Система органів досудового слідства:сучасний стан та перспективи розвитку

Дані досудового слідства можна оголосити лише з дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим.

У необхідних випадках слідчий  попереджає свідків, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, захисника, експерта, спеціаліста, перекладача, понятих, а також інших осіб, які присутні при провадженні слідчих дій, про обов'язок не розголошувати без його дозволу даних досудового слідства. Винні в розголошенні даних досудового слідства несуть кримінальну відповідальність за статтею 387 Кримінального кодексу України.

Усі учасники кримінального  процесу мають знати як свої права  й обов'язки, так і бути обізнаними щодо можливої відповідальності за ті чи інші дії. Таємниця слідства — важлива  умова встановлення істини, а в  багатьох випадках є передумовою  захисту сфери особистого життя людей, які стали учасниками процесу. Тому забезпечення нерозголошення даних досудового слідства є як однією з гарантій істини, так і захисту прав і свобод людини.

У процесі розслідування  доречно кожного із учасників  слідчих дій, роз'яснюючи права  й обов'язки, попередити про відповідальність за розголошення без дозволу слідчого даних досудового слідства.

Згідно зі ст. 387 Кримінального  кодексу України "розголошення без  дозволу прокурора, слідчого або  особи, яка провадила дізнання чи досудове слідство, даних досудового слідства чи дізнання особою, попередженою в установленому законом порядку про обов'язок не розголошувати такі дані,— карається штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років. Розголошення даних досудового слідства або дізнання, вчинене суддею, прокурором, слідчим, працівником органу дізнання, оперативно-розшукового органу незалежно від того, чи приймала ця особа безпосередньо участь у досудовому слідстві чи дізнанні, якщо розголошені дані ганьблять людину, принижують її честь і гідність,— карається штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, із позбавленням права обіймати певні посади, або займатися певною діяльністю на строк до трьох років".

Слідчий, визнавши особу  потерпілою від злочину, роз'яснює  їй н права, передбачені статтею 49 цього Кодексу, відмічає про це в постанові, що засвідчується підписом потерпілого.

У випадках, коли злочином завдана  майнова шкода громадянинові, підприємству, установі чи організації, слідчий роз'яснює  потерпілому і його представникові право заявляти цивільний позов, про що відмічає в протоколі допиту або направляє потерпілому письмове повідомлення, копію якого приєднує до справи.

Потерпілий — це особа, якій злочином завдано моральної, фізичної або матеріальної шкоди (ст. 49 КПК  України). Надання особі правового  статусу потерпілого є способом кримінально-процесуального захисту його прав.

Потерпілий має право:

- подавати докази;

- заявляти клопотання;

- знайомитися з усіма  матеріалами справи з моменту  закінчен- ня досудового слідства, а у справах, в яких досудове слідство не провадилося,— після призначення справи до судового розгляду; брати участь у судовому розгляді;

- заявляти відводи; 

- подавати скарги на  дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду, а  також подавати скарги на вирок  або ухвали суду і постанови  судді; 

- за наявності відповідних  підстав — на забезпечення  безпеки; 

- під час судового розгляду  особисто або через свого представ ника у випадках, визначених цим законом, підтримувати обвину вачення;

- брати участь у судових  дебатах; 

- вимагати відшкодування  заподіяної йому майнової шкоди  та компенсації матеріальної  шкоди [12;147-158].

Право давати показання в  справі і подавати докази. Давання  показань — право, а не обов'язок потерпілого. Він має можливість відмовитися від давання показань — відповідальності за відмову від  давання показань не несе. Проте  він несе кримінальну відповідальність за давання явно неправдивих показань.

12. Бойко В. Ф. Гарантовані  Конституцією України права і  свободи людини мають надійно  захищатися незалежним, компетентним  і неупередженим судом // Вісник  Верховного Суду України. —1999.—  №1.

5.Обєднання та виділення  кримінальних справ.

Правила об’єднання і  виділення кримінальних справ спрямовані на те, щоб забезпечити повне, всебічне й об’єктивне дослідження обставин, які підлягають доказуванню в справі, зокремаступеня вини обвинуваченого. Об’єднання і виділення справ проводиться за постановою особи, яка провадить дізнання, слідчого, про-

курора або за ухвалою  чи постановою суду.

В одному провадженні  можуть бути об’єднані справи:

– за обвинуваченням декількох  осіб — співучасників вчинення одного чи кількох злочинів;– за обвинуваченням однієї особи у вчиненні декількох злочинів;– у випадках притягнення до кримінальної відповідальності за

заздалегідь не обіцяне  приховування тяжкого чи особливо тяжкого злочину, а також в інших випадках, коли має місце підслідність за зв’язком справ (ст. 26 КПК); – зустрічні обвинувачення в справах про злочини, зазначені в ч. 1 ст. 27 КПК (приватного обвинувачення) (ч. 3 ст. 251 КПК).

Підстави для об’єднання кримінальних справ не зумовлюють їх розширювального тлумачення, у зв’язку з чим відомі практиці випадки об’єднання справ про різноманітні злочини з мотивів практичної доцільності з урахуванням обставин, прямо не вказаних у законі, слід вважати такими, що не відповідають вимогам закону і не виключають визнання доказів, отриманих після об’єднання кримінальних справ, недопустимими.

На наш погляд, як виняток  слід допустити об’єднання кримінальних справ у випадках, коли особу, яку  необхідно притягнути як обвинуваченого, не встановлено, але у слідчого є  достатні підстави вважати, що декілька злочинів вчинені однією особою чи групою осіб.При об’єднанні кримінальних справ строк провадження по них

визначається за тією справою, яка має найбільш тривалий строк досудового розслідування, що обчислюється з моменту порушення  справи або встановлення особи. При  цьому строк провадження по інших кримінальних справах поглинається найдовшим строком і додатково не враховується. Однак положення вищевказаного правила не стосуються порядку обчислення строків тримання під вартою. Виділення справи в окреме провадження допускається тільки у випадках, які викликаються необхідністю, коли це не може негативно

відбиватися на всебічності, повноті і об’єктивності дослідження  і ви-__ рішення справи, а саме:

– якщо в справі притягнуто двох чи кількох обвинувачених, а  підстави до її зупинення стосуються не всіх цих осіб. У такому разі слідчий  чи суд вправі виділити й зупинити справу щодо окремих обвину- вачених або зупинити провадження в усій справі (статті 206, 249, 280 КПК);

– якщо участь у вчиненні злочину разом з дорослим брав неповнолітній (ст. 439 КПК);

– коли розслідування  справи в повному обсязі у строки, зазначені у частині 1 чи 2 ст. 156 КПК, закінчити неможливо і за відсутності підстав для зміни запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

У цьому випадку прокурор, який здійснює нагляд за виконанням законів  при провадженні розслідування  у даній справі, має право дати згоду про направлення справи до суду в частині доведеного обвинувачення, а справа в частині не розслідуваних злочинів чи епізодів злочинної діяльності виділяється в окреме провадження і закінчується у загальному порядку (ч. 3 ст. 156 КПК);

– коли при розслідуванні  справи буде встановлено відсутність зв’язку як між окремими злочинами (йдеться про самостійні злочини, які не зв’язані між собою спільністю дій, що інкримінуються обвинуваченим), так і між обвинуваченими в їх скоєнні особами (зокрема,обов’язковому виділенню підлягають кримінальні справи щодо осіб,які вчинили без ознак співучасті злочини в одному й тому ж місці або відносно одних і тих же потерпілих);

– у випадках коли великий  обсяг кримінальної справи і велика кількість її епізодів роблять важкодосяжним своєчасне закінчення досудового розслідування, створюють загрозу реалізації прав учасників кримінального судочинства на доступ до правосуддя в розумний строк,вони можуть розцінюватися як такі, що створюють підстави для виділення з даної кримінальної справи її частини в окреме провадження як самостійної кримінальної справи.

Перспектива можливого  засудження одного чи декількох обвину вачених як в основній, так і виділеній кримінальній справі не є перепоною для прийняття рішення про виділення справи.Виділення кримінальної справи проводиться на підставі мотивованої постанови, в якій крім підстав виділення справи зазначаються,

які саме матеріали підлягають виділенню. Копія цієї постанови  приєднується до кримінальної справи, з якої виділені дані матеріали.У  кримінальній справі, виділеній в  окреме провадження, повинні міститись оригінали чи засвідчені прокурором, слідчим або дізнавачем копії процесуальних документів, що мають значення для даної кримінальної справи. Якщо долучені до виділеної справи документи належ- ним чином засвідчені і мають відношення до діянь, що інкримінуються обвинуваченому в даній кримінальній справі, проведення одних і

тих же слідчих дій  не потрібно. Матеріали, виділені в  окреме провадження як самостійної  кримінальної справи, допускаються як докази за умови додержання всіх передбачених законом правил виділення

кримінальної справи.

За загальним правилом строк досудового розслідування  у виділеній кримінальній справі обчислюється з моменту порушення тієї кримінальної справи, з якої вона виділена в окреме провадження, або з моменту встановлення особи по основній справі.

Коли ж рішення  про виділення приймається одночасно  з рішенням про порушення кримінальної справи щодо нової особи або нового злочину, що не зв’язаний з тим, за яким порушено основну справу, то строк починає обчислюватися з моменту виділення справи, який збігається з моментом порушення нової кримінальної справи, якщо ці рішення оформляються однією постановою. Однак це має місце лише за умови,коли жодна з осіб, щодо яких матеріали виділяються в окреме провадження, раніше не була затримана, заарештована або притягнута як

обвинувачений за основною справою; в іншому разі строк слідства повинен обчислюватися з моменту  порушення першої (основної) справи.

Виділення кримінальної справи необхідно відрізняти від  виділення матеріалів кримінальної справи, які не розглядаються як самостійна кримінальна справа. Це має місце тоді, коли такі матеріали містять відомості

про діяння, що вчинені  не обвинуваченим, а іншими особами, які до того ж не зв’язані зі злочином, за яким провадиться слідство, і коли в ході досудового розслідування виникає необхідність перевірити ці відомості та

прийняти відповідне рішення згідно з правилами, встановленими  для стадії порушення кримінальної справи (в порядку ст. 97 КПК).

Такі матеріали або  зовсім вилучаються з кримінальної справи із зазначенням їх повного переліку, або ж у справі залишаються їх копії. Про виділення в окреме провадження матеріалів кримінальної справи виноситься постанова, яка відповідає вимогам, що пред’являються до постанов про виділення кримінальних справ.

Виділені з кримінальної справи матеріали передбачають можливість прийняття по них, після додаткового  вивчення і уточнення певних відомостей, рішення як про порушення кримінальної справи, так і про

відмову в порушенні  кримінальної справи або направлення  матеріалівза належністю.

 

Кримінальний процес : підручник / за ред. Ю. М. Грошевого  та О. В. Капліної. — Х. : Право, 2010. — 608 с.

 

6.Недопустимість розголошення  даних досудового слідства.

Згідно із ст. 121 КПК дані досудового розслідування за загальним правилом не можуть бути розголошені.

Така заборона зумовлена тим, що передчасне розголошення даних розслідування може перешкодити встановленню істини в справі, зокрема призвести до знищення доказів співучасниками злочину або

іншими заінтересованими в результатах  справи особами, створить умови для ухилення осіб, причетних до вчинення злочину, тощо. Крім того, передчасне і неконтрольоване розголошення даних досудового

слідства може завдати шкоди  не тільки повному і об’єктивному дослідженню обставин кримінальної справи, але й законним інтересам потерпілого, свідка, інших учасників кримінального судочинства. Тому для того щоб не допустити небажану втрату відомостей про обставини провадження у кримінальній справі, прокурор, слідчий або дізнавач у необхідних випадках попереджають учасників судочинства (свідків, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, захисника, експерта, спеціаліста, перекладача, понятих та інших осіб), незалежно від джерела чи способу отримання ними даних досудового розслідування і ступеня поінформованості, про обов’язок не розголошувати без їх дозволу даних досудового розслідування, які їм стали

відомі. Винні в розголошенні несуть кримінальну відповідальність за ст. 387 КК України.

Попередження про недопустимість розголошення і дозвіл на розголошення (якщо такий був) доцільно фіксувати  в протоколі певної дії,результати якої слідчий забороняє розголошувати, або в окремому протоколі чи в  іншому документі (наприклад, підписці). Це дисциплінуватиме учасників процесу  та інших осіб і в майбутньому  дасть змогу обґрунтовано вирішити питання про їх кримінальну відповідальність.

Дані досудового розслідування  можуть бути оголошені лише з дозволу  дізнавача, слідчого або прокурора  і в тому обсягу, в якому вони визнають це можливим, якщо розголошення не суперечить інтересам досудового розслідування і не позв’язано з порушенням прав і законних інтересів учасників кримінального судочинства.

Розголошення даних про приватне життя учасників кримінального судочинства без їх згоди не допускається. Згода учасника кримінального судочинства на розголошення даних про його приватне життя повинна бути виражена в письмовій формі і міститися в матеріалах кримінальної справи.