Поняття та ознаки господарського договору

скорочена письмова форма у вигляді  комплекту листів, телеграм, факсограм  та інших документів, якими сторони  обмінювалися в процесі встановлення договірного зв'язку (ч. 1 ст. 181 ГК, ч. 1 ст. 207 ЦК), якщо зміст цих документів свідчить про наміри сторін встановити договірний зв'язок та істотні умови  договору; застосування такої форми  забороняється при укладенні  організаційно господарських договорів (ст. 186 ГК);

типова форма - сторони договору не можуть відступати від типового договору, затвердженого Кабінетом  Міністрів України чи іншим уповноваженим  органом держави, але мають право  конкретизувати його умови (абз. 4 ч. 4 ст. 179 ГК України, ст. 630 ЦК України);

стандартний договір, що являє собою  бланк, зміст і порядок заповнення якого визначені правилами, встановленими  актами законодавства чи та їх підставі суб'єктом господарських відносин; форма застосовується у договорах  приєднання (абз. 5 ч. 4 ст. 179 ГК, ст. 634 ЦК), якщо умови договору є заздалегідь визначеними і не підлягають коригуванню (наприклад, договори перевезення вантажу, придбання акцій новостворюваного або діючого акціонерного товариства шляхом підписки);

нотаріальна форма: застосовується у  передбачених законом випадках (наприклад, у разі продажу в процесі приватизації цілісних .майнових комплексів підприємств або їх структурних підрозділів (ч. 4 ст. 27 Закону "Про приватизацію державного майна") або за домовленістю сторін (ч. 1 ст. 209 ЦК України).

5. Стадії та  порядок укладання договору

Стаття 181. Загальний порядок  укладання господарських договорів

1. Господарський договір  за загальним правилом викладається  у формі єдиного документа,  підписаного сторонами та скріпленого  печатками. Допускається укладення  господарських договорів у спрощений  спосіб, тобто шляхом обміну листами,  факсограмами, телеграмами, телефонограмами  тощо, а також шляхом підтвердження  прийняття до виконання замовлень,  якщо законом не встановлено  спеціальні вимоги до форми  та порядку укладення даного  виду договорів. 2. Проект договору  може бути запропонований будь-якою  з сторін. У разі якщо проект  договору викладено як єдиний  документ, він надається другій  стороні у двох примірниках. 3. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. 4. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. 5. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони. 6. У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (прото­колом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо). 7. Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона-виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими. 8. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

1. Загальний порядок укладення  господарських договорів, встановлений  у коментованій статті, має відмінності  від порядку укладення цивільно-правових  договорів, визначеного у главі  53 ЦК. Це пояснюється, зокрема,  складністю багатьох господарських  зв'язків, що часто зумовлює  недостатність здійснення двох  дискретних дій (оферти та її  акцепту).

Загальний порядок  укладення господарського договору складається з таких стадій:

- проекту договору;

- протоколу розбіжностей;

- безпосереднього врегулювання  розбіжностей;

- арбітражного розгляду  переддоговірного спору.

На кожній з цих стадій процес укладення договору може бути завершений, якщо сторони дійшли згоди  з усіх його істотних умов. У разі недосягнення такої згоди між  сторонами процес укладення договору переходить до наступної стадії.

На стадії протоколу розбіжностей фактичний склад (оферта - акцепт), достатній  для визнання договору укладеним, доповнюється, оскільки до нього приєднується закінчення строку, встановленого законом для  спільного врегулювання розбіжностей. І в цьому випадку договір  вважається укладеним на умовах, запропонованих автором протоколу розбіжностей. Однак у сучасних умовах дане правило  не може бути універсальним через  розширення сфери дії договорів, які укладаються вільною угодою сторін.

Оферта  — пропозиція певній особі укласти угоду з урахуванням викладених умов.

Акцепт - Згода прийняти умови, що містяться у пропозиції вступити в договір.

2. Проект договору є  офертою, яка адресована іншій  визначеній стороні або сторонам  у разі укладення багатостороннього  договору. Проект договору або  інший письмовий документ повинен  виражати намір особи, котра  зробила оферту, вважати себе  зобов'язаною у разі її прийняття  і містити всі істотні умови  договору, укладення якого має  на меті автор проекту договору.

3. Якщо договір укладається  у письмовій формі , підписання  адресатом запропонованого проекту  договору без заперечень щодо  його умов або надіслання іншого  документа слід вважати акцептом.

Оскільки ГК не встановлює спеціального правила щодо моменту  укладення договору, потрібно застосовувати  норму статті 640 ЦК, відповідно до якої договір є укладеним з моменту  одержання особою, яка направила  пропозицію укласти договір, відповіді  про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства  для укладення договору необхідні  також передання майна або  вчинення іншої дії, він є укладеним  з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (наприклад  передачі вантажу для перевезення).

4. Сторона, яка одержала  проект договору, може, виявивши  свою волю на укладення запропонованого  їй договору, викласти свою редакцію  окремих умов останнього чи  доповнити договір певними умовами. 

5. Врегулювання розбіжностей  і конфліктів, які виникають при  укладанні господарського договору, є діяльністю контрагентів, спрямованою  на формування змісту договору  компромісним шляхом. Такий результат  може бути досягнутий шляхом  взаємних поступок, відмови однієї  сторони від своїх домагань, прийняття  оферентом пропозицій іншої сторони тощо.

Оферент – той, хто пропонує укласти договір, акцептант – той, кому запропоновано укласти договір.

6. Якщо сторонами самостійно  врегульовано всі розбіжності,  що виникли при укладанні договору, це має бути підтверджено у  письмовій формі. У цьому разі  умови договору фіксуються у  комплекті документів: тексті договору, протоколі розбіжностей і протоколі  узгодження розбіжностей

7. У господарській практиці  випадки, коли сторони під впливом  різних обставин не врегулювали  всі розбіжності, що виникли  при укладенні договору, однак  почали виконувати інші його  умови, вважаючи договір укладеним,  трапляються досить часто.

Правові наслідки визнання договору неукладеним полягають у такому:

- якщо зобов'язана сторона  не почала виконання договору, то господарський суд повинен  відмовити у задоволенні позовних  вимог іншої сторони про спонукання  боржника до виконання своїх  обов'язків або про застосування  до нього заходів господарсько-правової  відповідальності за невиконання  зобов'язань за договором;

- якщо ж сторона вже  передала певне майно іншій  стороні, то при кваліфікації  господарським судом такого договору  неукладеним можливо подання  позову щодо незаконного збагачення, а у разі знищення чи пошкодження  майна - позову про відшкодування  заподіяної шкоди.

Фактичні дії сторін можуть підтверджувати, що договір укладений, але на інших умовах.

Договори, що не відбулися, слід відрізняти від недійсних договорів. Такі договори не виникають через  відсутність передбачених правом загальних  умов, необхідних для здійснення угоди (наприклад, неодержання на оферту акцепту, неправильний акцепт, відсутність згоди  з істотних умов угоди).

6. Порядок зміни  та розірвання господарських  договорів

Стаття 188. Порядок зміни  та розірвання господарських договорів

1. Зміна та розірвання  господарських договорів в односторонньому  порядку не допускаються, якщо  інше не передбачено законом  або договором. 2. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити  або розірвати договір, повинна  надіслати пропозиції про це  другій стороні за договором. 3. Сторона договору, яка одержала  пропозицію про зміну чи розірвання  договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. 4. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. 5. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку на­брання чинності не встановлено за рішенням суду.

1. У сучасних умовах  господарювання більшість договорів  укладається за вільним волевиявленням  сторін, тому вони є вільні  у досягненні згоди щодо внесення  змін до умов договору та  його розірвання. Дана стаття  не передбачає підстав для  зміни або розірвання договору, через що необхідно враховувати  загальну норму частини 1 статті 651 ЦК. Відповідно до неї зміна  або розірвання договору допускається  лише за згодою сторін, якщо  інше не встановлено договором  або законом.

Оскільки у статті не визначені  можливі підстави для зміни або  розірвання господарських договорів, слід враховувати загальні правила  частини 2 статті 651 ЦК: договір може бути змінено чи розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої ним шкоди  друга сторона значною мірою  позбавляється того, на що розраховувала  при укладанні договору.

При цьому під терміном «шкода» слід розуміти не тільки можливі  додаткові витрати, неодержання  прибутку, а й інші наслідки, що суттєво  впливають на інтереси сторони. Так, істотним порушенням є поставка товарів  якості нижчої, ніж це вимагається  стандартом, технічними умовами чи зразком. У такому разі покупець має  право відмовитися від прийняття  і оплати товарів, а якщо останні  вже оплачені покупцем, - вимагати повернення сплаченої суми (ч. 5 ст. 268 ГК).

Досить широко у ГК, ЦК та інших актах, що регулюють договірні  відносини певного виду, як синонім  терміна «розірвання договору»  використовуються терміни «відмова від договору» або «відмова від  виконання». Так, відповідно до частини 7 статті 268 ГК у разі якщо поставлені товари відповідають стандартам або  технічним умовам, але виявляться нижчого сорту, ніж було обумовлено, покупець має право прийняти товари з оплатою за ціною, встановленою для товарів відповідного сорту, чи відмовитися від прийняття  і оплати поставлених товарів.

Особливість одностороннього  розірвання договору або зміни його умов полягає у відсутності згоди  контрагента. Можливість та підстави розірвання договору в односторонньому порядку  можуть встановлюватися законом  чи передбачатися сторонами у  договорі.

У випадках, визначених цим  Кодексом, одностороння відмова від  договору (відмова від виконання) повністю або частково означає відповідно зміну чи розірвання договору. Якщо у законі або договорі встановлена  підстава для односторонньої зміни  чи розірвання договору, сторона, наділена відповідним правом, може скористатися нею без звернення до суду.

У деяких випадках можливість внесення змін до певного виду договору чи його розірвання законодавчо обмежується.

Враховуючи правову природу  договорів приєднання, сторона, що приєдналася  до договору, обмежена у можливості вимагати внесення змін до такого договору. За правилами частини 3 статті 634 ЦК, якщо вимога про зміну або розірвання договору пред'явлена стороною, яка  приєдналася до останнього у зв'язку зі здійсненням нею підприємницької  діяльності, сторона, що надала договір  для приєднання, може відмовити у  задоволенні цих вимог, якщо доведе, що сторона, котра приєдналася, знала  або могла знати, на яких умовах вона приєдналася до договору.

Для державних контрактів, укладених на підставі державного замовлення, встановлено спеціальне правило  щодо внесення змін або розірвання. Відповідно до пункту 7 статті 2 Закону України «Про поставки продукції  для державних потреб» право  внесення необ­хідних змін або припинення дії контракту в порядку, передбаченому  законодавством, належить державному замовнику.

2. Пропозиція щодо внесення  змін до договору або його  розірвання може виходити від  будь-якої сторони і має бути  викладена письмово.

Оскільки за загальним  правилом господарські договори мають  письмову форму, досягнута сторонами  згода про зміну або розірвання договору також має бути зафіксована  письмово.

3. Після одержання пропозиції  про зміну або розірвання договору  сторона може прийняти таку  пропозицію чи відхилити її. Сторона,  яка виступила з такою пропозицією,  має бути поінформована про  результати її розгляду в двадцятиденний строк. Якщо пропозиція приймається іншою стороною, договір вважається зміненим або розірваним.

4. Якщо сторони не досягли  згоди щодо внесення змін до  договору чи його розірвання, заінтересована сторона може  вимагати зміни або розірвання  договору в судовому порядку  за наявності достатніх підстав.  До відсутності згоди однієї  із сторін на внесення змін  до договору чи його розірвання  прирівнюється і неодержання  відповіді на пропозицію змінити  або розірвати договір. Відповідно  до статті 12 ГПК України спори,  що виникають при зміні та  розірванні господарських договорів,  підвідомчі господарським судам.