Поняття законності і дисципліни та їх аналіз у службовій діяльності працівників міліції

Поняття законності і дисципліни та їх аналіз у службовій діяльності працівників міліції

З наукової точки зору актуальність проблеми законності полягає у тому, що вона належить до універсальних провідних категорій юриспруденції. Її значимість обумовлюється тим, що категорія законності нерозривно пов'язана з такими інститутами і сторонами державно-правового життя суспільства, як сутність і функції держави, в реалізації її політико-правового потенціалу щодо забезпечення і охорони соціально-правового устрою і правопорядку в суспільстві. У контексті реалізації цих важливих завдань законність висувається на перше місце, хоч і раніше привертала до себе увагу з огляду на її актуальність і складність.

Проблемі законності присвячено значну кількість публікацій як у  радянський, так і пострадянський періоди, де розглядалися різні аспекти її стану і ролі в суспільно-правових відносинах.

У сучасній юридичній літературі, як підкреслюється науковцями, «існує багато визначень законності, однак більшість публікацій на цю тему є застарілими» [1, с.29]. З таким висновком слід погодитися, оскільки як у суспільстві, так і в науці постійно відбуваються зміни.

В радянському суспільстві  і науці існували поняття «революційна законність» і «соціалістична законність». «Революційна законність» ототожнювалася партією більшовиків з диктатурою пролетаріату. «Наукове розуміння диктатури, - писав В.І. Ленін, - означає, не що інше, як нічим не обмежену, ніякими законами, ніякими правилами не обмежену, спрямовану на насильництво ... владу» [4, с.383]. На думку відомого російського філософа М.Б. Капустіна, «законність в епоху застою носила формальний характер, по суті вона була двоповерхова: внизу - для народу, а зверху - для влади» [8, с.17]. Як влучно зазначає він, «у казарменому суспільстві і законність казармена, тобто ворожа людині, антигуманна, це - моноліт єдиної петлі, яка одягнута на шиї всіх громадян» [7, с.36]. Їх суть зводилася до суворого і неухильного виконання законів і підзаконних нормативних актів усіма суб'єктами радянського права - державними органами, громадськими організаціями, посадовими особами і громадянами. «За таких режимів, - пише Ю.І. Римаренко, - людина як індивідуальність стає додатком держави, втрачає власне «Я». КПРС фактично була над державою, здійснювала нагляд за суспільством і кожним громадянином» [16, с.51].

У наукових дослідженнях того періоду основна увага зверталася на таку функціональну особливість, як режим законності. Слід підкреслити, що останнім часом все більше науковців схиляється до думки, що такий підхід до розуміння поняття законності є одностороннім і не враховує всіх соціально-економічних, політичних змін, що відбуваються в суспільстві. Так, на думку В.І. Степанова, «сама по собі вимога точного і неухильного дотримання права, взята у відриві від практики демократії, реалізації суб'єктивних прав, виконання обов'язків, не розкриває повністю змісту законності, перетворює її у формальний борг» [1, с.7]. Слід погодитися з авторами «Енциклопедії законодавства» у тому, що «керуючись вимогами сучасності, багато аспектів законності потребують переосмислення, інших підходів, оцінок, висновків, урахування правових реалій» [5, с.29]. В радянський період проблемі законності та її ролі в функціонуванні суспільних відносин присвятили свої фундаментальні дослідження С.С. Алєксєєв, М.М. Вопленко, Д.А. Керімов, В.М. Кудрявцев, В.В. Лазарєв, Т.І. Ойзерман, П.М. Рабинович та ін.

Існують труднощі розуміння  категорії «законність». Тепер є  понад двадцять різних підходів до її визначення [5, с.11]. На думку С.В. Околіти, законність - це «реалізована в політико-правовому режимі певної держави система ідеологічних, психологічних, політичних та юридичних вимог правової поведінки, котра адресується до вcix суб'єктів суспільної життєдіяльності» [14, с.12]. В.П. Ворушило вважає, що законність виражається «у точному i неухильному дотриманні й виконанні законів i заснованих на них нормативних актів державними органами, громадськими організаціями, посадовими особами i громадянами» [3, с.7]. В.В. Іванов зазначає, що «законність досить складне правове явище. Вона завжди пов'язана з державою i законодавством i обумовлена вимогами до населення, громадян, посадових та юридичних ociб дотримуватися її приписів» [6, с.8]. А.А. Стародубцев розглядає законність як «принцип державної діяльності, як метод державного керівництва суспільством i як режим суспільних відносин, що відповідає вимогам законів» [8, с.6]. Своє визначення законності пропонує І.В. Строков. На його думку, законність виступає як «правовий режим державного i суспільного життя та метод управління суспільством, що складається на основі комплексу правових i моральних норм та є засобом захисту прав громадян від порушень, несправедливості і свавілля» [18, с.9].

На наш погляд, оптимальним за змістом можна вважати визначення, запропоноване О.Ф. Скакун: «Термін «законність» походить від терміна «закон», будучи комплексним поняттям, обіймає yci сторони життя права - від його ролі в створенні закону до реалізації його норм в юридичній практиці. Законність відображає правовий характер організації суспільно-політичного життя, органічний зв'язок права i влади, права i держави, права і суспільства. Вимоги законності в рівній мірі відносяться до вищих органів державної влади і до інших державних органів, котрі приймають в межах своєї компетенції підзаконні акти (сфера правотворчості), до безпосередніх виконавців законів посадових осіб, а також громадських організацій, комерційних корпорацій, громадян (сфера правореалізації)» [17, с.483]. Аналізуючи суть законності, слід виділяти її правовий і психологічний аспекти.

Враховуючи вищевикладене, спробуємо сформулювати дефініцію  цього поняття. Отже,законність - це соціально-правове явище, що включає принципи, методи і режим дотримання та виконання норм права всіма учасниками суспільних відносин, спрямованих на захист держави, прав і свобод громадян України.Особливе місце у комплексі норм займають нормативно-правові акти, покликані сприяти забезпеченню законності і дисципліни серед особового складу ОВС. У цьому аспекті суттєву роль відіграє розпорядження Президента України від 26 березня 2002 р. №53/2002-рп «Про заходи щодо зміцнення дисципліни працівників та вдосконалення кадрової роботи у правоохоронних органах».

Соціологічний підхід до аналізу законності як важливої складової права і суспільства, як системи слід розглядати у контексті соціальної діяльності людей (прав і правових відносин в соціальній діяльності людей з їх соціальним статусом, який вони займають, соціальними функціями (ролями), які вони виконують, соціальними нормами і цінностями, прийнятими в даній системі соціально-правових відносин, а також індивідуальними якостями (соціальні якості особистості, мотиви, цінності, орієнтації тощо).

Виходячи з положення  про загальне і конкретне в  понятті «законність», вкажемо на те, що загальним в законності тут  слід вважати обов'язкове дотримання законів і підзаконних актів усіма суб'єктами права. Конкретне стосується дотримання норм права працівниками міліції в конкретних ситуаціях, обставинах, місці і часі. Отже, абстрактної законності не існує, вона постійно конкретизується, що й проявляється у службовій діяльності працівників міліції.

Службова діяльність працівників органів внутрішніх справ - це сукупність адміністративно-організаційних засобів і морально-психологічної  готовності виконання професійних  функцій, які ґрунтуються на вимогах  Конституції, законів, присяги, наказів  МВС і статутів, спрямованих на суворе дотримання законності і дисципліни. Службова діяльність за своїм змістом і обсягом як вид входить до ширшого родового поняття «діяльність».У філософії - «специфічний людський спосіб ставлення до оточуючої дійсності. Вона має суспільний характер і визначається суспільними умовами життя» [4, с.180].

Службова діяльність як соціально-правове явище має свій зміст, форму, принципи і методи функціонування, тісно пов'язані із законністю і дисципліною працівників міліції.

Теоретико-методологічний аналіз засобів, прийомів і форм аналізу  законності і дисципліни в службовій  діяльності працівників міліції  вимагає, по-перше, чіткого визначення ролі та місця нормативно-правових актів і приписів, їх сутності в управлінні процесами і явищами, що відбуваються в органах і підрозділах міліції; по-друге, наукового аналізу діалектики взаємозв'язку і взаємовідносин законності і дисципліни та їх впливу на всю правоохоронну діяльність; по-третє, визначення їх функцій, приписів і методів щодо удосконалення правових відносин і зміцнення правопорядку в державі.

Основними засадами, на яких ґрунтується вся службово-професійна діяльність міліції із забезпечення законності і дисципліни, є Конституція  України, що має найвищу юридичну силу гаранта забезпечення законності і правопорядку в державі. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Наступними за юридичною  силою правовими актами є закони, що приймаються Верховною Радою  України. Президент України видає  укази і розпорядження, які є  обов'язковими до виконання на території  України. Постанови і розпорядження, які видаються Кабінетом Міністрів України, мають відповідати Конституції, законам України та указам і розпорядженням Президента України.

У своїй службовій діяльності працівники міліції керуються нормативно-правовими  актами МВС України, які мають  прийматися відповідно до Конституції, законів, актів Президента і Кабінету Міністрів України.

Таким чином, закони і будь-які  інші нормативно-правові акти, що приймаються  в державі, мають відповідати  Конституції України, а акти, що мають  нижчу юридичну силу, - відповідати  актам, що мають вищу юридичну силу за своєю ієрархічною підпорядкованістю.

Діалектика функціонування нормативно-правових документів і підзаконних актів у діяльності міліції щодо дотримання і зміцнення законності і дисципліни відображає загальний стан ідеології і політики держави, об'єктивних і суб'єктивних чинників взагалі правової культури законодавця і правоохоронців. Нормативно-правові приписи тоді будуть ефективними, якщо вони правильно відображають не тільки загальний стан суспільних відносин як цілого, а й, насамперед, рівень і специфіку службової діяльності міліції як частини.

Реалізація функцій законності в службовій діяльності працівників  міліції може відбутися завдяки  принципам і методам, серед яких: 1) верховенство закону; 2) єдність і  всезагальність; 3) об'єктивність; 4) справедливість; 5) ясність і доступність; 6) державний  контроль; 7) невідворотність покарання  за вчинене правопорушення [20, с.66].

Методи реалізації законності в практичній діяльності правоохоронних органів ґрунтуються на конкретних принципах. Основний принцип законності, який втілений у верховенстві закону, означає, що «людина, її життя, здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнається в Україні найвищою соціальною цінністю. Права та свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави». Це підкреслено у ст. 3 Конституції України.

Законність в службовій  діяльності органів і підрозділів внутрішніх справ може бути реалізована завдяки методам. На наш погляд, їх слід розділити на організаційно-службові, правові та виховні. Організаційно-службові методи - це види службової діяльності працівників органів і підрозділів внутрішніх справ, спрямовані на забезпечення законності, що повинно ґрунтуватись на науково-методичному та організаційному забезпеченні. Власне правові методи ґрунтуються на суворому і неухильному дотриманні всіма працівниками міліції вимог чинного законодавства.

В службово-професійній діяльності працівників міліції, окрім законності, суттєву роль відіграє дисципліна. Поняття «дисципліна» полягає у дотриманні особою певних, встановлених у суспільстві, правил поведінки, встановлених нормами правопорядку взаємовідносин учасників суспільних відносин. Дисципліна - невід'ємний елемент функціонування суспільства, особливо, його силових структур.

Це, зокрема, підтверджує О.Ю. Синявська, яка дає таке визначення: «Службова дисципліна в органах внутрішніх справ - це система суспільних відносин, суб'єктами яких є працівники, які суворо і точно виконують згідно з порядком і правилами, встановленими законодавством України, присягою, статутами, нормативними актами Міністерства внутрішніх справ України і наказами начальників ОВС, що видаються в межах їх повноважень та дотримуються обмежень по посаді в процесі своєї професійної діяльності» [13, с.6].

В умовах морально-психологічного перевантаження, деградації моральних  цінностей в суспільстві, постійного зростання злочинності, політичного  протистояння суттєву роль відіграє дисципліна особового складу органів  і підрозділів міліції, яка фактично є основою функціонування системи і забезпечення стабільності в державі. Складність процесів соціальної трансформації, що відбуваються в державі, певним чином позначається на дисципліні особового складу міліції. По-перше, змінюється саме поняття «дисципліна» - обсяг, зміст і форма, а по-друге, складові частини дисципліни особового складу піддаються впливу соціальних змін, що призводить до значної трансформації службової дисципліни, появи та порушення деяких її форм. Як зауважує Д.О. Кобзін, в умовах глобальних змін, що охопили сучасне українське суспільство, «поняття «дисципліна» виходить за рамки режиму підпорядкування правилам. У свідомості індивіда воно набуває нових підстав, множинного і динамічного змісту» [2, с.2]. Суть поняття «дисципліна» полягає в дотриманні особою певних, встановлених у суспільстві правил поведінки, «встановленого нормами правопорядку взаємовідносин учасників суспільних відносин» [3, с.243].

Службова дисципліна, будучи одним із видів державної дисципліни, містить особливі форми зв'язків  і стосунків між начальниками та підлеглими, фахівцями різних служб та підрозділів, між підрозділами (стосунки координації та субординації), а також способи діяльності керівників, підлеглих, засновані на правових та моральних вимогах і спрямовані на підтримання правопорядку як в міліції, так і суспільстві в цілому. З огляду на методологію законність і дисципліна виступають як два взаємопов'язані явища, що активно впливають на регулювання суспільних відносин. Дисципліна - це сполучний ланцюг між законністю і правопорядком. Висока організація і дисципліна - важливий стабілізуючий фактор правопорядку.