Склад злочину

Злочинами з матеріальним складом прийнято вважати злочини, при конструюванні яких як обов'язкові ознаки об'єктивної сторони включаються суспільно небезпечні наслідки вчиненого злочину. У таких складах об'єктивна сторона одержує свій повний розвиток тільки за умови настання зазначених наслідків і тільки з цього моменту він вважається закінченим. У злочинах з матеріальним складом обов'язково вимагається встановлювати причинний зв'язок між самим діянням і суспільно небезпечними наслідками, що настали. Прикладом злочину з матеріальним складом є вбивство, що вважається закінченим тільки з моменту смерті потерпілого (ст. 94 КК). Сам по собі факт пострілу в жертву з метою її вбивства не утворює складу закінченого злочину, оскільки не настав передбачений кримінальним законом наслідок — смерть іншої людини. Такі дії повинні кваліфікуватися лише як замах на вбивство (ч. 2 ст. 17 і ст. 94 КК).

Злочинами з усіченим складом звичайно визнають такі злочини, в яких момент закінчення злочину самим законом переноситься на стадію готування або на стадію замаху. Наприклад, за ст. 100 КК відповідальність за погрозу вбивством настає з моменту самої погрози, а розбій вважається закінченим злочином з моменту нападу з метою заволодіння чужим майном (ст. 142 КК). 

 

 

Загальні  висновки

Поняття злочину у кримінальному праві є універсальною й фундаментальною категорією: воно лежить в основі змісту усіх інститутів кримінального права. Злочин — передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на суспільний лад України, його політичну і економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння, яке посягає на правопорядок.

Склад злочину — це сукупність встановлених кримінальним законом юридичних ознак (об'єктивних і суб'єктивних), що визначають суспільно небезпечне діяння як злочинне. Тільки законодавець в нормах кримінального закону шляхом закріплених відповідних об'єктивних і суб'єктивних ознак визначає, які з вчинених суспільно небезпечних діянь є злочинами. Формулюючи ознаки конкретного складу злочину, законодавець завжди виходить і з тих закріплених в нормах Загальної частини КК ознак злочину, що мають загальний характер і входять до складу будь-якого злочину.

Значення  складу злочину визначається насамперед тим, що він є законною єдиною, необхідною та достатньою підставою кримінальної відповідальності, та в тому, що він, визначаючи рамки (межі) злочинного у  поведінці особи, тим самим встановлює і межі розслідування, бо основним завданням слідства якраз і є встановлення складу злочину.

У науці  кримінального права вчення про  склад злочину займає особливе місце. Це пояснюється як його значущістю для вирішення питань про злочинність  і незлочинність діяння, правильної кваліфікації вчиненого і точного застосування закону, так і тим, що в рамках самого вчення про склад злочину вивчаються і розвиваються усі основні інститути кримінального права.

 

 

 

 

 

Література

1. Конституція  України.

2. Кримінальний  кодекс України // Кодекси України,  № 1, 1996.

3. Закон  України "Про боротьбу із  організаційною злочинністю” // Відомості  ВРУ, № 10, 1992.

4. Постанова  Пленуму Верховного Суду №  3 від 31 березня 1989 р "Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна” // Бюллетень законодавства і юридичної практики України. К., 1995, С. 301-304.

5. Постанова  Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р. № 12 "Про судову практику в правах про корисливі злочини проти приватної власності” / Відомості ВР України. № 3, 1993.

6. Указ  Президента України від 21 липня  1994 р. "Про невідкладні заходи  щодо посилення боротьби із злочиннічстю” // Право України, № 9, 1994.

7. Бажанов  М.И. Уголовное право Украины.  Общая часть. Днепропетровск, 1992.

8. Воробей  П.А. Теорія і практика кримінально-правового  ставлення у вину. К., 1996.

9. Гуров  А.И. Профессиональная преступность: Прошлое и современность. М., 1990.

10. Загальна  теорія держави і права. За  редакцією академіка АпрН України,  доктора юридичних наук, професора  В.В. Копєйчикова. — К.: Юрінком, 1997. — 320 С.

11. Карпец  И.И. Уголовное право и этика.  М., 1985.

12. Коржанський  М.Й. Кримінальне право України: Частина особлива. К., "Генеза”, 1998.

13. Коржанський  М.Й. Уголовне право України.  Загальна частина. К., 1996.

14. Кривоченко  Л.Н. Классификация преступлений. Х., 1983.

15. Кривошеїн  П.К., Слесаренко В.М. Кваліфікація  групових і повторних злочинів. К., 1993.

16. Криминология. Учебник / Под. ред. Б.В. Коробейникова.  М., 1988.

17. Кримінальне  право України: Загальна частина.  За ред. М.І. Бажанова. Х., "Право”, 1997.

18. Минская  В. Уголовно-правовое обеспечение  применения норм об ответственности за преступления в сфере экономической деятельности // Уголовное право. 1999, № 3, С.32.

19. Науково-практичний  коментар Кримінального кодексу  України. К., 1997.

20. Розенко  В.І, Матвійчук В.К. Суб'єкт злочину.  К., 1994.

21. Стан  злочинності в Україні та результати боротьби з нею // Інформаційний випуск МВС України. К., 1993, № 7.

22. Сухов  Ю. Кримінальна відповідальність  за вчинення злочинів у сфері  оподаткування та її вдосконалення  // Право України, № 1, 2000, С. 86—91.

23. Теория  государства и права. Под. ред. В.М. Корельского и В.Д. Перевалова.— М.: Издательская группа ИНФРА-М-НОРМА, 1997. — 570 С.

24. Уголовный  кодекс Украины. Научно-практический  комментарий. К., 1999.

25. Шалгунова  С. Покарання за корисливі злочини  в проекті Кримінального кодексу України // Право України, № 12, 1999, С. 70—72.

26. Юридический  энциклопедический словарь. Гл. ред.  Сухарев А.Я. М., 1987.