Причины правонарушений

Мотив (наприклад, вбивство з корисливих і хуліганських мотивів) і мета (наприклад, вбивство з метою приховання іншого злочину) враховуються при кваліфікації правопорушення, визначенні міри покарання.[2]

 
Мета - це уява особи, котра скоює правопорушення, про бажаний результат, до якого вона прагне.

Мотив і мета близькі  за значенням. Якщо мотив пояснює, чим  керується особа, скоюючи правопорушення, то мета показує спрямованість діяння правопорушника, найближчий результат, себто те, до чого правопорушник прагне, чого хоче досягти.[1]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ ІІІ. Види правопорушень.

 

 

Види правопорушень - це класифікаційні групи правопорушень за різними підставами. Залежно від ступеня суспільної небезпечності розрізняють злочини і проступки.[1]

Для наукових і практичних цілей створені різні класифікації правопорушень. Види правопорушень розрізняються між собою за ступенем суспільної небезпечності (шкідливості), за об'єктами посягання, за суб'єктами, за поширеністю, за ознаками об'єктивної і суб'єктивної сторін, а також за процедурами їх розгляду.[3]

Види правопорушень за ступенем суспільної небезпечності (шкідливості)
Проступок	Злочини
— відрізняються від злочинів меншим ступенем суспільної небезпечності	— відрізняються від проступків підвищеним ступенем суспільної небезпечності

Проступки-делікти {лат. delictum — проступок) — це правопорушення, що завдають шкоди особі, суспільству, державі і є підставою для притягнення правопорушника до передбаченої законом відповідальності. Проступки можуть бути: конституційнії дисциплінарні, адміністративні, матеріальні, цивільно-правові.

Конституційні проступки — це суспільно небезпечні проти правні діяння, які полягають у винному (умисному чи необереж- ному) заподіянні шкоди порядку організації і діяльності органіи влади і управління, конституційним правам і свободам громи дян, але не мають ознак складу злочину.

Дисциплінарні проступки — це суспільно небезпечні проти правні діяння, які полягають у невиконанні робітником, служ бовцем, військовослужбовцем, студентом виробничих, службо вих, військових або учбових обов'язків, порушенні правил внут рішнього трудового розпорядку. Підрив трудової дисципліни завдає шкоди нормальній діяльності підприємств, установ, ор ганізацій і спричиняє дисциплінарну відповідальність.

Адміністративні проступки—це суспільно небезпечні проти правні діяння, які полягають у винному (умисному чи необережному) посяганні на суспільні відносини, що складаються у сфері державного управління і охороняються законом. Адміністративними проступками є вчинки, що заважають здійсненню нормальної виконавчої і розпорядчої діяльності державних і гро мадських органів і організацій, посягають на суспільний або дер жавний порядок, власність, права і законні інтереси громадян, Як правило, вони регулюються нормами адміністративної, фінансової та інших галузей права і не пов'язані з виконанням службових обов'язків (наприклад, порушення правил протипожежної безпеки; незаконне використання спеціальних технічних засобів негласнрго одержання інформації; останнім часом — по рушення митних правил: недоставлення в митницю товарів і документів для контролю, пошкодження митного забезпечення, розвантаження, видача і використання імпортних вантажів без! дозволу митниці, порушення зобов'язань щодо транзиту).

Новим видом правопорушення є податкові проступки — суспільно небезпечні протиправні діяння, які порушують права іі законні інтереси.суб'єктів податкових правовідносин. За їх вчинення встановлена юридична відповідальність.

Матеріальні проступки — це суспільно небезпечні протиправні діяння, які полягають у винному (умисному чи необережному) заподіянні шкоди майну підприємства його працівником

    Цивільно-правові проступки — це суспільно небезпечні протиправні діяння, які полягають у порушенні громадянами і організаціями майнових і особистих немайнових відносин, що складаються між суб'єктами права і становлять для них матеріальну і духовну цінність (наприклад, невиконання зобов'язань за цивільно-правовим договором, поширення чуток, що принижують честь і гідність людини).

Цивільно-правові проступки регулюються нормами цивільного, сімейного, фінансового, аграрного права.

На відміну від  злочинів цивільні проступки не мають вичерпного переліку в законодавстві. Цивільно-правова відповідальність носить значною мірою правовідновлючий (компенсаційний) характер. Залежно від характеру цивільно-правового порушення розрізняють:

— договірні правопорушення — пов'язані з порушенням зобов'язань сторін цивільно-правового договору;

позадоговірні правопорушення — пов'язані з недодержанням або невиконанням вимог цивільно-правових норм.

Від цивільного правопорушення слід відрізняти: невинне заподіяння шкоди або суб'єктивно-випадкову поведінку, об'єкти- вно-випадкову дію непереборної сили, порушення майнових прав унаслідок правомірних дій — рятування майна. [3]

Злочин — це вид правопорушення, що передбачається кримінальним законом, тобто суспільно небезпечні, кримінально протиправні, винні дії чи бездіяльність фізичної осудної особи, яка досягла певного віку, що посягають на суспільний чи державний устрій країни, її політичну чи економічну систему, власність, особу, громадянські, економічні, політичні та інші права і свободи особи.[1]

 

Кримінальний злочин— це передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), яка полягає у посяганні на суспільний лад держави, її політичну і економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше суспільно небезпечне діяння, передбачене кримінальним законом, яке полягає в посяганні на правопорядок (наприклад, вбивство людини).

Якщо суспільно небезпечний проступок не заборонений кримінальним законом, він злочином не визнається.

Якщо проступок має всі ознаки, перелічені в кримінальному законодавстві, але не має підвищеного ступеня суспільної небезпечності, він також не може бути визнаний злочином.

Для особи, яка вчинила злочин і притягнена до відповідальності, законом як наслідок цього передбачена судимість [3]

 

Злочин характеризують такі ознаки:

суспільна небезпечність  діяння;

кримінальна протиправність;

вина;

кримінальна караність.

Залежно від  ступеня тяжкості розрізняють такі категорії злочинів:

невеликої тяжкості — за які передбачене покарання позбавленням волі на строк не більше двох років, або інше, більш м'яке покарання;

середньої тяжкості — за які передбачене покарання позбавленням волі на строк не більше п'яти років;

тяжкі злочини — за які передбачене покарання позбавленням волі на строк не більше десяти років;

особливо тяжкі злочини — за які передбачене покарання позбавленням волі на строк понад, десять років або довічного позбавлення волі.[2]

Склад злочину — це сукупність передбачених кримінальним кодексом ознак, які визначають суспільно- небезпечне діяння як злочин.

Елементи складу злочину:

Об'єкт злочину — те, на що спрямований злочин: власність, майнові та немайнові права, свободи і обов'язки громадян; 

Суб'єкт злочину — фізична особна особа, яка вчинила злочин (нею можуть бути громадяни України, іноземці, особи без громадянства, що досягли 16, в окремих випадках — 14 років;

Об'єктивна сторона злочину — зовнішня форма злочинної діяльності, яка піддається спостереженню, оцінці.

 

Включає:

а) суспільно небезпечне діяння;

б) злочинний наслідок діяння;

в) причинний зв'язок між ними;

г) спосіб вчиненя дяння;

ґ) місце, час, знаряддя і  засоби вчинення злочину.

Суб'єктивна сторона злочину: вина — наявність у особи психічного ставлення до дії або бездіяльності у формі умислу або необережності.

Форми вини:

умисел: прямий; непрямий;

      необережність: злочинна недбалість; злочинна самовпевненість.

 

Мета злочину — це прагнення особи, яка вчиняє суспільно небезпечне діяння, досягти його злочинного результату.

Мотив злочину — це внутрішні процеси, що відображаються у свідомості особи і спонукають її вчинити злочин.[2]

Стадії вчинення злочину — це певні етапи готування і здійснення навмисного злочину, що різняться характером дій на кожному етапі.

Готування до злочину — підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину. Підшукування засобів чи знарядь злочину — це їх придбання, відшукання, виявлення для вчинення злочину. Пристосування засобів чи знарядь злочину — це дії, що змінюють форму, якості предметів, іх ремонт і т. д. для вчинення злочину. Інше умисне створення умов — це пошук співучасників, розробка плану, вивчення місця вчинення злочину. Готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності.

Замах на злочин —вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі. Замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі. Замах на вчинення злочину є незакінченим, якщо особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця.

Закінченим злочином визнається діяння, яке містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України.

Добровільною відмовою є остаточне припинення особою за власною волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця. Особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише у тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину.

Співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину.

В залежності від виконуваної ролі розрізняють такі види співучасників:

виконавець — це особа, яка у співучасті з іншими суб'єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що, відповідно до закону, не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, вчинила злочин, передбачений КК України;

організатор — це особа, яка організувала вчинення злочину (злочинів) або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням. Організатором також є особа, яка утворила організовану групу чи злочинну організацію або керувала нею, або особа, яка забезпечувала фінансування чи організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації;

підбурювач — це особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення злочину;

пособник — це особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, або іншим чином сприяти приховуванню злочину.

Залежно від кількості суб'єктів  та умов вчинення ст. 28 КК України розрізняє  такі види злочинів:

злочин, учинений групою осіб (якщо у ньому брали участь декілька (два або більше) виконавців без попередньої змови між собою);

злочин, учинений за попередньою змовою групою осіб (якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення);

злочин, учинений організованою групою (якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи);

злочин, учинений злочинною організацією (якщо він скоєний стійким ієрархічним об'єднанням декількох осіб (три і більше), члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп).

Умови кримінальної відповідальності кожного зі співучасників злочину  визначаються ст. 29—30 КК України.[3]

 

 

Правопорушення за сферами  громадського життя:

 

1. У  сфері  соціально-економічних відносин

 

2. У суспільно-політичній  сфері

 

3. У сфері  побуту і дозвілля

 

Міжнародні правопорушення — це дії або бездіяльність суб'єктів міжнародного права, які суперечать нормам і принципам міжнародного права або власним зобов'язанням і заподіюють, шкоду іншому суб'єкту, групі суб'єктів міжнародного правд або всьому міжнародному співтовариству.[7]

Міжнародні  правопорушення
міжнародні  делікти (проступки)	міжнародні  злочини
(наприклад, порушення торгових зобов'язань)	(наприклад, работоргівля, піратство, міжнародний тероризм та ін.)

 

 

 

Розділ ІV. Причини  правопорушень.

Питання про причини  правопорушень завжди було і залишається  складним. Причини правопорушень - це комплекс явищ об'єктивного і суб'єктивного характеру, що спроможний визначати протиправну поведінку суб'єктів права.

Об'єктивні причини  не залежать від особи, вони зумовлені  обставинами. До них, зокрема, відносять  причини економічного характеру (недостатній  життєвий рівень, неможливість знайти роботу, низький рівень оплати праці тощо), соціальні причини (недоліки виховної та освітньої роботи), недосконалість чинного законодавства (надмірна ставка оподаткування), обставини сімейного характеру, інші особливості середовища. Глобальною причиною всіх правопорушень є соціальні суперечності, які завжди існують у суспільстві. Сприяють скоєнню правопорушень також низький рівень охорони громадського порядку, недостатня ефективність роботи правоохоронних органів тощо.