Склад злочину

                          Державний навчальний заклад

«Донецький  регiоний центр професiйно-технчної освiти сфери

                                      послуг та дизайну»

 

 

 

 

 

                               Реферат на тему

                    « Склад злочину »

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                                               Виконував

                                                                                                         Учень гр.Ф-63

                                                                                                      Кулiшов Артем

 

                                                                                                Науновий кервник

                                                                                                          Муравiк А.М.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                         Донецьк 2013 
                          

Зміст

Вступ

1. Правопорушення: моральні та правові сторони.

2. Поняття  злочину. 

3. Поняття,  значення і зміст складу злочину.

4. Елементи і ознаки складу злочину

5. Види  складів злочинів 

Загальні  висновки

Література.............

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 
Вступ

Кожна людина має природне право на життя, на фізичну цілісність, на свободу думки, совісті і релігії, на навчання, на свободу пересування, на рівність перед суспільством і законом, на людську честь, гідність і репутацію та їх захист.

Але кожна  людина живе не сама по собі, а є членом суспільства і тому, крім природних, має ще й соціальні права, суть яких випливає безпосередньо з природи людського суспільства. Це право на соціальний захист і опіку, на житло, працю та її оплату, відпочинок, їжу, охорону здоров'я, освіту та ін. Дотримання і забезпечення як одних (природних), так і інших (соціальних) прав людини покладається на державу і зокрема на уряд.

Головною  цінністю життя є Людина, і закон, визначаючи за нею її права і свободи, надає їй можливості в державні гарантії скористатися ними на практиці. Суспільство  і держава повинні бути зацікавлені у використанні громадянами своїх прав і свобод, в активній життєвій позиції кожної людини. Однак і кожний громадянин повинен так будувати свою поведінку, щоб не зачіпати прав, свобод ті інтересів інших громадян, дотримуватись вимог, встановлених у нормах закону. В цьому і полягає важлива роль держави — вона не тільки повинна утримуватись від порушення прав людини, але й мусить захищати кожного громадянина від можливих зазіхань інших громадян.

Основний  курс, взятий Української державою на соціально-економічний розвиток країни, не можливий без активної послідовної боротьбі зі злочинністю та іншими антисуспільними проявами. У плані реалізації зазначених вимог велике значення має подальше вдосконалення боротьби з правопорушеннями та злочинами. Боротьба зі злочинністю є органичною частиною загальної системи соціальної діяльності, направленої на удосконалення способу життя народу і громадської дисципліни. Ефективна боротьба зі злочинністю захищає суспільство від осіб, які дезорганізують громадську дисципліну, тобто які ведуть аморальний та протиправний спосіб життя.

Завдання  розбудови незалежної Української  держави вимагають утвердження  українського національного права, в якому були б закріплені віками утверждені загальнолюдські цінності народу.

 

1. Правопорушення: моральні та правові сторони

Право, як відомо, встановлює правила поведінки  людей у суспільстві. Причому  характер цих правил носить загальнообов'язковий  характер, оскільки їх невиконання  тягне за собор юридичну відповідальність особи. У процесі життедіяльності людей так чи інакше трапляються випадки відхилення від загальноприйнятих норм поведінки це є наслідком тієї загальної культури, моралі, традицій, які панують у суспільстві. Чим вища моральність, тим менше відхилень від норми, менше порушень закону, оскільки права без моралі не існує. Шляхом правових приписів держава вдається до примусу.

Звичайно, не всі громадяни потребують примусу. Для значної більшості достатньо  свідомості або переконання, що їхні дії є порушенням встановлених правил поведінки, достатньо того, що вони усвідомлюють обмеженість своїх дій під впливом загрози застосування покарання.

Під правопорушенням  слід розуміти антисуспільне діяння, яке спричиняє шкоду суспільству  і карається законом [26]. Важливо  встановити, чи є даний вчинок правопорушенням, чи ні. Для цього існують певні ознаки, серед який: протиправність, ступінь і характер шкоди суспільству, дієздатність особи правопорушника, вина правопорушення, його ставлення до скоєного, караність.

Правопорушення  можуть виникати у різних галузях законодавства, тому ці протиправні діяння класифікуються на такі вчинки: дисциплінарні, цивільно-правові проступки і адміністративні. У зв'язку з цим за правопорушення законом передбачені відповідно наступні види відповідальності: дисциплінарна, цивільна, адміністративна, а також матеріальна.

Правопорушення  поділяються на вчинки та злочини, причому  останні є найбільш небезпечними їх видами.

 

 

 

 

 

 

2. Поняття  злочину

Злочин, як і будь-яке інше правопорушення, є вчинком людини. Саме тому йому притаманні усі ті об'єктивні та суб'єктивні властивості, які характерізують будь-яку людську поведінку: фізичні властивості — той чи інший рух тіла або утримання від нього, використання фізичних, хімічних, біологічних та інших закономірностей навколишнього світу; психологічні властивості — прояви свідомості і волі, мотивація поведінки, її цілеспрямованість.

Але на відміну від інших вчинків  людини злочин за своєю соціальною сутністю є посяганням на ті відносини, які склалися у суспільстві, відбивають його найбільш важливі інтереси, внаслідок чого й охороняються кримінальним законом. Злочин завжди суперечить основним потребам та інтересам суспільного розвитку. А оскільки саме об'єктивні закономірності розвитку суспільства, його потреби та інтереси виступають критерієм, мірилом цінності або антицінності людської поведінки, відповідності або невідповідності цим потребам та інтересам, злочин завжди є антигромадською поведінкою.

При цьому, оскільки інтереси і потреби суспільства  перебувають у постійному розвитку, зміненні, змінюються й оцінка певної поведінки як антигромадської, злочинної на певному етапі суспільного розвитку. Тому поняття злочину не може бути незміннім. Воно завжди має відповідати конкретному етапу розвитку суспільства, потребам та інтересам, притаманним цьому етапу. Це дозволяє зробити два висновки:

1) поняття  злочину залежить від соціально-економічних  відносин, існуючих на певному  етапі розвитку суспільства;

2) визнання  певної поведінки людини злочином (криміналізація діяння) або виключення її з кола злочинних (декриміналізація діяння) є безперервним процесом оцінки відповідності або невідповідності цієї поведінки суспільному розвитку.

Поняття злочину у кримінальному праві  є універсальною й фундаментальною  категорією: воно лежить в основі змісту усіх інститутів кримінального права.

Чинний  Кримінальний кодекс України (ст. 7) дає  таке визначення поняття злочину: злочином визнається передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на суспільний лад України, його політичну і економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння, яке посягає на правопорядок.

У нормативно-матеріальному визначенні поняття злочину чітко відбиваються дві ознаки: матеріальна — супільна небезпечність діяння і формальна — передбаченість його у кримінальному законі. Однак, якщо зіставити зміст ст.ст. 1 і 3 та ст. 7, то стане очевидним, що в ст. 7 неповно відображені усі ознаки злочину. Стаття 1 КК, визначаючи завдання Кримінального кодексу, у ч. 2 передбачає, що для здійснення цього завдання КК "визначає, які суспільно небепечні діяння є злочинними, і встановлює покарання, що підлягають застосуванню до осіб, які вчинили злочини”. А ст. 3, відображаючи принцип суб'єктивного ставлення, говорить, що "кримінальній відповідальності і покаранню підлягає лише особа, винна у вчиненні злочину”.

Аналіз  цих норм дозволяє зробити висновок, що діяння не може бути злочином, якщо за нього кримінальний закон не передбачає покарання або якщо воно вчинене безвинно.

Саме  тому в науці кримінального права  встановилося позиція про наявність  чотирьох обов'язкових ознак злочину: суспільної небезпечності, протиправності, винності і караності. З урахуванням цих ознак можна дати таке (наукове) визначення поняття злочину: злочином визнається суспільно небезпечне, винне, протиправне і кримінально каране діяння (дія або бездіяльність) [17].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Поняття, значення  і зміст складу злочину

Склад злочину —  це сукупність встановлених кримінальним законом юридичних ознак (об'єктивних і суб'єктивних), що визначають суспільно  небезпечне діяння як злочинне.

З цього визначення випливає, що визнання того чи іншого суспільно  небезпечного діяння злочином є виключно правом законодавця, тобто Верховної Ради України. Тут якраз знаходить свою реалізацію принцип: "немає злочину без вказівки на те у кримінальному законі”. З другого боку, в чинному законодавстві міститься вичерпний перелік тих суспільно небезпечних діянь, що в даний момент визначені як злочинні. Отже, для того, щоб будь-яке суспільно небезпечне діяння, що зустрічається у реальному житті, набуло статусу злочину, необхідно, щоб діяння даного виду були визначені законодавцем як злочинні. Тільки за такі суспільно небезпечні діяння людина може бути притягнута до кримінальної відповідальності. Відступ від цієї вимоги, як вчить наша власна історія, може привести на практиці до серйозних порушень законності і ущемлення прав громадян.

Тільки законодавець в нормах кримінального закону шляхом закріплених відповідних об'єктивних і суб'єктивних ознак визначає, які з вчинених суспільно небезпечних діянь є злочинами. Причому законодавець не в змозі виділити і нормативно закріпити усю сукупність ознак конкретного злочину. Будь-який конкретний злочин (вбивство, крадіжка, хуліганство) має багато ознак. Чимало з них взагалі не мають безпосереднього відношення до розв'язання питання про злочинність і караність діяння. Тому законодавець виділяє з усієї сукупності ознак, що характеризують той чи інший злочин, найбільш важливі, значущі і типові, що однаково притаманні усім злочинам даного виду.

Отже, обсяг ознак, що характеризують конкретно вчинний  злочин, значно ширше обсягу тих  юридично значущих ознак, що визначають суспільно небезпечні діяння певного виду як злочинні. В той же час склад злочину виступає і як більш широке поняття, бо він містить в собі характеристику не одного конкретного злочину, а усіх злочинів даного виду. Тому при встановленні ознак в конкретно вчиненому злочині слід йти не шляхом їх ототожнення, а через їх виявлення у вчиненому діянні і зіставлення з ознаками (елементами) видового поняття складу злочину, що закріплений кримінальний законом.

Формулюючи ознаки конкретного складу злочину, законодавець завжди виходить і з тих закріплених в нормах Загальної частини КК ознак злочину, що мають загальний характер і входять до складу будь-якого злочину. Наприклад, при цьому завжди враховуються закріплені в ст.ст. 10, 12 КК вимоги щодо суб'єкта злочину (досягнення віку і осудність). Тому вже при конструюванні конкретних кримінально-правових норм немає необхідності кожний раз вказувати на вимоги, що відносяться до загальної характеристики суб'єкта злочину. Точно так немає необхідності у кожній статті КК розкривати зміст умислу і необережності, оскільки зміст цих понять закріплено в ст.ст. 8, 9 КК.

Найчастіше в  конкретній кримінально-правовій нормі  законодавцем найбільш повно закріплюються  ознаки об'єктивної сторони. Це викликане  тим, що вони в більшості випадків індивідуальні і притаманні тільки цим злочинам.

Слід мати на увазі  й те, що в кримінально-правовій нормі  вказані ознаки закріплюються з  урахуванням дій виконавця у  закінченому злочині. Відбивати  ж в конкретній нормі особливості  цих злочинів з урахуванням стадій вчинення злочину і різної ролі в ньому усіх співучасників немає необхідності, тому що ці особливості, в свою чергу, носять загальний, типовий для усіх злочинців характер і закріплені у Загальній частині КК в ст.ст. 17, 19.

Таким чином, в нормах загальної частини КК містяться тільки ті об'єктивні та суб'єктивні ознаки складу, що притаманні усім злочинам або багатьом з них. Саме ці ознаки у сполученні з ознаками, описаними в конкретних нормах Особливої частини, й утворюють склад вчиненого злочину.

Важливо відзначити і те, що склад злочину — це реально існуюча система ознак, а не плід людської фантазії або  просто вигадка. А якщо це об'єктивна  реальність, то її можна пізнати  і використати у практичній діяльності.

Звичайно, коли говориться, що усі ознаки будь-якого складу включені до того чи іншого кримінального закону, то при цьому ураховується, що ці ознаки ззовні не завжди очевидні, бо вони певною мірою формалізовані і у самому тексті закону можуть зазначатися як безпосередньо, так і через систему юридичних понять і категорій.

Так, в ст. 140 КК досить детально закріплені ознаки складу крадіжки як таємного викрадення індивідуального  майна громадян. Тут вказаний предмет  посягання (індивідуальне майно), описаний характер дії (таємне викрадення), визначена мета поведінки (заволодіння чужим майном), але в той же час нічого не сказано про суб'єкта злочину та інші ознаки цього складу. Усі ці ознаки носять загальний характер і тому закріплені в нормах Загальної частини, до яких і слід звертатися. Наприклад, із змісту ст.ст. 10, 12 випливає, що суб'єктом крадіжки може бути лише осудна особа, яка досягла 14-річного віку. Порівняльний же аналіз ст. 8 і ст. 140 показує, що крадіжка як діяння, свідоме і спрямоване не одержання наживи, може бути вчинене лише з прямим умислом. Вивчаючи місце розташування ст. 140 в системі Особливої частини КК (гл. V "Злочини проти індивідуальної власності громадян”), бачимо, що об'єктом крадіжки є індивідуальна власність громадян. Порівняльний же аналіз ст. 81 і ст. 140 КК дозволяє зробити висновок, що ці злочини відрізняються між собою якраз суб'єктом, бо крадіжка, відповідальність за яку передбачена в ст. 81 КК, вже посягає на інший об'єкт — державну або колективну власність.