Ділові секрети та організація їх захисту

• має бути рішенням «суб’єкта господарювання»;
• має бути рішенням про визнання відомостей у певному складі та обсязі комерційною таємницею відповідного суб’єкта господарювання.

Стаття 162 ГКУ визначає правомочності суб’єктів господарювання щодо комерційної таємниці. Суб’єкт господарювання, як власник технічної, організаційної або іншої комерційної інформації, має право на захист від незаконного використання цієї інформації третіми особами, за умов, що ця інформація має комерційну цінність через те, що є невідомою третім особам і до неї не мають вільного доступу інші особи на законних підставах, а власник інформації вживає належних заходів до охорони її конфіденційності. Термін правової охорони комерційної таємниці  обмежується часом дії усіх зазначених умов.

Особа, яка протиправно  використовує комерційну інформацію, що належить суб’єктові господарювання, зобов’язана відшкодувати заподіяні йому такими діями збитки. Особа, яка самостійно і добросовісно одержала інформацію, що є комерційною таємницею, має право використовувати цю інформацію на власний розсуд.

Для безпосереднього визначення переліку відомостей, які визначаються комерційною таємницею, на підприємстві створюється комісія, яка займається групуванням і уточненням інформації для цього переліку. До складу такої комісії, як правило, включають не більше чотирьох-п’яти осіб – досвідчених фахівців, обізнаних з діяльністю підприємства в цілому та окремих його підрозділів, представників юридичної служби та служби безпеки підприємства. Діяльність цієї комісії має відбуватися за спеціальним алгоритмом [16]:

• інформація, яка належить до державної таємниці, виділяється окремо, оскільки цей вид інформації охороняється законодавством України про державну таємницю; окремо виділяють також інформацію, яка не є комерційною таємницею, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 9 серпня 1993 року № 611; у разі наявності на підприємстві іншої інформації, що, згідно з чинним законодавством, є принципово відкритою, вона також виділяється в окремі групи, відповідно до підстав її розкриття;
• однозначно до складу комерційної таємниці належать різні види ноу-хау; відомості про винаходи і раціональні пропозиції, які не захищенні авторським або патентним правом, також вважаються комерційною таємницею; тексти договорів та факти їх укладення також повинні вважатися комерційною таємницею;
• подальша робота щодо поповнення Переліку відомостей, які визнаються комерційною таємницею, проводиться насамперед шляхом послідовного розгляду всіх пропозицій (з обґрунтуваннями) членів комісії, керівників і провідних фахівців підрозділів і напрямків, відповідно до своїх ділянок роботи;
• перед включенням до переліку всі відомості, визнані комерційною таємницею, повинні бути перевірені на відповідність правовим вимогам;
• остаточний варіант переліку відомостей, визнаних комерційною таємницею, як документ комісії разом з проектом наказу про його затвердження подається на підпис керівникові підприємства;
• після остаточного затвердження переліку, комісія не припиняє свою роботу, а продовжує його супроводження і, в разі необхідності, вносить коректні пропозиції щодо змін та доповнень.

2. СПОСОБИ ЗАХИСТУ КОМЕРЦІЙНОЇ  ТАЄМНИЦІ

2.1 Створення  системи захисту комерційної  таємниці підприємства

Серед способів захисту  комерційної таємниці, що найчастіше застосовуються на підприємствах України, можна виділити [7]:

• створення положення про комерційну таємницю на підприємстві;
• розроблення і затвердження інструкції, що визначає порядок обліку, зберігання і користування документами, які містять комерційну таємницю;
• розроблення і затвердження інструкції щодо дотримання працівниками режиму нерозголошення комерційної таємниці;
• включення до статуту (положення) підприємства розділів, що регламентують захист комерційної таємниці;
• розроблення та укладення угоди про нерозголошення комерційної таємниці з працівниками, що мають доступ до цієї інформації.

Для правової охорони  конфіденційної інформації однією з важливих юридично значущих дій фірми є затвердження Положення про конфіденційну інформацію фірми [5]. Структура та зміст документа має відповідати вимогам законодавства в інформаційній сфері та спеціальному законодавству у відповідних сферах діяльності фірми.

Важливість Положення визначається відсутністю в Україні спеціальних  нормативних актів, які б додатково  могли регламентувати правовому  охорону відомостей, що становлять комерційну таємницю.

Положення має встановлювати основні  засади, критерії ат принципи захисту комерційної інформації, склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю; спосіб їх захисту; порядок набуття та захисту прав на об’єкти права інтелектуальної власності, які можуть містити ноу-хау тощо.

Цим документом також  надаються визначення основних видів  інформаційних об’єктів, що мають правовий захист, критеріїв віднесення комерційної інформації до комерційної таємниці, ноу-хау, виробничих секретів, а також видів об’єктів права інтелектуальної власності до проведення державної реєстрації тощо. Крім того, Положення має визначати перелік посадових осіб, допущенних до конфіденційної інформації, їх обов’язки, права та відповідальність.

Цей документ повинен  встановлювати чіткий порядок одержання, використання, поширення і зберігання документованої інформації, яка має статус конфіденційної інформації, та порядок її розголошення власником і користувачами – найманими працівниками фірми.

Рекомендується також  включати норму про нерозголошення комерційної таємниці в трудові  договори (контракти) як керівника підприємства, так й інших співробітників.

Керівник організації  має забезпечувати збереження комерційної  таємниці підприємця. У контракт керівника з власником підприємства доцільно включити відповідні положення щодо даного питання. Зокрема, необхідно зобов’язати керівника суворо зберігати комерційну таємницю організації і не використовувати її для будь-якої іншої діяльності, що може зашкодити підприємству. У контракті варто зазначити, що керівник організації персонально відповідає за створення необхідних умов для забезпечення збереження комерційної таємниці підприємства. Зрозуміло, що керівника підприємства, як і членів трудового колективу, потрібно попередити про відповідальність за порушення режиму комерційної таємниці, а також про те, що наслідками цього можуть стати: передбачена законом юридична (у тому числі кримінальна) відповідальність і розірвання контракту.

Зобов’язання про  нерозголошення інформації може бути оформлене як запис безпосередньо у тексті трудового договору (контракту), так і у вигляді окремого документа, тобто додатку до трудового договору (контракту).

У договір (контракт) працівника, який має доступ до комерційної таємниці підприємця (або в додаток до нього), можуть бути включені такі зобов’язання [11]:

• не розголошувати інформацію, що складає комерційну таємницю, яка буде довірена підприємцю або стане відомою під час роботи;
• виконувати вимоги наказів, інструкцій і положень стосовно працівника з питань забезпечення збереження комерційної таємниці;
• не розголошувати інформацію, що складає комерційну таємницю, тих підприємців, з якими налагодженні ділові відносини;
• без згоди керівництва підприємства не передавати третім особам і не розкривати привселюдно інформацію, що складає комерційну таємницю;
• у випадку намагання сторонніх осіб одержати від працівника інформацію, що складає комерційну таємницю підприємства, негайно сповістити про це відповідну посадову особу;
• не використовувати інформацію, що складає комерційну таємницю підприємства для іншої діяльності, яка може завдати шкоди підприємству;
• у випадку звільнення всі носії інформації (що складає комерційну таємницю), якими користувався працівник у зв’язку з виконанням службових обов’язків під час роботи на підприємстві, необхідно передати відповідній посадовій особі організації.

Працівника слід попередити про відповідальність за невиконання  зобов’язань і в’язати з нього розписку. У трудовому договорі (контракті) або його невід’ємній частині (зобов’язані про нерозголошення інформації, що складає комерційну таємницю) варто передбачити порядок ознайомлення працівника з діючими на підприємстві положеннями й інструкціями щодо забезпечення збереження комерційної таємниці.

Правила внутрішнього розпорядку і посадові інструкції осіб, що мають  доступ до комерційної таємниці, а також інструкції про ведення переговорів та роботу з документами також повинні містити застереження стосовно використання комерційної таємниці.

Є можливість розробити окрему інструкцію з дотримання режиму нерозголошення (збереження та охорони) комерційної таємниці співробітниками підприємця.  

Навіть якщо важлива  комерційна інформація на підприємстві і отримала гриф «Комерційна таємниця», це не звільняє власника від обов’язку надавати таку інформацію відповідним контролюючим та правоохоронним органам. Не всі контролюючі органи мають право на одержання інформації, що містить комерційну таємницю. Таке право має бути передбачене відповідними законодавчими органами. Право на отримання конфіденційної інформації мають такі державні органи [10]:

• Служба безпеки України (права Служби безпеки України отримувати службову документацію та звітність з питань державної безпеки України закріплено у статті 25 Закону України «Про службу безпеки України» від 25 березня 1992 року № 2229-XII);
• органи, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність (перелік таких органів закріплено у статті 5 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18 лютого 1992 року № 2135-ХІІ);
• Міністерство внутрішніх справ (права міліції закріплено у статті 11 Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ);
• Державна податкова служба (права органів державної податкової служби визначено статтею 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 4 грудня 1990 року № 509-ХІІ);
• органи Державної контрольно-ревізійної служби (права державної контрольно-ревізійної служби закріплено у статті 10 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» від 26 січня 1993 року № 2939-ХІІ. Зокрема, такі органи мають право отримувати грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження та використання коштів і матеріальних цінностей);
• Антимонопольний комітет України (повноваження Державного уповноваженого Антимонопольного комітету України закріплено у статті 16 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» від 26 листопада 1993 року № 3659-ХІІ. Він може, зокрема, отримувати документи та інші матеріали, необхідні для проведення перевірки відповідності їх положенням їх антимонопольного законодавства);
• органи прокуратури України (обов’язковість виконання вимог прокурора закріплено у статті 8 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року № 1789-ХІІ. Наприклад, на вимогу прокурора або слідчого слід видавати статистичну іншу інформацію або копії, необхідні для здійснення прокурорського нагляду чи розслідування);
• Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України (зокрема, відповідно до статті 8 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів України» від 30 жовтня 1996 року № 448/96-ВР Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України має право отримувати документи фінансово-господарської діяльності емітентів, осіб які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, фондових бірж та саморегулювальних організацій).

Правоохоронні та контролюючі  органи мають право отримувати інформацію, що містить комерційну таємницю, під час перевірки або за відповідним письмовим запитом виключно на підставах передбачених законодавчими актами та з визначеного законодавством кола питань.

2.2 Адміністративно-правовий захист

В Україні правовою основою  для регламентування відносин у  сфері збереження комерційної таємниці є стаття Кодексу про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 року № 8073-Х зі змінами та доповненнями та глава 4 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 7 червня 1996 року № 236/96-ВР.

Відповідно до статей 16, 17, 18, 19 глави 4 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» не допускається недобросовісна конкуренція, до якої, зокрема, належить неправомірне збирання, розголошення і використання комерційної таємниці без згоди її власника.

Неправомірним збиранням комерційної таємниці вважається знаходження протиправним способом відомостей, що, відповідно до законодавства України, становлять комерційну таємницю, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб’єкту (стаття 16 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції»).

Відповідно до статті 17 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» розголошенням комерційної таємниці особою, якій ці відомості були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв’язку з виконанням службових обов’язків, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб’єкту (підприємцю), вважається ознайомлення іншої особи без згоди особи, уповноваженої на те, з відомостями, що відповідно до чинного законодавства України становлять комерційну таємницю.

Розмір матеріальної шкоди завданої незаконним використанням  відомостей, що становлять комерційну таємницю, не повинен бути підставою для настання адміністративної чи кримінальної відповідальності за вчинення дій, що підпадають під ознаки правопорушення. За наявністю чи відсутністю заподіяння матеріальної шкоди повинна наступати адміністративна відповідальність, а за умови заподіяння значної шкоди інтересам держави та суспільства – кримінальна.

У випадку порушення  режиму комерційної таємниці без заподіяння шкоди, може наступити адміністративна відповідальність.

Початком виникнення правопорушення у сфері комерційної  таємниці є одержання комерційної  таємниці від її носія. Насамперед необхідно  чітко визначити суть одержаних відомостей щодо таємності та комерційності, які не завжди можуть співпадати і становити предмет охорони комерційної таємниці. Якщо початковий елемент – це створення або визначення об’єкта комерційної таємниці, то завершення існування таємниці – це час, коли відомості, що її складали, якимось чином стали відомі невизначеному колу осіб. Адміністративна відповідальність у такому разі може наступити тільки під час незаконного, протиправного поширення зазначеної таємниці [1].