Правових основ та особливості державного управління в галузі праці та соціальної політики

Третій рівень – система недержавного пенсійного забезпечення, що базується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їх об'єднань у формуванні пенсійних накопичень з метою отримали.» громадянами пенсійних виплат на умовах та в порядку, передбачених законодавством про недержавне пенсійне забезпечення ³².

Система недержавного пенсійного забезпечення — це складова частина системи накопичувального пенсійного забезпечення, яка ґрунтується на засадах добровільної участі фізичних та юридичних осіб, крім випадків, передбачених законами, у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання учасниками недержавного пенсійного забезпечення додаткових до загальнообов'язкового державного пенсійного страхування пенсійних виплат.

Правові, економічні та організаційні  засади недержавного пенсійного забезпечення в Україні та регулює правовідносини, пов'язані з цим видом діяльності Закон України від 9 липня 2003 року "Про недержавне пенсійне забезпечення". Цей Закон набирає чинності з 1 січня 2004 року.

Управління з питань пенсійного забезпечення здійснюють Верховна Рала України, Президент України, Кабінет  Міністрів України, інші держані  та недержавні структури.

Для здійснення управління фінансами  пенсійного забезпечення створено Пенсійний  фонд України, який є центральним  органом виконавчої влади. Він діє  згідно з Положенням “Про Пенсійний  фонд України”, затвердженим Указом Президента України від 1 березня 2001р.³³ Основними завданнями Пенсійного фонду та його органів на місцях є: 1) забезпечення фінансування витрат на виплату пенсій відповідно до законів України “Про пенсійне забезпечення” та “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”³⁴, пенсій військовослужбовцям і працівникам органів внутрішніх справ строкової служби, допомоги на дітей, а також інших витрат, фінансування яких відповідно до чинного законодавства покладено на Пенсійний фонд; 2) участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері пенсійного забезпечення та соціального страхування; 3) забезпечення збирання та акумулювання коштів, призначених для пенсійного забезпечення, повного і своєчасного фінансування витрат на виплату пенсій, допомоги на поховання та інших соціальних виплат, що здійснюються з коштів Пенсійного фонду України; 4) ефективне використання коштів Пенсійного фонду України, здійснення в межах своєї компетенції контрольних функцій, удосконалення методів фінансового планування, звітності та системи контролю за витрачанням коштів Пенсійного фонду України.

Джерелами формування коштів Пенсійного фонду України є:

1. страхові внески;
2. кошти державного бюджету та державних цільових фондів, що перераховуються до Пенсійного фонду України у випадках, передбачених законодавством;
3. благодійні внески юридичних та фізичних осіб;
4. добровільні внески  на  загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;
5. банківські кредити;
6. інші надходження відповідно до законодавства.

Бюджет Пенсійного фонду України щороку затверджується Кабінетом Міністрів України. Кошти Пенсійного фонду України зараховуються на єдиний рахунок Пенсійного фонду України і зберігаються на окремих рахунках його органів в уповноваженому банку, який визначається Кабінетом Міністрів України. Кошти Пенсійного фонду України використовуються виключно за призначенням і вилученню не підлягають.

Керівництво діяльністю Пенсійного фонду  України здійснюється правлінням Пенсійного фонду України, чисельність і  персональний склад якого затверджуються Кабінетом Міністрів України ³⁵.

Виконанню завдань по соціальному  захисту населення України сприяють закони України від 25 червня 1997р. “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування”³⁶, від 11 січня 2001р. “Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування”³⁷. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та Інших військових формуваннях, а також членів їх сімей.

Відповідно до Конституції України з метою посилення соціальної спрямованості реформ та проведення активної соціальної політики щодо координування і комплексного здійснення соціальних перетворень у сфері трудових відносин, зайнятості, соціального захисту і пенсійного забезпечення населення Указом Президента створено Міністерство праці та соціальної політики України (далі — Мінпраці України). Згідно з Положенням про нього, затверджене Указом Президента України від 30 серпня 2000р.³⁸, Мінпраці України у процесі виконання покладених на нього завдань взаємодіє з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами АР Крим, органами місцевого самоврядування, а також з відповідними органами інших держав. Рішення Мінпраці України з питань праці, зайнятості і соціального захисту населення, видані у межах його повноважень, є обов'язковими до виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, а також підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності, фізичними особами — підприємцями та громадянами.

Мінпраці України реалізує єдину  державну політику щодо соціального  забезпечення населення та соціальної захищеності інвалідів і громадян похилого віку; несе відповідальність за розвиток цієї справи; займається організацією роботи по призначенню та виплаті пенсій відповідно до чинного законодавства та ін.

Відповідно до Закону України від 16 грудня 1993 р. “Про основні засади соціального захисту ветеранів  праці та інших громадян похилого віку”³⁹ громадяни похилого віку користуються всіма соціально-економічними і особистими правами і свободами, закріпленими Конституцією України, іншими законодавчими актами. Дискримінація громадян похилого віку в галузі праці, охорони здоров'я, соціального забезпечення, користування житлом та в інших сферах забороняється, а посадові особи, які порушують ці гарантії, притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством.

Ветеранами праці визнаються особи, які сумлінно працювали в народному  господарстві, державних установах, організаціях та об'єднаннях громадян, мають трудовий стаж (35 років — жінки і 40 років — чоловіки) і вийшли на пенсію. Право на пенсію за віком надане кожному громадянину, який досяг пенсійного віку (55 років — для жінок і 60 років — для чоловіків) і має необхідний трудовий стаж.

Порядок і умови пенсійного забезпечення встановлюються Законом України “Про пенсійне забезпечення”. Громадянам похилого віку, які не мають права на трудову пенсію, призначається соціальна пенсія. Вік для призначення соціальної пенсії, розмір і порядок виплати встановлюються законодавством України про пенсійне забезпечення.

Згідно з чинним законодавством до системи органів захисту населення  входять відомчі органи соціального  забезпечення (МВС, Служби безпеки, Міноборони України). Цим питанням займаються також  у правління (відділи) соціального забезпечення обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Заява про призначення пенсії працюючим подається за місцем роботи, а непрацюючим — до районного (міського) відділу соціального забезпечення за місцем проживання заявника. Пенсії призначаються районним (міським) відділом соціального забезпечення.

Певні повноваження в зазначеній сфері  мають і органи місцевого самоврядування. Виконавчі комітети (сільської, селищної, міської ради) мають такі повноваження в галузі соціального обслуговування населення: 1) здійснюють управління належними раді або переданими їй закладами освіти, охорони здоров'я і соціального забезпечення, культури, фізичної культури і спорту, організують їх матеріально-фінансове забезпечення; 2) призначають на посаду і звільняють з посади їх керівників або встановлюють інший порядок їх призначення та звільнення відповідно до законодавства; 3) створюють за рахунок коштів ради або на часткових засадах нові заклади соціально-культурного призначення для досягнення рівня соціального обслуговування не нижче від встановлених нормативів; 4) надають громадянам встановлені пільги щодо утримання дітей у школах-інтернатах, інтернатах при школах (групах) з подовженим днем; 5) організують роботу щодо запобігання бездоглядності неповнолітніх; 6) організують медичну допомогу населенню, надають встановлені пільги і допомогу, пов'язані з охороною материнства і дитинства, поліпшенням умов життя багатодітних сімей; 7) сприяють у необхідних випадках громадянам у призначені їм пенсій; 8) призначають у межах виділених коштів допомогу особам, які не мають права на одержання пенсій, а також доплату до пенсії і допомоги; 9) видають одноразову допомогу громадянам, що постраждали від стихійного лиха; 10) вживають заходів до поліпшення житлових і матеріально-побутових умов інвалідів, сімей, які втратили годувальника, громадян похилого віку, що потребують обслуговування вдома, до влаштування в будинки інвалідів і громадян, які мають потребу в цьому, дітей, що залишилися без піклування батьків, тощо.

Діяльність органів управління у сфері соціального захисту  населення тісно пов’язана з  широким колом суб'єктів суспільства. Допомогу органам соціального забезпечення надають професійні спілки. Представники профспілкових органів входять до складу медико-соціальних експертних комісій. Комісії з пенсійних питань на підприємствах або в установах разом з адміністрацією підприємства або установи готують необхідні для призначення державних пенсій документи, вивчають причини інвалідності і травматизму та розробляють заходи щодо їх усунення. В містах і районах створюються ради пенсіонерів, які надають допомогу органам соціального забезпечення, обстежують побутові і житлові умови пенсіонерів та інших громадян, яким потрібен соціальний захист. Для працевлаштування інвалідів (глухих, сліпих), підвищення їх культурного і загальноосвітнього рівня створені спілки глухих і сліпих.

ВИСНОВКИ

Отже, згідно із законодавством України зміст державного управління в галузі праці та соціальної політики складається із раціонального використання трудових ресурсів, правового захисту Інвалідів, пенсіонерів, ветеранів війни та праці, одиноких та престарілих, інших категорій громадян тощо Координатором з цих питань виступає Міністерство праці та соціальна політики України, але ж, як відзначалося вище, існує певна група державних органів, котрі здійснюють функції соціального захисту населення.

У галузі праці та соціального  захисту населення державою вироблена організаційно-правова основа. Державну політику в цій галузі визначає Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів 'країни, центральні органи державної виконавчої влади.

метою вдосконалення системи  державного управління, підвищення ективності функціонування органів виконавчої влади, посилення провідної ролі міністерств як головних суб'єктів вироблення і реалізації державної Політики у відповідних галузях і сферах діяльності та поетапного впровадження адміністративної реформи в Україні Указом Президента України від 15 грудня І909 року "Про зміни у структурі центральних органів виконавче/ влади" безпосередньо управлінння з цих питань покладено на Міністерство праці та соціальної політики України та його структурні підрозділи на місцях.

Мінпраці України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади  із забезпечення  реалізації державної політики у сфері зайнятості, соціального захисту населення, соціального страхування, оплати, нормування та  стимулювання  праці,  охорони  й умов  праці,  пенсійного' шбезпечення,   соціального   обслуговування   населення,   соціально-трудових

ІІДНОСИН.

Отже, стислий аналіз законодавчих та нормативних актів свідчить про те, що поступово реформа пенсійного забезпечення втілюється в життя.

При вивченні теми треба звернути увагу на склади адміністративних Іравопорушень та адміністративну відповідальність у галузі праці, соціальної політики, а саме: ст..ст.57,58,93,94, 165-1, 188-4, 188-6, 230-1, 231, 244-2 КпАП

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України від 28 червня 1996р.// Відомості Верховної Ради України. — 1996.— №30.— Ст.141.
2. Декларація про державний суверенітет від 16 липня 1990р. №55-XII // Відомості Верховної Ради України.— 1990.— №31.— Ст.429.
3. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 року №8073-X // Відомості Верховної Ради Української РСР.— 1984.— додаток до №51.— ст.1122 з наступними змінами і доповненнями
4. Концепція соціального забезпечення населення України. Постанова Верховної Ради України від 21 грудня 1993р. №3758-XII // Відомості Верховної Ради України.— 1994.— №6.— Ст.31.
5. Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 р. №16/98-ВР //Відомості Верховної Ради України.— 1998.— №23.— Ст.121.
6. Основні напрями соціальної політики на період до 2004 року: Указ Президента України від 24 травня 2000р. №717/2000 // Урядовий кур’єр.— 2000.— №97.— 31 травня.
7. Основні напрямки реформування пенсійного забезпечення в Україні: Указ Президента України від 13 квітня 1998р. №291/98 // Урядовий кур’єр.— 1998.— №77-78.— 23 квітня.
8. Положення про Державний комітет України у справах ветеранів: Указом Президента України від 22 червня 2000 року №811/2000 // Офіційний Вісник України.— 2000.—№25.— 07 липня.
9. Положення про Міністерство праці та соціальної політики України: Указ Президента України від 30 серпня 2000р. від 30 серпня 2000 року N 1035/2000 // Офіційний Вісник України.— 2000.—№35.— 15 вересня.
10. Положення про Пенсійний фонд України: Указ Президента України від 1 березня 2001р. №121/2001 // Офіційний Вісник України.— 2001.—№9.—16 березня.
11. Про Державну раду з питань пенсійної реформи: Указ Президента України від 11 червня 2001р. №421/2001 // Урядовий кур'єр.— 2001.— №113-114.— 27 червня.
12. Про економічну самостійність Української РСР: Закон УРСР від 3 серпня 1990 року №142-XII // Відомості Верховної Ради УРСР.— 1990.— №34.— Ст.499.
13. Про жертви нацистських переслідувань: Закон України від 23 березня 2000р. №1584-III // Відомості Верховної Ради України.— 2000.— №24.— Ст.182.
14. Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування: Закон України від 9 липня 2003р. №1058-IV // Відомості Верховної Ради України.— 2003.— №49-51.— Ст.376
15. Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності: Закон України від 23 вересня 1999р. №1105-XIV // Відомості Верховної Ради України.— 1999.— №46-47.— Ст.403
16. Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття: Закон України від 2 березня 2000р. №1533-III // Відомості Верховної Ради України.— 2000.— №22.— Ст.171^.
17. Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності витратами, зумовленими народженням та похованням: Закон України від 18 січня 2001р. №2240-III // Відомості Верховної Ради України.— 2001.— №14.— Ст.71.
18. Про зайнятість населення: Закон України від 1 березня 1991р. №803-XII // Відомості Верховної Ради України.— 1991.— №14.— Ст.170. З наступними змінами та доповненнями.
19. Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування: Закон України від 26 червня 1997р. №400/97-ВР // Відомості Верховної Ради України.— 1997.— №37.— Ст.237 З наступними змінами.
20. Про колективні договори і угоди: Закон України від 1 липня 1993р. №3356-XII // Відомості Верховної Ради України.— 1993.— №36.— Ст.361.
21. Про Концепцію дальшого реформування оплати праці в Україні: Указ Президента України від25 грудня 2000р. №1375/2000 // Урядовий кур’єр.— 2001.— №4.—11січня.
22. Про недержавне пенсійне забезпечення: Закон України від 9 липня 2003р. №1057-IV // Відомості Верховної Ради України.— 2003.— №47-48.— Ст.372.
23. Про оплату праці: Закон України від 24 березня 1995р. №108/95-ВР // Відомості Верховної Ради України.— 1995.— №17.— Ст.121.
24. Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку: Закону України від 16 грудня 1993р. №3721-XII // Відомості Верховної Ради України.— 1994.— №4.— Ст.18.
25. Про охорону праці: Закон України від 14 жовтня 1992р. №2694-XII // Відомості Верховної Ради України. — 1992.— №49.— Ст.668.
26. Про пенсійне забезпечення: Закон України від 5 листопада 1991 р. №1788-XII // Відомості Верховної Ради України.— 1992.— №3.— Ст.10. З наступними змінами.
27. Про підприємства в Україні: Закон України від 27 березня 1991 року N 887-XII // Відомості Верховної Ради України.— 1991.— №24.— Ст.272; Закон втратив чинність з 01.01.2004 року на підставі Кодексу №436-IV від 16.01.2003р. // Відомості Верховної Ради України.— 2003.— №18, №19-20, №21-22, —ст.144
28. Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування: Закон України від 11 січня 2001р. №2213-III // Відомості Верховної Ради України. —2001.— №11.— Ст.47
29. Про соціальні послуги: Закон України від 19 червня 2003р. №966-IV // Відомості Верховної Ради України.— 2003.— №45.— Ст.358.
30. Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи: Закон України від 28 лютого 1991 року №796-XII // Відомості Верховної Ради України.— 1991.— №16.— Ст.200.
31. Про Стратегію подолання бідності: Указ Президента України від 15 серпня 2001р. №637/2001 // Урядовий кур’єр.— 2001.— №149.—18 серпня.
32. Стратегія подолання бідності: Указ Президента України від 15 серпня 2001р. №637/2001 // Урядовий кур’єр.— 2001.— №149.—18 серпня.
33. Методичні вказівки з навчальної дисципліни “Адміністративне право України” до семінарських, практичних, контрольно-перевірочних занять, самостійної підготовки і підсумкового контролю для курсантів, студентів денного та слухачів заочного навчання / Укл. Д.В. Кагітін, С.В. Кувакін. — Запоріжжя: ЗЮІ, 2004.— 286с.
34. Скрыпник А.П. Управление в сфере социальной защиты населения // Административное право Украины. — 2-е изд., перераб. и доп. Учебник для ВУЗов / Под ред. проф. Ю.П. Битяка. —Харьков: Право, 2003. — С.503-508.