Система органів досудового слідства:сучасний стан та перспективи розвитку

План:

 

1. Вступ…………………………………………………………
2. Розділ 1.Система органів досудового слідства:сучасний стан та перспективи розвитку…………………………………….
3. Розділ 2.Процесуальна самостійність слідчого…………..
4. Розділ 3.Підслідність:поняття та види…………………….
5. Розділ 4.Строки досудового слідства та порядок їх продовження……………………………………………………..
6. Розділ 5.Обєднання та виділення кримінальних справ…..
7. Розділ 6.Недопустимість розголошення даних досудового слідства……………………………………………………………
8. Висновок………………………………………………………
9. Список літератури……………………………………………

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ:

Формування в  Україні правової держави з метою  забезпечення надійного захисту  прав, свобод та інтересів кожної людини, у якій існуватиме не лише відповідальність громадян перед державою, а й держави  перед своїми громадянами, — є  важливою передумовою створення  в Україні демократичного суспільства. Цей головний напрямок державної політики передбачає вжиття відповідних заходів щодо вдосконалення кримінально-процесуального законодавства, подальшої демократизації його положень та приведення його у відповідність до Конституції України й міжнародно-правових стандартів.

Становлення правової держави в Україні обтяжується  складною криміногенною ситуацією, що зумовлена недосконалістю соціально-економічних  реформ, політичною нестабільністю, наявністю  “тіньової” економіки, низьким рівнем життя окремих верств населення, правовим нігілізмом та занепадом моральних  цінностей.

Історичний досвід реформування правової сфери й аналіз Концепції судово-правової реформи  в Україні переконливо свідчать, що посилення ефективного впливу держави на злочинність пов’язується передусім зі змінами в організації  діяльності органів досудового слідства⁾, переглядом їх функцій, формуванням нових підходів до комплектування кваліфікованим персоналом. Але самі по собі зміни організаційно-управлінського характеру, без суттєвого реформування чинного кримінально-процесуального законодавства не приведуть до бажаних позитивних результатів.

Важливу роль у  протидії злочинності відіграють органи досудового слідства, стан яких не відповідає сучасним потребам українського суспільства, оскільки вимоги статті 9 Перехідних положень Конституції України щодо формування в державі нової системи досудового слідства й уведення в дію законів, котрі б регулювали його функціонування, незважаючи на завершення терміну чинності зазначених положень, не виконані. Залишається  вкрай низьким соціально-економічний  захист працівників органів досудового слідства, наявні непоодинокі факти  втручання у їх діяльність з боку інших державних інституцій. Досудове провадження в Україні не повною мірою відповідає й стандартам досудового розслідування Європейського співтовариства. Саме тому особливої ваги набуває  визначення оптимальних правових та організаційних засад діяльності органів  досудового слідства, науково обґрунтованих  шляхів їх подальшого вдосконалення  й розвитку в нових економічних  та політичних реаліях, створення надійних гарантій реального забезпечення незалежності слідчих шляхом впровадження низки  процесуальних та організаційних заходів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Система органів досудового слідства:сучасний стан та перспективи розвитку.

Судові та правоохоронні органи України (А.П.Гель, Г.С.Семаков, С.П.Кондракова)

Слідчий — це особа, яка  здійснює досудове (попереднє) слідство у кримінальних справах. В Україні  є слідчі прокуратури, органів внутрішніх справ, служби безпеки і податкової міліції. Компетенція між слідчими вказаних органів з розслідування  кримінальних справ розмежовується на підставі правил про підслідність. Підслідність — це сукупність встановлених у законі ознак кримінальної справи, згідно з якими ця справа підлягає розслідуванню тим чи іншим органом  досудового слідства. 
   Найбільша кількість кримінальних справ розслідується слідчими органів внутрішніх справ України і тому слідчий апарат цих органів є найчисленнішим і найрозгалуженішим. 
   Організація роботи і діяльність слідчих підрозділів органів внутрішніх справ України визначаються Положенням про органи попереднього слідства в системі Міністерства внутрішніх справ України, затвердженим Наказом МВС України № 745 від 25.11.92. 
   Провадження досудового слідства в системі МВС України покладається на Департамент досудового слідства МВС України, який діє на правах Головного управління, слідчі управління (відділи) ГУМВС України в Автономній Республіці Крим, місті Києві та Київській області, УМВС України в областях, місті Севастополі та на транспорті, слідчі відділи, відділення (групи) міських, районних, лінійних органів внутрішніх справ та підрозділи з розслідування злочинів, вчинених на закритих об’єктах. 
   Досудове слідство в межах своєї компетенції здійснюють слідчі органів внутрішніх справ, а також начальник Департаменту досудо-вого слідства МВС України, начальники слідчих управлінь (відділів), відділень, їх заступники, які при цьому користуються всіма процесуальними правами слідчого. 
   Органи досудового слідства в системі МВС України очолюють заступник міністра внутрішніх справ України — начальник Департаменту досудового слідства МВС України, заступники начальників ГУМВС, УМВС України в Автономні Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, УМВС України на транспорті, 168 міськрайлінорганів внутрішніх справ, які одночасно є начальниками відповідних структурних слідчих підрозділів. 
   Перевіряти стан справ та результати діяльності слідчих підрозділів мають право виключно співробітники вищестоящих слідчих апаратів у межах своїх повноважень. Ніхто інший, крім керівництва слідчими апаратами, прокурорів та суддів, не має права оцінювати процесуальні дії слідчих. 
   У Департаменті досудового слідства МВС України передбачені посади старших слідчих в особливо важливих справах, слідчих в особливо важливих справах, старших слідчих, помічників слідчих, технічного персоналу. До структури Департаменту входить слідча частина (на правах управління), яка розслідує найскладніші та багатоепізодні справи про тяжкі, міжрегіональні злочини. 
   Слідчі управління (відділи) ГУМВС, УМВС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, УМВС України на транспорті очолюють заступники начальників відповідних ГУМВС, УМВС, які є водночас начальниками відповідних слідчих підрозділів і, у свою чергу, мають заступників. 
   Слідчі управління (відділи) мають у своєму складі спеціалізовані підрозділи, слідчі частини (на правах відділів, відділень), які розслідують кримінальні справи про злочини, що становлять підвищену суспільну небезпеку і є складними, а також організаційно-методичний відділ (відділення). До цих органів входять старші слідчі в особливо важливих справах, слідчі в особливо важливих справах, старші слідчі, слідчі, помічники слідчих і технічний персонал. 
   У слідчих відділах, відділеннях, групах міськрайлінорганів внутрішніх справ передбачені посади старших слідчих, слідчих, помічників слідчих, технічного персоналу. Очолюють ці слідчі підрозділи начальники, які за посадою є також заступниками начальників відповідних міськрайлінорганів внутрішніх справ. 
   На посади слідчих органів внутрішніх справ призначаються громадяни України, які мають вищу юридичну освіту, пройшли стажування і виявили при цьому професійну придатність до слідчої роботи. 
   На посаду помічника слідчого призначаються повнолітні громадяни України, які мають середню, середню спеціальну освіту і нахил до слідчої роботи. В обов’язки помічника слідчого входять подання допомоги слідчому і виконання його доручень, пов’язаних з розслідуванням кримінальних справ. Помічник слідчого бере участь у слідчих діях — огляді місця події, предметів, документів, місцевості, приміщень, освідуванні, виїмці, обшуку, відтворенні обстановки і обставин події, допитах потерпілих, свідків, пред’явленні предметів на осіб для впізнання; готує і складає процесуальні документи; викликає для виконання слідчих дій свідків, потерпілих, підозрюваних (обвинувачених), спеціалістів, експертів та інших учасників процесу; залучає понятих для участі у слідчих діях; упаковує вилучені у справі речові докази; бере участь в ознайомленні учасників кримінального процесу з матеріалами кримінальної справи, виконує технічну роботу з оформлення матеріалів дослідчої перевірки і кримінальних справ.У ст. 121 Конституції України, яка визначає основні функції прокуратури, не передбачено надання органам прокуратури повноважень щодо здійснення досудового слідства, але згідно з п. 9 Перехідних положень Конституції прокуратура продовжує виконувати функцію досудового слідства до сформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування. Тому нині, здійснюючи досудове слідство у кримінальних справах, органи прокуратури керуються КПК України. 
   Слідчими прокуратури можуть бути призначені громадяни України, які мають вищу юридичну освіту, необхідні ділові й моральні якості. Особи, які не мають досвіду практичної роботи за спеціальністю, проходять стажування строком до одного року. Не можуть бути прийняті на посаду слідчого прокуратури особи, які були засуджені за вчинення злочину, за винятком реабілітованих. Аналогічні вимоги висуваються і до слідчих органів внутрішніх справ, служби безпеки і податкової міліції. 
   Відповідно до ст. 17 Закону України “Про прокуратуру” у Генеральній прокуратурі України, прокуратурі Автономної Республіки Крим передбачені посади старших слідчих і слідчих з особливо важливих справ. У прокуратурах областей, міст та інших прирівняних до них можуть передбачатись посади слідчих в особливо важливих справах і старших слідчих, а в районних, міжрайонних, міських — старших слідчих і слідчих. 
   У системі Служби безпеки України є старші слідчі в особливо важливих справах, старші слідчі та слідчі, а також старші слідчі — криміналісти з особливо важливих справ і старші слідчі криміналісти. Передбачено також посади помічників слідчих. 
   Організація діяльності слідчих підрозділів податкової міліції визначається наказом ДПА України “Про слідчі підрозділи податкової міліції органів державної податкової служби” № 374 від 30.07.98. 
   Провадження досудового слідства в податковій міліції покладається на такі органи: 
   - Слідче управління податкової міліції ДПА України; 
   - слідчі відділи податкової міліції ДПА в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі; 
   - слідчі відділення (групи) податкової міліції відповідних податкових інспекцій у районах, містах, районах у містах, міжрайонних та об’єднаних державних податкових інспекцій. 
   Зазначені слідчі підрозділи функціонують згідно з чинним законодавством України, підзаконними актами і Положенням про слідчі підрозділи податкової міліції органів державної податкової служби. 
   Усі слідчі підрозділи податкової міліції становлять єдиний централізований слідчий апарат з виключною процесуальною підлеглістю і підзвітністю нижчестоящих органів вищестоящим. Загальне керівництво слідчим апаратом здійснює Голова ДПА України. Діяльність слідчих і оперативних підрозділів податкової міліції з виявлення, розкриття і попередження злочинів, розслідування кримінальних справ координує Перший заступник Голови ДПА України — начальник податкової міліції. 
   Слідчі підрозділи податкової міліції очолює начальник Слідчого управління податкової міліції ДПА України, який здійснює оперативне та процесуальне керівництво слідчим апаратом як особисто, так і через своїх заступників, а також через начальників (заступників начальників) слідчих відділів, відділень (груп). 
   Перевіряти стан розслідування справ та результати діяльності слідчих підрозділів мають право тільки співробітники вищестоящих слідчих підрозділів у межах своїх повноважень. 
   На посади слідчих податкової міліції призначаються громадяни України, які мають вищу юридичну освіту і професійну придатність до слідчої роботи. У виключних випадках на посади слідчих можуть призначатися громадяни, які не мають вищої юридичної освіти. 
   У складі Слідчого управління податкової міліції ДПА України існують відділ розслідування особливо важливих справ і відділ організації досудового слідства, які очолюють начальники та їх заступники. До складу відділів входять старші слідчі з особливо важливих справ, слідчі з особливо важливих справ, старші слідчі, помічники слідчих. 
   Слідчі відділи податкової міліції відповідних ДПА (в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі) очолюють начальники цих підрозділів. Вони мають двох заступників, які за посадами водночас є начальниками відділення (групи). У цих відділах утворюються відділення розслідування кримінальних справ та відділення (група) організації досудового слідства. До складу відділень (груп) входять старші слідчі з особливо важливих справ, слідчі з особливо важливих справ, старші слідчі, помічники слідчих. У відділенні може вводитись посада заступника начальника відділення. 
   Слідче відділення (група) податкової міліції державних податкових інспекцій у районах, містах, районах у містах, міжрайонних та об’єднаних податкових інспекцій є структурним підрозділом у складі єдиного слідчого апарату податкової міліції і відповідної державної податкової інспекції. Воно створюється за територіальним принципом у державній податковій інспекції, де є головні відділи (відділи) податкової міліції. 
   Слідче відділення (групу) очолює начальник, який безпосередньо підпорядкований вищестоящому начальнику слідчого відділу податкової міліції ДПА України. Начальники слідчих відділень (груп) у містах з районним поділом підпорядковуються відповідному начальнику слідчого відділення податкової міліції державної податкової інспекції міста. До складу відділення (групи) входять старші слідчі, слідчі, помічник слідчого, диктофон-друкарка. У слідчому відділенні податкової міліції державної податкової інспекції міста з районним поділом можуть бути введені посади старших слідчих (слідчих) для здійснення контрольно-методичної діяльності.

 

2.Процесуальна самостійність  слідчого.

Процесуальна самостійність слідчого полягає насамперед у самостійному прийнятті ним рішень з усіх основних питань попереднього

слідства та у відповідальності за їх законне і своєчасне виконання. Постанови слідчого закон визнає загальнообов'язковими і в цьому

розумінні вони прирівнюються до судових  рішень. Статтею 114 КПК України передбачено, що постанови слідчого винесені відповідно, до закону в кримінальній справі, яка перебуває в його провадженні, обов'язкові для виконання всіма підприємствами, установами,

організаціями, посадовими особами  і громадинами. Найважливішим з повноважень слідчого є його право на оцінку доказів за своїм внутрішнім переконанням (ст. 67 КПК України). Збирання, дослідження та оцінка доказів у стадії попереднього слідства спрямована

на розкриття злочину та викриття особи, яка його вчинила.Оцінка доказів  за власним переконанням є найяскравішим вираженням процесуальної самостійності слідчого. Відповідно до ч. 2 ст. 114 КПК України слідчий вправі не погодитись із вказівками прокурора

про притягнення особи як обвинуваченого, про кваліфікацію і обсяг обвинувачення, про направлення справи для віддання обвинуваченого до суду або про закриття справи, якщо ці вказівки суперечать його внутрішньому переконанню. Однак, приймаючи самостійні рішення у вирішенні питань щодо направлення розслідування (притягнення особи як обвинуваченого, про кваліфікацію і обсяг обвинувачення, про закриття справи тощо), слідчий все ж таки повинен виконувати інші вказівки прокурора, а слідчі органів

внутрішніх справ и служби безпеки  України – також вказівки начальника слідчого підрозділу по всіх питаннях провадження досудового слідства. Деякі вчені вбачають у цьому серйозне порушення принципу самостійності та відповідальності слідчого [1].

Оцінка доказів — не тільки невід’ємне право, а й обов'язок слідчого: перекладати її на кого-небудь або керуватись оцінкою, даною іншою особою, він не вправі. Тому не відповідає вимозі встановлення об'єктивної істини на попередньому слідстві така практика, коли після скасування прокурором постанови про закриття кримінальної справи її розслідуванняпоручають тому самому слідчому, чию постанову було скасовано. У слідчого, який прийняв рішення про закриття кримінальної справи, природно, склалося переконання про відсутність підстав для направлення справи до суду з обвинувальним висновком, що ґрунтується на оцінці зібраних ним безпосередньо доказів. Ґрунтуючись на вимогах ст. 67 КПК України про те, що слідчий оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, слід дійти висновку, що відновлення слідства за закритою справою має доручатися іншому слідчому, який не зв'язаний попередньою оцінкою доказів. Пропозиція про те, що відновлення слідства в закритій справі має доручатися іншому слідчому, відповідає нормі закону, яка вирішує дане питання щодо суду. Так, у ч. 3 ст. 375 КПК України сказано, що в разі скасування вироку внаслідок порушень, допущених при розгляді справи в суді, справа направляється для нового розгляду до суду, який постановив вирок, але в іншому складі або до іншого суду. З урахуванням усього цього уявляється доцільним внести доповнення аналогічного змісту до ст. 216 КПК України.

Яскравим свідченням процесуальної  самостійності слідчого є й те, що такий важливий акт попереднього слідства, яким є постанова про

притягнення особи як обвинуваченого, не підлягає затвердженню або санкціонуванню з боку прокурора чи начальника слідчого відділу.

Закон наділив слідчого правом давати органам дізнання письмові поручення і вказівки з розслідуваних ним справ про проведення

розшукових та слідчих дій і  вимагати їх виконання (ст. 114 КПК України).

Законом України "Про оперативно-розшукову  діяльність" виконання  письмових доручень віднесено безпосередньо до обов’язку підрозділів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність. При розслідуванні кримінальних справ у слідчого може виникнути

потреба в проведенні слідчих або  розшукових дій в іншому адміністративному районі. Відповідно до ст. 118 КПК України слідчийвправі доручити це відповідному слідчому або органу дізнання, які зобов'язані виконати таке доручення в десятиденний строк. Службові особи й громадини, зазначені в законі, не мають права відмовлятися пред'явити або видати документи чи їх копії, а також інші предмети, які вимагає слідчий під час обшуку й виїмки (ст. 179 КПК України). Названі вище права рівною мірою стосуються як слідчого прокуратури, так і слідчого органів внутрішніх справ та служби національної безпеки. Наділивши слідчого правом порушувати кримінальну справу, притягати особу, яка вчинила злочин, до кримінальної відповідальності та іншими важливими повноваженнями, законодавець тим самим чітко визначив засади його процесуальної самостійності. У ряді статей КПК України перелічено випадки, коли слідчий повинен одержати санкцію, згоду прокурора на проведення слідчих дій або ж вони мають бути затверджені останнім. Цей перелік є вичерпним і може бути змінений тільки в законодавчому порядку. Існує думка, що для подальшого зміцнення правового становища слідчою було б доцільно звузити коло процесуальних дій, на проведення яких потрібна попередня санкція або згода прокурора [2]. Так, немає жодної потреби в одержанні попередньої згоди прокурора при закритті кримінальних справ за статтями 8, 9, 10 КПК України.

Список використаної літератури:

1. Гришин Ю.А. К вопросу о  принципе процессуальной

самостоятельности и ответственности  следователя// Вісник Луганського

інституту внутрішніх справ МВС  України. – 1998. - №3.

2. Гончаров І. Деякі аспекти  процесуальної самостійності слідчого//

Право України. – 1995. - №6.

 

3.Підслідність:поняття та  види.

Процесуальна самостійність  слідчого – декларативна чи діюча  норма КПК України 
 
Удосконалення діяльності слідчого має важливе значення для вирішення проблеми встановлення істини та захисту прав і свобод людини в кримінальному процесі.

Проблемам діяльності слідчого приділяють увагу науковці як Росії [1], так і України [2]. Вченими-юристами висловлені пропозиції та сформульовані  проекти щодо реформування слідчих  підрозділів.

Разом із тим, як зауважують деякі дослідники, наявність розгалуженої системи слідчих підрозділів  у різних відомствах теж має свої переваги – між ними виникає конкуренція, яка може бути використана на користь  справі. При цьому важливо забезпечити  гарантії процесуальної самостійності  й незалежності слідчого.

Але як слідчий може забезпечувати  швидке й об’єктивне розслідування, коли чинний закон надає право  підслідній особі оскаржити постанову  про порушення справи до суду? Що робити слідчому, доки розглядається  скарга? Як йому забезпечувати захист прав інших учасників процесу  – наприклад, потерпілого? Розслідування  за таких обставин (враховуючи ще й  апеляційне оскарження) може взагалі  блокуватись. І для чого така норма, коли існує інститут прокурорського нагляду (з тими самими повноваженнями)? Зазначимо, що Конституція України  орієнтує суд лише на здійснення контролю за захистом прав і свобод людини, а  не уповноважує його на тотальне втручання  у слідство.

Проблема недосконалості статусу слідчого особливо гостро проявляється у правовідносинах учасників  процесу при затриманні підозрюваного. Цьому питанню хоч і приділялась увага в літературі [3], але вона ще не була проаналізована з урахуванням чинного законодавства.

Згідно зі ст. 114 чинного КПК України, слідчий усі рішення про спрямування слідства та про провадження слідчих дій приймає самостійно, за винятком випадків, коли закон передбачає одержання санкції суду або згоди прокурора.

До таких винятків належить і прийняття рішення про обрання  запобіжного заходу у вигляді  взяття під варту (ст. 165-2 КПК).

Виходячи з норм КПК, рішення  про затримання особи слідчий  або орган дізнання приймає самостійно і несе повну відповідальність за законність та своєчасність проведення цієї слідчої дії (ч. 1 ст. 114 КПК). У ст. 106 КПК України міститься перелік підстав для затримання підозрюваного в скоєнні злочину.

Протягом сімдесяти двох годин після затримання слідчий  доставляє затриманого до судді  з поданням, складеним згідно зі ст. 165-2 КПК України, про обрання йому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

Нібито все зрозуміло: рішення про затримання приймає  слідчий, рішення про взяття підозрюваного  під варту приймає суддя шляхом винесення відповідної постанови.