Релігійні організації як суб`єкти цивільного права

 

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

Релігійні організації як суб`єкти цивільного права

з дисципліни “Цивільне право”

 

 

 

 

 

                   Група: ГП-121

                                                           Спеціальність: 6.030402 - правознавство

 

 

 

Виконав                                                                Гуденко Руслан Владиславович

Керівник курсової роботи                                       к.ю.н, доцент Філей Ю.В.

 

 

 

 

Запоріжжя 2013

ЗМІСТ

 

 

ВСТУП…………………………………………………………………………...с.3

РОЗДІ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ЯК СУБ'ЄКТІВ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА В УКРАЇНІ…………………………с.6

РОЗДІЛ 2. ПОРЯДОК РЕЄСТРАЦІЇ РЕЛІГІЙНИХ ОБ’ЄДНАНЬ…………с.12

РОЗДІЛ 3. ОСНОВНІ ПРАВА РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ……………..с.16

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………с.23

СПИСОК ВИКОРИСТАИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….с.26

 

 

ВСТУП

 

 

Релігійні організації в значній мірі визначають загальну внутрішньополітичну, ідеологічну та етичну ситуацію у суспільстві.

Так, релігійні духовні цінності, складовою частиною, увійшли в західну та східну цивілізації, впливають на громадську свідомість і державну політику. У багатьох країнах партійні і політичні програми, що не враховують постулатів державної релігії, у тому числі в галузі соціального забезпечення, успадкування і розділу майна, відносин бідних і багатих, просто неможливі. Релігійні організації мають вплив на політичні і соціально-економічні погляди величезних мас населення, на їхнє ставлення до ідей, політичним лідерам. Вони можуть викликати масові виступи на підтримку або проти державної економічної політики.

Сучасний релігійний світ нашої країни дуже неоднорідний, суперечливий, багатоплановий. Сьогодні велика кількість релігійних організацій, що відрізняються один від одного не тільки віровченням, походженням, історією, кількістю послідовників і роллю в етнокультурному розвитку України, але й особливостями їх соціальної структури, становищем в соціумі та набором соціальних цілей. Весь спектр моральних, правових, політичних проблем сучасної України, характерний для діяльності релігійних рухів. Релігійні організації бувають ініціаторами найцінніших моральних, екологічних починань, прагнуть зробити наш світ морально чистіше і справді гуманним.

Разом з тим відомі і абсолютно інші напрямки діяльності релігійних організацій, пов'язані з деякою конфронтацією по відношенню до прийнятих в суспільстві порядкам. Деякі служителів культу і групи віруючих сприймають свободу совісті як нічим не регламентовану діяльність, як право відкидати будь-які юридичні норми, не дотримуватися законів. Релігійна ідеологія була взята на озброєння поруч суспільно-політичних партій і рухів. Тому виникає необхідність державного регулювання релігійної діяльності, яка на перший погляд є особистою справою кожного.

Сучасну конфесійну ситуацію в Україні характеризують такі особливості: історична традиція толерантності, характерна для українського народу ще з давніх давен, тісний зв'язок релігійних організацій, етноконфесійних груп з культурно-просвітницькими об'єднаннями, які ставлять своєю метою національні, релігійні та культурне відродження своєї етнічної групи, досить тісні міжконфесійні відносини, про що свідчить значна кількість загально конфесійних організацій.

Для визначення цивільно-правового статусу релігійних організацій необхідно провести аналіз історического розвитку законодавства про свободу віросповідання, аналіз чинного законодавства та визначення основних проблем сучасності в області взаємини держави і релігії.

Актуальність теми дослідження обумовлена теоретичною та практичною значимістю проблемних питань, пов'язаних з передумовами виникнення й характерними особливостями відносин релігійних громад з державою та іншими суспільними установами в сучасній Україні. Ця тема актуальна у всі часи, тому що релігійна ситуація змінюється з такою періодичністю як і громадська ідеологія й мода.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, виникнення й етапи розвитку релігійних організацій на території України, а так само – їх правовий стан на сьогодні.

Метою цієї курсової роботи є розгляд цивільно-правового статусу релігійних організацій як юридичних осіб. Визначення прав та обов'язків релігійних організацій є необхідною частиною державного регулювання для забезпечення порядку в державі, запобігання діяльності релігійних організацій, які можуть нашкодити суспільству. Цивільне право як жодна інша галузь права відповідає потребам в регулюванні такого делікатного питання як віросповідання: норми цивільного права, в основному, диспозитивні, що дає широку свободу громадянам у питанні вибору релігії, але є і частина імперативних, направлених на обмеження волі, а на захист особистості і суспільства.

Завдання:

• розкрити загальну характеристику релгійних організацій як суб`єкта цивільного права;
• визначити питання про порядок реєстрації релігійної організації;
• розглянути основні права релігійних організацій.

Метод дослідження: в цій роботі були використані різні загальні і спеціальні підходи, за допомогою яких ми спробуємо вивчити наукові проблеми – історичний метод, порівняльного аналізу, системного аналізу, формально-логічний метод. З числа спеціальних юридичних методів дослідження використані формально-юридичний метод та метод порівняльного правознавства.

Структура роботи складається з вступу, трьох розділів основної частини, які складаються з висновків, списку використаних джерел.

 

 

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ЯК СУБ'ЄКТІВ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА В УКРАЇНІ

Р

елігійна організація цивільний право

Сучасна модель державно-релігійних відносин враховує як міжнародні акти у галузі прав людини, практику інших країн, так і історичний досвід, традиції народу України. За останні роки були прийняті: нова Конституція і Закон "Про свободу совісті та релігійні організації", зміни і доповнення до нього, закони про освіту, про національні меншини, про правове становище іноземних громадян та осіб без громадянства, ряд норм цивільного законодавства, Кримінального кодексу та інші. Все це разом є широкою правову базою, що забезпечує свободу совісті та віросповідань кожному громадянину.

Після розпаду СРСР у 1990-ті роки, сталася не тільки демократизація суспільного ладу, зміни в суспільному й політичному погляді громадян на державу, але і радикальні зміни у ставленні до релігії. Але розвивати суспільні відносини у зв'язку із здійсненням релігійних прав було дуже важко. Тому Конституція 1996 року, повинна була, в числі інших прав та свобод громадян, приділити увагу й цьому питанню [8, с.127-129].

На сучасному етапі, Конституція і Законодавство України відповідають міжнародним стандартам у питаннях релігійних свобод. Однак, насправді, у зв'язку з культурними, політичними та економічними реаліями життя в сучасній Україні, тут постійно виникають правові колізії й багато інших проблем, які викликають чимало питань.

Основним є принцип відокремлення церкви від держави. Держава не покладає на релігійні організації виконання будь-яких державних функцій, не втручається в їх діяльність, якщо вона не суперечить закону. Релігійним організаціям надано право брати участь у суспільному житті, використовувати засоби масової інформації, засновувати свої засоби масової інформації, включаючи радіо і телебачення.

До числа найважливіших відноситься положення про взаємини школи та церкви. Державна система освіти, згідно з законодавством, має світський характер і не переслідує мети формування того або іншого ставлення до релігії. Доступність освіти для громадян не залежить від їхнього відношення до релігії. Релігійним організаціям надано право вільно навчати релігії дітей і дорослих, відкривати навчальні заклади для підготовки своїх кадрів.

Громадяни, які навчаються у вищих і середніх духовних навчальних закладах, користуються тими ж правами і пільгами, що і учні державних навчальних закладів. Конституції закріплено рівність всіх релігій і віросповідань перед законом. Релігійні організації наділені правом юридичної особи. Вони стали суб'єктами цивільних правовідносин, що дозволило їм значно розширити діапазон своєї діяльності, в тому числі займатися виробничої, господарської, благодійної, культурно-просвітницької діяльністю.

Законодавство України закріплює право на вільне створення релігійних об'єднань, а, також, право релігійних громад та їх релігійних центрів засновувати і містити вільно доступні місця богослужінь або зборів: організовуватися у відповідності зі своєю власною ієрархічної та інституційної структурою; вибирати, призначати і замінювати свій персонал згідно зі своїми звичаями, а також будь-яким вільно досягнутим домовленостям між ними і державою; отримувати добровільні фінансові та інші пожертвування, не обкладаються податками [6, с.33].

Конституція, Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" надають право кожній людині самостійно визначати своє ставлення до релігії, сповідувати релігію як одноособово, так і разом з іншими, або не сповідувати її, виражати і поширювати переконання, пов'язані з ставленням до релігії [12]. Батьки або особи, які їх замінюють, має право виховувати дітей у відповідності зі своїм ставленням до релігії. Закріплено рівність усіх громадян перед законом, незалежно від того, сповідують вони релігію чи ні.

Релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того ж культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об'єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб [15, с.203].

Релігійні організації є неприбутковими організаціями. Вони вправі здійснювати підприємницьку діяльність лише для досягнення цілей, заради яких вони створені, і відповідну цим цілям. Учасники (члени релігійних організацій не зберігають прав на передане ними цим організаціям у власність майно, в тому числі на членські внески. Вони не відповідають за зобов'язаннями громадських і релігійних організацій, в яких беруть участь як їх членів, а зазначені організації не відповідають за зобов'язаннями своїх членів.

Необхідність наділення релігійних організацій правами юридичної особи пояснюється тим, що для досягнення мети, поставленої релігійною організацією, остання змушена вступати в різні майнові відносини з комерційними та іншими неприбутковими юридичними особами.

Хоча отримання прибутку і не є метою некомерційної організації, в окремих випадках вона веде таку діяльність, яка може бути віднесена до підприємницької, оскільки передбачає випуск продукції, виконання робіт, надання послуг, наприклад, видання та реалізація книг, журналів, проведення консультацій, конкурсів (тендерів), організація спортивних, культурно-освітніх заходів і т.п. Тим не менш, некомерційні організації можуть здійснювати підприємницьку діяльність лише остільки, оскільки вона необхідна для тих статутних цілей, заради яких вони створені, відповідає цілям та предмету діяльності некомерційних організацій. На відміну від комерційних організацій для некомерційних організацій отримання прибутку від підприємницької діяльності стає не мета, а засіб досягнення таких цілей, заради яких така організація створена.

Таким чином, засновники мають можливість самостійно визначати цілі та напрямки діяльності, відображаючи їх у статутних документах. З одного боку, це дозволяє розширювати сферу діяльності на розсуд засновників в рамках нормативних актів, а з іншого - відсутність чітких критеріїв породжує довільну трактування цього положення не тільки самими учасниками, але й контролюючими органами.

Взаємини держави та релігійних організацій регулюються законом з урахуванням їх впливу на формування духовних, культурних та державних традицій українського народу.

Забороняється діяльність релігійних організацій, їх органів і представників, яка спрямована проти суверенітету Української держави, її конституційного ладу і громадянської злагоди або пов'язана з порушенням прав і свобод громадян, а, також, перешкоджає виконанню громадянами їх державних, громадських, сімейних обов'язків або завдає шкоди їх здоров'ю та моральності.

Держава не покладає на релігійні організації виконання будь-яких державних функцій, не втручається в діяльність релігійних організацій, якщо вона не суперечить законодавству. Воно не фінансує діяльність релігійних організацій. Релігійні організації не виконують державних функцій. Вони мають право брати участь у громадському житті, а також використовувати нарівні з іншими громадськими об'єднаннями засоби масової інформації. Релігійні організації не беруть участі у діяльності політичних партій та інших громадських об'єднань, що мають політичні цілі, і не надають їм фінансової та іншої підтримки.

Релігійні організації мають такі ознаки:

-віросповідання;

-розроблена культова  практика;

-проведення богослужінь;

- релігійна освіта і  виховання своїх послідовників.

Релігійні громади мають право створювати монастирі та релігійні громади, релігійні братства, місії, духовні навчальні заклади, які діють на підставі власних статутів та підлягають державній реєстрації в порядку, встановленому Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації» [10].

На релігійні організації поширюється трудове законодавство та законодавство про соціальний захист. Вони наділені правом власності на своє майно. Їх власність охороняється законом. Згідно з законом релігійна організація може припинити свою діяльність за власним рішенням, а в разі порушення Конституції, законів – рішення приймається судом.

Історія сучасного українського законодавства про свободу релігії та релігійних організаціях налічує трохи більше двадцяти років. Його основи були закладені Верховною Радою України, яка прийняла 23 квітня 1991 р. Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації". Цей Закон вже має декілька редакцій, остання з яких – 15 січня 2009 року, що внесли досить суперечливі новели в законодавство.