Ділові секрети та організація їх захисту

ЗМІСТ

 

ВСТУП

Сьогодні в Україні, як і в інших країнах світу, в процесі підприємницької діяльності, при створенні нових технологій, в результаті інтелектуальної праці, виникають насичені найрізноманітнішими відомостями інформаційні об’єкти, що мають комерційну цінність. Це можуть бути методики робіт, перспективні технічні рішення, результати маркетингових досліджень тощо, націлені на досягнення підприємницького успіху.

Інформація стала першоосновою життя сучасного суспільства, предметом та продуктом його діяльності, а процес створення, накопичення, збереження, передачі та обробки, в свою чергу, стимулював прогрес в галузі знарядь її виробництва, що включає електронно-обчислювальну техніку, засоби телекомунікації та системи зв’язку. У зв’язку з новими інформаційними досягненнями, державні кордони практично стають прозорими для обігу інформації. При цьому, чим більше зазначена галузь залучається в комерційний обіг, тим більше виникає потреба в захисті інтересів власників ділового секрету (комерційної таємниці).

В Україні інститут комерційної таємниці поки що знаходиться на стадії становлення, і для вітчизняного законодавства його розробка актуальна як ніколи. Відсутність достатнього правового регулювання негативно дається взнаки на динаміці розвитку приватного сектору економіки, наприклад, надходження інвестицій.

Об’єктом дослідження  даної курсової роботи є діловий секрет (комерційна таємниця).

Предмет дослідження  – організація захисту ділового секрету (комерційної таємниці).

Мета курсової роботи – розкрити сутність ділового секрету та визначити основні способи захисту комерційної таємниці.

 

 

В курсовій роботі поставлені наступні задачі:

• розкрити сутність ділового секрету, давши визначення понять «діловий секрет», «комерційна таємниця», «ноу-хау» та розглянувши їх особливості;
• визначити правові вимоги до інформації, що може становити комерційну таємницю;
• розглянути основні заходи щодо створення системи захисту комерційної таємниці на підприємстві;
• розглянути способи правового захисту комерційної таємниці.

Методи дослідження: системний  аналіз літератури та періодичних видань, знайомство зі спеціалізованими публікаціями з ресурсів Інтернет.

 

1 СУТНІСТЬ ДІЛОВОГО СЕКРЕТУ (КОМЕРЦІЙНОЇ ТАЄМНИЦІ)

Дана тема розглядається  у багатьох публікаціях. С. Климчук  у статті «Проведення порівняльного аналізу законодавства у сфері інформації з обмеженим доступом України та країн-членів НАТО» [3] стверджує, що в Україні поняття «діловий секрет» та «комерційна таємниця» є ідентичними, що знайшло своє закріплення у законі України «Про підприємства в Україні», Господарському кодексі України та Цивільному кодексі України [2, 14, 18]. Перелік інформації підприємства, що може бути визнана таємною та перелік способів захисту такої інформації наводяться у статті Т. Крисенко «Комерційна таємниця підприємства (що треба знати секретарю)» [7]. Постановою Кабінету Міністрів України від 9 серпня 1993 року № 611 визначено перелік відомостей, що не можуть бути комерційною таємницею [12]. На сьогоднішній день ще немає чіткого визначення поняття «ноу-хау», але Г.П. Терентьєва, Ю.М. Кузнєцов, Г.В. Черевко, О. Литвин у своїх працях [8, 9, 17, 19] розглядають ноу-хау як різновид комерційної таємниці і наводять деякі з існуючих визначень цього терміна. Ще одну думку щодо ноу-хау висловлює Г.В. Черевко у навчальному посібнику «Інтелектуальна власність» [19], розглядаючи ноу-хау і комерційну таємницю, як поняття, що перетинаються. А. Стрельніков у статті «Комерційна таємниця на підприємстві» [16] багато уваги приділяє розгляду діяльності спеціальної комісії, яка визначає інформацію, що може бути віднесена до комерційної таємниці чи ні. Вимоги до Положення про комерційну таємницю, інших документів, що забезпечують охорону таємної інформації на підприємстві та їх характеристика розглядається у статтях О. Крижанівського та А. Марущака [5, 11]. А. Локшин у статті «Комерційна таємниця» [10] наводить перелік державних органів, що мають доступ до комерційної таємниці та перелік нормативних актів, на підставі яких надається доступ. На законодавчому рівні правова охорона комерційної таємниці здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України, Кримінального кодексу України, Кодексу України про адміністративні правопорушення, закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» [4, 6, 13, 18]. У статті М. Галянтича [1] розглядається адміністративний захист комерційної таємниці, а у статті О. Радутного [15] – кримінальний захист. За незаконне збирання, використання, розголошення та зберігання комерційної таємниці Кодексом України про адміністративні правопорушення, Кримінальним кодексом України  передбачена адміністративна та кримінальна відповідальність [4, 6].

1.1 Поняття «діловий секрет» та «комерційна таємниця»

На сьогоднішній день відсутнє чітке визначення поняття  «діловий секрет». Що стосується використання понять «ділові секрети», «виробничі секрети», «торгівельні секрети» тощо, в Україні більш розповсюджена думка про те, що всі ці види секретів можливо об’єднати в один узагальнюючий термін – комерційна таємниця, що і знайшло своє закріплення на законодавчому рівні [3].

Уперше в Україні  термін «комерційна таємниця» був  введений Законом України «Про підприємства в Україні» від 27 березня 1991 року № 887-XII (втратив чинність 1січня 2004 року). Під комерційною таємницею підприємства, установи, організації малися на увазі відомості, пов’язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою діяльністю підприємства, що не були державною таємницею, розголошення (передання, витік) яких могло завдати шкоди інтересам підприємства [14].

Відповідно до частини  першої статті 36 Господарського кодексу  України від 16 січня 2003 року № 436-IV зі змінами та доповненнями комерційною таємницею можуть бути визнані відомості, пов’язані з виробництвом, технологією, управлінням, фінансовою та іншою діяльністю суб’єкта господарювання, що не є державною таємницею, розголошення яких може завдати шкоди інтересам суб’єкта господарювання [2].

31 січня 2004 року набув  чинності Цивільний кодекс України № 435-IV, у статті 505 якого міститься таке визначення комерційної таємниці [18]: комерційна таємниця – це інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв’язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.

Керуючись наведеними нормами законодавства, можна зробити висновок: комерційна таємниця – це самостійно визначений підприємством склад і обсяг відомостей та інформації, що не є державною таємницею [7].

Згідно із частиною 2 статті 505 Цивільного кодексу України комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці.

До даних, що становлять комерційну таємницю належать секретні відомості (інформація) науково-технічного та комерційного характеру, пов’язані з [7]:

• виробництвом і технологією (ідеї, винаходи, відкриття, створені підприємством бази даних, комп’ютерні програми, ноу-хау, технічні проекти, описи технологічних іспитів, промислові зразки);
• управління підприємством (нові методи організації праці та виробництва, укладені та заплановані контракти, інформація про конфіденційні переговори);
• фінансовою діяльністю (калькуляція витрат виробництва підприємства, структура цін, розміри знижок, рівень прибутку, інвестиції);
• господарською діяльністю (огляди ринку, маркетингові дослідження, плани розвитку підприємства).

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці» від 9 серпня 1993 року № 611 не можуть бути комерційною таємницею [12]:

• установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою діяльністю та її окремими видами. До цих документів належать статут, установчий договір, ліцензії на здійснення певних видів господарської діяльності, сертифікати на право здійснення деяких видів операцій, патенти тощо;
• інформація за всіма встановленими формами державної звітності. До даних державної звітності належать дані податкової, фінансової (бухгалтерської), статистичної та інших видів звітності, встановлених законом;
• документи про платоспроможність;
• дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов’язкових платежів, а також документи про сплату податків і обов’язкових платежів. До цих даних належать документи щодо ведення податкового обліку на підприємстві і виконання господарських операцій. Тобто документи, на підставі яких  встановлюються об’єкт, база і ставки нарахування податків (книги обліку продажу і придбання, податкові накладні, первинні розрахункові та облікові документи, документи про рух коштів тощо);
• відомості про чисельність і склад працівників, їхню заробітну плату в цілому та за професіями й посадами, а також наявність вільних робочих місць (колективний договір, штатний розклад, табелі обліку робочого часу тощо);
• інформація про забруднення навколишнього природного середовища, недотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що завдає шкоди здоров’ю, а також інші порушення законодавства України та розміри заподіяних при цьому збитків;
• відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, спілках, об’єднаннях та інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю;
• відомості, що відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню: інформація про випуск акцій підприємством, що пропонуються для відкритого продажу, яка згідно зі статтею 23 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18 червня 1991 року № 1201-XII підлягає обов’язковому опублікуванню.     

Комерційна таємниця не включена до переліку об’єктів промислової  власності, наведеного у статті 1 Паризької конвенції про охорону промислової власності від 20 березня 1883 року (чинна в Україні з 25 грудня 1991 року). У статті 39 Угоди «Про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності» (TRIPS) від 15 квітня 1994 року комерційна таємниця визнається об’єктом права у випадках захисту проти недобросовісної конкуренції, як передбачено статтею 10bis Паризької конвенції. Зазначена норма діє на території держав, що вступили до СОТ та ратифікували Угоду. Україна сьогодні не є членом СОТ.

У національному законодавстві  комерційна таємниця включена до переліку об’єктів інтелектуальної власності (стаття 420 Цивільного кодексу України).  

1.2 «Ноу-хау» як різновид комерційної таємниці

З поняттям «комерційна  таємниця» тісно пов’язане поняття  «ноу-хау». «Ноу-хау» є вужчим поняттям і складає підінститут комерційної  таємниці.

З моменту появи терміна  «ноу-хау» (від англ. know how – знаю як) і дотепер немає чіткого наукового визначення цього поняття.

В тексті Угоди «Про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності» ноу-хау розглядається як «інформація», яка не розкривається.

Альтернативні підходи  до визначення поняття «ноу-хау» постійно обговорюються в юридичній, економічній та технічній літературі, існує і безліч визначень цього терміна. Спочатку цим терміном визначали інформацію, необхідну для здійснення винаходу і спеціально пропущену заявником в описі до патенту. Цьому термінові надавали такий зміст: «знати, як застосовувати патент» [17].

В американських довідниках і словниках 50 – 60-х рр. наводяться такі визначення «ноу-хау» [8]: це технічне вміння або специфічна майстерність у будь-якій галузі, інколи використовується для позначення інтуїтивного або невиразного знання – усвідомленість; це практичне знання того, як зробити або виконати щось уміло і кваліфіковано, з мінімальними зусиллями, набута майстерність або кваліфікованість.

Нині «ноу-хау» визначається як сукупність знань і навичок, що стосуються промислової власності або процесу, пов’язана з таємницями виробництва, є конфіденційною (економічним надбанням, придатним для експлуатації), передається в речовій (матеріальній) та нематеріальній формах [17].

Згідно з визначенням Міжнародної ліги конкурентного права, ноу-хау складаються із технічної, комерційної, адміністративної або іншої інформації, що не охоплюється патентами і використовується при експлуатації певного підприємства, здійсненні інформаційної діяльності, до якої немає легкого доступу (секрет виробництва) і яка може передаватися за договором [19].

До ноу-хау можуть бути віднесені [9]:

• різного роду технічні знання і досвід, що не мають правової охорони, включаючи методи, способи і навички, необхідні для проведення проектування, розрахунків, будівництва або виготовлення будь-яких об’єктів чи виробів, науково-дослідних, дослідно-конструкторських, пусконалагоджувальних та інших робіт;
• розробки та використання технологічних процесів;
• склад речовин, сплавів тощо, методи і способи лікування, пошуку і видобутку корисних копалин;
• знання і досвід адміністративного, економічного, фінансового або іншого порядку.

Водночас, на думку деяких дослідників, «ноу-хау» і «комерційна  таємниця» – поняття не стільки ідентичні, скільки такі, що перетинаються. Прихильники цієї позиції трактують ноу-хау як результат творчої діяльності людини, потенційна цінність якого не пов’язана з конкретним бізнесом [19]. На їхню думку, власник ноу-хау, на відміну від власника комерційної таємниці, вводить режим обмеженого доступу лише до тієї його частини, яка може бути передана іншим особам для практичного використання.

За своєю юридичною  природою і характером правової охорони ноу-хау має визначені особливості [9]. Так, інформація, що складає предмет ноу-хау, не підлягає реєстрації в будь-якому державному органі і на неї не одержується патент, свідоцтво тощо. Спеціальне законодавство, яке докладно регламентувало б правову охорону ноу-хау, у розвинутих країнах є відсутнім. Не є винятком і Україна. Для забезпечення правової охорони ноу-хау застосовуються загальні положення цивільних законодавств (положення про службову і комерційну таємниці), норми, спрямовані на захист від недобросовісної конкуренції, положення договірного права.

Згідно з деякими міжнародними документами, ратифікованими на території України, визначені положення і права на ноу-хау як на вид інтелектуальної власності.

1.3 Правові  вимоги до комерційної таємниці

Існують певні правові  вимоги до відомостей, що можуть бути визнані  комерційною таємницею [16].

Насамперед слід пересвідчитися що відомості, які визнано доцільними віднести до комерційної таємниці, взагалі окреслені у статті 36 Господарського кодексу України, згідно з якою [2]:

• вони повинні бути пов’язані з виробництвом технологією, управлінням, фінансовою та іншою діяльністю суб’єкта господарювання;
• вони не повинні бути державною таємницею;
• їхнє розголошення може завдати шкоди інтересам суб’єкта господарювання.

Відомості, що належать до комерційної таємниці, повинні відповідати вимогам, сформульованим у статті 505 Цивільного кодексу України.

Вимоги цієї статті частково охоплюються вже наведеними у  статті 36 ГКУ. Однак, у статті 505 ЦКУ  особливо наголошується на тому, що відомості не повинні бути такими, що, відповідно до закону, не можуть бути віднесені до комерційної таємниці. Зокрема, вони не повинні підпадати під перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці, встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 9 серпня 1993 року № 611.

Щоб певні відомості вважалися комерційною таємницею на підприємстві слід оформити відповідне управлінське рішення. При цьому слід керуватися статтею 36 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що таке рішення [2]: