Обробiток грунту в сiвозмiнi

Сільськогосподарські  культури, які вирощують на одному і тому самому полі сівозміни не більше трьох років підряд, називаються повторними. Культура, яку вирощують більш тривалий час на одному полі сівозміни, називається беззмінною. Якщо у господарстві вирощують одну сільськогосподарську культуру, то її називають монокультурою. У кожному полі здебільшого вирощують одну культуру, що забезпечує раціональне використання техніки і впровадження прогресивної технології вирощування сільськогосподарських культур. Якщо в одному полі треба розмістити кілька культур, впроваджують збірні поля, де по можливості добирають однорідні культури за вимогами до ґрунтових умов та агротехніки, впливом їх на родючість ґрунту. В одному полі, наприклад, висівають озимі та ярі зернові, цукрові буряки і картоплю, багаторічні та однорічні трави.

Найкращий попередник - попередник, який за будь-яких агротехнічних і кліматичних умов забезпечує найвищу урожайність наступної культури порівняно до інших її попередників.

Хороший попередник - попередник, який стабільно забезпечує високу врожайність наступної культури порівняно до інших її попередників.

Допустимий попередник - попередник, який не гарантує сталості врожайності наступної культури, аза екстремальних умов зумовлює різке зниження її продуктивності.

Умовно допустимий попередник - попередник, після якого умови вирощування для наступної культури помітно погіршуються.

Недопустимий попередник - попередник, після вирощування якого створюються вкрай негативні умови водно-фізичного, поживного, фіто санітарного стану ґрунту для наступної культури, а також з агротехнічних причин, коли попередник дозріває значно пізніше строків сівби культури, або (в разі багаторічних трав) - попередник не може бути використаний як покривна культура.

 

Наукові основи сівозмін

 

Сучасні системи землеробства ґрунтуються  на сівозмінному (почерговому) вирощуванні  культур.

Необхідність  чергування культур зумовлюється рядом  чинників. Узагальнюючи досвід практичного  землеробства і досягнення агрономічної науки, Д.М. Прянишников виділив чотири основи чергування культур у сівозміні - хімічні, фізичні, біологічні та економічні.

Хімічні основи чергування культур у сівозміні - це вплив правильного чергування на умови живлення рослин. Сільськогосподарські рослини з врожаєм виносять з ґрунту різну кількість елементів живлення, тому тривале на одному місці вирощування або вирощування подібних за поглинанням певних елементів культур веде до однобічного збіднення ґрунту на певні елементи і, як результат, до зниження врожайності. Наприклад, після соняшника, який з врожаєм виносить особливо багато калію, не можна садити картоплю, яка теж потребує багато калію. Також до хімічних основ відноситься такі явища, як збагачення ґрунту азотом бобовими рослинами, переведення важкодоступних форм фосфатів у доступні зернобобовими та гречкою. Чергування культур також запобігає зміні pH ґрунту.

Фізичні причини - це вплив сівозміни на структуру, фізичні властивості і вологість ґрунту. Наприклад, багаторічні трави покращують структуру та фізичні властивості ґрунту, просапні - в меншій мірі, а то і навпаки. Сильно висушують ґрунт люцерна, цукрові буряки, кукурудза.

Біологічні основи сівозміни. Чергування культур зменшує можливість забур'янення посівів, ураження хворобами та шкідниками. Наприклад, багаторічне вирощування на одному місці вівса веде до його сильного забур'янення вівсюгом, озимої пшениці - зараження іржею, картоплі - фітофторою, нематодом тощо.

Економічні причини чергування полягають у науковому обґрунтуванні структури посівних площ, яку розробляють відповідно з необхідністю вирощування тих чи інших культур, природних умов (клімат, ґрунт, рельєф) і біологічних особливостей рослин.

Отже, у сучасному сільськогосподарському виробництві застосовують сівозмінне вирощування рослин.

Чергування  в часі означає, що на одному полі йде послідовна щорічна зміна культур. Культура, яка займала поле в попередньому році, є попередником для тієї культури, що висівається в цьому році. Перелік культур або їх груп у порядку чергування в сівозміні називається схемою сівозміни.

Чергування  на полях - це в межах одного року сільськогосподарські культури певної сівозміни розміщуються на певних полях. Період, за який кожна культура побуває на всіх полях сівозміни, називається ротацією сівозміни. Ротаційний період сівозміни дорівнює кількості полів у ній. Таблиця, на якій показано чергування культур у сівозміні протягом ротації, називається ротаційною таблицею .

Теоретичною основою побудови сівозмін є плодозміна, тобто щорічна або періодична зміна культур у полях сівозміни, що різняться між собою біологічними властивостями й агротехнікою вирощування. Чергування культур позитивно впливає на водний і поживний режими, мікробіологічні процеси та фіто санітарний стан ґрунту, а в поєднанні з добривами та іншими засобами підвищує його родючість.

У противагу сівозміні, повторне вирощування  однієї культури на одному місці (більше 2-3 років), називають монокультурою. Особливо сильне зниження врожайності за беззмінних посівів називається втомою.

Відома  буряковтома, льоновтома, конюшиновтома  та ін. Різні культури неоднаково реагують на беззмінне їх вирощування. За реакцією на сівозміну (чергування) їх можна розділити на: слабочутливі, середньочутливі, сильночутливі та несумісні.

Слабочутливі (умовно само сумісні) - кукурудза, просо, коноплі, гречка, картопля (за відсутності нематод). Ці культури можна повторно або протягом кількох років вирощувати на одному полі без значного зниження їх врожайності.

Середньочутливі - горох, цукровий буряк, пшениця, ячмінь, овес, жито, вика. Культури негативно реагують навіть на повторні посіви і відзначаються помітними приростами урожаю за правильного розміщення в сівозміні.

Сильночутливі - люпин, льон, соняшник, капуста, конюшина, люцерна. Різко негативно реагують на повторні посіви. Висока продуктивність само несумісних культур забезпечується тільки за правильного розміщення в сівозміні з врахуванням допустимої періодичності їх посівів на одному й тому ж полі.

Несумісні культури. До таких відносяться культури, які недоцільно або неможливо розміщувати одну після другої в сівозміні через біологічні особливості, наявність спільних хвороб та шкідників. Наприклад, недоцільне послідовне вирощування різних бобових культур, розміщення пшениці після ячменю, вівса - після ячменю, і навпаки, буряків - після ріпаку і вівса тощо.

 

Проектування  і впровадження сівозмін

У різних ґрунтово-кліматичних зонах  країни освоєні і на сьогодні використовуються сівозміни, що різняться між собою  цілою низкою показників.  Цими показниками, наприклад, можуть бути: видовий склад  культур, співвідношення окремих їх видів або цілих груп культур  (просапних і суцільної сівби), кількість полів, наявність вивідного  поля тощо. В основу сучасної класифікації сівозмін береться вид продукції, яка  виробляється в сівозміні та співвідношення окремих груп сільськогосподарських  культур і парів. Перший показник покладено в основу поділу сівозмін на типи, а другий — на види. Залежно  від виду рослинницької продукції  усі сівозміни поділяють на чотири типи: польові, кормові, овочеві і  спеціальні.

Польові сівозміни призначені переважно для виробництва продовольчого і фуражного зерна та сировини для переробної промисловості. Тому більшу частину площі в таких сівозмінах відводять під зернові й технічні культури. Частину посівної площі у польових сівозмінах можуть займати кормові культури,  проте повне забезпечення тваринництва кормами не входить у завдання польової сівозміни.  Як правило,  усі культури,  які вирощують у межах польової сівозміни,  не потребують особливого ґрунтового середовища чи спеціальних умов вирощування. У польових сівозмінах Степу крім сільськогосподарських культур частину площі відводять під чистий пар.

Польові сівозміни є обов’язковим елементом системи землеробства переважної більшості господарств  України.  Відмінності між польовими  сівозмінами великих колективних і фермерських чи орендних господарств обмежуються лише кількісним складом культур,  які вирощують,  і числом полів,  на які розбивають увесь земельний масив під сівозміною. Типовим прикладом для великих господарств може бути польова сівозміна з таким чергуванням культур: 

- на бідних піщаних ґрунтах Полісся:  люпин — озиме жито — люпин на зелений корм, силос чи зелене добриво — картопля — жито, овес;

       - на багатших ґрунтах Полісся: ячмінь, овес із підсівом конюшини— конюшина — озима пшениця — льон — люпин — озиме жито — картопля;

 - у центральному Лісостепу: вико-овес, кукурудза на зелений корм і силос — озимі пшениця і ячмінь — цукрові буряки, кукурудза — ячмінь із підсівом конюшини — конюшина — озима пшениця — цукрові буряки — горох — озима пшениця — кукурудза, просо, соняшник;

 - у центральному Степу: чистий пар — озима пшениця — цукрові буряки — ячмінь із підсівом еспарцету, просо — еспарцет, горох — озима пшениця — кукурудза — кукурудза на зелений корм і силос — озимі пшениця і ячмінь — соняшник.

Кормові сівозміни призначені для вирощування переважно кормових культур,  хоча частину площ тут можуть займати й інші групи рослин.  У кормових сівозмінах виробляють основну масу соковитих кормів.  Залежно від видового складу кормових культур та місця розташування кормові сівозміни поділяють на прифермські і лукопасовищні.

Прифермська являє собою такий підтип кормової сівозміни, поля якої нарізають поблизу тваринницьких ферм і яка призначена для виробництва переважно важкотранспортабельних кормів у вигляді коренеплодів і зеленої маси.  Продовольчі зернові і технічні культури в прифермських сівозмінах практично не вирощуються.

Типовою в лісостеповій зоні буде прифермська сівозміна з таким  набором і чергуванням культур: люцерна — люцерна — люцерна  — кукурудза на силос — озиме  жито на зелену масу,  післяукісна  кукурудза на зелений корм —  кормові буряки — кукурудза на зелену масу з підсівом люцерни.

Лукопасовищні сівозміни розміщують переважно на природних кормових угіддях, непридатних для вирощування більшості польових культур. Це заплавні і низинні землі, що весною затоплюються паводковими й талими водами. 

Перед залуженням таких земель впроваджують лучні сівозміни з таким орієнтовним  набором і чергуванням культур: вико-овес — картопля, кормові буряки — ячмінь з підсівом багаторічних трав —  багаторічні трави —  багаторічні трави — багаторічні  трави.

Сіяні трави —  це травосумішки,  до яких входять тонконіг звичайний,  грястиця збірна, райграс пасовищний, конюшина рожева, лисохвіст лучний тощо. Для створення сіяних пасовищ  до травосумішок включають види трав, рослини яких добре витримують витоптування,  а після стравлювання добре відростають. Це тимофіївка лучна,  костриця лучна,  стоколос безостий,  райграс пасовищний,  тонконіг лучний,  костриця червона, мітлиця біла, конюшина біла, лядвенець рогатий. 

Прикладом лукопасовищної сівозміни  може бути таке чергування культур:  вико-овес із підсівом злако-бобових  сумішок багаторічних трав —  багаторічні  трави — багаторічні трави  — багаторічні трави — багаторічні  трави — багаторічні трави. 

Щоб тривалішим був строк використання багаторічних трав у таких сівозмінах, зелена маса протягом перших одного-двох років скошується,  а вже після  утвореннядернини —  випасається  худобою.  На суходольних землях лукопасовищні сівозмінивпроваджуються  як протиерозійний засіб.

Овочевим вважають такий тип сівозміни,  за якого овочеві займають усю або більшу частину площі.  Як і польові культури,  овочеві по-різному реагують на розміщення в сівозміні. Тому згідно з рекомендаціями наукових установ України огірки і кабачки доцільно вирощувати після багаторічних трав,  зернобобових,  кукурудзи на силос, картоплі, капусти, томатів: 

- томати — після озимої пшениці,  огірків, капусти, цибулі; 

- цибуля — після озимої пшениці,  гороху, картоплі ранньої, огірків,  томатів; 

- капуста — після картоплі, огірків,  цибулі, томатів; 

- баклажани і перець — після  огірків, цибулі, капусти; 

- буряки столові — після озимої  пшениці, картоплі, огірків, томатів; 

- морква — після озимої пшениці,  цибулі, огірків, томатів; 

- горох — після столових буряків,  цибулі.

Один із варіантів овочевої сівозміни  може бути таким:  горох овочевий із післяукісним посівом однорічних культур на зелений корм — томати — огірки, кабачки— столові буряки, цибуля. Вводять овочеві сівозміни  у приміських господарствах і  розміщують переважно на низинних землях.

Спеціальною є сівозміна,  в якій вирощуються культури,  що потребують спеціальних умов — агрозаходів. До такого типу належать, наприклад, рисова сівозміна,  оскільки для вирощування рису треба заздалегідь підготувати чеки,  які після сівби заливають водою.  Крім рису до схеми сівозміни включають багаторічні бобові трави дворічного використання і агромеліоративне поле, де вирощують однорічні трави. 

Схема рисової сівозміни може бути такою: люцерна — люцерна —  рис — рис — рис — агромеліоративне поле — рис — рис. 

Розміщують таку сівозміну на низинних і добре вирівняних землях та недалеко від джерела подачі води.

Кожен тип сівозміни може включати різні види.  Розрізняють такі види сівозмін: зерно-парові,  зерно-просапні,  зерно-паро-просапні,  зерно-трав’яні,  зерно-паро-трав’яні, трав’яно-просапні, просапні, травопільні і зерно-трав’яно-просапні (плодозмінні).