Діяльність нотаріату

 Доказом  повідомлення учасників спільної  часткової власності про подальший  продаж частки в спільному  майні є або свідоцтво, видане  нотаріусом, про передачу їм заяви  продавця, або заява учасників  спільної часткової власності  про відмову від здійснення  права переважної купівлі частки  майна, що продається (із зазначенням  ціни та інших умов продажу  цієї частки). Справжність підпису  на заяві має бути засвідчена  нотаріально.

 Договір  купівлі-продажу частки спільного  майна іншій особі може бути  посвідчений нотаріусом за наявності  відомостей про те, що учасники  спільної часткової власності  відмовились одержати надіслані  на їх адресу заяви продавця  про його намір продати свою  частку. Про цю обставину повинна  свідчити зроблена на зворотному  повідомленні відмітка органу  зв'язку.

 Договір  купівлі-продажу частки спільного  майна іншій особі може бути  посвідчений також у разі, якщо  адреса інших учасників спільної  часткової власності невідома. На  підтвердження цього повинен  бути наданий документ відповідного  компетентного органу (довідкової  служби, адресно-довідкового бюро  тощо).

 Заява  учасника спільної часткової  власності про відмову від  права переважної купівлі або  фактична відмова учасника спільної  часткової власності, який протягом  установленого строку не здійснив  свого права на переважну купівлю,  дійсна протягом трьох місяців.  Цей строк обчислюється з дня  подання заяви про відмову  від права переважної купівлі  або з дня, наступного за  останнім днем зазначеного місячного  (десятиденного) терміну.

 У  разі посвідчення договору купівлі-продажу  частки спільного майна за  більшу ціну порівняно з тією, що була запропонована в переданому  повідомленні, але з дотриманням  інших визначених умов, подання  доказів повторного повідомлення  учасників спільної часткової  власності не вимагається.

 У  тексті договору про відчуження  частки майна вказуються арифметичні  (у простих дробах) частки.

 Про  відчуження частки майна, право  власності на яке підлягає  державній реєстрації, нотаріус  робить відмітку на правовстановлюючому  документі, якщо такий документ  повертається відчужувачу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. ПОСВІДЧЕННЯ ЗАПОВТІВ

 

 

На сьогоднішній день Цивільний кодекс України передбачає дві підстави спадкування: спадкування  за заповітом та спадкування за законом. При цьому слід зауважити, що пріоритетне  право на спадкування мають особи, визначені в заповіті, тобто особи, призначені відповідно до волі заповідача - спадкодавця.

Відповідно  до ст. 1233 ЦК України заповіт - це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.⁴ Є.І. Фурса вважає, що заповіт – це одностороння угода, за якою заповідач передає все своє майно або його частину та може визначити ті умови, за якими спадкоємці вправі його прийняти.⁵

Однією  з обов’язкових умов дійсності заповіту є його посвідчення. Чинне законодавство України визначає коло осіб, які мають право посвідчити заповіти, а саме: нотаріуси, посадові особи органу місцевого самоврядування та інші посадові, службові особи.

Як правило, посвідчення заповітів належить до компетенції нотаріусів. Відповідно до ч. 2 ст. 1 3акону України «Про нотаріат»  ставити свій посвідчувальний напис  на заповітах мають право державні нотаріуси та нотаріуси, які займаються приватною нотаріальною практикою.

Якщо  у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений  уповноваженою на це посадовою особою органу місцевого самоврядування.

Стаття 1252 Цивільного кодексу України містить у собі перелік посадових, службових осіб, які мають право посвідчувати заповіти певних категорій громадян за наявності не менш, як двох свідків в обов'язковому порядку:

- головний  лікар, його заступник з медичної  частини або черговий лікар  лікарні, госпіталю, іншого стаціонарного  закладу охорони здоров'я посвідчує  заповіт особи, яка перебуває  на лікуванні в цій лікарні,  госпіталі чи стаціонарному закладі  охорони здоров'я;

- начальник  госпіталю посвідчує заповіт  особи, яка перебуває на лікуванні  в цьому госпіталі;

- начальник,  його заступник з медичної  частини, старший або черговий  лікар госпіталю, санаторію, іншого  військоволікувального закладу  посвідчує заповіт військовослужбовця  чи іншої особи, яка перебуває  на лікуванні в цьому госпіталі,  санаторії, іншому військово-лікувальному  закладі;

- директор, головний лікар будинку для осіб похилого віку та інвалідів посвідчує заповіт особи, що проживає в цьому будинку;

- капітан  морського чи річкового судна,  що ходить під прапором України,  посвідчує заповіт особи, яка  перебуває під час плавання  на цьому судні;

- начальник  пошукової, арктичної або іншої  експедиції посвідчує заповіт  особи, яка перебуває в цій  експедиції;

- командир (начальник)  військових частин, з'єднань, військово-навчальних  закладів посвідчує заповіт військовослужбовця  або робітника, службовця, члена  сім'ї військовослужбовця в пунктах  дислокації цих частин, з'єднань, установ або закладів, де немає  нотаріуса чи органу, що вчиняє  нотаріальні дії;

- начальник  місця позбавлення волі посвідчує  заповіт особи, яка відбуває  покарання у виді позбавлення  волі;

- начальник  слідчого ізолятора посвідчує  заповіт особи, що утримується  під вартою.

Стаття 56 Закону України «Про нотаріат», регулює  порядок посвідчення заповітів. Так, нотаріуси або посадові особи органів місцевого самоврядування, які вчиняють нотаріальні дії, посвідчують заповіти дієздатних громадян, складені відповідно до вимог  законодавства  України і особисто подані ними нотаріусу або посадовій  особі, яка вчиняє нотаріальні дії.

Нотаріус  посвідчує заповіт, який написаний  заповідачем власноручно або  за допомогою загальноприйнятих  технічних засобів. На прохання особи  записати заповіт з її слів нотаріус може це зробити власноручно або  за допомогою технічних засобів. При цьому заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і  підписаний ним. Якщо заповідач через  фізичні вади не може прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбутися  при свідках.

Варто наголосити, що посвідчення  заповіту  через  представника,  а  також  одного заповіту від імені кількох осіб не допускається. При  посвідченні заповіту від заповідача не вимагається подання доказів, які підтверджують його право на майно, що заповідається.

Слід  зазначити, що законодавець передбачив право посвідчувати заповіт за бажанням заповідача при свідках. Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю. Свідками, крім осіб, на користь яких складено заповіт, не можуть бути також члени сім'ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом, особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт, а також нотаріус або посадова, службова особа відповідного органу місцевого самоврядування.

Для посвідчення заповіту службовими особами на ньому вчиняється посвідчувальний напис за формою, затвердженою Міністерством юстиції України. Посвідчувальний напис:

- може бути розміщений як на лицьовому, так і на зворотному боці заповіту чи довіреності;

- повинен бути написаний зрозуміло, чітко, без підчисток, виправлення - застережені підписом посадової,  службової особи та скріплені печаткою;

- вчиняється у день посвідчення заповіту чи довіреності.

Для вчинення посвідчувального напису може застосовуватися штамп з відповідним текстом.

Відповідно  до пункту 10 Порядку посвідчення заповітів і довіреностей,

що прирівнюються  до нотаріально посвідчених, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 р. N 419, посвідчені заповіти реєструються посадовими, службовими особами, крім капітанів морських або річкових суден, що плавають під прапором України, начальників пошукових або інших експедицій, в реєстрі для реєстрації заповітів і довіреностей, що прирівнюються до нотаріально посвідчених, форма якого встановлюється Міністерством юстиції України.⁶

Капітан морського або річкового судна, що плаває під прапором України, вносить  запис про посвідчення заповіту у судновий журнал. Реєстраційний  номер, за яким заповіт внесено до суднового журналу, і номер сторінки суднового журналу проставляються у посвідчувальному написі на обох примірниках заповіту. У судновому журналі робиться відмітка про передачу заповіту начальникові порту України або консулу України в іноземному порту.

Заповіт, посвідчений начальником експедиції, реєструється в обліковому журналі так само, як вихідні документи. Порядковий номер, за яким заповіт зареєстровано в журналі, проставляється у посвідчувальному написі на обох примірниках заповіту.

Таким чином, посвідчення заповіду є однією з  обов’язкових умов дійсності заповіту і здійснюється нотаріусами, посадовими особами органу місцевого самоврядування та інші посадовими, службовими особами.

 

 

 

 

 

 

 

 

5. ПОСВІДЧЕННЯ УГОД, СПРЯМОВАНИХ НА ВІДЧУЖЕННЯ НЕРУХОМОГО МАЙНА

 

Нотаріуси та посадові особи органів місцевого  самоврядування, які вчиняють нотаріальні  дії, посвідчують угоди спрямовані на відчуження нерухомого майна.

В цивільному праві до нерухомого майна відносять  земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливо без їх знецінення та зміни їх призначення.⁷

Під поняттям «відчуження» слід розуміти договори, спрямовані на передачу права власності від однієї особи до іншої шляхом купівлі-продажу, дарування, міни, довічного утримання.⁸

При посвідченні  угод спрямованих на відчуження нерухомого майна нотаріус керується вимогами Цивільного кодексу України, Законами України «Про нотаріат», «Про охорону  дитинства», «Про основи соціального  захисту бездомних осіб і безпритульних  дітей» (останні два закони застосовуються у випадку участі малолітніх та неповнолітніх  осіб) та Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України  від 22.02.2012 № 296/5 (далі Порядок).

Однією  з особливостей посвідчення правочинів щодо відчуження житлового будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна, а також майна, на яке поширено режим нерухомої речі, управління нерухомим майном, є те що воно провадиться за місцезнаходженням (місцем реєстрації) цього майна або за місцезнаходженням (місцем реєстрації) однієї із сторін відповідного правочину.

    У разі укладення правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, у тому числі договорів щодо поділу, обміну житлового будинку, квартири за участю малолітніх осіб, а також осіб, над якими встановлено опіку або піклування, нотаріус перевіряє наявність дозволу органу опіки та піклування на укладення таких правочинів.

Правочини за малолітніх, а також від імені  фізичних осіб, визнаних у судовому порядку недієздатними, вчиняють батьки (усиновлювачі) або опікуни.

    Відповідно до статей 43, 44 Закону України «Про нотаріат», при вчиненні нотаріальної дії нотаріуси встановлюють особу учасників цивільних відносин, які звернулися за вчиненням нотаріальної дії. Особа віком до 16 років встановлюється за свідоцтвом про народження за умови підтвердження батьками (одним з батьків) того, що ця особа є їх дитиною.

   Під час посвідчення правочинів визначається обсяг цивільної правоздатності фізичних осіб, які беруть у них участь.

   При визначенні цивільної дієздатності дитини нотаріус керується положеннями статей 31, 32 Цивільного кодексу України, згідно з яким дитина наділена залежно від віку частковою цивільною дієздатністю (особа. Яка не досягла чотирнадцяти років – малолітня особа) або неповною цивільною дієздатністю (особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років – неповнолітня особа).

   Як зазначає В.М. Соловецька малолітні та неповнолітні особи мають право самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини, які забезпечують їхні побутові потреби, відповідають їхньому фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосуються предмета, який має невисоку вартість.⁹