Поняття та ознаки господарського договору

3. Функції господарських  договорів

Господарський договір виконує  низку важливих функцій. Одні з них (функцій) притаманні будь-яким договорам (регулятивна, координаційна, контрольно-інформаційна, охорона), інші - переважно господарським  договорам (планування, опосередкування  відносин між суб'єктами господарювання, узгодження економічних інтересів  сторін договірного зв'язку з урахуванням  загальногосподарського інтересу).

Регулятивна функція проявляється в тому, що за допомогою господарського договору здійснюється регулювання  відносини між сторонами. Хоча договір  укладається на підставі закону, але  разом з тим забезпечує врахування специфіки конкретного господарського зв'язку і, відповідно, містить положення, що конкретизують положення закону (щодо порядку та строків виконання  договірних зобов'язань, кількісних та якісних характеристик предмета договору тощо) чи заповнюють його прогалини (наприклад, встановленням конкретного  розміру санкцій за порушення  умов договору, якщо такі санкції не передбачені законом). Регулятивна  дія господарського договору обумовлена двома основними чинниками: а) господарський  договір є індивідуальним правовим актом, що забезпечує юридичне оформлення складних і різноманітних господарських  зв'язків; б) складність і різноманітність  цих зв'язків з необхідністю вимагає  належного пристосування загальних  вказівок закону до змісту і середовища функціонування певного господарського зв'язку: характеру конкретної господарської  операції, економічних інтересів  і технічних можливостей сторін, їх фінансового становища, перспектив розвитку1.

Координаційна функція проявляється в тому, що сторони господарського договору розробляють умови цього  договору шляхом узгодження своїх позицій  щодо змісту договору (з урахуванням  приписів закону). Оскільки інтереси сторін господарського зв'язку, як правило, не збігаються, а задовольнити свої потреби  кожна з них може лише співпрацюючи з контрагентом, сторони на стадії укладання договору змушені так  скоординувати свої потреби і можливості, інтереси і передбачення, щоб шляхом компромісу виробити обопільно прийнятну правову модель відповідного господарського зв'язку; на стадії виконання договору сторони координують свою діяльність відповідно до його умов; у разі виникнення необхідності корегування певних умов договору сторони також мають співпрацювати, оскільки зміна умов договору відбувається, як правило, за їхньої обопільної згоди і лише за відсутності останньої сторона - ініціатор внесення змін до договору має звернутися до суду.

Контрольно-інформаційна функція  проявляється в тому, що за допомогою  господарського договору здійснюється контроль за ефективністю діяльності суб'єктів господарювання. Так, позитивні  результати договірної кампанії (найчастіше проводиться напередодні наступного фінансово-господарського року і полягає  в укладенні суб'єктом господарювання договорів на збут продукції, робіт, послуг) свідчать про суспільний попит  на результати його діяльності. Якщо укладеними договорами покривається незначна частина  виробничого потенціалу суб'єкта господарювання, то це свідчить, що результати йога діяльності не мають достатнього попиту, а  сама його діяльність є неефективною і в перспективі може призвести  до неплатоспроможності та банкрутства  такого суб'єкта. Попередити настання подібних негативних наслідків можна  шляхом вжиття активних заходів щодо вдосконалення діяльності (оновити  асортимент, поліпшити якість, зменшити ціну продукції, робіт, послуг; у разі доцільності та можливості - змінити  виробничий профіль), якщо суб'єкт господарювання має намір продовжити своє функціонування на ринку та забезпечити конкурентоспроможність своїх товарів. Ступінь ефективності охоронної функції господарського договору (проявляється в можливості забезпечити захист прав і законних інтересів сторін договору) залежить від форми та змісту договору. Сама наявність договору в передбаченій законом формі, зафіксовані в  ньому права і обов'язки сторін, а також санкції за невиконання (неналежне виконання) останніх дозволяють здійснити в судовому порядку  захист прав і законних інтересів  сторін у разі порушення договірних зобов'язань з боку однієї з них  чи обопільного порушення. Відтак, найбільш повно ця функція проявляється за умови укладення договору в повній письмовій формі з максимальною деталізацією зобов'язань сторін, способів забезпечення належного виконання  договору, позитивного (у формі заохочень  за належне або покращене виконання  договірних зобов'язань) та негативного (у формі санкцій за їх невиконання  чи неналежне виконання) стимулювання.

Господарський договір виконує  також функцію планування ~ як господарських  зв'язків, так і поточної діяльності суб'єктів господарювання. Як інструмент планування договір використовується на різних рівнях: загальнодержавному, регіональному (щодо територіальних громад) і локальному (внутрішньофірмове планування). Плануючи свою діяльність, суб'єкт господарювання насамперед орієнтується на попит щодо результатів своєї діяльності (продукції, робіт, послуг). Найбільш надійну інформацію у цьому відношенні дають укладені суб'єктом господарські договори. Узагальнюючи інформацію щодо всіх укладених договорів, суб'єкт господарювання здійснює планування своєї господарської діяльності, закладаючи відповідні покажчики у свої виробничі програми. При цьому окремі категорії суб'єктів господарювання зобов'язані враховувати державне замовлення (а відтак - і відповідні показники Державного плану), укладаючи на їх підставі державні контракти (ст. 183 ГК України). Відповідно до Закону України від 12.12.1995 р. (в редакції Закону № 3205-IV від 15.12.2005 р,) "Про державне замовлення для задоволення пріоритетних для державних потреб" (ч. S ст. 2), такий обов'язок покладається на підприємства та організації, що повністю чи переважно функціонують на базі державної власності: державні комерційні та казенні підприємства, контрольовані державою акціонерні товариства (державні/національні чи змішані, контрольний пакет акцій яких належить державі), орендні підприємства, що функціонують на базі цілісного майнового комплексу державного підприємства чи його структурного підрозділу, а також суб'єкти господарювання будь-яких форм власності, визнані у встановленому порядку монополістами. Договори на реалізацію продукції, яка не увійшла в державне замовлення або державне завдання, укладаються такими підприємствами самостійно, на підставі внутрішньофірмового плану. Разом з тим державні унітарні підприємства (як комерційні, так і казенні) для закупівель товарів, робіт чи послуг повинні застосовувати процедури закупівель, визначені Законом України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти".

4. Зміст і форма  господарського договору

Відповідно до ч. 1 ст. 180 ГК зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань. При цьому закон розрізняє два види умов:

- 267 –

а) умови, погоджені сторонами, б) умови, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у  передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є  умови, визнані такими за законом  чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї з сторін повинна бути досягнута згода.

Так, згідно з ч. З ст. 180 ГК при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Отже, предмет, ціна і строк дії договору визнані законом як істотні умови будь-якого господарського договору.

Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у ст. 15 ГК, а у разі їх відсутності — в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг (ч. 4 ст. 180 ГК).

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому ГК, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі можуть бути передбачені доплати до встановленої ціни на продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (ч. 5 ст. 180 ГК).

У разі визнання погодженої сторонами в договорі ціни такою, що порушує вимоги антимонопольно-конкурентного законодавства, антимонопольний орган має право вимагати від сторін зміни умови договору щодо ціни.

Строком дії господарського договору визнається час, упродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Частина 1 ст. 639 ЦК встановлює, що договір може бути укладений у  будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до ст. 208 ЦК у  письмовій формі належить, зокрема, вчиняти: а) правочини між юридичними особами; б) пра-вочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Таким чином, господарські договори мають укладатися в письмовій формі. 
Аналіз положень ч. 1 ст. 181 ГК дає підстави для висновку, що стосовно господарського договору діє загальне правило, за яким він має бути укладений у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками, тобто — у письмовій формі (повна письмова форма).

Разом з тим, ч. 1 ст. 181 ГК дає  змогу сторонам обирати певну  письмову форму господарського договору. Крім повної письмової форми допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб — шляхом обміну листами, фак-сограмами, телеграмами, телефонограмами, радіограмами, телетайпограмами тощо. Письмовою формою договору визнається також підтвердження прийняття до виконання замовлень. Останні два способи можуть бути застосовані, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Кабінет Міністрів України, уповноважені ним органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам  господарювання орієнтовні умови господарських договорів {примірні договори), а у визначених законом випадках — затверджувати типові договори (ч. 2 ст. 179 ГК). Прикладом можуть бути Типовий договір на постачання природного газу, Типовий договір на транспортування природного газу, Типовий договір оренди державного майна тощо.

При укладанні ряду господарських договорів застосовуються не довільні, а уніфіковані (стандартні) форми договірних документів, щодо яких діють спеціальні правила їх складання і які мають точно визначені офіційні назви. Зокрема, це стосується форми договорів перевезення вантажів.

Так, згідно зі ст. 6 Статуту  залізниць України накладна є  основним перевізним документом встановленої форми, оформленим відповідно до Статуту  та Правил перевезення вантажів і  наданим залізниці відправником разом із вантажем.

- 268 –

- 269 –

Накладна є обов'язковою  двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка  укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони  — одержувача. Накладна одночасно  є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.

Виконання повітряних перевезень вантажу здійснюється на підставі договору повітряного перевезення. Форми документів, які посвідчують цей договір, та правила їх застосування затверджує Міністерство транспорту України.

Аналогічно регулюють  форму договору перевезення вантажів й інші транспортні кодекси і статути. Так, на автомобільному транспорті формою договору є товарно-транспортна накладна, на внутрішньому водному — накладна. На морському транспорті накладною оформляються малокаботажні перевезення вантажів. Для інших договорів морських перевезень вантажів застосовуються такі форми, як рейсовий чартер і коносамент (ст. 134 Кодексу торговельного мореплавства).

Зі змісту статей 203, 205, 215 та 639 ЦК випливає, що недотримання встановленої законом форми договору (право-чину) не тягне за собою його недійсності. Оскільки згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягай згоди з усіх істотних умов договору, то недотримання встановленої законом форми договору є підставою для того, щоб вважати господарський договір неукладеним.

ФОРМИ

Господарський договір укладається, як правило, в письмовій формі (ч. 1 ст. 181 ГК України, ст. 208 ЦК України), що зумовлено низкою чинників і насамперед необхідністю ведення бухгалтерського  обліку та звітності суб'єктами господарських  правовідносин, захистом інтересів  сторін договору.

Усна форма застосовується як виключення щодо договорів (двосторонніх і багатосторонніх  правочинів), що повністю виконуються  під час їх укладання (ч. 1 ст. 206 ЦК України), за винятком правочинів, що підлягають державній реєстрації та/або нотаріальному  посвідченню, а також правочинів, для яких недодержання письмової  форми має наслідком їх недійсність. Проте у такому випадку (вчинення правочину в усній формі) організації - юридичній особі, яка сплатила товари чи послуги, обов'язково іншою стороною має бути виданий документ, що підтверджує  підставу сплати та суму одержаних  грошових коштів (ч. 2 ст. 206 ЦК України).

Розрізняють кілька модифікацій письмової  форми, що застосовуються при укладанні  господарських договорів:

повна письмова форма господарського договору - єдиний документ, підписанний сторонами (ч. 1 ст. 181 ГК, ч. 2 ст. 207 ЦК), до якого додаються супроводжуючі процес його укладання документи; підписаний сторонами текст договору з усіма додатками, протокол розбіжностей (якщо він мав місце), протокол узгодження розбіжностей (якщо розбіжності узгоджувалися і між сторонами було досягнуто компромісу щодо спірних умов договору), судове рішення (якщо спір передавався та розгляд суду);