Релігійні організації як суб`єкти цивільного права

Адміністративне втручання обмежується щодо різних релігій та конфесій тільки урахуванням та реєстрацією документів релігійних об'єднань, а також виступає в якості нейтрального арбітра або медіатора – у разі виникнення міжрелігійних конфліктів, переважно за господарським або іншим неидеологическим питань.

Законодавчо визначаються межі прийнятної поведінки, за які не повинні виходити прихильники того чи іншого сповідання. Відділення, про який йде мова, не означає, що будь-які контакти між релігіями і конфесіями – з одного боку, і державою - з іншого, відсутні. Релігійні організації, як одна з форм суспільного об'єднання громадян, можуть брати активну участь у житті країни. Різного роду контакти можуть здійснюватися у сфері добровільного співробітництва держави і релігії з питань, наприклад, збереження історичних пам'ятників, розповсюдження загальнолюдських, гуманістичних цінностей, допомоги нужденним, виправлення і реабілітації засуджених й так далі [15, с.356].

Для нормального існування, виконання статутних цілей та завдань релігійним організаціям необхідна певна матеріальна база: будівлі, приміщення, грошові кошти, інше майно. Все майно, яке в своїй діяльності використовують релігійні організації, можна розділити на дві частини залежно від того, хто є його власником - майно, власниками якого є самі релігійні громади, та майно, що перебуває у власності держави, юридичних осіб й громадян. Останнє передається в користування релігійним організаціям на договірних засадах.

У правах власності релігійних організацій можуть бути будівлі, предмети культу, об'єкти виробничого, соціального і благодійного призначення, кошти та інше майно, необхідне для забезпечення їх діяльності. Будівлі, предмети культу, об'єкти виробничого та іншого призначення, інші предмети відносяться до овеществленному майна. Воно може мати як культове, так й не культове призначення. До об'єктів культового призначення відносяться будівлі (церкви, костели, мечеті), спеціально призначені для проведення богослужінь, здійснення різних релігійних обрядів, а також обладнані для аналогічних цілей звичайні приміщення типу будинків культури, актових залів, інші приміщення, предмети культу (ікони, хрести, розп’яття), релігійна атрибутика і література та інші предмети.

До майна, що не має спеціального культового призначення, відносяться будівлі релігійних центрів і управлінь, складські приміщення, гаражі, транспортні засоби, побутові предмети та інше майно.

Релігійні організації мають право власності на майно, придбане або створене ними за рахунок власних коштів, пожертвуване фізичними або юридичними особами або передане релігійним організаціям у власність державою або придбане іншим способом, що не суперечить законодавству.

Передача у власність релігійним організаціям для використання в релігійних цілях культових будівель та споруд з земельними ділянками, що відносяться до них, та іншого майна релігійного призначення, що перебуває у державній або комунальній власності, здійснюється відповідно до закону.

Майно, що передається релігійними об'єднаннями релігійним громадам, що входять в релігійне об'єднання, а також монастирях і чернечим релігійним громадам, братствам та релігійним місіям, духовним навчальним закладам, закріплюється за вказаними релігійними організаціями на праві оперативного управління.

Держава може надавати релігійним організаціям податкові та інші пільги згідно з законодавчими актами. Спори що до питань, що стосуються володіння й користування культовими будівлями та майном, вирішуються у судовому порядку, якщо інше не встановлено законодавством [15, с.370].

Ще одним видом майна, що перебувають у власності релігійних організацій є кошти. Вони витрачаються на різні цілі, так чи інакше пов'язані із задоволенням релігійних потреб. Джерела утворення коштів релігійних організацій різні. Серед них можна виділити наступні:

1) добровільні пожертвування  громадян, державних, громадських та  інших підприємств, установ, організацій;

2) прибутки, одержувані релігійними  організаціями в результаті здійснення  обрядів, реалізації предметів релігійного  призначення чи релігійної літератури;

3) прибутки, що одержуються  в результаті діяльності різних  підприємств, заснованих релігійними  організаціями, а також доходи  від видавничої діяльності;

4) банківські кредити, страхові  відшкодування;

5) прибутки, що утворюються  в результаті здійснення різних  цивільно-правових угод купівлі-продажу, оренди тощо.

Сплата членських внесків, що характерна для деяких громадських організацій, у статутах (положень) релігійних організацій не передбачена.

Перераховані джерела характерні в загальному плані для всіх релігійних організацій. Однак є й інші джерела, а, також, відмінності при утворенні грошових фондів в конкретних релігійних організаціях. Так, деякі релігійні центри та управління отримують грошові відрахування від релігійних громад. У свою чергу релігійні центри та управління перераховують кошти духовним навчальним закладам або іншим релігійним організаціям. У ряді протестантських релігійних організацій не прийнято продавати релігійну літературу і предмети культу, брати плату за здійснення обрядів, отже, таке джерело освіти грошових коштів у них відсутнє. Грошові кошти релігійних організацій зберігаються в банківських установах як усередині країни, так й за кордоном.

Також, релігійні організації є неприбутковими організаціями. Вони вправі здійснювати підприємницьку діяльність лише для досягнення цілей, заради яких вони створені, а також - підприємницьку діяльність, відповідну тим цілям [3, с.33].

Свою фінансово-господарську діяльність некомерційні організації здійснюють на основі річного кошторису доходів та витрат. Для обліку активів некомерційної організації (вступних, пайові та членських внесків, встановлених у розмірах, передбачених їх установчими документами; майна і грошових коштів, безоплатно отриманих від юридичних та фізичних осіб і використаних не за цільовим призначенням; грошових коштів від проведених у статутних цілях лекцій, виставок, спортивних та інших заходів; інших надходжень, не заборонених законодавством) використовується рахунок "Цільове фінансування".

При здійсненні у встановленому порядку підприємницької діяльності некомерційні організації ведуть бухгалтерський облік у відповідності з нормативними правовими актами з бухгалтерського обліку [3, с.33].

Однак, на наш погляд, безумовно, неприпустимо, коли релігійна організація, що володіє правом роздрібної та оптової торгівлі, торгує в рамках зазначеного виду діяльності не релігійною літературою або предметами, пов'язаними з відправленням культу, а, наприклад, алкогольною продукцією та тютюновими виробами.

Таким чином, законодавство України наділяє релігійні організації усіма необхідними повноваженнями і можливостями в області права власності. При цьому держава в деякій мірі підтримує дані організації, звільняючи їх від сплати земельного податку та податку на нерухомість.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

 

Підсумовуючи вище сказане, можна зробити висновок, що в Україні створені необхідні умови для задоволення релігійних потреб віруючих, функціонування релігійних громад. По всіх головних питань життєдіяльності релігійних організацій прийняті відповідні закони, які заклали нову, демократичну, партнерську фазу взаємин держави та церкви.

Створені діючі механізми реалізації законів про свободу совісті та віросповідання, утворені відповідні органи з координації відносин держави та релігійних організацій, розробляються концепції державно-церковних відносин. Ці механізми сприяють подальшій гармонізації державно-церковних відносин, координації і співпраці всіх міністерств та відомств, що мають відношення до релігійних організацій, духовного життя народів.

Також законодавство окреслили цивільно-правовий статус релігійних організацій. Релігійні організації – самостійна організаційно-правова форма юридичних осіб. Їм властиві значні юридичні особливості, обумовлені спеціальної метою їх створення - задоволення релігійних потреб, для досягнення якої вони вправі здійснювати релігійну діяльність. Правова специфіка релігійних громад проявляється у наступному.

По-перше, їх засновниками можуть бути лише об'єднані в релігійну групу громадяни або тільки такі юридичні особи, як місцеві релігійні організації. По-друге, специфічний порядок набуття релігійними організаціями прав юридичної особи, який виражається в необхідності юридичного визнання організації як саме релігійної, для чого уповноваженим державним органом перевіряються основи її віровчення, які не повинні суперечити нормам чинного законодавства, основ правопорядку й моральності. По-третє, у своїй діяльності релігійні організації керуються не тільки нормами чинного законодавства, але й положеннями основ свого віровчення, що не суперечать закону та не порушують прав громадян.

Але, також, реальна практика показує невідповідність деяких норм дійсності, їх декларативність. Наприклад, існують такі проблеми як необґрунтоване обмеження релігійної діяльності іноземних громадян, обмеження діяльності релігійних громад шляхом перешкоджання в оренді приміщень або будівництво власних будинків.

Сьогодні в Україні склалася непроста ситуація для багатьох нових релігійних організацій: деякий офіційно зареєстровані громади не мають можливості орендувати на законних підставах приміщення для проведення богослужінь, а сотні громад, маючи власні будинки, також не можуть використовувати їх для цих же цілей.

Подібна ситуація, склалася через недосконалість окремих статей чинного цивільного та житлового законодавства. Це свідчить про посилення державного втручання у цю сферу життя громадян.

Серед негативних тенденцій сучасних державно-релігійних відносин, може бути зазначено, також: надмірна політизація міжконфесійних відносин, появу численних зарубіжних конфесій та сект, що дуже часто переслідують комерційні інтереси, посилення впливу державних інститутів на релігійне життя та навпаки.

Позитивними ж моментами можна вважати: законодавче закріплення свободи совісті, демократичну процедуру реєстрації релігійних об’єднаннь, що сприяє вільному росту громад, можливість пропагувати різні погляди, ґрунтуючись на принципах свободи слова та ідеологічного плюралізму, звільнення релігійних організацій від податків.

Виходячи з цього, можна сказати, що в українському суспільно-політичному житті - у тій сфері, що стосується відносин держави та релігії, відбуваються реальні зміни. Та цей процес далекий від свого завершення. Тим не менш, очевидним є те, що створення умов для повноцінної діяльності релігійних громад, лібералізація релігійної сфери у цивільних правовідносинах є важливим чинником демократизму країни та її конституційного ладу.

Україна, на сучасному етапі проходить дуже складний шлях до побудови полірелігійного суспільства. Ми бачимо помилки й недоліки минулих та чинного урядів, однак процеси, що відбуваються в українській державі, дають нам з упевненістю сказати, що відбувається поступова демократизація та лібералізація суспільних відносин, пов'язаних з діяльністю релігійних громад.

 

 

 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

 

1. Баланцев А.В. Процес відділення школи від церкви: Початковий етап. - Т., 2002. - 302 с.

2. Башкіров Л. А. Конституційно-правова база державно-церковних відносин у країнах Балтії та СНД/ Л.А. Башкіров. - Угорська єпархія, 2010. - 52 с.

3. Бодяк М.Є. Проблеми формування інституту некомерційних юридичних осіб в цивільному праві /М.Є.Бодяк / / Промислово-торгове право. - 2003. - №4 - С.33-33.

4. Бур’янов С.А., Мозковий С.А., Право й політика., 2001. - №16 - 12 с.

5. Гражданское право. Часть первая. Учеб. / Под ред. А.Г. Калпина, А.И. Масляева. – М.: Юрид. лит., 1997. – 411 с.

6. Грибанов В.П. Гражданское право Украины. – М.: Юристъ, 1997. – 45 с.

7. Гулько Б.В., Релігія і демократія. - М., 1993. - 523 с.

8. Журавський В.С., Лінецький С.В., Мельник Н.І., Мельник Е.А., Хавронюк Н.І. / Основи правознавства: Підручник для учнів 9-го класу, с. 127-129; Під общ.ред. Журавського В.С., - К.: Юридична думка, 2004.- 432 с.

 9. Закон України «Про державну підтримку малого підприємництва» від 19.10.00 N 2063-III.

10. Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації", 1989. - із змінами, внесеними Законами від 19.02.92 N 2140-XII, від 23.04.92 N 2295-XII, Декретом КМУ від 26.12.92 N 12-92, Законами від 05.05.93 N 3180-XII, від 23.12.93 N 3795-XII, від 22.12.95 N 498/95-ВР від 17.12.96 N 608/96-ВР, від 16.01.03 N 429-IV.

11. Закон України "Про об'єднання громадян" від 16.06.92 N 2460-XII з урахуванням змін, внесених Законами від 11.11.93 N 3582-XII, 18.11.97 N 642/97-ВР, від 13.05.99 N 655-XIV, від 11.07.01 N 2651-III.

12. Конституція України, 1996 р.

13. Лукашева О.А., Загальна теорія прав. - М., 1996 - 267 с.

14. Луць В. В. Цивільне право. - Львів: Вид-во Львівського ун-ту, 1993. - 122 с.

15. Харитонов Є. О. Дирішлюк А. І. Цивільне право України: Елементар. курс. - Суми, 2006. - 380 с.

17. Цивільне право України: Навчальний посібник, за заг. ред. Біркжова І.А., Заіки Ю.О. - К.: Істина, 2004. - 216 с.

18. Цивільне право України: Підручник: У 3-х книгах / За ред. Є.О. Харитонова та ін. Кн.1. - Одеса: Юридична література, 2005. - 528 с.

19. Цивільне право України: навч. посібник / за ред. Є. О. Харитонова, Н. Ю. Голубєвої; Одеська нац. юрид. акад. - К.: Істина, 2009. - 280 с.

20. Цивільне право: Навчальний посібник. - К. Юрінком Інтер, 2006. - 211 с.