Договір поруки

Отже, на мій погляд, варто розрізняти предмет договору, під яким слід розуміти чітку вказівку на дії зобов’язаних осіб (певну поведінку) щодо об’єкта, що відображають безпосередній інтерес сторін при його укладанні, та визначають видову приналежність договору; та об’єкт договору, яким є речі (майно), майнові та немайнові блага, результати виконання робіт та надання послуг тощо.

Перш ніж перейти до безпосереднього розгляду питання про предмет договору поруки, варто навести позицію Б.Л. Хаскельберга та В.В.Ровного щодо поділу всіх зобов’язань на індивідуальні, предмет яких визначений уже на етапі виникнення зобов’язання, та родові, предмет яких на етапі виникнення можна характеризувати лише як визначуваний за певними критеріями, а відому індивідуалізацію він отримує лише на стадії виконання. 

Проаналізувавши з цієї точки зору зобов’язання поручителя, що виникає на підставі договору поруки то його слід характеризувати саме як родове. Так, на етапі укладення предмет договору поруки чітко визначити не можна, оскільки ще невідомий точний розмір процентів за користування грошовими коштами (при забезпеченні грошових зобов’язань),  а також збитків та неустойки як форм відповідальності поручителя за невиконання зобов’язання боржника.  Відповідно, предмет договору поруки набуває визначеності лише на етапі його виконання поручителем або пред’явлення до нього позову.

Враховуючи все вищенаведене, що сторони, передбачаючи умову про предмет договору поруки повинні вказувати на дії поручителя, які він зобов’язаний вчинити у випадку невиконання зобов’язання боржника за основним договором.

З метою конкретизації предмету договору поруки пропоную визначати його за допомогою наступних елементів:

1)                                    вичерпного переліку дій, які зобов’язаний вчинити поручитель у випадку невиконання основного обов’язку боржника;

2)                                    вказівки на зобов’язання, що забезпечується порукою;

3)                                    реквізитів основного договору.

Що стосується першого елементу предмету договору поруки, то тут можливі принаймі чотири різні варіанти поведінки поручителя: а) виконання основного обов’язку боржника та відповідальність за його невиконання у формі відшкодування збитків та (або) сплати неустойки; б) лише виконання  основного обов’язку боржника; в) лише відповідальність за невиконання боржником основного зобов’язання у формі відшкодування збитків та сплати неустойки; г) відповідальність в конкретній наперед визначеній формі  - збитки  або неустойка (штраф, пеня).

Наприклад, порукою забезпечено  зобов’язання продавця передати товар за договором купівлі-продажу нафтопродуктів. В такому випадку предметом договору поруки є дії поручителя стосовно надання кредитору нафтопродуктів такої кількості, якості, марки тощо, як і за основним договором купівлі-продажу (якщо поручитель зобов’язався виконати зобов’язання боржника), або грошової суми збитків, неустойки, процентів (якщо поручитель зобов’язався нести лише відповідальність), або і те, і інше.

Принагідно зазначимо, що в умові про предмет договору поруки, яким забезпечені зобов’язання, що мають своїм об’єктом незамінні, індивідуально-визначені речі, а також у зобов’язаннях особистого характеру, можуть передбачатися лише дії поручителя, спрямовані на відшкодування  збитків та (або) сплату неустойки (штрафу, пені) замість боржника.

Що ж до другого не менш важливого з моєї точки зору елементу предмету договору поруки, то виходячи із акцесорного характеру способів забезпечення, нами робиться висновок, що предмет договору поруки безпосередньо залежить від зобов’язання, на забезпечення якого порука була надана.

В окремих випадках для ідентифікації предмету у договорі поруки недостатньо вказати на істотні особливості основного зобов’язання. Іноді треба зробити зноску на конкретний договір, оскільки у зв’язку з ним, а вірніше, з метою забезпечення його виконання і укладається договір поруки. Крім того, між тими ж сторонами може існувати не один договір.

Показовою в цьому випадку може бути справа за позовом державного ощадного банку України до С. та В. як поручителя про стягнення суми боргу за кредитним договором. Рішенням Васильківського районного суду Дніпропетровської області, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області,  позов задоволено частково за рахунок поручителя. В порядку касаційного оскарження судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України вказані судові рішення скасовано. При цьому як на одну із підстав постановлення такого рішення Верховний Суд України цілком обґрунтовано вказав, що кредитний договір в даному випадку не забезпечений порукою, оскільки в тексті договору немає відомостей про банк, який надав кредит, немає посилань на конкретний кредитний договір, тобто в тексті договору не вказані умови, які б дозволяли визначити, за виконання якого зобов’язання поручився В.

Таким чином,  думається, що договір поруки можна вважати укладеним у випадку зазначення реквізитів основного договору. Тобто, як мінімум, необхідно вказати відомості про кредитора і боржника, предмет основного договору, особливості та строк його виконання, умови відповідальності, визначені для боржника тощо.

Аналогічна позиція була зайнята судовою палатою у господарських справах під час провадження у справі № 3-307к02, за результатами розгляду якої у своїй постанові Верховний Суд України вказав, що “викладені умови договору поруки містять всі істотні умови, необхідні для цієї категорії договорів… Порука має похідний характер від забезпечуваного нею зобов’язання – своєчасного повернення кредиту за кредитним договором… У кредитному договорі (один із 3-ох оригінальних примірників якого знаходиться у поручителя) передбачено повернення основної суми кредиту та розмір процентів, строки їх повернення, розмір неустойки, отже, у договорі поруки визначені усі конкретні умови, які дозволяють конкретизувати зобов’язання поручителя. Таким чином, товариство з обмеженою відповідальністю, укладаючи договір поруки, було обізнаним про суть і розмір забезпеченої вимоги, про розмір неустойки за кредитним договором…

Серед істотних умов у ст.. 638 ЦК України також названі ті умови, які визнані такими за законом. Аналіз параграфа 3 глави 49 ЦК України про поруку дозволяє зробити висновок, що істотні умови для даного виду договору не передбачені.

Виняток становить визначення вичерпного переліку істотних умов договору поруки стосовно такого її різновиду як фінансова порука у ст.. 6 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків  фінансових послуг». Такий договір повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб’єкта підприємницької діяльності; 3) прізвище, ім’я і по батькові фізичної особи, яка отримує фінансові послуги, та її адресу; 4) найменування, місцезнаходження юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов’язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.

У цьому зв’язку хотілося б звернути особливу увагу на оплатність договору фінансової поруки. Тому розмір та порядок здійснення оплати  є істотними умовами вказаного різновиду поруки, на відміну від інших видів поруки, які можуть і не містити умов щодо оплати, оскільки згідно із ЦК України, порука може бути і безоплатною.

Як правило, сторони включають у зміст договору поруки і інші умови, зокрема, такі як: розмір і інші параметри основного обов’язку поручителя, порядок  і строки сплати поручителем кредитору грошових сум, строк дії поруки, види відповідальності поручителя за невиконання або неналежне виконання ним свого обов’язку та інші. І хоча у більшості випадків ці умови не можна вважати істотними у розумінні ч. 1 ст. 638 ЦК України, їх наявність в договорі все таки має досить важливе значення. Детальне і чітке вирішення в договорі поруки всіх можливих спірних моментів у майбутніх взаємовідносинах між поручителем, кредитором та боржником дозволить попередити в подальшому можливі конфліктні ситуації між ними.

1.3Права та обов’язки сторін в договорі поруки

У разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (ч. 1 ст. 554 ЦК).

Солідарна відповідальність боржників означає, що кредитор має право вимагати виконання обов’язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов’язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників.

Якщо договором передбачена субсидіарна відповідальність поручителя, то до пред’явлення вимоги особі, яка несе таку відповідальність, кредитор повинен пред’явити вимогу до основного боржника. Якщо основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього в розумний строк відповіді на пред’явлену вимогу, кредитор може пред’явити вимогу до особи, яка несе субсидіарну відповідальність[10].

У будь-якому разі поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (ч. 2 ст. 554 ЦК).

У разі одержання вимоги кредитора поручитель насамперед зобов’язаний повідомити про це боржника. У свою чергу, боржник, який виконав зобов’язання, забезпечене порукою, повинен негайно повідомити про це поручителя.

Водночас поручитель має право висунути проти вимоги кредитора заперечення, які міг би висунути сам боржник, навіть якщо боржник відмовився від них або визнав свій борг (ст. 555 ЦК).

Якщо поручитель виконав зобов’язання, забезпечене порукою, то згідно зі ст. 556 ЦК кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують таке виконання (розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі).

За наявності кількох поручителів, які виконали забезпечене порукою зобов’язання, права кредитора переходять до них у розмірі частини обов’язку, що виконана кожним із них.

Звертаємо увагу також на те, що згідно зі ст. 558 ЦК поручитель має право на оплату послуг, наданих ним боржникові. У разі оплатності поруки вона набуває ознак фінансової послуги згідно з п. 5 ст. 1 Закону України від 12.07.2001 р. №2664-III "Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг". Адже відповідно до п. 7 ст. 4 цього Закону порука віднесена до фінансових послуг. Відповідно до п. 1.4 Положення про надання окремих фінансових послуг юридичними особами - суб’єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, затвердженого розпорядженням Держфінпослуг України від 22.01.2004 р. №21, систематичне надання фінансових послуг (за трьома й більше договорами) передбачає взяття на облік юридичної особи в Держфінпослуг.

Якщо у договорі поруки не передбачено винагороду, то така послуга не може вважатися фінансовою, бо не виконується умова прибутковості, яка є однією з ознак фінансової послуги.

2. Припинення поруки

У ст. 559 ЦК наведено чіткий перелік юридичних фактів, при настанні яких порука припиняється (до речі, перелік таких підстав розширений порівняно з ЦК УРСР). Насамперед припинення поруки пов’язане з припиненням забезпеченого нею основного зобов’язання, наприклад, внаслідок належного виконання боржником основного зобов’язання. Крім того, порука припиняється:

- у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності;

- якщо після настання строку виконання зобов’язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем;

- у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника;

- у разі закінчення строку, встановленого в договорі поруки. Якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом 6 місяців (раніше було 3 місяці) від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов’язання не встановлений або встановлений моментом пред’явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред’явить позову до поручителя протягом 1 року від дня укладення договору поруки. Зазначені строки не можуть бути змінені сторонами.

Звертаємо також увагу на те, що згідно зі ст. 548 ЦК недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, зокрема й договору поруки.

Оскільки для дієвості і належного функціонування відносин поруки істотне значення має особа боржника (його платоспроможність, сумлінність, інші якості), переведення боргу, тобто заміна боржника іншою особою, також припиняє поруку, якщо поручитель не виявив згоди відповідати за нового боржника.

Практичні наслідки такого вирішення виглядають таким чином. Як правило, виконання основного зобов'язання забезпечується не тільки порукою, але й неустойкою, яку поручитель зобов'язаний сплатити у випадку невиконання боржником основного зобов'язання. При продовженні строку дії основного зобов'язання за рахунок збільшення періоду, за який нараховуються відсотки за користування чужими коштами, а також у випадку підвищення розміру відсотків істотно збільшується сума основного зобов'язання. Поручитель у цьому випадку несе відповідальність, тільки якщо він згодний продовжити договір поруки на нових умовах. В іншому разі порука припиняється Так, якщо кредитор не довів до відома поручителя про продовження кредитного договору і не одержав його згоди на продовження договору поруки на нових умовах, пов'язаних зі збільшенням відповідальності поручителя, зазначені обставини припиняють дію договору поруки.