Контрольная работа по дисциплине "Административное право"

установлених законодавством України.

Штраф — адміністративне стягнення накладається на правопорушників або в

адміністративному порядку (органами адміністративної юрисдикції,

повноваження яких визначені статтями 218-220' і 222-2447), або в

судовому (адміністративно-юрисдикційні повноваження міських і районних

судів визначені ст. 221). Це винятково грошове стягнення. Чинному

законодавству про адміністративні правопорушення не відомі інші форми

штрафу (наприклад, натуральний штраф). наприклад, натуральний штраф).

 

У адміністративно-юрисдикційній практиці штраф — домінуючий вид

стягнення. Насамперед це пояснюється тим, що він передбачений як єдиний

або альтернативний захід за більшість адміністративних правопорушень.

Адміністративний штраф не відшкодувальне (компенсаційне) стягнення. За

даною ознакою його необхідно відрізняти від цивільно-правового штрафу.

Перше (адміністративний штраф) — це захід впливу на психіку і майнове

становище правопорушника. Друге — компенсація матеріального збитку, що

заподіяний внаслідок порушення договірних зобов'язань.

За одиницю обчислення адміністративного штрафу, відповідно до Закону

України "Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні

правопорушення щодо посилення адміністративної відповідальності у

вигляді штрафу" від 7 лютого 1997 p., прийнято неоподатковуваний мінімум

прибутків громадян.

Як адміністративно-правова санкція штраф характеризується:

1) державним примусом;

2) обмеженням майнових інтересів  тих, до кого він застосовується;

3) одночасним (разовим) стягненням.

Штраф повинен бути сплачений порушником не пізніше 15 днів з дня

вручення йому постанови про накладення даного стягнення, а у випадку

оскарження або опротестування — 15 днів з дня повідомлення про залишення

скарги або протесту без задоволення. Якщо штраф накладено на особу у

віці від 16 до 18 років, а в нього відсутній самостійний заробіток, то

штраф стягується з батьків або осіб, що їх замінюють.

У випадку несплати штрафу у встановлений термін постанова про накладення

стягнення направляється для утримання відповідної суми з грошових

прибутків правопорушника. Якщо утримати штраф із цих прибутків не має

можливості, посадовою особою виноситься постанова про накладення штрафу

судовим виконавцем при районному (міському) суді. Судовий виконавець

спрямовує стягнення штрафу на особисте майно правопорушника. Якщо такого

не виявляється, за даним фактом складається акт, що затверджує суддя.

З тексту ст. 258 КпАП випливає, що незначні адміністративні

правопорушення, такі як пошкодження внутрішнього обладнання вагонів,

стекол у пасажирських поїздах, куріння у вагонах приміських поїздів,

куріння у невста-новлених місцях у поїздах місцевого і далекого

сполучення, а також у метрополітені (ст. 110); пошкодження внутрішнього

обладнання морських суден і куріння у невстановлених місцях цих суден

(ст. 115); керування річковими або  маломірними судами, які зареєстровані

в установленому порядку або не пройшли технічного огляду; перевищення водіями цих суден швидкості руху, стоянка в заборонених місцях,

недотримання вимог навігаційних знаків, порушення правил маневрування,

подача звукових сигналів, несення бортових вогнів і сигналів (ст. 116,

ч. З, 5); викидання за борт річкового або маломірного судна сміття або

інших предметів (ст. 116); порушення правил безпеки пасажирів під час

висадки і посадки при користуванні річковими і маломірними суднами,

куріння у невстановлених місцях на річкових суднах (ст. 117, ч. 1, 3)

тощо допускається накладення і стягнення штрафу на місці їх учинення.

ається накладення і стягнення штрафу на місці їх учинення.

Накладення і стягнення штрафу на місці вчинення правопорушень,

передбачених статтями 70, 73, 77, 90, 91, 153 допускається у випадках,

коли його розмір не перевищує трьох неоподатковуваних мінімумів

прибутків громадян (ст. 258 КпАП). При стягненні штрафу на місці

правопорушнику видається квитанція встановленого зразка, що є документом

суворої звітності.

Таке стягнення може застосовуватися до осіб, що звільнені від

кримінальної відповідальності на підставі ст. 51 Кримінального кодексу

України.

Оплатне вилучення (ст. 28 КпАП) застосовується тільки щодо предметів,

які стали знаряддям вчинення або безпосереднього об'єкта

адміністративного правопорушення. Воно полягає у примусовому вилученні

предмета, його наступній реалізації і передачі колишньому власнику

вирученої суми з відрахуванням витрат по реалізації. Фактично йдеться

про примусову реалізацію майна, що знаходилося в особистій власності

правопорушника. Це стягнення може бути основним або додатковим. Оплатне

вилучення вогнепальної зброї і боєприпасів не може застосовуватися до

осіб, для яких полювання є основним джерелом існування. Це стягнення

міститься в санкціях статей 121', 130, 133, 1661, 191,193.

Мета сплатного вилучення — виключити володіння предметом, забороненим до

використання або ж використовуваним з порушенням установлених правил.

Дана міра більш м'яка порівняно з конфіскацією і відрізняється від неї

сплатним характером.

За цільовою спрямованістю дане стягнення відрізняється від такої міри,

як реквізиція. Реквізиція (від лат. reguisi-tum — необхідне) — це

вилучення державного майна у власника в державних або громадських

інтересах з виплатою власнику вартості реквізованого майна.

Так, ст. 68 Кодексу "Торговельного мореплавства України" передбачає, що

капітан судна у випадку недостачі продовольства, "якщо усі життєві

припаси, у тому числі незнижуваний запас продовольства, вичерпані, з

метою загального розподілу має право провести реквізицію необхідної

кількості продовольства, що є в розпорядженні осіб, які перебувають на

судні, і реквізицію вантажу, що перебуває на судні і який може бути

використаний для харчування. Про реквізицію складається акт. Вартість

реквізованого продовольства та вантажу відшкодовується судновласником".

Конфіскація (ст. 29). Конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення

або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, полягає в

примусовій безоплатній передачі цього предмета у власність держави.

Дане стягнення застосовується органами адміністративної юрисдикції

(найчастіше суддями, митними органами, органами внутрішніх справ), як

правило, як додаткове стягнення (статті 46'; 85; 133; 160; 162 та ін.).

Як основне адміністративне стягнення конфіскація передбачена тільки за

порушення деяких митних правил (статті 208 і 209).

Це не компенсаційний захід. Відшкодування майнового збитку не належить

до цілей даного стягнення. Не пов'язана конфіскація і з задоволенням

будь-яких державних або громадських інтересів, її мета як громадських інтересів, її мета як

адміністративного стягнення полягає в примусі особи до виконання

покладених на неї обов'язків.

Адміністративно-правова конфіскація завжди є спеціальною (має

спеціальний характер). Це означає, що конфіскується не все майно і не

будь-які предмети. Конфіскація провадиться тільки щодо речей,

безпосередньо зв'язаних із проступком і прямо названих у законі (рушниць

та інших знарядь полювання, предметів спекуляції тощо).

 

Адміністративний арешт (ст. 32 КпАП). Даний захід відповідальності

встановлено за адміністративні правопорушення, що за ступенем

громадської безпеки наближається до злочинів. Він є найбільш суворим з

усіх видів адміністративних стягнень. Тому законодавець прямо зазначає,

що адміністративний арешт застосовується лише у виняткових випадках за

окремі види адміністративних правопорушень. Цією ж обставиною

пояснюється використання даного стягнення тільки в альтернативних

санкціях.

Призначається адміністративний арешт тільки судом (суддею) на термін до

15 діб. Його не застосовують до  вагітних жінок, жінок, що мають  дітей

віком до 12 років, осіб, які не досягли 18 років, інвалідів 1 і 2 груп

(ст. 32), а також військовослужбовців, призваних на збори

військовозобов'язаних, осіб рядового і начальницького складу органів

внутрішніх справ (ст. 15).

Винятковість адміністративного арешту означає, що можливість

застосування до правопорушника альтернативних заходів впливу старанно

вивчена і визнана недоцільною. У цьому зв'язку характерними є санкції

ст. 173 "Дрібне хуліганство"; ст. 178 "Розпивання спиртних напоїв у

громадських місцях і поява у громадських місцях у п'яному вигляді"; ст.

185 "Злісна непокора законному  розпорядженню або вимозі працівника

міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку,

військовослужбовцям; ст. 185' "Порушення порядку організації і

проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій". У них

підкреслюється, що дані проступки тягнуть адміністративний арешт лише в

тих випадках, коли з урахуванням обставин справи й особи правопорушника

застосування до нього інших заходів впливу визнається недостатнім.

За чинним законодавством адміністративний арешт передбачається за

вчинення таких видів правопорушень:

• незаконні вироблення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання

наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих

розмірах (ст. 44);

 

• дрібне хуліганство (ст. 173);

• розпивання спиртних напоїв у громадських місцях і поява у громадських

місцях у п'яному вигляді (ч. З ст. 178);

• злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції,

члена громадського формування з охорони громадського порядку,

військовослужбовця (ст. 185);

• порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних

походів і демонстрацій (ст. 185');

• прояв неповаги до суду (ст. 1853).

Крім цього, адміністративний арешт передбачений як наслідок ухилення

особи від відбування виправних робіт, застосованих за вчинення дрібного

хуліганства. Відповідно до ст. 325 КпАП, постановою судді невідбутий анства. Відповідно до ст. 325 КпАП, постановою судді невідбутий

строк виправних робіт може бути замінено адміністративним арештом із

розрахунку один день арешту за три дні виправних робіт, але не більш як

на 15 діб.

 

2. Право інтелектуальної власності.

 

У Конвенції, якою була заснована Всесвітня організація інтелектуальної власності (1967 р.) зазначається, що інтелектуальна власність об'єднує права, які стосуються:

 

1) літературних, художніх і наукових  творів;

2) виконавчої діяльності артистів, звукозапису, радіо - і телевізійних передач;

3) винаходів у всіх галузях  людської діяльності;

4) наукових відкриттів;

 

5) промислових зразків;

6) товарних знаків, знаків обслуговування, фірмових найменувань і комерційних  позначень;

7) захисту від недобросовісної конкуренції;

8) всі інші права, стосуються  інтелектуальної власності у  виробничій, науковій, літературній  і художній галузях.

 

Наведений перелік не є вичерпним, оскільки не можна назвати всі результати творчої діяльності людини, які з'являються у процесі розвитку людства.