Обробiток грунту в сiвозмiнi

Зерно-парова являє собою вид польової сівозміни з зерновими культурами суцільної сівби і чистим паром. 

Наприклад:  чистий пар —  озима  пшениця —  озимий ячмінь —  яра  пшениця — просо.

Такі сівозміни використовують лише в посушливих районах Степу.

Зерно-просапна — це такий вид польової сівозміни,  в якій велику частку в структурі посівних площ займають зернові суцільної сівби, що чергуються з просапними культурами. Приклад таких сівозмін:

 

- у Поліссі: люпин — озима пшениця — картопля — ячмінь — овес — кукурудза на зелену масу і силос — озиме жито;

 

- у центральному Лісостепу:  горох — озима пшениця — цукрові буряки — ячмінь — кукурудза — ячмінь; 

 

- у північному Степу:  горох — озима пшениця — кукурудза — ячмінь — соняшник — кукурудза на силос — озимий ячмінь.

Зерно-паро-просапна — найпоширеніший вид польової сівозміни у степовій зоні. В ній окрім просапних культур і чистого пару на більшій площі вирощують зернові суцільної сівби. 

Прикладом є варіант 9-пільної сівозміни: чистий пар – озима пшениця  — озимий ячмінь — кукурудза — ячмінь — кукурудза — горох — озима пшениця — соняшник.

Зерно-трав’яні сівозміни передбачають вирощування на більшій площі зернових культур суцільної сівби,  які чергуються з багаторічними й однорічними травами.  До такого виду належить спеціальна рисова сівозміна й окремі варіанти польових сівозмін. 

Приклад польової зерно-трав’яної  сівозміни: горох — озима пшениця  — вико-овес із підсівом люцерни — люцерна — люцерна — озима пшениця — ячмінь — овес. 

Зерно-трав’яні польові і кормові  сівозміни називають ще ґрунтозахисними сівозмінами і використовують як протиерозійний захід на землях другої технологічної групи з крутизною схилів 3–7°.

Зерно-паро-трав’яним є вид польової сівозміни,  в якій крім зернових культур суцільної сівби меншу площу займають чистий пар і багаторічні трави. 

Наприклад: чистий пар — озима  пшениця — озимий ячмінь із підсівом еспарцету — еспарцет — озима  пшениця — овес, просо. 

Такий вид сівозміни можна використовувати  в північних і центральних  районах Степу.

Трав’яно-просапною може бути вид польової, кормової або овочевої сівозміни, в якій просапні культури чергуються з багаторічними й однорічними травами. 

Прикладом кормової сівозміни такого виду є схема:  кукурудза на зелений  корм і вико-овес із підсівом люцерни  — люцерна — люцерна — кукурудза  на силос — кормові буряки. 

Трав’яно-просапні сівозміни недоцільно використовувати в сильно посушливому Степу, де складаються несприятливі умови для багаторічних трав.

Просапні сівозміни характеризуються тим,  що всю або більшу частину площ у них займають просапні культури. Такий тип характерніший для овочевих сівозмін, хоча його може мати польова і кормова сівозміни. 

Наприклад,  схема польової просапної  сівозміни може бути такою:  кукурудза  на силос — гречка — цукрові  буряки — кукурудза — картопля — соя — соняшник. 

Впроваджують такі польові сівозміни  лише на землях першої технологічної  групи з крутизною схилів не більш  як 3° і тільки тоді, коли частка таких  земель незначна.

Травопільні сівозміни характеризуються тим, що більшу частину площі займають багаторічні трави,  меншу — зернові й технічні культури,  а в кормових — однорічні культури на зелений корм і силос та кормові коренеплоди. 

Прикладом є семипільна кормова  сівозміна з таким чергуванням  культур:  вико-овес з підсівом злако-бобової  сумішки —  травосумішки —  травосумішки — травосумішки — травосумішки — травосумішки — кукурудза на силос.

Зерно-трав’яно-просапна або плодозмінна сівозміна — вид польової,  кормової або овочевої сівозміни, в якій не повторюються близькі за біологічними особливостями і технологією вирощування культури.  Кращим варіантом є сівозміна,  в якій однорічні культури чергуються з багаторічними,  бобові — з небобовими,  озимі — з ярими, просапні — з культурами суцільної сівби. У таких сівозмінах забезпечується найкращий фітосанітарний стан ґрунтового середовища та можливість отримувати екологічно чисту продукцію рослинництва.

Прикладом є схема польової плодозмінної сівозміни:  горох —  озима  пшениця — кукурудза —  ячмінь із підсівом конюшини чи еспарцету  —  конюшина чи еспарцет — озима  пшениця — цукрові буряки, соняшник — кукурудза на силос — озимий ячмінь.

Такий варіант характерний для  лісостепової зони і північного Степу. 

У льоносіючих районах Полісся  в плодозмінній сівозміні практикують  таке чергування культур:  конюшина —  озима пшениця —  льон —  картопля —  люпин — озима  пшениця — кукурудза на силос  — озиме жито, ячмінь із підсівом конюшини.

Однак наведену вище класифікацію сівозмін не можна вважати повною.  Поряд  із зазначеними типами і видами існує  багато проміжних форм,  які характеризуються переходом від одного типу чи виду сівозмін до іншого. Наприклад, такою  формою може бути кормовоовочева сівозміна, в якій крім кормових на одному–двох  полях вирощують овочеві культури.  Запроваджуються кормо-овочеві сівозміни  переважно в приміських господарствах, де зростає попит на овочеву продукцію.

За  кількістю полів сівозміни бувають  десяти-, дев'яти-, восьми- і т.д. пільними.

Впровадження  сівозміни - це розробка та затвердження проекту системи сівозміни щодо земельної території сільськогосподарського підприємства.

Освоєння  сівозміни - це розміщення сільськогосподарських культур після попередників відповідно впроваджуваної схеми сівозміни.

      Як уже зазначалося, правильна сівозміна є основою системи землеробства кожного господарства. Роль її, особливо як біологічного фактора поліпшення фітосані-тарного стану ґрунту і посівів, у забезпеченні високих і сталих урожаїв вирощуваних культур, а також у гармонійному розвитку господарства винятково велика і, незважаючи на інтенсифікацію сільськогосподарського виробництва, вона не втратила свого значення.

      Прикро, але факт, що в деяких господарствах спеціалісти не надають належної уваги розробленню, впровадженню і освоєнню сівозмін, покладаючись при цьому на зарубіжний досвід.

Ще в позаминулому сторіччі І. О. Стебут (1879), писав, "що ефективною може бути лише та сівозміна, яка служить  відображенням правильно складеного для місцевих умов плану польового  господарства як частини даного господарства".

Для впровадження сівозмін у господарствах  треба провести землевпорядкування, визначити кількість сівозмін, розміщення в них посівних площ, установити чергування культур, розміщення в натурі сівозмінних масивів і полів. При цьому в кожному господарстві необхідно мати точний план землекористування  з нанесенням угідь, шляхів, населених  пунктів, основних елементів рельєфу, меліоративних споруд тощо.

Розробку сівозмін слід починати з  визначення основного напряму господарства, його спеціалізації. Потім складають  організаційно-господарський план, складовою частиною якого є план організації території, продуктивного  використання земель, впровадження сівозмін. Цей план здійснюється у вигляді  проекту внутрішньогосподарського землевпорядкування.

Внутрішньогосподарське землевпорядкування проводять з метою створення сприятливих організаційно-територіальних і виробничих умов для раціональної організації виробництва в цілому, високопродуктивного використання земель і сільськогосподарської техніки, впровадження науково обґрунтованих сівозмін, створення сталої кормової бази тваринництва і, зрештою, для одержання високих урожаїв при одночасному підвищенні родючості ґрунту й рентабельності господарства.

Якщо внутрішньогосподарське землевпорядкування проводять не одночасно з розробкою організаційно господарського плану, для його складання потрібно розробити завдання, в якому мають бути висвітлені: підстава для проектування; показники щодо спеціалізації на перспективу; міжгосподарські взаємовідносини; організаційна структура виробництва і управління; перелік населених пунктів на запланований строк; розміщення тваринницьких об'єктів у населених пунктах; площі сільськогосподарських угідь з виділенням ріллі й багаторічних насаджень; площі, що трансформуються в ріллю та інші види сільськогосподарських угідь; площі, які відводяться для зрошення і осушення, а також для докорінного поліпшення (вапнування, гіпсування та ін.); структура посівних площ за культурами; середня врожайність сільськогосподарських культур і кормових угідь; поголів'я кожного виду тварин і середня їх продуктивність; об'єм валової продукції рослинництва і тваринництва на кінець запланованого строку; замовлення продажу сільськогосподарської продукції; заходи з охорони земель (захист від ерозії, рекультивація тощо) і боротьби з забрудненням водних джерел та повітря.

Проектні організації несуть відповідальність за якість робіт із землевпорядкування і видачу проекту в установлені  строки. Замовники (КСП, фермери та інші землекористувачі) відповідають за об'єктивність і повноту вихідних матеріалів, необхідних для проектування, за своєчасне узгодження завдання на проектування і затвердження його та проекту.

Для складання проекту проводять такі роботи: обстежують всі землі господарства, збирають і розробляють пропозиції щодо їх подальшого використання, зокрема виявляють сільськогосподарські угіддя, які потребують докорінного й поверхневого поліпшення і придатні до переведення в ріллю, та інші сільськогосподарські угіддя; виявляють земельні ділянки, порушені гірничими виробками, будівельними та іншими роботами з метою їх рекультивації, ділянки для закладання садів, виноградників і ягідників; визначають ділянки з еродованими ґрунтами, встановлюють динаміку ерозійних процесів, ступінь еродованості ґрунту і виявляють вогнища діючої лінійної ерозії; обстежують гідротехнічні ґрунтозахисні споруди, захисні лісові насадження; обстежують внутрішньогосподарську дорожну мережу, центри господарства, польові стани, літні табори для худоби і визначають доцільність їх подальшого функціонування; виявляють джерела водопостачання та їхній стан; складають рисунки (плани) розміщення сільськогосподарських культур у полях господарства за останні два роки.

За результатами обстеження уточнюють  експлікацію земельних угідь. Результати обстеження заносять у польові журнали, акти та креслення і розглядають  у господарстві. Акт та креслення  обстеження з пропозиціями щодо поліпшення використання земель і організації території підписують представники проектної організації та землекористувачі.

Для розроблення сівозмін особливе значення має вивчення орних земель. Користуючись ґрунтовою картою і  агрономічними картограмами, знаннями історії земельних ділянок, їх розміщенням  за рельєфом і віддаленістю від господарських  центрів, доріг, даними урожайності  сільськогосподарських культур  за останні три роки, всі орні землі поділяють на декілька категорій  за їхньою родючістю, стійкістю проти  ерозії та за іншими показниками. Таке групування орних земель дає можливість правильно розмістити різні сівозміни  на території господарства. Одночасно  обстежують і оцінюють інші угіддя.

 

Схема запроектованої польової сівозміни

 

Польова сівозміна(вид зерно-паро просапна)
Назва культури	Площа, га	Сівозмінні групи				Ланки сівозміни	Схема сівозміни
		Назва	%	га	К-сть полів		% п/п	Культура	га
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10
Озима пшениця	75	Зернова	57,2	300	4	Зернова		Чорний пар	75
Озиме жито	75							Озима пшениця	75
Ярий ячмінь	75							Кукурудза на зерно	75
Кукурудза на зерно	75							Кукурудза на силос	75
Кукурудза на силос	75	просапна	14,2	78	1	Просапна		Озиме жито	75
Соняшник	75	Просапна (технічна)	14,2	78	1			Ярий ячмінь	75
Пар чорний	75	Парова	14,2	78	1	Парова		Соняшник	75
Всього	525		100	525	7				525

 

 

 

 

 

 

3.Складання плану освоєння сівозмін і ротаційних     таблиць

 

Розробляється план для переходу до наміченої сівозміни, так як на полях висівались культури, які, як правило, не співпадають з  наміченими в попередники культурами нової сівозміни.

План  переходу до сівозміни повинен відповідати  ряду вимог: враховувати правильність чергування культур; не зумовлювати  зниження кількості продукції; провідні культури повинні висіватись після  кращих попередників; за потреби, забур'янені  поля відводити під пар; на одному полі висівати одну культуру, що важливо  для використання техніки і підготовки поля до включення в нову сівозміну; перехідний період повинен тривати  не більше 2-3 років.

Перехідний  період вважають закінченим, а сівозміну  освоєною, коли всі культури висівають  після попередників, які заплановані  схемою впроваджуваної сівозміни.

У господарствах щодо сівозмін ведеться документація. Всі відомості про  сівозміни записують у "Книгу  історії полів".

Книга історії полів, або книга регістрації  посівів, включає загальну щодо всієї  сівозміни частину та на кожне  поле окремо.

У загальній частині записують  схему сівозміни, таблицю перехідного  періоду, систему обробітку та удобрення  ґрунту тощо.

У другій частині книги, яка відведена  кожному полю, фіксується його номер, що є незмінним протягом всього періоду  сівозміни, записують відомості  про культури, що висівались, їх врожайність  і в хронологічному порядку всі  роботи на ньому (час і вид обробітку  та удобрення ґрунту, строк сівби  та якість насіння, полив, внесення хімічних засобів захисту рослин, строки збирання урожаю тощо).

 

 

 

 

 

 

Перехідна таблиця плану освоєння польової сівозміни

 

№ поля	Розміщення культур
	Попередники				В перехідний період
	2006		2007		2008		2009		2012
	Культура	га	Культура	га	Культура	га	Культура	га	Культура	га
1	Чорний пар	75	Чорний пар	75	Чорний пар	75	Чорний пар	75	Чорний пар	75
2	Оз.пшениця	75	Оз.пшениця	75	Оз.пшениця	75	Оз.пшениця	75	Озима пшениця	75
3	Кукурудза на зерно	75	Кукурудза на зерно	75	Кукурудза на зерно	75	Кукурудза на зерно	75	Кукурудза на зерно	75
4	Кукурудза на зелений корм	75	Кукурудза на силос	75	Кукурудза на силос	75	Кукурудза на силос	75	Кукурудза на силос	75
5	Оз.ячмінь+Вико-вівсяна суміш	75	Озимий ячмінь	75	Озимий ячмінь	75	Озиме жито	75	Озиме жито	75
6	Оз.жито	75	Озиме жито	75	Ярий ячмінь	75	Ярий ячмінь	75	Ярий ячмінь	75
7	Яра пшениця	75	Яра пшениця	75	Цукровий буряк	75	Цукровий буряк	75	Соняшник	75