Явка з повинною як привід та підстава для порушення кримінальної справи

Беручи до уваги те, що на практиці часом буває дуже важко відмежувати явку з повинною від «суміжних», іноді подібних юридичних дій заявника, пропонуємо виділити такі ознаки, сукупність яких, на нашу думку, і буде характеризувати цей привід до початку кримінально-процесуальної діяльності, а разом з тим і специфіку виникаючих при цьому кримінально-процесуальних відносин: а) явка з повинною – це дії самої особи, яка заявила про вчинений нею самостійно чи за її участю злочин; б) при цьому заявник має намір передати себе в руки правосуддя; в) дії особи, яка заявила про злочин, повинні бути добровільними; г) у заяві мають міститися відомості про злочин, вчинений самостійно цією особою або за її участю; д) заява повинна бути представлена безпосередньо громадянином; е) вона має адресуватися суду (судді), прокурору, органам слідства або дізнання7.

Особливість правового статусу особи, яка з’явилася з повинною, полягає в тому, що її не попереджають про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий донос. Така правова регламентація є правильною по суті, оскільки відповідає принципу забезпечення зазначеному суб'єкту кримінально-процесуальних відносин права на захист, що реалізується на початковому етапі досудового провадження.

Таким чином, явка з повинною – це добровільне, особисте і безпосереднє звернення особи, яка вчинила злочин, із заявою про нього до органів дізнання, досудового слідства, прокуратури чи суду з наміром передати себе в руки правосуддя.

Не викликає сумнівів, що явка з повинною – це процесуальна дія. Але вона стає такою, лише тоді, коли набуває належної процесуальної форми. І саме зі здійсненням дій, передбачених ст. 96 КПК, ми і схильні пов'язувати момент виникнення кримінально-процесуальних відносин між компетентним державним органом (його посадовою особою) й особою, яка з'явилася з повинною.

Повідомлення громадянина про вчинений ним злочин до органу, що не передбачений чинним кримінально-процесуальним законом, як звернення до неналежного адресата, на нашу думку, не можна розглядати як явку з повинною. Виходячи з цього, ми не поділяємо точку зору окремих авторів, які під явкою з повинною розуміють «заяву громадянина, адресовану не тільки слідчим органам, а і в редакцію газет, установ, громадських організацій, за умови що в ній заявник повідомляє про вчинений ним злочин»8.

Деякі учені-юристи вважають, що явка з повинною має місце і тоді, коли особа заявляє про вчинений нею самостійно або за її участю злочин через інших громадян9. З такою думкою також не можна погодитися, тому що суб'єкт явки з повинною є незамінним. Переуступка такою особою своїх процесуальних прав та обов'язків іншим суб'єктам кримінально-процесуальних відносин не припустима, як незаконним є і суміщення ними декількох процесуальних статусів (наприклад, свідка і потерпілого).

Не можна вважати явкою з повинною і заяву особи про вчинений нею злочин, що надійшла поштою або зроблена по телефону. Це положення випливає з наших попередніх міркувань. Однак, як нам здається, якщо особа, яка бажає заявити про вчинений нею злочин, не може особисто з'явитися до зазначених органів через тяжку хворобу або з інших поважних причин, її заява все ж таки повинна бути прийнята за місцем перебування і належним чином зареєстрована. І в цьому випадку, немає об'єктивних підстав не визнавати дії такої особи як явку з повинною.

Разом з тим, дослідивши положення ст. 96 КПК, не можна сказати конкретно, якими правами й обов'язками володіє особа, яка з'явилася з повинною. Немає відповіді на це запитання і в проекті КПК. Дослідження слідчо-судової практики показало, що, як правило, особа, яка з'явилася з повинною, після порушення кримінальної справи набуває процесуального статусу підозрюваного, а згодом – обвинуваченого, підсудного, засудженого, а іноді – свідка. Втім на початковому етапі досудового провадження від особи, яка з'явилася з повинною, відбирається тільки пояснення.

Не можна погодитися з таким підходом до регламентації процесуального статусу цього суб'єкта кримінально-процесуальних відносин. Адже в такій ситуації очевидно, що особа, яка з'явилася з повинною, не може не тільки реально сприяти органам попереднього розслідування в швидкому і повному розкритті злочину, запобіганні його шкідливих наслідків, але й, у разі потреби, захистити свої права та законні інтереси. Для розв'язання цієї проблеми пропонуємо (в ст. 527 КПК) наділити цього суб'єкта кримінального процесу такими правами: подавати відомості на підтвердження своєї заяви; давати пояснення чи відмовитися від дачі пояснень і відповідати на запитання; заявляти клопотання; користуватися послугами перекладача і фахівця в галузі права (юриста); знати про прийняті по його заяві рішення; подавати скарги на дії і рішення слідчого, органу дізнання, особи, яка провадить дізнання, прокурора або суду (судді), якщо вони порушують його права і законні інтереси.

Разом з тим особа, яка з'явилася з повинною, має бути наділена такими обов'язками: з'являтися за викликом слідчого, органу дізнання, особи, яка провадить дізнання, прокурора або суду (судді); не перешкоджати законним діям компетентного державного органу (його посадової особи), що ведуть кримінальний процес.

 

 

 

 

 

Висновки

 

Задачі кримінального судочинства можуть бути успішно здійснені, а права громадян надійно захищені тільки при тій необхідній умові, що кожному факту правопорушення буде дана належна оцінка, тобто встановлення точної відповідності обставин, що складають склад злочину конкретно тому, що мало місце в реальній дійсності.

Реалізація на практиці запропонованих нововведень, на наш погляд, тільки позитивно позначиться на законності й обґрунтованості прийнятих рішень на початковому етапі досудового провадження і буде сприяти удосконаленню процесуального статусу особи, яка з’явилася з повинною, як суб'єкта кримінально-процесуальних відносин.

Таким чином, явку з повинною не можна розглядати просто як заяву чи повідомлення про злочин, тому що вона містить не тільки інформацію про вчинений злочин, але й одночасно, особа, яка з'явилася з повинною, дає оцінку своєї причетності до нього. Саме тому ми виділяємо заяву громадянина, який з'явився з повинною, в особливу групу приводів до початку кримінально-процесуальної діяльності і говоримо про специфіку виникаючих при цьому кримінально-процесуальних відносин.

 

 

Список використаної літератури.

 

1. Конституція України. -К 1996. -С.118
2. Науково – практичний коментар Кримінально – процесуального кодексу України з постатейними матеріалами, за ред. В.П. Шибіко. - К., 2000 р. - 840 с.
3. Науково – практичний коментар кримінально – процесуального кодексу України, - К., 2002 р. – 416 с.
4. Закон України «Про внесення змін і доповнень до Кримі-нально-процесуального кодексу України» від 21.06.01 р. №2531-111.
5. Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України ( 1963 р. – 1997 р. ), зі змінами та доповненнями станом на 08.02.98 р., Сімферополь, 1998 р.
6. Закон України «Про міліцію» від 20.12.90 р. зі змінами й доповненнями станом на 21.06.01 р. № 2537-ІИ.
7. Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18.02.92 р. №2135-ХІІ.
8. Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.91 р. № 1779-ХІІ зі змінами і доповненнями від 21.07.01 р. № 2693-ІИ.
9. Закон України «Про судоустрій України» зі змінами від 21.06.01р. №2531-111.
10. Наказ МВС України від 14.04.2004 р. № 400 «Про прийняття, реєстрацію, облік, та розгляд заяв, повідомлень і іншої інформації про злочин”.
11. Наказ МВС України від 14.10.03 р. №1155 «Про вдосконалення реагування на повідомлення про злочини в органах внутрішніх справ України».
12. Наказ МВС України від 25.12.03 р. № 1600. «Про організацію діяльності органів досудового слідства системи Міністерства внутрішніх справ України».
13. Денисюк П. Процесуальний порядок порушення кримінального провадження // Право України, 2001. — №10. — С.38-40.
14. Коломиец В. К. Явка с повинной. Криминально-процессуальнне методы борьбы с правонарушениями. — Свердловск, 1983 г.
15. Власов А.А., Возбуждение уголовного дела, // Законность, №2, 2004 г.
16. Вицин С.Н., Институт возбуждения уголовного дела, // Российская юстиция, № 6, 2003 г.
17. Степанов В.В., Предварительная проверка первичных материалов о преступлении, - Саратов, 1972 г.
18. Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України: підручник. -К., 1999.
19. Шимановський В.В. Законность и обоснованость возбужления уголовного дела.-Л., 1987.
20. Советский уголовный процесс, под ред. Д.С.Карева, учебник, М., “Юрид.лит.”, 1975
21. Рыжаков А.П. “Уголовный процесс: возбуждение и отказ в возбуждении уголовного дела”. Учебное пособие. Тула, 1996., с.6
22. Міхеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П.. Кримінальний процес України: підручник. -К., 1999р.
23. Михайленко А.Р. Возбуждение уголовного дела в советском уголовном процессе. – Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1975. – 149 с.
24. Зеленецкий В.С. Возбуждение уголовного дела. – Х.: Изд-во «КримАрт», 1998. – 340 с.
25. Бородин С.В. Разрешение вопроса о возбуждении уголовного дела / Под ред. Б.А. Викторова. – М.: ВНИИ МВД СССР, 1970. – 117 с.
26. Жогин Н.В., Фаткуллин Ф.Н. Возбуждение уголовного дела. – М.: Гос. изд-во юрид. лит., 1961. – 206 с.
27. Уголовный процесс / Под ред. М.А. Чельцова. – М.: Юрид лит., 1969. – 463 с.
28. Андреев М., Бахров Г., Лозинский С. Уголовный процесс РСФСР / Под ред. А.Я. Эстрина. – Л.: Рабочий суд, 1927. – 208 с.
29. Герасимова Е.К. Явка с повинной. – М.: Всесоюз. ин-т по изуч. причин и разраб. мер предупр. преступности, 1980. – 59 с.
30. Кукуликин Ю. Явка с повинной // Человек и закон. – 1972. – № 1. – С. 23–29.

 

1) Див., наприклад: Михайленко А.Р. Возбуждение уголовного дела в советском уголовном процессе. – Саратов, 1975. – С. 50.

2 Зеленецкий В.С. Возбуждение уголовного дела. – Х.: Изд-во «КримАрт», 1998. – С. 53.

 

3 Уголовный процесс / Под ред. М.А. Чельцова. – М.: Юрид лит., 1969. – С. 181.

4  Бородин С.В. Разрешение вопроса о возбуждении уголовного дела / Под ред. Б.А. Викторова. – М.: ВНИИ МВД СССР, 1970. – С. 32-33.

5 Зеленецкий В.С. Возбуждение уголовного дела. – Х.: Изд-во «КримАрт», 1998. – С. 57.

6 Андреев М., Бахров Г., Лозинский С. Уголовный процесс РСФСР / Под ред. А.Я. Эстрина. – Л.: Рабочий суд, 1927. – С. 69.

 

7 Герасимова Е.К. Явка с повинной. – М.: Всесоюз. ин-т по изуч. причин и разраб. мер предупр. преступности, 1980. – С. 3-10.

 

8 Кукуликин Ю. Явка с повинной // Человек и закон. – 1972. – № 1. – С. 23–24.

9 Жогин Н.В., Фаткуллин Ф.Н. Возбуждение уголовного дела. – М.: Гос. изд-во юрид. лит., 1961. –С. 109.