Правових основ та особливості державного управління в галузі праці та соціальної політики

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ  УКРАЇНИ

ЗАПОРІЗЬКИЙ ЮРИДИЧНИЙ ІНСТИТУТ

Кафедра адміністративного права  та адміністративної діяльності

 

 

 

 

 

 

ПРАВОВІ ОСНОВИ ТА ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В ГАЛУЗІ ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ

 

Курсова робота з адміністративного права

 

 

 

 

ВИКОНАВ: студент

навчальної групи

 

 

ПЕРЕВІРИВ: викладач

Кагітін Д.В.

 

 

 

 

 

Запоріжжя — 2005

ЗМІСТ

 

ВСТУП

 

Ст.1 Конституції України ¹ наша країна проголошена суверенною і не залежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Саме така держава повинна в першу чергу дбати про благополуччя своїх громадян шляхом проведення зваженої державної політики, направленої на забезпечення соціального захисту населення та закріпленого Конституцією України (ст.43) невід’ємного права на працю, що дає можливість заробляти кожній людині собі на життя. Звідси випливає важливе значення державного управління в галузі праці та соціальної політики, яке визнається приоритетним напрямком державної політики, оскільки забезпечує реалізацію закріплених в ст.ст.43-46 Конституції України прав громадян на працю та соціальний захист. що беззаперечно визначає актуальність теми роботи.

При написанні роботи використовувалася  різноманітна література. Серед теоретичної  бази роботи слід виділити праці вітчизняних учених з адміністративного права таких як Ю.П. Битяк, Д.В. Кагітін, В.К. Колпаков, С.В. Кувакін, А.П. Скрипник та інші.

Нормативною базою роботи стали  норми Конституції України, основоположних Законів України що регулюють суспільні відносини в галузі праці та соціальної політики, нормативно-правові акти органів виконавчої влади та інші документи, що містять інформацію з теми даної роботи.

Об’єктом даної роботи є суспільні  відносини, що виникають у сфері  державного управління соціально-культурним будівництвом.

Предметом даної роботи є правові  основи та особливості державного управління в галузі праці та соціальної політики.

Метою даної роботи є вивчення правових основ та особливості державного управління в галузі праці та соціальної політики.

Для досягнення зазначеної мети в  роботі необхідно вирішити наступні завдання:

• розглянути організаційно-правові основи управління в галузі праці, систему органів державного управління в цій галузі;
• визначити головні завдання та напрямки державної молодіжної політики, а також компетенцію органів державного управління в галузі сім’ї та молодіжної політики;
• дослідити правові та організаційні основи державного управління в галузі соціального забезпечення;
• проаналізувати повноваження органів місцевого самоврядування сфері праці та соціального захисту населення.

При написанні цієї роботи використовувалися  такі методи дослідження як аналіз, синтез, індукція, дедукція, порівняння.

Робота складається з вступу, двох питань, висновків, списку літератури.

1. ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ В ГАЛУЗІ  ПРАЦІ

 

Основними важелями ринкової економіки  вважаються праця та соціальний захист населення. Зайнятість, соціальний захист і регулювання доходів населення  держава проголосила одним із пріоритетних напрямів, з прийняттям Декларації про державний суверенітет України ², Закону Украйни “Про економічну самостійність України”³.

Процес реформування оплати праці  в Україні розпочався з прийняттям у 1991 році Закону України “Про підприємства в Україні”⁴. Підприємства отримали право самостійно встановлювати фонд оплати праці, форми, системи розміри оплати праці, а також інші види доходів працівників згідно із законодавством.

У 1992 році було прийнято Декрет Кабінету Міністрів України “Про оплату праці”, на підставі якого підготовлено, з урахуванням положень Конвенцій та Рекомендацій Міжнародної організації праці, світового досвіду, і прийнято в 1995 році основний документ з питань регулювання оплати праці — Закон України “Про оплату праці” ⁵, що визначає економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності та господарювання. У 1993 році введено в дію Закон України “Про колективні договори і угоди”⁶.

Як зазначають Д.В. Кагітін та С.В. Кувакін, ці законодавчі акти сприяли позитивним змінам в організації оплати праці, основна суть яких полягає:

• переході від централізованої системи організації оплати праці до колективно-договірних принципів її регулювання та встановлення державних гарантій в оплаті праці;
• запровадженні системи укладання угод і договорів з питань організації плати праці на всіх рівнях - державному, галузевому, регіональному та на рівні підприємства тощо ⁷.

В Україні практично було створено законодавчо-правову базу регулювання оплати праці відповідно до міжнародних трудових норм. Водночас механізми державного і колективно-договірного регулювання плати праці ще були не опрацьовані в повному обсязі. До того ж на їх функціонування негативно вплинула недосконалість реформування грошово-кредитної та податкової системи, відставання у формуванні нових суб'єктів господарювання, створенні повноцінної системи соціального партнерства тощо.

Слід зазначити, що відповідно до Указів Президента України від 24 травня 2000 року “Основні напрями соціальної політики на період до 2004 року”⁸ та від 25 грудня 2000 року “Про Концепцію дальшого реформування оплати праці в Україні”⁹ передбачено заходи держави щодо:

• підвищення доходів населення та вдосконалення оплати праці;
• охорони праці та безпечної життєдіяльності;
• захисту трудових прав громадян.

Реформування оплати праці на зазначеному  етапі економічного розвитку України  здійснюватиметься з метою:

- підвищення платоспроможного попиту населення на товари І послуги як чинника, що сприятиме економічному зростанню виробництва;

- створення ефективних стимулів, до праці, підвищенню її якості та продуктивності тощо

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров’я в, процесі трудової діяльності, регулювання за участю відповідних державних органів відносин між власником підприємства, установи й організації або уповноваженим ним органом і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлення єдиного порядку організації охорони праці в Україні визначає Закон України від 14 жовтня 1992 року “Про охорону праці”¹⁰.

Державну управління в сфері  праці здійснюється Верховною Радою  України, Президентом України та Кабінетом Міністрів України. Проте спеціально уповноваженим органом виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері праці та соціального політики є Міністерство праці та соціального політики України (далі – Мінпраці). Відповідно до “Положення про Міністерство праці та соціальної політики України” затверджене Указом Президента України від 30 серпня 2000 року¹¹ основними завданнями Мінпраці України є:

• участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері зайнятості, соціального захисту населення, у тому числі громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, соціального страхування, оплати, нормування та стимулювання праці, охорони і умов праці, пенсійного забезпечення, соціального обслуговування населення, соціально-трудових відносин, трудової міграції;
• керівництво діяльністю державної служби зайнятості, проведення заходів, пов'язаних з ефективним функціонуванням ринку праці, сприяння раціональній, продуктивній і вільно обраній зайнятості, підвищенню якості і конкурентоспроможності робочої сили;
• розроблення і здійснення заходів для посилення  мотивації до праці, вдосконалення її оплати, організації та нормування;
• здійснення комплексного управління охороною праці та державного нагляду за додержанням у процесі трудової діяльності вимог щодо безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;
• забезпечення через систему підпорядкованих йому органів реалізації права громадян на соціальний захист шляхом своєчасного та адресного надання соціальної підтримки, в тому числі державної допомоги малозабезпеченим громадянам, у разі втрати роботи, працездатності, досягнення пенсійного віку тощо;
• забезпечення розвитку соціально-трудових відносин та захисту прав працюючих громадян шляхом здійснення державного нагляду за додержанням роботодавцями вимог законодавства про працю;
• розроблення заходів, спрямованих на реалізацію політики грошових доходів населення.

Мінпраці України узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє  пропозиції щодо вдосконалення законодавства  та в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів України.

Мінпраці України у процесі  виконання покладених на нього завдань  взаємодіє з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, відповідними органами інших держав, а також об'єднаннями громадян, релігійними об'єднаннями, благодійними організаціями та окремими громадянами.

Мінпраці України в межах  своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства  видає накази, організовує і контролює їх виконання.

Мінпраці України в разі потреби  видає разом з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади  спільні акти.

Нормативно-правові акти Мінпраці України підлягають реєстрації в  установленому законодавством порядку.

Рішення Мінпраці України, прийняті в  межах його повноважень, є обов'язковими для виконання центральними та місцевими  органами виконавчої влади, органами місцевого  самоврядування, підприємствами, установами та організаціями усіх форм власності  і громадянами.

Для розгляду наукових рекомендацій та пропозицій щодо головних напрямів розвитку у сфері праці та соціальної політики, обговорення найважливіших  програм та інших питань у Мінпраці України можуть утворюватися наукова  рада, інші консультативні та дорадчі органи.

Ринок праці — одна з важливих складових частин загального ринкового  механізму. Він створює конкурентну  боротьбу за робоче місце. Криза економіці  є однією з умов безробіття.

В умовах ринкової економіки й рівноправності різних форм власності правові, економічні та організаційні основи зайнятості населення України його захисту від безробіття, а також соціальні гарантії з боку держави реалізації громадянами права на працю визначає Закон України “Про зайнятість населення” від 1 березня 1991р.¹²

Зайнятість — це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих  та суспільних потреб, і, як правило, приносить  їм доход у грошовій або іншій  формі.

Державна політика України зайнятості населення базується на таких  принципах:

• забезпечення рівних можливостей усім громадянам, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії, в реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до здібностей та професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів і суспільних потреб;
• сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганню безробіттю, створенню нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;
• координації діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямами економічної і соціальної політики на основі державної та регіональних програм зайнятості;
• співробітництва професійних спілок, асоціацій (спілок) підприємців, власників підприємств, установ, організацій або уповноважених ними органів у взаємодії з органами державного управління в розробці, реалізації та контролі за виконанням заходів щодо забезпечення зайнятості населення;
• міжнародного співробітництва у вирішенні проблем зайнятості населення, включаючи працю громадян України за кордоном та іноземних громадян в Україні.

Для реалізації політики зайнятості населення і забезпечення громадяни, відповідних гарантій на всій території  України в порядку, що визначаєте Кабінетом Міністрів України, створюється  державна служба зайнятості, діяльність якої здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України та місцевих органів.

Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських, районних, міськрайонних, міських і районних у містах центрів зайнятості, центрів організації професійного навчання незайнятого населення і центрів професійної орієнтації населення, інспекцій по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення. До складу державної служби зайнятості входять також навчальні заклади професійної підготовки незайнятого населення, інформаційно-обчислювальні центри, територіальні та спеціалізовані бюро зайнятості, центри реабілітації населення, підприємства, установи і організації, підпорядковані службі зайнятості. У складі державної служби зайнятості створюється інспекція, що здійснює контроль за виконанням законодавства про зайнятість підприємствами, установами й організаціями, незалежно від форм власності і господарювання, фермерами та іншими роботодавцями.

Державна служба зайнятості:

• аналізує і прогнозує попит та пропозицію на робочу силу, інформує населення й державні органи управління про стан ринку праці;
• консультує громадян, власників підприємств, установ і організацій та уповноважені ними органи, які звертаються до служби зайнятості, про можливість одержання роботи і забезпечення робочою силою;
• веде облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування;
• подає допомогу громадянам у підборі відповідної роботи і власника 
  підприємств, установ, організацій або уповноваженим ними органам у підборі необхідних працівників;
• організує при потребі професійну підготовку і перепідготовку громад 
  у системі служби зайнятості або направляє їх до інших, навчальних закладів, які ведуть підготовку та перепідготовку працівників;
• реєструє безробітних і подає їм у межах своєї компетенції допомогу у т.ч. і грошову тощо.

Послуги, пов’язані із забезпеченням  зайнятості населення, надаються державною службою безплатно ¹³.

Боротьба з бідністю — пріоритет  державної політики. Наявність проблем  бідності в Україні принижує гідність нашої держави, її авторитет зовнішньому  економічному і політичному просторі.