За

правопорушення може бути накладене одне основне або основне і додаткове

стягнення. Додаткові стягнення не накладаються окремо, а приєднуються до

основного.

 

Кожне адміністративне стягнення містить правовіднов-ний потенціал. Його

застосуванням здійснюється припинення протиправного стану і відновлення

порушених проступком юридичних відносин.

Система стягнень суворо формалізована: ними є тільки ті заходи

примусового впливу, які законодавець визначив як адміністративні.

Будь-які інші засоби примусу, навіть якщо вони подібні до стягнення за

метою, змістом, назвою, до таких не належать. Так, треба відрізняти такі

стягнення, як адміністративний арешт (ст. 32), сплатне вилучення

предмета (ст. 28) і конфіскацію предмета (ст. 29), позбавлення

спеціального права (ст. ЗО) від таких заходів забезпечення провадження у

справах про адміністративні правопорушення, як адміністративне

затримання (ст. 261), вилучення речей і документів (ст. 265),

відсторонення водіїв від керування транспортними засобами (ст. 266).

Перелік стягнень, які містяться в ст. 24 КпАП не є вичерпним. Частина 3

даної статті передбачає, що законодавчими актами можуть встановлюватися

й інші види адміністративних стягнень.

У разі необхідності законодавець може збільшувати по-каральну силу

санкцій. Так, ст. 31 Закону "Про надзвичайний стан" (26 червня 1992 p.)

встановлено адміністративний арешт на термін до ЗО діб (при загальному

правилі до 15 діб, ст. 32 КпАП).

3. Види адміністративних стягнень. Попередження (ст. 26 КаАП)

застосовується як самостійна міра покарання за вчинення незначних

адміністративних порушень, а також щодо осіб, які вперше вчинили

проступок і при цьому мають добрі характеристики. Зміст попередження як

міри адміністративного стягнення полягає в офіційному, від імені

держави, осудженні протиправного діяння органом адміністративної

юрисдикції й у попередженні правопорушника про неприпустимість таких дій

надалі.

Воно розраховане на виховний ефект і не зачіпає ні майнових, ні інших

прав порушника.

 

Як і будь-яке інше стягнення, попередження потребує юридичного

оформлення у вигляді винесення письмової постанови, що відповідає

вимогам ст. 283 КпАП. Поряд із цим законодавець передбачає можливість

фіксації попередження в іншій установленій законом формі. Так, ст. 306

КпАП визначає, що за вчинення порушень, передбачених статтями 116, 1162,

117, 125, ч. 1 ст. 127 КпАП, адміністративні  стягнення у вигляді

попередження на місці оформляються способом, установленим Міністерством

внутрішніх справ або Міністерством транспорту. Однією з таких форм є таких форм є"Талон попереджень", у якому фіксуються порушення водіями транспортних засобів правил дорожнього руху.

До попередження, як і до будь-якого основного стягнення, може бути

приєднане додаткове стягнення. Усні попередження, які посадові особи

роблять громадянам, не можуть розглядатися як стягнення.

Попередження як адміністративне стягнення треба відрізняти від

попередження — запобіжного заходу протиправного поводження.

Суть попередження як запобіжного заходу полягає в тому, що порушнику

роз'яснюють протиправний характер його дій, зобов'язують їх припинити,

усунути допущені порушення і застерігають щодо можливості застосування

більш суворих примусових заходів. Це провадиться письмово компетентним

державним органом. Одночасно може бути встановлений конкретний термін

виконання обов'язку.

Попередження про припинення протиправної поведінки є самостійним

запобіжним засобом, якщо закон установлює, що спочатку до порушника

повинна застосовуватися ця міра, а у випадку подальшого невиконання

правового обов'язку — більш сувора. Так, знести самовільно зведену

будівлю можна лише в тому випадку, якщо і після зробленого попередження

громадянин продовжує порушувати закон.

Попередження про припинення протиправної поведінки провадиться, коли

правопорушення ще не закінчене, з метою припинення протиправної

поведінки й у встановлених законодавством випадках є обов'язковим першим

примусовим заходом.

 

Таким чином, даний запобіжний захід відрізняється від попередження як

адміністративного стягнення тим, що стягнення накладається за певний

проступок компетентним державним органом шляхом винесення спеціальної

постанови.

Попередження-стягнення необхідно також відрізняти від попередження як

заходу впливу щодо неповнолітніх (від 16 до 18 років), що застосовується

в порядку ст. 24 КпАП.

Попередження як захід впливу щодо неповнолітніх застосовується на

підставі постанови у відповідній справі про адміністративне

правопорушення, що виноситься згідно зі ст. 284 КпАП. Ця стаття

визначає, що в справі про адміністративне правопорушення може бути

винесена одна з трьох постанов: 1) про накладення адміністративного

стягнення; 2) про застосування заходів впливу, передбачених ст. 24'; 3)

про закриття справи. Таким чином, попередження, винесене в порядку ст.

24', не є стягненням. Це стягнення (засудження, негативна оцінка) від

імені держави особи, яка здійснила адміністративне правопорушення.

Штраф (ст. 27 КпАП) — це грошове стягнення, що накладається на громадян

і посадових осіб за адміністративні правопорушення у випадках,