Спадкове правовідношення в ЦП

«Спадкове правовідношення в ЦП»

ЗМІСТ

 

 ВСТУП……………………………………………………………………………….6

 

1 Поняття спадкового правовідношення та його юридична природа

2 . Елементи спадкового правовідношення

3 Міжнародно-правове регулювання спадкових відносин

ВИСНОВКИ…………………………………………………………..……………43

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………48

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Актуальність даної теми в сучасний період визначається фактором переходу суспільства від адміністративно-командної до ринкової економіки, що в свою чергу призводить до реформування правового режиму відносин власності та виникнення спадкових правовідносин нового змісту. На сьогодні простежується зростаюча роль права приватної власності громадян, що не було характерним для спадкового правовідношення в минулому. Тому виникає необхідність реформування чинного законодавства з питань спадкування як складової частини цивільного законодавства, розробки правового механізму, який належним чином міг би захистити права та законні інтереси громадян, що практично неможливо здійснити без всебічного розгляду правової природи та особливостей спадкових правовідносин.

За останній період наука цивільного права поповнилася дослідженнями окремих питань інституту спадкування, зокрема, кандидатськими дисертаціями В. В. Васильченка “Рецепція римського спадкового права в сучасному спадковому праві України” (1997 р.), В. Ю. Чуйкової “Правові питання спадкування за заповітом” (1999р.), Л. В. Шевчук “Заповіт як підстава виникнення правонаступництва в цивільному праві України” (2001 р.), навчальним посібником Ю. О. Заіки та В. М. Співака “Право власності. Спадкове право” (2000 р.). Питання спадкових правовідносин також були предметом дослідження у статтях, тезах та повідомленнях наукових конференцій.

Метою моєї роботи є всебічний комплексний науковий аналіз спадкових правовідносин, теоретичне обгрунтування положень та конструкцій спадкового права, правовий аналіз законодавства, що регулює спадкові відносини, в результаті якого будуть зроблені висновки щодо механізму правового регулювання спадкових відносин, захисту прав і законних інтересів їх суб єктів.

Відповідно до поставленої  мети, були виділені наступні завдання як шляхи її досягнення:

- проаналізувати правову  природу спадкового правовідношення, визначити його поняття і зміст;

- визначити місце спадкового правовідношення серед інших цивільно-правових відносин;

- виявити підстави  виникнення спадкових правовідносин,  особливості їх розвитку та  припинення;

- визначити зміст спадкового  правовідношення;

- розкрити специфіку  суб єктного складу спадкового  правовідношення;

- проаналізувати регулювання  спадкового правовідношення в  міжнародному масштабі;

- зробити висновки, спрямовані на узагальнення викладеного матеріалу, окреслити перспективи та основні напрямки розвитку спадкових правовідносин.

Для досягнення окресленої мети були використані загальний діалектичний метод наукового пізнання дійсності, а також спеціальні методи дослідження, а саме: історико-правовий; порівняльно-правовий; структурного і системного аналізу; статистичний метод; метод узагальнення та інші. При цьому наведені методи використовувалися з урахуванням їх взаємозв’язку та взаємозалежності, що забезпечує повноту, всебічність та істинність наукових результатів.

Об’єктом дослідження даної роботи є відносини, що складаються в сфері спадкування в умовах розвитку ринкової економіки, зокрема, відношення між суб’єктами стосовно матеріальних благ, з приводу яких відбувається спадкування.

Предмет дослідження  є поняття і правова природа спадкового правовідношення, його місце серед інших цивільно-правових відносин, динаміка, особливості змісту, об єктів та суб єктного складу спадкового правовідношення, а також система нормативних актів, які регулюють відносини спадкового наступництва, практика їх застосування.

У процесі свого життя  людина накопичує визначені матеріальні блага і цінності, якими вона задовольняє різні потреби, як свої, так і потреби своїх рідних, і в майбутньому бажає передати їх своїм близьким — таке природне положення речей у природі. І саме норми спадкового права покликані врегулювати такий перехід приналежних людині прав і обов'язків у випадку її смерті. Це є цивілізований і мирний підхід до передачі своїх прав. Питання спадкового права в даний час набувають все більшу значимість. Це пояснюється, у першу чергу, тим, що в результаті становлення ринкових відносин, закріплення за фізичними особами (громадянами) права приватної власності на майно, коло об'єктів, які можуть переходити в порядку спадкового правонаступництва, значно розширився і потребує об’экимвного врегулювання.

 Значення результатів проведеного дослідження полягає в тому, що висновки та пропозиції, які містяться у ньому, можуть бути використані для подальшого удосконалення цивільного законодавства щодо особливостей оформлення спадкового правовідношення. Результати дослідження можуть бути використані для подальших наукових розробок цієї проблематики.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. ПОНЯТТЯ СПАДКОВОГО ПРАВОВІДНОШЕННЯ ТА ЙОГО ЮРИДИЧНА ПРИРОДА

 

Спадкування традиційно вважається одним із найдавніших  та найстабільних інститутів у праві будь-якої держави. Вперше про правову проблему передачі спадкового майна заговорили  в  Римі, саме тому основні засади спадкування були закладені  ще римським приватним правом, яке вперше сформулювало і послідовно проводило думку про універсальний характер спадкового наступництва [8, 165].

Спадкування існує майже  стільки, скільки існує цивілізація, оскільки переважній більшості людей  властиво бажання хоч трохи полегшити  життя нащадкам після своєї смерті. Отже, спадкування – перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців)

В процесі об’єктивного  і закономірного ускладнення суспільних відносин українське спадкове право сформувалося як необхідна і невід’эмна  галузь цивільного законодавства України.

На сьогодні спадкові відносини на національному та міжнародному рівнях регулюються Цивільним кодексом України , законами України від 2 вересня 1993 року N 3425-XII "Про нотаріат", від 23 червня 2005 року N 2709-IV "Про міжнародне приватне право", Постанова Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», іншими законами, а також прийнятими відповідно до них підзаконними нормативно-правовими актами [5].

В даному нормативному матеріалі  формується поняття спадкового правовідношення, судова і нотаріальна практика його застосування, особливості змісту, об єктів та суб єктного складу. Спадкове правовідношення – це цивільно-правове відношення, яке виникає на підставі норм підгалузі спадкового права, в силу смерті фізичної особи (спадкодавця) та, як правило, волевиявлення його учасників, яким між останніми встановлюється комплекс прав та обов язків з приводу універсального та сингулярного спадкового наступництва в тих майнових та особистих немайнових правах та обов язках, які не припиняються зі смертю спадкодавця [9,156].

Спадкування, як правовідносини, дуже специфічні, оскільки на перший погляд, порушується конструкція загальних цивільних правовідносин - воно по суті безсуб’єктне, оскільки зі смертю припиняється правоздатність спадкодавця, тому його права та обов’язки переходять до спадкоємців у порядку спадкового правонаступництва, що характеризується цілим рядом особливостей:

- наявністю фактичного складу, прямо передбаченого законом (наприклад, складання заповіту, смерть спадкодавця, прийняття спадщини за заповітом);

- сукупністю прав і  обов’язків, які переходять до  спадкоємців, як єдине ціле;

- спадкування носить  універсальний характер - усі права  та обов’язки переходять одночасно  й на підставі акту прийняття спадщини [10, 124].

З огляду на специфічний характер спадкування можна виділити наступні спеціальні принципи, на підставі яких функціонує cпадкове правовідношення в цивільному праві:

1. Принцип універсальності  спадкового наступництва. Суть цього  принципу полягає в тому, що акт прийняття спадщини поширюється на всі спадкові правовідносини в чому б вони не полягали, чи складалася б виключно з прав, чи виключно з обов"язків. Предметом універсального наступництва є вся сукупність прав та обов"язків правопопередника, які переходять до його правонаступників.

2. Принцип свободи  заповіту. Він полягає в тому, що спадкодавець сам вирішує,  як скласти заповіт і чи  складати його взагалі. Саме  спадкодавець визначає коло своїх  спадкоємців, серед яких він  може назвати не лише своїх близьких та родичів, а й будь яку сторонню фізичну чи юридичну особу або державу.

3. Принцип захисту  прав обов"язкових спадкоємців.  Саме в цьому принципі втілюється  соціально-забезпечувальна функція  спадкування . Держава ніколи  не погодиться з тим, щоб за наявності спадкового майна заповідача особи, яких спадкодавець утримував чи повинен був утримувати за свого життя, виявилися залишеними на призволяще після його смерті.

4. Принцип сімейно-родинного  характеру спадкування. Коло спадкоємців  за законом визначає законодавець, виходячи із ступеню родинності та сімейних відносин.

5. Принцип послідовності  закликання до спадкування, за  умови відсутності спадкоємців першої черги.

6. Принцип рівності  прав спадкоємців, які закликаються  до спадщини за законом. Незалежно від віку, статі, родинних чи сімейних зв"язків, соціального становища, спадкоємці однієї черги отримують спадщину в рівних частках.

Спадкові правовідносини виконують вельми важливу для забезпечення нормального розвитку цивільного обороту функцію – вони дозволяють не втратити для обороту ті права та обов`язки, що виникли за життя у суб`єкта, а забезпечити їх перехід до спадкоємців після його смерті, а тому, в кінцевому підсумку,  забезпечує правонаступництво поколінь.

До складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини, існування яких не припиняється його смертю. Не входять до складу спадщини права та обов’язки, що нерозривно пов’язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права, право на відшкодування шкоди у зв’язку з каліцтвом. До спадщини входять і борги спадкодавця. Однак спадкоємець, який прийняв спадщину. Відповідає за борги спадкодавця лише в межах дійсної вартості успадкованого ним майна [12, 23].

Система правових норм, які регулюють порядок переходу майнових прав і обов'язків від померлої особи до її правонаступників, називається спадковим правом. Соціальне призначення спадкового права полягає не тільки в тому, щоб закріпити порядок переходу майнових прав і обов'язків від одного покоління до іншого, але й певною мірою сприяти зміцненню «сімейних відносин» громадян, захищати інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних утриманців та ін.

Оскільки об'єктами спадкування  є майнові права, то їх сукупність прийнято називати спадщиною, або спадковою масою, а також спадковим майном. У спадковому праві ці назви використовуються як рівнозначні.

Цивільні правовідносини характеризуються тим, що вони виникають  між самостійними і рівними, з точки зору закону, суб’єктами.

В юридичній літературі має широке застосування поняття «спадкове право», з яким пов'язується регулювання правовідносин при спадкуванні. Однак з таким визначенням важко погодитись, оскільки, застосовуючи такий термін, ми порівнюємо право лише із сукупністю цивільно-правових норм. Питання хибності ототожнення правової науки із законодавством аргументувалось раніше, а тому вважається за доцільне навести тільки додаткові аргументи на користь авторської позиції. Це положення можна підтвердити й тим, що при розгляді спадкових правовідносин неважко помітити, що вони синтезуються й з іншими нормами законодавства, до яких можна віднести норми конституційного, сімейного, житлового, земельного та ін [11,56].

Таким чином, слід зазначити, що спадкове право - це один з інститутів цивільного права, в якому мають визначатися межі дозволеної поведінки суб'єктів спадкових правовідносин, які закріплюються законодавством України. При цьому під законодавством України мається на увазі як книга VI «Спадкове право» Цивільного кодексу України, так і інші норми закону, що безпосередньо впливають на регламентацію спадкових правовідносин. Таке визначення дозволяє відокремити спадкове право від права спадкування. З чого випливає, що право спадкування - це суб'єктивне право окремої особи, яке є лише певною частиною спадкового права, регламентованого ЦК.

На спадкові правовідносини суттєвий вплив можуть здійснювати  договірні правовідносини, що випливають із застосування в юридичній практиці шлюбного договору (контракту), спадкового договору, договору дарування на випадок смерті, кредитних відносин, корпоративних прав тощо. Наприклад, говорячи про спадкові правовідносини, слід констатувати, що чинним законодавством, зокрема Цивільним кодексом України, врегульовується порядок пред'явлення претензій кредиторами спадкодавця (ст. 1281 ЦК), однак претензії кредитора - це продовження договірних, трудових або інших правовідносин.