Причины правонарушений

Суб'єктивні причини  пов'язані з самою особою. Наприклад, правопорушення може зумовити темперамент (підвищена імпульсивність), наявність конкретних психічних відхилень, схильність до вживання алкогольних, наркотичних або токсичних речовин.[4]

Поведінка людини залежить як від соціальних, так і від  біологічних факторів. Визнання цього факту породило наукову проблему: який із цих факторів є домінуючим у формуванні здібностей, відчуттів, поведінки, дій людини і яким чином здійснюється взаємозв’язок соціального й біологічного в людині. Так, Ч.Ламброзо, Е.Феррі, Р.Гарофало, І.Ной, В.Ємельянов та інші віддавали перевагу біологічній сутності. В цьому є певний сенс. Адже не дарма відомий лікар-психіатр Зиґмунд Фрейд вважав, що людина з часу народження біологічно приречена на постійну жорстоку боротьбу антисоціальних глибинних інстинктів - агресивних, статевих, страху з моральними установками особи. З цим пов’язаний комплекс неповноцінності, особливо часто цим пояснюють злочинність неповнолітніх. Особистість людини формується в дитячому віці. Відношення матері до сина і сина до матері (комплекс Едіпа), а також батька до дочки і навпаки (комплекс Електри) розглядаються роковим формуючим фактором, від якого людина не може позбавитись все своє життя.[5, 57]

Тому в основі досліджень причин правопорушень категорія  особистості посідає одне з провідних місць.

Але людина як біологічний  індивід набуває всіх ознак особистості  лише в людському суспільстві. Тільки в ньому вона може повністю реалізувати  свій генетичний потенціал.

Тому, пріоритет повинен  бути за соціальними факторами через  те, що особа формується і діє у відповідному соціальному середовищі і її вчинки залежать не скільки від фізіологічних особливостей і стану організму, скільки від міжособистісних відносин різного рівня й суспільства в цілому.

Говорячи про біологічний  фактор не можна обійти стороною суспільне середовище, адже людина живе в соціумі з відповідними потребами і саме ці потреби вона може задовольнити лише в суспільстві. Але прогалини у виховному процесі та нестабільний економічний стан в державі призводять до конфлікту особистості з правовими нормами, які діють в суспільстві. Саме економічна та політична нестабільність, криза судової системи призводять до грубого порушення природних прав людини на житло, працю, освіту, безоплатну першу медичну допомогу тощо, тим самим спонукаючи людину до будь-яких протиправних дій з метою задоволення цих потреб.

Тому статистика свідчить, кількість осіб, які на час вчинення того чи іншого правопорушення ніде не працювали і не навчались або  перебували на обліку в державній  службі зайнятості, за минулий рік склала 64,8% від загальної кількості правопорушників.

Звісно, що у такій  соціальній обстановці лише висока самосвідомість, моральна стійкість, які закладені  в людині виховним процесом, будуть спонукати її до пошуку законних шляхів вирішення різних життєвих проблем.

На думку таких провідних  вчених, як Ф.Ліст, Ван-Гамель, Прінь, В.Кудрявцев, І.Карпець у поведінці людини немає нічого вродженого, а кожна  її дія є результатом впливу зовнішнього  фактора. І останнє слово в  процесі формування людської особистості належить саме соціальному впливу.[6, 97]

В основу соціального  фактора покладено суспільні  відносини економічного, політичного, ідеологічного, правового, сімейно-побутового та управлінського характеру. Сукупність цих обставин створює зовнішні подразники, які безпосередньо впливають на вибір способу поведінки особи.

Основна причина протиправної поведінки людини пов’язана з  різноманітними протиріччями, що впливають  на дестабілізацію нормального функціонування соціального середовища індивіда.

Загострення цих протиріч спричиняє зростання правопорушень. Підтвердженням цього служать енерційні рушійні тенденції в економічній, політичній та інших сферах нашого життя. Причому протиріччя, що виникають у сфері економіки, є наріжним каменем, детонатором усіх інших протиріч.

Так, у зв’язку зі змінами  відносин власності в сучасних державах створені такі умови і такий характер розподілу праці, оцінки і розподіл її результатів, які породжують соціальну  і моральну нерівність людей, що викликає природне незадоволення однієї частини населення і намагання іншої частини населення збагатитися усіма законними, а в ряді випадків і незаконними засобами.

Цей процес супроводжується:

o Недосконалістю нормативно-правових  актів, які приймаються; 

o Нігілізмом, низькою  правовою культурою; 

o Недостатньо ефективною роботою правоохоронних органів;

o Кризою моральних  цінностей 

o Алкоголізмом, наркоманією  тощо.

Все це обумовлює зростання  численних корисливих злочинів, активізацію  тіньової економіки, організованої  злочинності.

Проте ніякі зовнішні обставини (в тому числі й соціальні чинники) не можуть призвести до правопорушення, поки вони не стали рушійним мотивом. На підставі об’єктивних причин і умов формуються суб’єктивні причини й умови правопорушень із відповідними елементами соціальної психології, які отримали прояв у викривлених потребах та інтересах. Власне, вони виконують вирішальну роль при виборі правомірної чи неправомірної поведінки особи.[7]

Суспільна практика свідчить, що найбільше виховний вплив на дитину здійснюється в сімейному та шкільному середовищі, оскільки саме в сім’ї у дитини формується уява про добро та зло, повага до ближнього та інших суспільних цінностей, визначається певне коло життєвих інтересів. Продовження виховного процесу здійснюється у шкільному середовищі, де дитина отримує певний рівень знань, оперуючи якими, вона в змозі давати самооцінку своїм діям. Окрім цього, тільки в школі у дитини розвиваються здібності до колективного спілкування, вміння користуватися інформацією, отриманою із соціального середовища, що має великий вплив на подальші етапи її становлення як особистості. (про виховання) громадяни повинні бути інформованими щодо правових вимог, які пред’являються до них державою. Адже інколи порушення правових приписів пов’язане не з антисоціальним ставленням особи, а з незнанням змісту правових актів. Для усунення деяких правопорушень важливим є проведення медичних заходів проти алкоголізму, наркоманії. [8, 96]

За статистичними даними насьогодні злочинність неповнолітніх  має таку структуру: злочини, пов’язані з наркотиками – 2,8 %; хуліганство – 6,2 %; крадіжки – 70,5 %; злочини проти життя та здоров’я – 2,1 %; інше – 9,4 %. 
   Злочинність серед молоді все більше набуває групового характеру. Питома вага злочинів, учинених групами, становить понад 70 %. Щодня підлітки в Україні вчиняють понад 100 злочинів, у тому числі одне вбивство або злочин із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, одне зґвалтування, два-три розбійні напади, вісім пограбувань, сімдесят крадіжок приватного та державного майна.

Основними причинами правопорушень неповнолітніх є: 
   1. Соціально-економічні: зубожіння населення; відсутність цивілізованих ринкових відносин; розвиток тіньової економіки; зростання в суспільстві соціальної напруги, рівня безробіття, зокрема серед молоді (кожний третій випускник школи й ПТУ та кожний п’ятий випускник вищих навчальних закладів – безробітні). Окрім цього, політична нестабільність загострює економічну та соціальну ситуацію в Україні. 
   2. Несприятливе сімейне оточення (сорок відсотків неповнолітніх правопорушників виховувалося в неблагополучних сім’ях: з них 30 % – у неповних, 45% – у конфліктних, 25 % - в асоціальних і кримінальних сім’ях). У той же час шістдесят відсотків неповнолітніх правопорушників виховувалося в зовнішньо благополучних сім’ях, проте, з них 55 % виховувалося в матеріально незабезпечених сім’ях, 35 % – у сім’ях із низьким культурно-освітнім рівнем батьків, а 10 % – у досить заможних родинах). 
   3. Проблеми у взаємостосунках неповнолітнього в шкільному середовищі (антипедагогічні методи роботи вчителів із важковиховуваною дитиною, конфліктні ситуації в класному колективі, неуспішність у навчанні, слабкий зв’язок між школою та сім’єю). 
   Окремо потрібно виділити низький рівень правової освіти та виховання в школі та сім’ї й формування на цій основі правового нігілізму – негативного або байдужого ставлення до норм державного права. 
   4. Негативний вплив позашкільного середовища: скорочення системи закладів дозвілля для неповнолітніх призводить до незайнятості вільного часу дітей та підлітків (в Україні три тисячі населених пунктів не мають жодного закладу культури, 6,5 тисяч культурних закладів зачинено, а ще 500 знаходяться в аварійному стані); негативний вплив засобів масової інформації, що пропагують культ фізичної сили та агресію.  
   Окрім цього, неформальні та кримінальні об’єднання втягують неповнолітніх до вчинення правопорушень такими шляхами: а) спекулюванням на клановій залежності (піднесенні виняткового статусу членів певного кримінального угрупування ); б) заохоченням таких негативних рис людини як жадібність, скупість, прагнення до надмірного ризику тощо; в) демонстрацією хибного психологічного захисту; г) відкритим психологічним (погроза компрометації, шантаж, залякування) та фізичним (побиття, тілесні ушкодження) насильством; д) проханнями про допомогу, порадами, настановами тощо. 
   Поширення в суспільстві "фонових" та взаємопов’язаних із правопорушеннями явищ як алкоголізм, наркоманія, проституція, ВІЛ-інфекція (СНІД) підвищують рівень втягнення неповнолітніх до противоправних учинків. Наприклад, спектр правопорушень, пов’язаних із наркотичними речовинами є досить широким, а саме: контрабанда, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання, збут, організація або утримання місць для незаконного вживання наркотиків. Також злочини здійснюються з метою придбання наркотиків або в стані наркотичного сп’яніння. 
   5. Вікові особливості психіки підлітків, які сприяють антисуспільним проявам (акцентуація характеру, реакція групування, реакція емансипації, почуття дорослості, прагнення до самоствердження, емоційна неврівноваженість, підвищена збудливість, комфортність тощо). 
   6. Біологічними та генетичними причинами вчинення неповнолітніми правопорушень є порушення роботи ферментативної та гормональної систем організму; вроджені психопатії; мінімальні мозкові дисфункції внаслідок органічного враження головного мозку. 
   7. Екологічні – негативний вплив факторів природного середовища.[9]

Отже, процес соціалізації є зовнішнім фактором впливу на формування особистості та її поведінку. Соціалізація індивіда відбувається під дією соціальних, економічних, політичних, культурних умов життя.

Виховання на мікрорівні має значний вплив на формування психіки індивіда на початковому  етапі його розвитку. І саме правильні  підходи до процесу виховання, які повинні бути спрямовані на чесну працю, повагу до ближнього, любов до своєї країни, культури, дають змогу закласти позитивні риси характеру майбутньої особистості.[8, 96]

Розділ V. Профілактика правопорушень.

5.1 Нормативно-правові акти

Стаття 1. Основні терміни, використані в Законі  
 
Правопорушення – соціально негативне, передбачене нормами права, винне діяння, яке порушує громадський правопорядок і спричиняє шкоду інтересам держави, фізичної або юридичної особи.  
Правопорушник – фізична осудна особа, яка вчинила правопорушення.  
Попередження – система засобів адміністративного примусу, спрямованих на недопущення здійснення наміру конкретної особи до початку зазіхання на вчинення правопорушень.  
Недопущення – система засобів адміністративного примусу, спрямованих на перешкоджання здійснення злочинного наміру конкретною особою на стадії готування.  
Припинення – заходи спрямовані на зупинення протиправної діяльності, яка вже почалося з метою відвернення настання суспільно-небезпечних наслідків.  
Профілактика правопорушень – обов’язкова діяльність органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, у тому числі громадських організацій, спрямована на виявлення та усунення причин і умов, які сприяють учиненню правопорушень, а також виявлення осіб, схильних до вчинення правопорушень, та застосування заходів до їх виправлення.  
Загальна профілактика – заходи, спрямовані на виявлення причин і умов, що сприяють учиненню правопорушень на всій території України, у її окремому регіоні, галузі господарства, стосовно частини населення чи групи осіб, а також на підприємстві, в установі чи організації незалежно від форм власності.  
Віктимологічна профілактика правопорушень – система взаємопов’язаних, організаційно забезпечених державних, громадських й індивідуальних заходів, спрямованих на виявлення та усунення або нейтралізацію чинників, які формують особисту чи масову можливість стати жертвою правопорушення.  
Віктимність – підвищена схильність (вірогідність) стати жертвою правопорушення.  
Віктимізація – процес перетворення в жертву, чи наслідок такого процесу.  
Віктимна ситуація – життєва обстановка, що складається у зв’язку з якостями особи чи поведінкою жертви, коли виникає реальна можливість заподіяння їй шкоди.  
Жертва правопорушення – особа, що потерпіла від правопорушення, незалежно від того, чи визнана вона такою у встановленому законом порядку і чи усвідомлює себе такою.  
Індивідуальна профілактика правопорушень – система спеціальних заходів щодо конкретних осіб, які не скоїли протиправних діянь, але знаходяться в несприятливих умовах і під їх впливом можуть учиняти такі дії, ведуть антисуспільний спосіб життя, скоюють правопорушення, характеризуються формуванням умислу і мотиву на вчинення правопорушень, підготовкою конкретного правопорушення, учинили замах на злочин, але не довели його до кінця, скоїли злочин і можуть допустити рецидив.  
Антисуспільна спрямованість особи. Виявляється в її аморальних учинках, дисциплінарних, адміністративних та інших правопорушеннях, які ще не мають злочинного характеру, але при повторенні дедалі більше набирають кримінальних рис.  
Інші категорії осіб, схильні до вчинення правопорушень, – це особи:  
визнані в установленому порядку хронічними алкоголіками або зловживають спиртними напоями і двічі протягом року притягалися до адміністративної чи іншої відповідальності за розпиття спиртних напоїв або появу в громадських місцях у нетверезому вигляді;  
визнані в установленому порядку наркоманами, токсикоманами або вживають наркотичні речовини без призначення лікаря;  
психічно хворі, які страждають на тяжкі психічні розлади і перебувають на спеціальному обліку в закладах охорони здоров’я;  
які вчинили насильство в сім’ї після винесення їм офіційного попередження про неприпустимість учинення насильства в сім’ї;  
неповнолітні, які скоїли адміністративні правопорушення, ведуть антисуспільний спосіб життя, у тому числі звільнені із спеціальних виховних установ;  
які двічі протягом року притягалися до адміністративної відповідальності за дрібне хуліганство.  
 
 
Стаття 2. Законодавство України про профілактику правопорушень  
 
Законодавство України про профілактику правопорушень складається з Конституції України, цього Закону та інших законодавчих актів України, що регулюють діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, а також участь підприємств, установ, організацій, громадян та їх організацій у профілактиці правопорушень.  
Усі заходи щодо профілактики правопорушень здійснюються відповідно до Конституції та законів України.  
 
 
Стаття 3. Принципи здійснення профілактики правопорушень  
 
Профілактика правопорушень здійснюється за принципами:  
законності – лише в межах обов’язків і прав, які визначені цим Законом та іншими законами України;  
спільності – участі в профілактичній діяльності, крім правоохоронних органів, усіх інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, громадських організацій та окремих громадян;  
гуманізму – поваги до прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина та визнання їх пріоритету над державними інтересами;  
віддання переваги методам переконання – застосування примусових заходів лише після вичерпання всіх інших заходів впливу;  
гласності – систематичного висвітлення в державній статистиці та засобах масової інформації відомостей про стан профілактики правопорушень;  
недопущення розголошення особистих даних людини, отриманих у процесі здійснення профілактичних заходів;  
індивідуалізації та диференціації форм і методів профілактики;  
об’єктивності – безстороннього, неупередженого, незалежного від волі та бажання людини здійснення заходів, що запобігають учиненню правопорушень;  
системності – застосування заходів попередження правопорушень у комплексному поєднанні відповідно до розроблених планів;  
обов’язковості – нормативно закріпленого здійснення заходів безумовних для виконання.;  
верховенства права – відповідность норм закону нормам Конституції України і не суперечення ним.  
 
 
Стаття 4. Суб’єкти профілактики правопорушень  
 
Суб’єктами загальної та індивідуальної профілактики правопорушень є органи державної влади (законодавчої, виконавчої, судової), органи місцевого самоврядування, органи прокуратури, засоби масової інформації, громадські організації, у тому числі громадські формування з охорони громадського порядку, релігійні установи та організації, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, які беруть участь у профілактиці правопорушень.  
Керівники суб’єктів профілактики правопорушень несуть відповідальність за організацію профілактичної роботи в межах своїх повноважень.  
 
 
Стаття 5. Об’єкти профілактики правопорушень  
 
Дія цього Закону поширюється на громадян України, осіб без громадянства, а також іноземців, за винятком дипломатичних представників іноземних держав та інших громадян, які за законами України і міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, користуються імунітетом від кримінальної та адміністративної юрисдикції, криміногенні чинники правопорушень, особи з криміногенними нахилами, а також юридичних осіб стосовно дотримання ними вимог законодавства щодо охорони державного і колективного майна, мікросередовище, яке сприяє формуванню особи з криміногенними нахилами.  
 
 
Стаття 6. Функції суб’єктів профілактики  
 
До функцій суб’єктів профілактики правопорушень залежно від їхніх повноважень належать:  
розроблення заходів профілактики правопорушень;  
організація об’єктивного статистичного обліку, що відображає реальний стан правопорядку на території України, Автономної Республіки Крим, області, міста, району, селища, села, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності;  
систематичний аналіз статистичних даних про правопорушення, учинені в різних сферах життєдіяльності;  
прогнозування криміногенної ситуації на території країни та в окремих її регіонах на перспективу;  
визначення сил і засобів, необхідних для ефективної профілактики правопорушень;  
фінансування і матеріально-технічне забезпечення заходів профілактики правопорушень;  
практична реалізація комплексних і цільових програм та інших профілактичних заходів з профілактики правопорушень та усунення їх детермінант;  
аналіз стану профілактичної діяльності в цілому в державі та регіонах з метою визначення її ефективності та внесення необхідних корективів у профілактичну роботу;  
правове роз’яснення серед населення чинного законодавства з питань недопущення протиправної поведінки та відповідальності за вчинення правопорушень;  
інформування населення про стан профілактики правопорушень через засоби масової інформації;  
патріотичне, моральне, духовне виховання і пропаганда здорового способу життя як засіб відвернення громадян від наркоманії, наркозлочинності й алкоголізму;  
психологічна реабілітація осіб, що вживали наркотичні засоби, психотропні речовини та зловживали спиртними напоями.  
 
 
Стаття 7. Основні криміногенні чинники, які потребують профілактичного впливу  
 
До основних криміногенних чинників належать:  
бідність, безробіття, відсутність доступного житла, недосконалість системи освіти;  
загострення соціальної нерівності;  
ослаблення соціальних і сімейних зв’язків, а також неналежне виховання в сім’ї, що посилює несприятливі умови життя;  
збільшення кількості неблагополучних сімей, розлучень, асоціальна поведінка батьків, ухилення або відсторонення батьків від виконання своїх обов’язків з виховання дітей, жорстокість і насилля в сім’ях;  
соціальні чинники, пов’язані з міграційними процесами;  
руйнування культурної самобутності, утрата моральних принципів суспільного життя та патріотизму, антигромадський спосіб життя;  
погіршення умов життя окремих соціальних груп, недостатня мережа об’єктів культурно-побутового призначення, спортивних установ, місць відпочинку;  
низький рівень медичного обслуговування населення;  
алкоголізм, немедичне вживання наркотичних засобів та інших психотропних речовин;  
поширення в засобах масової інформації ідей і поглядів, що призводять до зростання нетерпимості, насильства та обману;  
необмежений доступ неповнолітніх до ігрового бізнесу;  
недоліки в охороні державного і колективного майна і інші умови, які сприяють скоєнню правопорушень в суспільстві.  
Вирішення зазначених проблем повинно здійснюватися систематично на державному, регіональному, місцевому та індивідуальному рівнях.  
Стаття 8. Джерела та порядок фінансування профілактики правопорушень  
 
За результатами аналізу стану правопорядку в державних, регіональних і галузевих планах економічного та соціального розвитку передбачається проведення фінансування окремих профілактичних заходів, їх кадрове та ресурсне забезпечення.  
 
Фінансування профілактики правопорушень здійснюється за рахунок державного бюджету, місцевих бюджетів, позабюджетних коштів, за рахунок добровільних внесків. [10]

5.2 Робота правоохоронних  орган

Cотрудниками СБУ при получении взятки был задержан начальник БНОН ЛО на станции Ясиноватая УМВД Украины на Донецкой железной дороге Сергей Круторогов.

Задержанный и его  коллега, и.о. начальника следствия  ЛО Максим Копыльченко, попытались скрыться на своих авто с места преступления с деньгами. Последнему это удалось, а BMW-7 Круторогова была взята на таран автомобилем сотрудников СБУ. При этом пострадал один из сотрудников "Альфы", которого с травмами средней тяжести доставили больницу. После этого бойцы спецподразделения открыли огонь по машине и остановили беглеца.[11]

У Хмельницькій області співробітники СБ України ліквідували канал контрабандного постачання наркотичних засобів на територію нашої держави під виглядом посилок через приватних перевізників, що здійснюють міжнародні вантажні та пасажирські перевезення.

25-річний мешканець м. Славута підозрюється у тому, що він разом зі своїм знайомим, котрий наразі проживає в одній з європейських країн, налагодив схему контрабандного ввезення в Україну наркомістких пігулок «Subutex» та «Subuxon», обіг яких на території нашої держави обмежений.

Спільник купував за кордоном пігулки, до складу яких входить  наркотична речовина, та відправляв їх під виглядом продуктових посилок  до України. Славутчанин, у свою чергу  отриманий «товар» реалізовував на Хмельниччині серед наркозалежних осіб. Частину прибутків, отриманих від реалізації небезпечної речовини, вони розподіляли між собою, а залишок коштів спрямовували на подальше придбання наркотичних засобів.

У вересні ц.р. співробітники  СБУ затримали мешканця Славути одразу після отримання посилки. У посилці, яку він отримав з-за кордону співробітники СБУ виявили наркомісткі пігулки, приховані у коробках з макаронами.

Слідчим відділом УСБ  України у Хмельницькій області  зловмиснику повідомлено про  підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.305 Кримінального кодексу України. Наразі вирішується питання щодо оголошення його спільника, який мешкає закордоном, у міжнародний розшук.[12]

21 жовтня ц.р. близького десятої години ранку на телефон чергового УМВС України у Волинській області надійшов телефонний дзвінок з мобільного від особи жіночої статі, котра повідомила про нібито замінування однієї з банківських установ міста Луцьк.

Службою безпеки України  спільно з органами міліції, ДСНС України та працівниками банку було одразу вжито всі необхідні заходи для евакуації людей з приміщення банківської установи. Працівники вибухо-технічної служби МВС України у Волинській області у результаті огляду фінансової установи вибухівку не виявили.

Впродовж декількох  годин співробітники СБУ та МВС встановили особу, яка здійснила анонімний дзвінок. Наразі вона затримана, нею виявилася місцева мешканка, котра визнала свою провину та пояснила, що вчинила вказаний дзвінок з хуліганських мотивів через сімейні непорозуміння.