Явка з повинною як привід та підстава для порушення кримінальної справи

3) явка з повинною;

4) безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину.

Заяви або повідомлення громадян - це найбільш поширений привід до порушення кримінальної справи. Заява громадянина являє собою усне або письмове повідомлення про злочин, зроблене конкретною особою й адресоване органам, уповноваженим порушувати кримінальні справи, незалежно від того, чи заподіяна злочинним діянням шкода заявнику чи іншим особам і організаціям. Усна заява заноситься до протоколу, що підписується заявником і особою, що прийняла заяву, тобто співробітником дізнання, слідчим, прокурором, суддею. Письмова заява підписується особою, яка її подала.

При прийнятті заяви роз'ясняється відповідальність за явно неправдивий донос (по ст. 96 КПК України), про що робиться запис в протоколі, і засвідчується підписом заявника (ч.1 і 2 ст.95 КПК України).

Рішення про порушення кримінальної справи у відношенні свідка за дачу явно неправдивих показань приймається судом тільки одночасно з постановою вироку. Що стосується анонімних заяв, то вони не можуть бути приводом до порушення кримінальної справи, вони є приводом лише для перевірки фактів, що утримуються в них, шляхом оперативно-пошукової діяльності або іншого процесуального засобу, а приводом порушення кримінальної справи можуть бути отримані в результаті цієї перевірки дані.

Заяви громадських організацій, державних установ і підприємств у якості приводу служать тоді, коли вони мають дані про вчинений злочин, які отримані в процесі роботи або іншим шляхом. Наприклад, проведена відомча ревізія, що виявила різноманітні факти зловживань, унаслідок чого керівник передає акт ревізії в прокуратуру.

Велике значення мають публікації в пресі, що вказують на різноманітні факти злочинних діянь. Якщо подібні публікації містять конкретні факти про злочин, то це може бути приводом до порушення кримінальної справи. Ті статті, замітки, повідомлення, що не були опубліковані і переслані в прокуратуру або органи слідства, можуть також бути приводом до порушення кримінальної справи в якості заяв громадських організацій або державних установ або заяв і листів громадян.

Явка з повинною як привід до порушення кримінальної справи - це особиста заява особи про вчинений нею злочині діяння. У такому випадку встановлюється особа що явилась і складається протокол, у якому докладно викладається вчинене ним злочинне діяння. Протокол підписується особою, що з’явилась, і особа, що клала протокол (ст. 96 КПК України). Якщо факти злочину, вчиненого особою, що з’явилася з повинною, - це є приводом порушення кримінальної справи.

Безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину як привід до порушення кримінальної справи означає, що ці органи самі, без повідомлення, по своїй ініціативі виявляють вчинення діяння передбаченого кримінальним законом як злочин. На органах дізнання слідства, прокуратури і суду лежить обов'язок активної й ініціативної боротьби зі злочинністю, тому вони зобов'язані порушувати кримінальну справу не тільки тоді, коли до них звертаються зацікавлені особи або до них надходять повідомлення про вчинені злочини, але і тоді, коли вони в процесі виконання покладених на них задач безпосередньо виявляють вчинене злочинне діяння або діяння, що готується.

Так органам дізнання в процесі здійснення їхньої оперативно-пошукової діяльності стають відомі факти злочинних дій.

У відповідності зі ст. 6 Закону України "Про оперативно-пошукову діяльність" оперативно-пошукова діяльність може проводитися і до порушення кримінальної справи, а результати цієї діяльності можуть бути приводом і підставою для порушення кримінальної справи, а також використовуватися в доведенні по кримінальних справах. Прокурор може при здійсненні своїх функцій по загальному нагляду за законністю перевірити, що виявлене їм порушення закону повинно бути розцінений як злочин.

Іноді злочин безпосередньо виявляється прокурором, слідчим, органом дізнання, суддею, якщо злочин був зроблений у їхній присутності (наприклад, хуліганство, опір представнику влади й ін.). У даній ситуації прокурор, слідчий або представник органа дізнання можуть затримати особу, що вчинила злочин, у порядку, передбаченому законом, склавши про це протокол. Тим самим прокурор, слідчий або співробітник органа дізнання, що зробив затримку, порушує кримінальну справу.

Такий перелік приводів до порушення кримінальної справи. Перелік цей вичерпний. Привід, що тягне за собою порушення кримінальної справи відповідно до закону, називається законним приводом. Для того, щоб порушити конкретну справу, у кожному окремому випадку потрібен законний привід, але одного законного приводу недостатньо: необхідно, щоб у наявності була також підстава для порушення справи.

Підставою порушення кримінальної справи називають отримані з джерел, перерахованих у ст. 94 КПК України, достатні дані про наявність ознак злочинного діяння і відсутності передбачених законом обставин, що виключають порушення справи. (ст. 94 КПК України "справа може бути порушена тільки в тих випадках, коли є достатні дані, що вказують на наявність ознак злочину").

Підстава до порушення кримінальної справи включає два необхідних елементи:

· ознаки кримінально карного діяння (склад злочину) у факті, події, що стала відомим органу дізнання, слідчому, прокурору або суду;

· достатньо серйозні дані про те, що злочин дійсно був вчинений (або готувався).

Відсутність в отриманих відомостей будь-якого з цих елементів (юридичного або фактичного) перешкоджає порушенню кримінальної справи. Так, якщо повідомляється, що в діях особи є ознаки злочину, але немає даних, що ці дії в дійсності зроблені, то підстав для порушення кримінальної справи немає. Немає підстави й у випадку, коли отримане повідомлення про дійсно вчинене діяння незлочинного характеру.

У якості підстави для порушення кримінальної справи виступає попередній висновок про ознаки злочину. Проте це повинно базуватися на аналізі конкретних даних, що містяться у визначених джерелах. Кримінальна справа не може бути порушена на підставі чуток, домислів, припущень. Для того, щоб визнати наявність підстави для порушення кримінальної справи, у поданих матеріалах повинні бути необхідні і достатні передумови для їх подальшої процесуальної перевірки.

3. Явка з повинною  як привід та підстава для порушення

 кримінальної справи.

Згідно зі статтею 96 КПК України явка з повинною - це особисте, добровільне письмове чи усне повідомлення заявником органу дізнання, дізнавачу, слідчому, прокурору, судді або суду про злочин, вчинений чи підготовлюваний ним, до порушення проти нього кримінальної справи.

Поняття явки з повинною вперше було процесуально визначено Законом України від 9 квітня 2002 р. „Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України ” як особисте, добровільне письмове чи усне повідомлення заявником органові дізнання, дізнавачу, слідчому, прокуророві, судді або суду про злочин, вчинений чи підготовлюваний ним, до порушення проти нього кримінальної справи. Якщо кримінальну справу вже порушено за наявністю ознак злочину, таке повідомлення заявником має бути зроблене до винесення постанови про притягнення його як обвинуваченого.

Відповідно до КПК України, усна заява заноситься до протоколу, в якому зазначаються відомості про особу заявника й викладається зміст заяви від першої особи. Протокол підписують заявник і посадова особа, котра склала протокол.

Якщо усна заява про явку з повинною зроблена в судовому засіданні, то відомості про особу заявника та зміст його заяви заносяться до протоколу судового засідання й підписуються заявником. Головуючий упродовж трьох днів надсилає витяг із протоколу судового засідання відповідному прокуророві.

Письмова заява про явку з повинною має бути підписана заявником і посадовою особою органу дізнання, дізнавачем, слідчим або прокурором, якими прийнята заява, із зазначенням на заяві дати прийняття.

Розв’язуючи питання про порушення кримінальної справи на підставі явки з повинною (п. 3 ч. 1 ст. 94 КПК), слідчому необхідно встановити, що явка до належного державного органу (його службової особи) була добровільною й до того, як стало відомо про особу, яка вчинила злочин. Вважаємо дискусійною точку зору, що явка з повинною не обов’язково повинна бути особистою1). Навіть у тому разі, коли особа, у зв’язку з хворобою, не може з’явитися, заява про явку з повинною (наприклад, слідчому, що прибув до особи), з дотриманням установленої форми, повинна бути нею зроблена особисто. Явка з повинною ще не означає, що в усіх випадках буде порушено кримінальну справу. На практиці мають місце випадки самообмови чи неправильної, помилкової оцінки своїх дій, як злочинних. Тільки після встановлення слідчим законності явки як приводу та наявності даних, що вказують на ознаки злочину, рішення про порушення кримінальної справи буде обґрунтованим.

Погоджуючись із В.С. Зеленецьким, зазначимо, що, оскільки особа звертається до відповідного правоохоронного органу з повинною, то важливим у змісті такого правового акту є встановлення та відображення ставлення особи до злочину2. З цієї точки зору явка з повинною повинна характеризуватися тим, що особа визнає свою вину у вчиненні злочину та розкаюється у вчиненому. Саме тому необхідно з’ясовувати причину (причини) явки з повинною. На підставі аналізу теорії та практики провадження по кримінальних справах можна виділити причини, що спонукали осіб зробити заяву про явку з повинною.

1. Заяви про явку з повинною  роблять особи, щодо яких в органу дізнання, слідства та суду є відомості про причетність їх до злочинної діяльності групи. Явка з повинною зазначених осіб викликана отриманням інформації про хід слідства від членів групи, притягнутих до кримінальної відповідальності, їх родичів та близьких, з інших джерел. Зазвичай особи вважають свою роль під час учинення злочинів незначною й розраховують на те, що явка з повинною сприятиме отриманню можливості в ході слідства перебувати поза слідчим ізолятором та буде врахована як пом’якшувальна обставина під час постановлення вироку.

2. Заяви про явку з повинною  роблять особи, які притягнуті  до кримінальної відповідальності  за вчинення злочинів у складі  ОГ. Такі особи, як правило, заявляють  про вчинення ними самостійно  або за попередньою змовою в групі осіб злочинів невеликої або середньої тяжкості, розраховуючи на те, що така явка з повинною буде врахована як обставина, що пом’якшує покарання (відповідно до п. 1) ч. 1 ст. 66 КК України).

Крім того, у протоколі прийняття явки з повинною необхідно вказати відомості про співучасників злочину й коло осіб, котрі можуть підтвердити обставини злочину. Це дозволить швидко з’ясувати те, наскільки відповідає дійсності повідомлена інформація, оскільки у справах про злочини, вчинені ОГ, поширеним є такий спосіб протидії розслідуванню, як неправдиві явки з повинною. Уповноважені особи зобов’язані відобразити в протоколі всі обставини зробленої заяви, про що мова йшла вище.

Як відомо, коли особа повідомляє про вчинений злочин під час провадження дізнання, досудового слідства або судового розгляду, явку з повинною фіксують в окремому протоколі. Лише суд, дізнавшись про явку з повинною в процесі розгляду справи, фіксує отримані ним відомості в протоколі судового засідання. Залежно від характеру зробленої заяви, її обґрунтованості та специфіки зв’язку з предметом пред’явленого особі обвинувачення, слідчий або суд вирішують питання про порушення нової кримінальної справи або про необхідність включення отриманих даних до вже пред’явленого обвинувачення як нового епізоду злочинної діяльності. В останньому випадку слідчий повинен пред’явити особі нове обвинувачення за правилами ст. 141 КПК України, а суд – направити справу на додаткове розслідування (ст. 276 КПК України). Якщо ж виявлений новий злочин не має зв’язку з обвинуваченням, інкримінованим особі, слідчий і суд, порушивши кримінальну справу, направляють її для самостійного розслідування.

4. Кримінально-процесуальні  відносини між слідчим, органом  дізнання, прокурором, судом (суддею) й  особою,

яка з'явилася з повинною.

На відміну від заявника, особа, яка з'явилася з повинною, повідомляє компетентні державні органи (їх посадових осіб), що ведуть кримінальний процес, про злочин, який було вчинено нею самою або за її участю. Ця обставина свідчить про те, що такий суб'єкт процесу усвідомив протиправність своєї поведінки та її антисоціальну спрямованість. Сказане вказує на специфіку кримінально-процесуальних відносин між слідчим, органом дізнання, прокурором, судом (суддею) й особою, яка з'явилася з повинною.

Слід зазначити, що в законі не розкривається поняття явки з повинною. Це викликає певні утруднення серед працівників правоохоронних та судових органів щодо відмежування названого правового явища від схожих дій заявника. Немає єдності у поглядах на явку з повинною і серед учених-юристів.

Так, деякі правознавці під явкою з повинною розуміють звернення громадянина, який повідомив про злочин, до органів влади, наділених повноваженнями порушувати кримінальні справи3. Інші автори вважають під нею особисту явку особи, яка вчинила злочин, у слідчо-судові органи, для визнання себе винною у цьому4. Окремі вчені стверджують, що явка з повинною являє собою добровільно виражене в заяві громадянина повідомлення про злочин, вчинений ним самостійно або в співучасті з іншими особами, адресоване органам дізнання, слідства, прокуратури і суду для вирішення питання про його відповідальність за вчинене5. Низка правників взагалі пропонує розглядати явку з повинною лише як звернення особи із заявою або повідомленням про вчинений злочин6.