Кримінальна відповідальність за згвалтування

• перше вчинене особою згвалтування взагалі не містить обтяжуючих обставин, а всі наступні - не містять обтяжуючих обставин, передбачених ч. 3 чи 4 ст.117 КК; тоді остаточна кваліфікація дій особи ( в тому числі і першого злочину) відбувається лише за ч.2 ст.117 з інкримінуванням у формулюванні звинувачення ознаки повторності;
• усі вчинені особою згвалтування містять обтяжуючі обставини, передбачені ч.3 ст.117 КК; остаточна кваліфікація дій особи відбувається лише за ч.3 ст.117 з інкримінуванням у формулюванні звинувачення, крім кваліфікуючих ознак, передбачених ч.3 ст.117, і ознаки повторності; такий підхід зберігається і тоді, коли всі вчинені особою згвалтування містять обтяжуючі обставини, передбачені ч.4 ст.117 КК;
• перше вчинене особоюзгвалтування взагалі не міститьобтяжуючих обставин, а наступні містять обтяжуючі обставини, передбачені ч.3 та (або) ч.4 ст.117 КК; остаточна кваліфікація дій особи відбувається за сукупністю злочинів, передбачених ч.1 ст.117, ч.3 ст.117 та (або) ч.4 ст.117 КК з інкримінуванням у формулюванні звинувачення щодо другого і наступних злочинів, крім кваліфікуючих ознак, передбачених ч.3 чи 4 ст.117 КК, ознаки повторності; кваліфікувати діїособи в таких випадках ще й за ч.2 ст.117 КК не потрібно;
• перше вчинене особою згвалтування містить обтяжуючі обставини, передбачені ч.3 чи ч.4 ст.117, а серед наступних є такі, які зазначених обтяжуючих обставин не містять; остаточна кваліфікація дій особи відбувається за сукупністю злочинів, передбачених ч.3 ст.117 або (та) ч.4 ст.117 і ч.2 ст.117; останній склад злочину "представляє" у формулі кваліфікації ті згвалтування, які не містять обтяжуючих обставин, передбачених ч.3 чи ч.4 ст.117 КК.

Якщо серед вчинених особою згвалтувань одні були закінченими злочинами, а інші незакінченими, а також якщо в одних випадках особа була виконавцем (співвиконавцем) згвалтування, а в інших - іншим його співучасником, вчинене завжди кваліфікується за сукупністю злочинів із урахуванням наведених вище варіантів.

Наступним кваліфікованим видом згвалтування євчинення цього злочину групою осіб, або згвалтування неповнолітньої, що передбачено у ч.3 ст.117 КК. Згвалтування, вчинене групою осіб, має місце за наявності наступних ознак. По-перше, у виконанні об єктивної сторони згвалтування беруть безпосередню участь дві або більше особи; до тогож треба сказати, що вони не обов язково мають бути суб єктами цього злочину і навітьможуть бути особами, що не підлягають кримінальній відповідальності (наприклад, малолітні особи віком до 14 років, або неосудні, що можуть бути до злочину батьками, іншими родичами, знайомими); по-друге, ці особи діють погоджено з метою вчинення насильницького статевого акту принаймні однією з них, при цьому попередня змова (до початку згвалтування) не є обов язковою. До цієї ознаки треба додати, що в окремих випадках знову ж таки при участі у згвалтуванні неосудних осіб, погодженість дій може не мати місця. Третьою ознакою групового згвалтування є спрямованність погоджених дій учасників злочину як щодо однієї, так і щодо кількох потерпілих. Якщо наявно існує єдність умислу щодо згвалтування кількох потерпілих одночасно чи через незначний проміжок часу, таке згвалтування є єдиним (одиничним) злочином. До всього вище наведеного Пленум Верховного Суду України дав керівні роз яснення з приводу кваліфікації деяких конкретних випадків згвалтування, вчиненого кількома особами. Так, якщо винні особи діяли погоджено щодо кількох потерпілих, хоча кожен із нихмав на меті й згвалтував одну потерпілу, дії кожного кваліфікуються як згвалтування, вчинене групою осіб. Дії особи, яка не вчинила і не мала наміру вчинити статевий акт, але безпосередньо застосовувала фізичне насильство, погрозу чи довела потерпілу до безпорадного стану зметою згвалтування її іншою особою, мають розглядатись як співвиконавство у цьому злочині.

Ч.3 ст.117 КК передбачає як кваліфікований вид згвалтування злочин, вчинений проти неповнолітньої. Вік потерпілої у даному випадку має становити від 14 до 18 років. При цьому кваліфікація вчиненого винним згвалтування за ч.3 ст.117 КК можлива лише у випадках, коли він знав або допускав, що вчиняє насильницький статевий акт з неповнолітньою, а так само коли він міг і повинен був це передбачити. Тобто якщо буде доведено, що винний сумлінно помилявся щодо фактичного віку потерпілої, її неповнолітній вік не зможе бути підставою для кваліфікації згвалтування за ч.3 ст.117 КК. В главі "Об єкт злочину згвалтування" наводився приклад про засудження С. за ч.1 ст.117 через те, що він не передбачав неповнолітній вік потерпілої Н. і не міг його передбачити через нічний час роботи дівчини.

У цьому питанні доречно зупинитися трохи на об єкті злочину згвалтування неповнолітньої, тобто на тому, що дуже часто потурпілі не тільки не намагаються протистояти посяганню на їх статеву недоторканність, але й своєю поведінкою у певній мірі сприяють скоєнню злочину. В однихвипадках потерпілі видаються занадто довірливими (про таку поведінку вже йшла мова вище), в інших - виявляється вражаюча сексуальна необізнанність, що зумовлена "суворістю" сімейного виховання, коли питання взаєсмин статей свідомо замовчується. Так, неповнолітня Т. навіть після згвалтування її групою підлітків зовсім не розуміла специфічний характер вчинених з нею дій, навіть сам термін "згвалтування" вона сприймала як щось набагато жахливіше, ніж те, що з нею вчинили. Таким чином, сексуальна необізнанність не дозволила Т. зрозуміти характер та значення вчинених з неюдій, а отже, вчинити активний опір. В третіх випадках неадекватна поведінка визначається наївністю потерпілих, відсутністю життєвого досвіду, що не дозволяє їм визначити дії гвалтівника, ще на ранніх стадіях злочину, як небезпечні та для себе загрожуючі. Так, наприклад, потерпіла Ю., повіривши на слово, що один з насильників піде, погодилась разом з подругою спуститися до підвалу в надії,що вони зможуть надати опір одному хлопцю. Потерпіла В. на питання гвалтівника чи жила вона статевих життям відповіла "так", намагаючись таким чином викликати відразу до себе. Неповнолітня Є. через страх, що гвалтівник розірве на ній одяг (і все одно своєотримає), вирішила роздягнутися сама, чим, напевне, викликала у злочинця уяву про добровільне бажання статевих зносин з ним. Таких прикладів можна наводити дуже багато, але всі вони вказують на те, що дівчата часто видаються неготовими до подібної кримінологічної ситуації, не знають, як вести себе зі злочинцем, як надати йому опір. Цьому повинні вчити своїх неповнолітніх доньок батьки, не чекаючи їх віку, коли вони "самі все зрозуміють". Якщо батьки не мають змоги знайти в собі потрібні слова чи час для подібних бесід, їм надається можливість хоча б привести доньок до секцій самооборони, де їх професійно навчать захищати себе. До того ж існують різноманітні психологічні служби,де до кожної дівчини підбирається окремий підхід та розробляється програма роботи з її особистістю для виховання в ній сильних рис характеру. Бо нерідко неадекватна поведінка потерпілої обумовлена її індивідуально-психологічними особливостями. Так, наприклад, інфантилізм, пасивність, невиправдані надії нате, що вирішиться само по собі, привели неповнолітню Т. до того, що попавши до кримінальної ситуації, вона навіть не спробувалазвернутися задопомогою до перехожих. Аналогічно повела себе чотирнадцятирічна потерпіла Л., яка була згвалтована у під'їзді свого будинку. Черезпогрози збоку гвалтівника вона не лише не намагалася самостійно висвободитися від його домагань, але навіть не змогла звернутися за допомогою до сусідів по будинку, що проходили мимо.[22]

У деяких неповнолітніх потерпілих у родині зформировані установки без критики відноситися до вимагань збоку дорослих, і у випадках згвалтування вони виконують все, що "дорослі" до них пред являють. Тож як тут не звертатися до проблем статевого виховання у родинах? Або ще страшнішими є ситуації, коли потерпілі не заявляють про здійснений злочин, бо бояться своїх батьків, які за "репутацію родини" здатні покалічити свою дитину. Неправильне відношення до дівчини-підлітка з боку батьків можуть зформувати специфічні індивідуально-психологічні особливості, які потім, протягом всьогонаступного життя, міцно впливають на особливості поведінки, в тому числі і в кримінальній ситуаціі.

Не можна, звичайно, нехтувати і випадками, коли сама поведінка потерпілих маєпровокаційний характер і інколи ініціює сексуальні притязяання винних, збуджуючи та розтормажуючи їх, а інколи народжує установки на специфічне тлумачення цієї поведінки. Так, неповнолітня Х., приїхавши на канікули в село,зовсім змінила стиль своєї звичайної поведінки. Вона демонструвала свою дорослість, досвідченість міськоїдівчини, палила, за північ гуляла з хлопцями. В одну з прогулянок підлітки зуміли завести її до підвалу дитячого садку, де й згвалтували. Вона намагалася чинити опір, прохала  "не чіпати її" , казала, що "ще дівчина", але це вже не змінило думки хлопців, яка склалася в результаті її поведінки. Самовина Х. очевидна, але існують ще й інші форми самовини. Наприклад, коли дівчина сама провокує й добровільно вступаєв статевий акт з чоловіком, а потім, під впливом батьків або власних розсудів, розповідають в райвідділі міліції про "згвалтування". Але про подібні випадки іншим разом.

Що стосується ч.4 ст.117 КК, то нею передбачена відповідальність за згвалтування, вчинене особливо небезпечним рецидівістом, або таке, що спричинило особливо тяжкі наслідки, а так само згвалтування малолітньої.

Згвалтування, вчинене особливо небезпечним рецидівістом, є особливо кваліфікованим видом згвалтування тоді, коли особа, що була визнана вироком суду особливо небезпечним рецидівістом, після набрання цим вироком законної сили вчиняє принаймні одне закінчене чи незакінчене згвалтування. При цьому не має значення, чи була особа його виконавцем чи виступила в ролі іншого співучасника - організатора, підмовника або пособника. Якщо згвалтування було вчинене особливо небезпечним рецидівістом у співучасті, зазначена ознака як така, що характеризує особу винного, не повинна інкримінуватись іншим співучасникам.

Особливо тяжкими наслідками згвалтування можуть бути визнані смерть або самогубство потерпілої, втрата будь-якого органу чи його функцій, душевна хвороба або інший розлад здоров я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш ніж на одну третину, непоправне знівечення обличчя, переривання вагітності чи втрата здатності до дітонародження, а так само зараження вірусом імунодефіциту людини або сифілісом, що сталися внаслідок згвалтування. Тобто якщо систематизувати усі наведені прояви особливо тяжких наслідків, можна зробити висновок, що такими наслідками є:

1) смерть потерпілої, що знаходиться  у причинному зв язку зі  згвалтування (замахом на нього), в тому числі смерть внаслідок самогубства потерпілої, единою чи основною причиною якого було її  згвалтування;

2) тяжке тілесне ушкодження, спричинене  потерпілій в процесі її згвалтування (замаху на нього) чи одразу  після цього, крім тяжкого тілесного  ушкодження, визнаного таким за ознакою небезпечності для життя в момент заподіяння; таке ж тяжке тілесне ушкодження, що є наслідком спроби потерпілої вчинити самогубство, єдиною чи основною причиною чого було її згвалтування;

3) зараження потерпілоі вірусом  імунодефіциту людини або сифілісом у процесі її згвалтування (замаху на нього).

Форма вини щодо окремих проявів особливо тяжких наслідків згвалтування може впливати на остаточну кваліфікацію дій винного. Заподіяння потерпілій смерті з необережності, умисного чи необережного тяжкого тілесного ушкодження (крім тяжкого тілесного ушкодження, визнаного таким за ознакою небезпечності для життя в момент заподіяння), заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася її смерть, охоплюється ч.4 ст.117 КК і додаткової кваліфікації за ст.98, 101, 105 і т.д. не потребує.

Згвалтування малолітньої має місце тоді, коли злочин спрямований проти дівчини, якій на моент його вчинення не виповнилось 14 років. Суб єктивне ставлення винного до віку потерпілої характеризується такими ж особливостями, як і при згвалтуванні неповнолітньої.

Деякі науковці, тлумачачи відповідне роз яснення постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1994 року № 4, роблять висновок, що Верховний Суд виходить з положення, відповідно до якого особа, яка ємалолітньою, тобто не досягла 14 років - не може розуміти значення дій, які вчиняються з нею, або не може чинити опір насильнику, а отже, стосовно згвалтування, завдоволення статевої пристрасті неприродним способом знаходиться в безпорадному стані. Такий висновок, зокрема, означує, що факт недосягнення дівчиною 14 років сам по собі завжди свідчить про її безпорадний стан, а тому її добровільна згода на статеві зносини має недійсний характер. Відповідна особа, яка вступила в статеві зносини з малолітньою, завжди має нести відповідальність за згвалтування.

Між тим для подібних висновків достатніх підстав немає. Треба розмежовувати основний зміст поняття безпорадного стану потерпілої (особа не могла розуміти характеру і значення вчинюваних з нею лій або не могда чинити опір насильнику) і окремі прояви такого стану, одним із яких може бути малолітній вік потерпілої. Очевидно, що є різниця між згодою на вступ у статеві зносини, яку дає дівчина, що досягда 13 років 10 місяців, і такою ж згодою з боку семирічної дівчинки. У першому випадку питання про безпорадний стан потерпілої треба вирішувати, виходячи з індивідуальних особливостей її розвитку і керуючись, перш за все, основним змістом цього поняття, а в другому про безпорадний стан потерпілої дійсно свідчить сам її вік. У юридичній лдітературі давно пропонувалося встановити вік, недосягнення якого розглядалося б як презумпція наявності безпорадного стану потерпілої, і вже тоді за орієнтир було взято не 14, а 12 років. З урахуванням розвитку соціуму та його окремих індивидів слід також звертати увагу на особливості розвитку кожної окремої потерпілої, бо навіть у віці 12 років дівчина може або зовсім не уявляти, що собою являє інтимна сфера людського життя, або бути вже в фізичному розумінні жінкою і дійсно давати добровільну згоду на статеві зносини. Від цих відмінностей залежить і психічне відношення потерпілої до скоєного злочину та наслідки пережитого для неї, як і взагалі у всіх жертв згвалтування.

 Висновки

Написавши роботу, зітхнувши з полегшенням і дозволивши собі трохи вільніший стиль, ми вже вкотре замислилися: чи досягли ми мети своєї роботи, чи довели собі і ще комусь актуальність цієїтеми, і чи потрібно було витрачати стільки часу і паперу...?

Здається, всім, хто хоча б один раз стикався у житті зі страшною історією згвалтування і ознайомлювався потім зі змістом ст.117 ККУ, ставало досить зрозумілим, що в нашому суспільстві соціальна захищенністьжінки не забезпечується навіть на папері. І що не треба розмахувати руками, вказуючи на недорліки законодавства і законодавця, а робити щось хоча б тоді, коли лихо - "згвалтування" вже сталося. Ніякі курсові роботи студентства, мудрі думки вчених-криміналістів чи навіть окремі випадки злочинної діяльності не зможуть змінити щось у звичному строї нашого життя. Ніхто не стане на захист згвалтованої дружини, чоловік якої знає це наперед. Ніхто не доведе суду, що чоловік, який прийшов до цього суду задопомогою, може бути жертвою згвалтування. У кращому випадку він отримає "захист від посягань на його честь та гідність" та піде додому із почуттям посрамленності та непотрібності своїй державі. Нам, як людям, що через пару років поповнять лави юристів, дуже хотілося б щось змінити, забезпечити своєму народові захист від злочинних посягань всілякого роду, і зараз ми знаємо ( чи нам так здається) як це зробити, а чи зможемо у майбутньому здійснити свої мрії та бажання в дечому залежить і від моеї держави.

Може, не так треба було закінчувати свою роботу і не таких висновків чекали від нас суворі викладачі, але невже не краще за мене скажуть рядки відомого сина України: "І хай засяє, немов сонце, щаслива жінка - моя країна; і хай засяють, як її яскраві промені, наші жінки - матері, дружини, доньки..."

 Перелік посилань

[1] Люблинський П.И. Преступления в области половіх отношений. – М., 1965

[2] Кримінальне право України: Особлива  частина: Підручник / За ред.П.С.Матишевського  та інш.- К., 1999

[3] Российское уголовное правоё Особенная часть / Под ред. В.Н. Кудрявцева, А.В.Наумова.- М., 1997

[4]  Никифоров Б.С. Уголовное законодательство Республики Индии (Очерк).- М., 1958

[5] Современное зарубежное уголовное право / Под ред. А.А.Пионтковского.Т.1.- М., 1957

[6] Современное зарубежное уголовное право / Под ред. А.А.Пионтковского.Т.3.- М., 1961

[7] Гельфер М.А. Уголовное право зарубежных социалистических стран. – М., 1978

[8] Лейленд П. Кримінальне право: Злочин, покарання, судочинство (Англійский підхід) . – К., 1996