Склад злочину

Склад злочину необхідно  відмежовувати від самого злочину, бо вони не співпадають один з одним, а лише співвідносяться між собою як явище (конкретний злочин) і юридичне поняття про нього (склад конкретного виду злочину). Злочин — це конкретне суспільне небезпечне діяння, вчинене в певній обстановці, часі і місці, що відрізняються багатьма особливостями від усіх інших злочинів одного виду. Склад же злочину являє собою юридичне поняття про злочини певного виду, в якому об'єднані найбільш суттєві, найбільш типові і універсальні їх ознаки. Тому, наприклад, крадіжки, вчинені різними особами, завжди відрізняються тією чи іншою мірою одна від одної своїми особливостями, але склади вчинених ними злочинів тотожні.

Виходячи з цього, можна зробити висновок, що обсяг  ознак злочину і складу злочину  різний. З одного боку, обсяг ознак злочину ширший за обсягом ознак від складу, бо останній включає до себе лише найбільш загальні, типізовані, тобто властиві усім злочинам даного виду, ознаки, а з другого — склад злочину ширший від кожного конкретного злочину, бо він включає до себе ознаки не одного конкретного злочину, а усіх злочинів даного виду.

Поряд зі складом  конкретного злочину в теорії кримінального права виділяють  загальне поняття складу злочину. Вчення про загальне поняття складу злочину  грунтується на теоретичному узагальненні усіх типізованих ознак, притаманних усій сукупності складів конкретних злочинів. Отже, це не законодавче, а теоретичне поняття. У ньому узагальнені ознаки, що характеризують об'єктивні і суб'єктивні ознаки усіх складів злочинів, перебачених чинним кримінальним законодавством.

Викладене дозволяє зробити такі важливі висновки:

1) склад злочину  являє собою певну сукупність  об'єктивних і суб'єктивних ознак,  що визначають конкретне суспільно  небезпечне діяння як злочинне;

2) склад злочину  утворює сукупність об'єктивних і суб'єктивних ознак;

3) тільки у кримінальному  законі встановлюється сукупність  зазначених ознак;

4) перелік складів  злочинів, передбачених кримінальним  законом, є вичерпним;

5) тільки у складі  злочину визначаються характер  і обсяг відповідальності за вчинений злочин.

У науці кримінального  права вчення про склад злочину  займає особливе місце. Це пояснюється  як його значущістю для вирішення  питань про злочинність і незлочинність  діяння, правильної кваліфікації вчиненого  і точного застосування закону, так і тим, що в рамках самого вчення про склад злочину вивчаються і розвиваються усі основні інститути кримінального права.

Як  відзначається в літературі, значення складу визначається насамперед тим, що він э законною єдиною, необхідною та достатньою підставою кримінальної відповідальності.

Дійсно, законність такої відповідальності обумовлюється тим, що усі ознаки складу злочину встановлені кримінальним законом, а тому будь-які інші ознаки не ураховуються (не впливають) при  вирішенні питання про злочинність чи незлочинність вчиненого діяння. Єдиною ж підставою відповідальності складу злочину є тому, що тільки він і ніякі інші обставини не можуть бути підставою кримінальної відповідальності. Тому склад злочину є як єдиною, так і достатньою підставою кримінальної відповідальності. Встановлення його ознак у конкретному суспільнонебезпечному діянні особи означає, що є усе необхідне для кримінальної відповідальності.

Значення  складу злочину полягає в тому, що він, визначаючи рамки (межі) злочинного у поведінці особи, тим самим встановлює і межі розслідування, бо основним завданням слідства якраз і є встановлення складу злочину.

Викладене свідчить й про те, що тільки склад  злочину дозволяє здійснити правильне  розмежування між злочином і провиною, тобто незлочинним суспільно небезпечним діянням. Точно так тільки за допомогою складу злочину можна проводити відмінність одного злочину від будь-якого іншого (наприклад, державної зради від шпигунства або крадіжки від грабіжу).

У законодавчій практиці за допомогою складу злочину здійснюється криміналізація (декриміналізація) суспільно небезпечних діянь. Тому склад злочину, як і вчення про нього утворює той інструмент, за допомогою якого законодавець і здійснює кримінальну політику в галузі криминалізації діянь.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Елементи  і ознаки складу злочину

У кожному  складі злочину прийнято виділяти його елементи. Ними є об'єкт злочину, об'єктивна сторона злочину (їх іноді  називають об'єктивними ознаками складу), суб'єкт і суб'єктивна  сторона злочину (суб'єктивні ознаки злочину). У своїй єдності вони й утворюють склад злочину.

Об'єкт  злочину — це те, на що завжди посягає  злочин і чому він завжди завдає певну шкоду. Це те благо (цінність), яке поставлене під охорону кримінального  закону. Тому об'єктом злочину визнають певні суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом.

Об'єктивна  сторона — зовнішня сторона діяння, яка виражається у вчиненні передбаченого  кримінальним законом діяння (дії  або бездіяльності), що заподіює або  створює загрозу заподіяння шкоди об'єкту злочину.

В якості обов'язкових (необхідних) ознак об'єктивної сторони як елемента складу виділяють  діяння (дію або бездіяльність), суспільно  небезпечні наслідки і причинний  зв'язок. Тому у злочинах з так  званим матеріальним складом має бути встановлений причинний зв'язок між дією (бездіяльністю) і суспільно небезпечним наслідком, що настав.

Суб'єкт  злочину — це особа, яка вчиняє злочин. За чинним кримінальним законодавством суб'єктом злочину може бути тільки фізична особа, яка досягла певного віку. Тому юридичні особи (підприємства, організації, установи, політичні партії, громадські організації тощо) не можуть бути суб'єктами злочинів. Недопустимою є колективна відповідальність за злочини, вчинені окремими особами.

В ст. 10 КК встановлюється, що кримінальна відповідальність, за загальним правилом, настає з 16 років, а за окремі злочини, як, наприклад, вбивство, розбій, згвалтування та ін., відповідальність встановлює з 14 років.

Крім  досягнення певного віку, необхідно  встановити, що злочин вчинено осудною особою. У свою чергу, не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка на момент вчинення суспільно небезпечного діяння перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати своїх дій або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану (ст. 12 КК). До таких осіб можуть застосовуватись тільки примусові заходи медичного характеру.

Суб'єктивна  сторона — це внутрішня сторона  злочину, бо вона включає до себе ті психічні процеси, які характеризують свідомість і волю особи в момент вчинення злочину. Ознаками об'єктивної сторони як елемента складу визнаються вина, мотив та мета злочину. Обов'язковою (необхідною) основною ознакою суб'єктивної сторони будь-якого складу злочину є вина особи, яка може бути виражена в формі умислу або необережності. В разі відсутності вини немає і складу злочину, навіть якщо внаслідок дії (бездіяльності) настали передбачені кримінальним законом суспільно небезпечні наслідки.

Злочин  вважається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала  суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно  небезпечні наслідки і бажала або  свідомо допускала настання цих  наслідків (ст. 8 КК). В ст. 9 КК визначається, що злочин вважається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливость настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення, або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.

Оскільки  вина є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони, то дії, вчинені без вини, не тягнуть за собою кримінальної відповідальності (ст.3 КК).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5. Види  складів злочинів

Виділення окремих видів складів злочинів (їх класифікація) має важливе значення для пізнання окремих складів  злочинів і встановлення їх суттєвих ознак, а в кінцевому рахунку  — для точної кваліфікації злочину. Склади можна класифікувати за ступенем суспільної небезпечності, за характером їх структури, тобто за способом описування ознак складу в законі, і за особливостями законодавчого конструювання.

Суспільна небезпечність злочину — це об'єктивно  існуючий антисоціальний стан, обумовлений  усією сукупністю його негативних властивостей і ознак, що свідчать про реальну можливість заподіяння шкоди охоронюваним кримінальним законом суспільним відносинам. Причому слід відрізняти суспільну небезпечність як закріплену в законі певну нормативну абстракцією і небезпечність конкретно вчиненого злочину. В кримінальному законі вона закріплюється лише як можливість (здатність) заподіяння шкоди, а при вчененні конкретного злочину ця можливість перетворюється у дійсність і характеризує суспільну небезпечність саме цього злочину.

За  ступенем суспільної небезпечності (тяжкості) виділяють:

1) основний (іноді його називають простий)  склад злочину — він містить  у собі основні ознаки злочину  і не містить ні обтяжуючих (кваліфікуючих), ні пом'якшуючих  обставин. Так, в ч. 1 ст. 140 КК дається визначення крадіжки як таємного викрадення індивідуального майна громадян і передбачено покарання за крадіжку без пом'якшуючих і без обтяжуючих обставин;

2) кваліфікований  склад злочину, або склад злочину  з кваліфікуючими ознаками, тобто  з такими, що обтяжують відповідальність і впливають на кваліфікацію. До них слід відносити, наприклад, вбивство при обтяжуючих обставинах (ст. 93 КК), крадіжку, вчинену за попереднім зговором або повторно (ч. 2 ст. 140 КК), перевищення влади або службових повноважень, якщо воно супроводжувалося насильством (ч. 2 ст. 166), тощо;

3) особливо  кваліфікований склад злочину,  або склад злочину з особливо  кваліфікуючими ознаками, тобто  з тими, що додають злочину  особливої суспільної небезпечності.  Наприклад, розкрадання державного або колективного майна в особливо великих розмірах (ст. 861 КК), розбій, поєднаний з причиненням тяжких тілесних ушкоджень (ч. 3 ст. 142 КК);

4) склад  злочину з пом'якшуючими обставинами  (так званий привілейований склад), що характеризується обставинами, які значною мірою знижують суспільну небезпечність і караність даного виду злочину (наприклад, умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання (ст. 95 КК), або вбивство при перевищенні меж необхідної оборони (ст. 97 КК).

За  характером структури складів злочину, тобто за способом описування їх ознак безпосередньо у кримінальному законі, усі вони можуть бути поділені на прості та складні.

До  простих складів злочину відносять  ті, які містять у собі ознаки одного суспільно небезпечного діяння, що посягає на один об'єкт. Прикладом простого складу є вбивство (ст. 94 КК), наклеп та образа (ст.ст. 125, 126 КК).

Складним  є склад злочину, законодавча  конструкція якого ускладнена якими-небудь обставинами. Тому складними слід визнати  склади з двома об'єктами (бандитизм — ст. 69 КК, розбій — ст. 142 КК), з двома діями (спекуляція — ст. 154 КК), з двома формами вини (умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, — ч. 3 ст. 101 КК), тощо.

До  числа складних відносять також  альтернативні склади злочину, об'єктивна сторона яких може виражатися в кількох діях чи способах дії або в різних наслідках. Так, державна зрада в ст. 56 КК визначена як злочин, що може бути вчинений шляхом переходу на бік ворога у воєнний час або в боєвій обстановці, шпигунства, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України. Як видно, будь-яка з названих дій утворює об'єктивну сторону вказаного злочину. В ст. 155 КК передбачається відповідальність при вчиненні обману покупців будь-яким з названих у законі способом його вчинення: обмірювання, обважування, перевищення встановлених роздрібних цін або інший обман покупців у торговельних підприємствах чи підприємствах громадського харчування. В той же час склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 77 КК, встановлює відповідальність за умови, що він спричинив будь-який із зазначених у даній статті наслідків: нещасні випадки з людьми, катастрофу, аварію або інші тяжкі наслідки.

За  особливостями конструкції виділяють злочини з формальним складом, злочини з матеріальним складом і злочини з усіченим складом.

Таке  конструювання грунтується на тому, що будь-який злочин у своєму розвитку може пройти цілу низьку стадій (етапів): готування, замах і закінчений злочин. Причому, окремим видам злочинної діяльності властива виключно велика суспільна небезпечність вже на ранніх стадіях їх розвитку. Тому законодавець нерідко закріплює момент закінчення таких злочинів вже на стадії замаху або навіть готування, не пов'язуючи закінчення злочину з фактом настання суспільно небезпечних наслідків.

Злочинами з формальним складом прийнято називати такі злочини, що не включають до себе суспільно небезпечних наслідків, а тому злочин вважається закінченим з моменту вчинення зазначених у законі дій. Наприклад, встановлюючи відповідальність за бандитизм, ст. 69 КК передбачає, що цей злочин може полягати в організації озброєної банди, а також в участі у банді або у вчинюваному бандою нападі. Отже, бандитизм є злочином з формальним складом, бо законодавець не включив його суспільно небезпечні наслідки до об'єктивної сторони (начебто "виніс” їх за межі складу) і визначив, що злочин, який аналізується, є закінченим із моменту вчинення будь-якої із зазначених дій.