Судові витрати та порядок їх відшкодування

Сума коштів, що підлягає відшкодуванню, визначається закладом охорони здоров’я, в якому перебував на лікуванні потерпілий, з урахуванням кількості ліжко-днів, проведених ним у стаціонарі, та щоденної вартості його лікування.

Кількість ліжко-днів визначається на підставі медичної картки стаціонарного хворого або інших документів, які підтверджують дати госпіталізації та виписки хворого із стаціонару лікувального закладу.

Термін і обгрунтованість перебування потерпілого від злочину на стаціонарному лікуванні визначаються на підставі даних лікувального закладу.

Визначення суми витрат на лікування потерпілого за один ліжко-день провадиться виходячи з фактичної кількості ліжко-днів і загальної суми фактичних витрат за місяць на утримання лікувального закладу (в якому проводилось лікування), за винятком витрат на капітальні вкладення, капітальний ремонт і придбання інвентарю та обладнання.

До справи має бути приєднана довідка-розрахунок бухгалтерії цього закладу із записом про вартість одного ліжко-дня та про загальну суму фактичних витрат на лікування потерпілого.

Витрачені на стаціонарне лікування кошти підлягають відшкодуванню у повному обсязі і зараховуються до відповідного державного бюджету (Автономної Республіки Крим, місцевого чи регіонального самоврядування) залежно від джерел фінансування закладу охорони здоров’я, в якому перебував на стаціонарному лікуванні потерпілий, або на рахунок юридичної особи (відомства), якій належить заклад охорони здоров’я.

Якщо потерпілий на час розгляду справи продовжує стаціонарне лікування, витрачені на його лікування кошти стягуються із засудженого по день постановлення вироку. Витрати на подальше лікування потерпілого можуть бути стягнені із засудженого в порядку цивільного судочинства.

Відшкодуванню підлягають тільки кошти, витрачені на стаціонарне лікування потерпілого в лікарні, госпіталі, диспансері чи в іншому лікувальному закладі. Всі інші витрати (наприклад, пов’язані з наданням потерпілому швидкої або невідкладної медичної допомоги, витрачені на амбулаторне лікування тощо) не відшкодовуються.

У кримінальному судочинстві відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого може покладатися тільки на особу, вина якої у вчиненні злочину встановлена обвинувальним вироком суду (у тому числі без призначення покарання, із звільненням від покарання, з умовним засудженням чи засудженням з відстрочкою виконання вироку). У всіх інших випадках, передбачених ч.4 ст. 931 КПК, таке відшкодування провадиться в порядку цивільного судочинства.

У разі вчинення злочину групою осіб витрати на стаціонарне лікування потерпілого стягуються відповідно до ч.2 ст.93 КПК з кожного засудженого окремо з урахуванням ступеня їх вини та майнового стану. При заподіянні шкоди здоров’ю потерпілого неповнолітнім, у тому числі при вчиненні ним злочину в групі, питання відшкодування коштів, витрачених на лікування потерпілого, вирішується згідно зі ст.446, 447 Цивільного кодексу та роз’ясненнями, що містяться у п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди” № 6 від 27 березня 1992 р. В такому разі витрати на стаціонарне лікування потерпілого відшкодовуються особами, які за законом несуть матеріальну відповідальність за неповнолітніх. Витрати на стаціонарне лікування потерпілого внаслідок дій особи, яка вчинила їх у стані неосудності, не стягуються.

У разі коли при постановленні вироку сума коштів, витрачених на стаціонарне лікування потерпілого, ще не була визначена і рішення про їх відшкодування не було прийняте, стягнення проводиться в порядку цивільного судочинства за позовом вказаних юридичних осіб. У такому ж порядку відшкодовуються витрати на стаціонарне лікування особи, яка постраждала від злочинного діяння, в разі закриття кримінальної справи чи відмови у порушенні справи за обставин, передбачених пунктами 3, 4, 6 частини 1 статті 6, статтями 7, 72, 8, 9 і 10 КПК

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

В И С Н О В О К

 

Отже, в ході курсової роботи ми вивчили питання судових витрат, їх склад, дослідили порядок їх відшкодування та з’ясували проблеми практики забезпечення відшкодування судових витрат.

Судові витрати – це витрати на кримінально-процесуальне провадження, відшкодування яких покладається на певних учасників процесу.

Судові витрати складаються:

1) із сум, що видані  і мають бути видані свідкам, потерпілим, експертам, спеціалістам, перекладачам і понятим;

2) із сум, витрачених  на зберігання, пересилання і  дослідження речових доказів;

3) з інших витрат, що їх зробили  органи дізнання, досудового слідства  і суд при провадженні у  даній справі.

Свідки, потерпілі, законні представники потерпілих, перекладачі, експерти, спеціалісти і поняті мають право на відшкодування їм витрат по явці за викликом в органи дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

За переліченими вище особами зберігається середній заробіток по місцю роботи за час, витрачений у зв’язку з явкою за викликом. Особам, які не є робітниками чи службовцями, виплачується винагорода за відрив їх від занять.

Експерти, спеціалісти і перекладачі, крім того, мають право на винагороду за виконання своїх обов’язків, якщо виконання дорученої їм роботи не входить в їх обов’язок по службі.

Зазначені виплати провадяться з коштів органів дізнання, досудового слідства і суду. Порядок виплати і розмір сум, що підлягають виплаті, визначаються відповідною інструкцією.

Судові витрати покладаються на засуджених, крім сум, що видані і мають бути видані перекладачам, або приймаються на рахунок держави.

При визнанні підсудного винним суд постановляє стягти з нього судові витрати. В тому разі, якщо винними буде визнано декількох осіб, суд постановляє, в якому розмірі повинні бути стягнені витрати з кожного з них, ураховуючи при цьому ступінь вини та майновий стан засуджених.

Якщо підсудний буде визнаний винним, але звільнений від покарання, суд має право покласти на нього судові витрати.

При закритті справи у зв’язку з примиренням потерпілого з обвинуваченим у справах про злочини, зазначені в частині 1 статті 27 КПК України, суд може покласти судові витрати на одного з них або на обох.

Судові витрати в разі неспроможності особи, з якої вони мають бути стягнуті, а також судові витрати, пов’язані з виплатою сум перекладачеві, приймаються на рахунок держави.

Оплата праці захисника у разі його участі в справі за призначенням провадиться за рахунок держави в порядку і розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Відшкодування державі витрат у цьому випадку за згодою засудженого або осіб, які несуть майнову відповідальність за його дії, може бути покладено на них.

Кошти, витрачені закладом охорони здоров’я на стаціонарне лікування особи, потерпілої від злочину, за винятком випадку завдання такої шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства чи тяжкої образи з боку потерпілого, стягуються судом при постановленні вироку за позовом закладу охорони здоров’я, органу Міністерства фінансів України або прокурора з особи, яка вчинила злочин, у розмірі фактичних витрат.

У разі, коли при постановленні вироку рішення про  відшкодування коштів, витрачених на стаціонарне лікування потерпілого, не було прийнято, стягнення їх провадиться в порядку цивільного судочинства.

У такому ж порядку відшкодовуються витрати на стаціонарне лікування особи, яка постраждала від злочинного діяння, в разі закриття кримінальної справи чи відмови у порушенні справи за обставин, передбачених пунктами 3, 4, 6 частини першої статті 6, статтями 7, 72, 8, 9 і 10 КПК України.

 

 

 

 

 

 

 

 

С П И С О К  В И К О Р И С Т А Н О Ї Л І Т Е Р А Т У Р И

 

 

1.- Конституція України. – К.: Преса України, 1997. – 80 с.

 

2. – Кримінально-процесуальний кодекс України. – Х.: ТОВ “Одіссей”, 2004. – 272 с.

 

3. – Кримінально-процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар / За заг. ред. В.Т. Маляренка, В.Г. Гончаренка. – К.: Форум, 2003. – 940 с.

 

4. – Нор В.Т., Павлишин А.А. Судові витрати у кримінальному процесі України. Монографія. – К.: Атіка, 2003. – 176 с.

 

5. – Тертишник В.М. Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України. – К.: Вид-во А.С.К., 2003. – 1056 с.