Договір купивлі – продажу

Товар продається в кредит за цінами, що діють на день продажу. Зміна ціни на товар, проданий в кредит, не є підставою для проведення перерахунку, якщо інше не встановлено договором або законом.

           Якщо покупець прострочив оплату товару, проданого в кредит, продавець має право вимагати повернення неоплаченого товару.

Якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536  ЦК від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

         Договором купівлі-продажу може бути передбачений обов'язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем.

З моменту передання товару, проданого в кредит, і до його оплати продавцю належить право застави на цей товар.

           Договором купівлі-продажу може бути встановлений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу [2].

Продаж товарів у кредит регулюють Правила торгівлі у розстрочку, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 1 липня 1998 р.

Ці правила встановлюють порядок продажу резидентами і нерезидентами (далі — суб'єкти господарювання) непродовольчих товарів фізичним особам, в тому числі громадянам — суб'єктам підприємницької діяльності без створення юридичної особи, у розстрочку, тобто на умовах розстрочки кінцевого розрахунку, на певний строк і під процент.

            Продаж товарів у кредит може здійснюватися: суб'єктами господарювання, заснованими на державній власності або на власності відповідної територіальної громади; суб'єктами господарювання системи споживчої кооперації; суб'єктами господарювання інших форм власності відповідно до їх установчих документів.

Продаж товарів у розстрочку здійснюється фізичним особам, які мають постійний прибуток і постійно проживають в населеному пункті, де знаходиться суб'єкт господарювання.

           Продаж товарів у розстрочку здійснюється на підставі договору купівлі-продажу в розстрочку, який укладається між суб'єктом господарювання і фізичною особою (покупцем), відповідно до якого суб'єкт господарювання зобов'язується передати обумовлений договором товар, а покупець — провести розрахунки за товар в строки і в розмірах, передбачених цим договором. Договором визначаються умови, на яких здійснюється продаж товарів у розстрочку.

            Продаж товарів у кредит (розстрочку) і внесення чергових платежів проводяться за цінами, що діють на день продажу. Подальша зміна цін на товари, продані у розстрочку, не тягне перерахунку, якщо інше не передбачено договором купівлі-продажу або законодавством. Розрахунки за продані в розстрочку товари проводяться у строки, визначені договором купівлі-продажу.

            Відповідно до умов договору купівлі-продажу продавець зобов'язаний передати покупцю товар, що проданий у кредит. Якщо продавець такий обов'язок не виконує, то у такому випадку слід застосовувати положення ст. 667 ЦК[2].

          ЦК також передбачає випадок, коли покупець прострочив оплату проданого в кредит товару, тобто не виконав свій обов'язок щодо оплати товару у визначений договором купівлі-продажу строк. У такому випадку продавець має право вимагати від покупця повернути товар, який він не оплатив.

             При продажу товарів у кредит (розстрочку) з покупця на користь продавця можуть стягуватися відсотки, якщо покупець прострочив оплату товару. Проценти нараховуються відповідно до ст. 536 ЦК від дня, коли товари мали бути оплачені, до дня фактичної оплати товарів покупцем.

             Договором також може бути передбачений обов'язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товарів продавцем. Розмір процентів встановлює суб'єкт господарювання (продавець), але не вище діючих на момент продажу товарів річних ставок за фінансові кредити банку, що обслуговує суб'єкт господарювання, який здійснює продаж у розстрочку.

ЦК містить у собі положення, відповідно до якого з моменту передання товару, проданого у кредит, і до його оплати продавцю належить право застави на цей товар. Іншими словами, застава на товар, що є предметом договору купівлі-продажу, є способом забезпечення виконання покупцем свого обов'язку щодо сплати визначеної договором ціни за товар, проданого у кредит.

             Договором про продаж товару в кредит може бути передбачено оплату товару з розстроченням платежу.

            Істотними умовами договору про продаж товару в кредит з умовою про розстрочення платежу є ціна товару, порядок, строки і розміри платежів.

Якщо покупець не здійснив у встановлений договором строк чергового платежу за проданий з розстроченням платежу і переданий йому товар, продавець має право відмовитися від договору і вимагати повернення проданого товару.

            До договору про продаж товару в кредит з умовою про розстрочення платежу застосовуються положення частин третьої, п'ятої та шостої статті 694 ЦК.

          До договору про продаж товару в кредит з умовою про розстрочення платежу застосовуються правила, встановлені для продажу товарів у кредит. Продаж товарів у розстрочку і внесення чергових платежів проводяться за цінами, що діють на день продажу. Подальша зміна цін на товари, продані у розстрочку, не тягне перерахунку. З моменту передання товару, проданого в кредит, і до його оплати продавцю належить право застави на цей товар.

         Відповідно до договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продаж або не випливає з їх суті [14.c.595].

          У становленні та функціонуванні ринкової економіки значну роль відіграють товарні і фондові біржі, правове становище яких визначається відповідно законами України «Про товарну біржу» і «Про цінні папери та фондову біржу».

            На біржі укладають різні угоди (біржові операції), у тому числі й купівлі-продажу. Хоча біржовим угодам притаманні всі юридичні ознаки цивільно-правових (позабіржових) угод, і водночас вони мають свої характерні особливості, тобто якщо вона відповідає сукупності таких умов: 1) якщо вона являє собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі; 2) якщо її учасниками є члени біржі; 3) якщо вона подана до реєстрації та зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня.

            Угоди, зареєстровані на біржі, не потребують нотаріального посвідчення і вважаються укладеними з моменту їх реєстрації на біржі. Порядок та умови здійснення біржових операцій регламентуються Правилами біржової торгівлі, які розробляються відповідно до чинного законодавства і затверджують загальні збори членів товарної біржі або уповноважений ними орган.

            У Цивільному кодексі зазначено, що продаж майна можливий також на конкурсних умовах. Таку форму купівлі-продажу застосовують переважно щодо об'єктів приватизації державного майна, порядок здійснення її визначено Положенням про застосування способів приватизації майна державних підприємств.

             Продаж об'єктів за конкурсом — це спосіб приватизації, за яким власником об'єкта стає покупець, який запропонував найвищі умови подальшої експлуатації його (некомерційний конкурс) або за рівних фіксованих умов — найвищу ціну (комерційний конкурс).

             У відношенні продажу деяких речей закон встановлює особливі правила. Законодавчими актами України встановлений спеціальний порядок придбання права власності громадянами на окремі види майна, а також інші види майна, що не можуть знаходитися у власності громадян. Так, Постановою Верховної Ради України «Про право власності на окремі види майна» від 17 червня 1991 р.

          Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації [13.c.678].

            Порядок нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу житлового будинку визначений у Законі України «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 р. та в Інструкції про порядок здійснення нотаріальних дій нотаріусами України, що затверджена Наказом Міністерства юстиції України від 12 червня 1994 р. № 1815.

            Право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

У відповідності до ЦК, право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові. Іншими словами, це означає, що приймати рішення про відчуження майна (визначати його правову долю) має право лише його власник, оскільки за договором купівлі-продажу продавець зобов'язаний передати покупцеві не лише само майно, а й право власності на нього. Тільки за такої умови у покупця може виникнути відповідне право. Тому продавцями в договорі виступають, як правило, власники майна. Однак у деяких випадках право розпорядження майном може належати і не власнику.

             У законодавстві не розкривається зміст поняття «примусовий продаж», визначаються лише підстави для здійснення примусового продажу майна (продаж описаного у боржника майна з метою задовольнити вимоги кредиторів, продаж заставленого майна у відповідності до Закону України «Про заставу», продаж майна відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» тощо). Від примусового продажу майна необхідно відмежовувати інші можливі випадки відчуження майна за відсутності на це волі власника.

            В укладанні договору купівлі-продажу власникові не обов'язково брати участь. Він може здійснити ці повноваження через свого представника. В такому випадку покупець досягає тієї самої мети, що і при купівлі майна безпосередньо у власника, хоч і з певними особливостями [2].

             У ЦК визначено також наслідки продажу майна не власником за відсутності в останнього належних повноважень на здійснення дій про відчуження майна. У цій статті зазначено, що якщо продавець не є його власником, покупець набуває права власності лише у тих випадках, коли відповідно до закону власник не має права витребувати від нього майно.

         Продавець зобов'язаний попередити покупця про всі права третіх осіб на товар, що продається (права наймача, право застави, право довічного користування тощо). У разі невиконання цієї вимоги покупець має право вимагати зниження ціни або розірвання договору купівлі-продажу, якщо він не знав і не міг знати про права третіх осіб на товар.

          Цивільний кодекс України передбачає, що при продажу майна, обтяженого правами третіх осіб, які зберігаються при переході права власності на нього (наприклад, права наймача, право застави, довічного користування, тощо), продавець зобов'язаний попередити про це покупця.

Під правами третіх осіб слід розуміти речові та (або) зобов'язальні права. До речових прав, наприклад, відносяться права власника товару, що є об'єктом загальної власності, а до зобов'язальних — права застовоодержувача, орендатора. Під третіми особами розуміють особи, які не є стороною договору купівлі-продажу.

          Ці обставини необхідно знати покупцеві, оскільки такі обтяження можуть утруднити користування майном новим власником. Права третіх осіб на продану річ обмежує можливості користування її покупцем. Так, при продажу заставленої речі продавець зобов'язаний попередити покупця про заставу, оскільки згідно з діючим законодавством, заставоутримувач має право вимагати від покупця таку річ [2].

           Належне виконання означає виконання умов договору у встановлений строк. Строк виконання визначається настанням певного моменту або закінченням періоду часу, коли зобов'язання повинно бути виконано. Іншими словами, сторони договору купівлі-продажу (продавець і покупець) за взаємною згодою встановлюють у договорі певний строк, коли саме продавець зобов'язаний передати товар покупцю (наприклад, у конкретну дату, до або після оплати покупцем товару, тощо) [15.c.329].

          Якщо у договорі купівлі-продажу не визначений сторонами строк виконання обов'язку продавцем щодо передачі товару, то у такому випадку слід застосовувати положення ст. 530 ЦК України, згідно з якою покупець має право вимагати від продавця передати товар, обумовлений договором купівлі-продажу, у будь-який час. При цьому продавець зобов'язаний передати покупцю зазначений у договорі товар у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайної передачі речі (товару) не випливає із договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства.

      4.  Сторони договору. Право продажу товарів.

          Сторонами договору купівлі-продажу є продавець і покупець. Ними, за загальним правилом, можуть бути юридичні та фізичні особи, в тому числі суб'єкти підприємницької діяльності. Проте, наприклад, вже ст. 698 ЦК України передбачає обов'язкову наявність статусу суб'єкта підприємницької діяльності у продавця за договором роздрібної купівлі-продажу. 
Як вже зазначалося, за загальним правилом право продажу товару належить його власнику. Проте, зважаючи на наявність ще двох правових режимів майна, крім права власності - права повного господарського відання та права оперативного управління - коло потенційних продавців суттєво розширюється доповнюючись державними та комунальними підприємствами[8.c.299]. 
           Згідно зі ст. 75 ГК України відчуження майна державного комерційного підприємства відбувається лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно входить, і, як правило, на конкурентних засадах. Порядок такого відчуження встановлений Положенням про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю, затв. наказом Фонду державного майна України від 30 липня 1999 р. № 1477 (в редакції наказу від 29 березня 2004 р. № 604, а також Положенням про порядок продажу на аукціоні, за конкурсом основних засобів, що є державною власністю, затв. наказом Фонду державного майна України від 22 вересня 2000 р. № 1976. Відповідно до п. 4 Положення відчуження майна державного підприємства, його структурного підрозділу, функції управління яким в установленому порядку передані державним органам приватизації, здійснюється безпосередньо підприємством після отримання погодження державного органу приватизації, який здійснює функції управління цим підприємством. Суб'єкт господарювання після отримання погодження державного органу приватизації на відчуження майна шляхом його продажу (при здійсненні продажу через біржі, на аукціоні) забезпечує укладання договору з юридичною особою, яка має угоду про продаж майна, що перебуває у державній власності, з Фондом державного майна України. Умови договорів купівлі-продажу не повинні суперечити цілям юридичної особи, які зазначаються в її установчих документах[7.c.301]. 
          Покупець приймає або зобов'язується прийняти придбане майно, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець має право відмовитися від прийняття товару, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу (ч. 1 ст. 670), продавець передав товар в асортименті, що не відповідає умовам договору купівлі-продажу (ч. 1 ст. 672), у разі істотного порушення вимог щодо якості товару (ч. 2 ст. 678 ЦК України) тощо. Якщо покупець без достатніх підстав зволікає з прийняттям товару або відмовився його прийняти, продавець має право вимагати від нього прийняти та оплатити товар або має право відмовитися від договору купівлі-продажу (ст. 690 ЦК України). 
          Приймання-передача у визначених нормативними актами випадках оформляється певними документами. Так, приймання-передача основних засобів оформляється актом за формою 03-1, вимоги до складання якого затверджені наказом Міністерства статистики України від 29 грудня 1995 р. № 352 "Про затвердження типових форм первинного обліку".[6.c.270]