Ділові секрети та організація їх захисту

До складу правопорушення, відповідно до статті 19 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», відноситься також неправомірне використання комерційної таємниці, тобто впровадження у виробництво або врахування під час планування чи здійснення підприємницької діяльності без дозволу уповноваженої на те особи неправомірно здобутих відомостей, що становлять відповідно до законодавства України комерційну таємницю.

Однак розголошення може мати місце тільки при ознайомленні невизначеного кола осіб з отриманими відомостями, і тільки тих, які мають можливість впроваджувати їх у підприємницьку діяльність. Саме впровадження при здійсненні підприємницької діяльності, тобто отримання прибутку, може бути право установчою ознакою при застосуванні норм зазначеної статті.

Адміністративна відповідальність також може наступити за схилення до розголошення комерційної таємниці. Відповідно до статті 18 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» схиленням до розголошення комерційної таємниці є спонукання особи, якій були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв’язку з виконанням службових обов’язків відомості, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, до розкриття цих відомостей, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб’єкту підприємцю.

Частиною третьою статті Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено що отримання, використання, використання, розголошення комерційної таємниці, а також конфіденційної інформації з метою заподіяння шкоди діловій репутації або майну іншого підприємця тягне за собою накладення штрафу від дев’яти до вісімнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Стаття 21 Закону України  «Про захист від недобросовісної  конкуренції» передбачає відповідальність господарюючих суб’єктів за недобросовісну конкуренцію у вигляді штрафу, що накладається Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями у розмірі до трьох відсотків виручки від реалізації товарів, виконання робіт, надання послуг господарюючого суб’єкта за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф. У разі якщо обчислення виручки господарюючого суб’єкта неможливо або виручка відсутня, штрафи, зазначені у частині першій цієї статті, накладаються у розмірі до п’яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Якщо такі дії були вчиненні не господарюючим суб’єктом, то тягне за собою накладання на них Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями штрафів у розмірі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (стаття 22 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції»).

2.3 Кримінально-правовий  захист

Кримінальний кодекс України від 1 вересня 2001 року передбачає кримінальну відповідальність за незаконне збирання з метою використання відомостей, що становлять комерційну таємницю (стаття 231 Кримінального кодексу України) та за розголошення комерційної таємниці (стаття 232 Кримінального кодексу України).

Суспільна небезпечність  цих злочинів полягає у тому, що вони посягають на суспільні відносини, які складаються у сфері господарської діяльності на засадах ринкових відносин та охороняються державою в інтересах усього суспільства й окремих його суб’єктів. Незаконні дії щодо комерційної таємниці заподіють руйнівного впливу на одну з важливих сфер суспільного життя – господарську. Такий вплив загрожує умовам нормального існування суспільства, його позитивному розвитку. На цю небезпеку було свого часу вказано в резолюції Шостого Конгресу ООН. А Сьомий Конгрес ООН відніс економічні злочини до особливо небезпечних та висунув вимогу про посилення боротьби з ними.

Комерційну таємницю як предмет злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК України, характеризують наступні риси [15]:

• це певна сукупність знань стосовно господарської діяльності певного суб’єкта;
• щодо неї існує певне локально-нормативне рішення власника, їй надано певного статусу – статусу таємниці;
• вона належить певним фізичним або юридичним на праві власності;
• для порушника вона є чужою власністю, він не має а ні дійсного, а ні уявного права на неї.

Об’єктивна сторона  злочинів, що передбачені статтями 231, 232 КК України, характеризується діянням, злочинним наслідком та причинним зв’язком між ними. Згідно з диспозицією статті 231 КК України діяння як обов’язкова ознака об’єктивної сторони злочину може полягати у двох альтернативних формах поведінки: діях, спрямованих на одержання відомостей, що становлять комерційну таємницю, або у використанні цих відомостей. Злочинним визнається не лише збирання, але й діяльність, яка на це лише спрямована, тобто йому передує.

Об’єктивна сторона  злочину, передбаченого статтею 232 КК України, полягає у будь-якому розголошенні комерційної таємниці, тобто – у доведенні її до відома сторонньої особи за відсутності на це законних підстав. При цьому сторонньою буде вважатися особа, на втаємничення якої немає згоди власника (або уповноваженої особи) комерційної таємниці. А незаконний характер діяння полягатиме у відсутності у винної особи належних підстав на доведення певної інформації до відома сторонньої особи.

Моментом закінчення злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК України, є настання шкоди суб’єкту господарської діяльності,  обсяг якої в законі визначено оціночним поняттям «істотна». Питання про наявність такої шкоди може бути вирішене у кожному конкретному випадку, можливо з урахуванням висновків відповідних експертів.

Суб’єктом злочину, передбаченого  статтею 231 КК України, є фізична  осудна особа, якій на момент вчинення злочину виповнилось 16 років. На відміну від цього, особа, яка вчиняє злочин, передбачений статтею 232 КК України характеризується ще й додатковою ознакою: особа, якій ця таємниця відома у зв’язку з професійною чи службовою діяльністю або на інших законних підставах.

Можливо виділити три  групи спеціальних суб’єктів  злочину, передбаченого статтею 232 КК України [15]:

• особи, що перебувають у трудових відносинах з власником (уповноваженим органом) комерційної таємниці, професіональна або службова діяльність, яких безпосередньо пов’язана з функціонуванням певного підприємства – це, так зване, посягання зсередини;
• особи, професіональна або службова діяльність яких чи інші законні підстави обумовлюють виникнення певних правовідносин цивільно-правового характеру з власником комерційної таємн<span class="dash041e_