Автор работы: Пользователь скрыл имя, 06 Ноября 2013 в 22:05, курсовая работа
Актуальність даної теми в сучасний період визначається фактором переходу суспільства від адміністративно-командної до ринкової економіки, що в свою чергу призводить до реформування правового режиму відносин власності та виникнення спадкових правовідносин нового змісту. На сьогодні простежується зростаюча роль права приватної власності громадян, що не було характерним для спадкового правовідношення в минулому. Тому виникає необхідність реформування чинного законодавства з питань спадкування як складової частини цивільного законодавства, розробки правового механізму, який належним чином міг би захистити права та законні інтереси громадян, що практично неможливо здійснити без всебічного розгляду правової природи та особливостей спадкових правовідносин.
ВСТУП……………………………………………………………………………….6
1 Поняття спадкового правовідношення та його юридична природа
2 . Елементи спадкового правовідношення
3 Міжнародно-правове регулювання спадкових відносин
ВИСНОВКИ…………………………………………………………..……………43
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………48
Смерть спадкодавця зумовлює виникнення спадкових правовідносин, тобто відкриття спадщини. На день відкриття спадщини визначається коло спадкоємців, які закликаються до спадщини, і склад спадкового майна. Спадкоємець, закликаний до спадщини, повинен виразити своє волевиявлення на прийняття спадщини або відмовитися від неї.
З моменту відкриття спадщини починається сплив строку на прийняття її, на пред'явлення претензій кредиторами спадкодавця, виникає право власності на майно у спадкоємців, які прийняли його, та деякі інші правові наслідки.
2. ЕЛЕМЕНТИ СПАДКОВОГО ПРАВОВІДНОШЕННЯ
Спадкове правовідношення як різновид цивільного правовідношення має певну внутрішню структуру. Його складовими елементами є суб`єкти, об`єкти та зміст. Іншими словами, спадкові правовідносини складаються між певними учасниками – спадкоємцями щодо певного майна - спадщини і мають свій зміст, яким є права та обов`язки учасників.
Безпосередніми учасниками спадкових правовідносин виступають спадкодавець -- фізична особа, після смерті якої відкривається спадщина, та спадкоємці -- особи, вказана спадкодавцем у заповіті або особи, які згідно з законом можуть прийняти спадщину [7, 96].
Наука спадкового права поділяє спадкоємців на групи залежно від стадії розвитку спадкових відносин:
Особа, після смерті якої залишилося майно, називається спадкодавцем. Спадкодавцями при спадкуванні за законом та заповітом можуть бути тільки громадяни (фізичні особи), але не організації, хоча б вони і володіли правами юридичної особи. Юридична особа не помирає, а припиняється і передача її майна іншим особам чи державі визначається не нормами про спадкування, а спеціальними правилами про ліквідацію юридичних осіб.
А спадкоємцем слід вважати ту особу, яка має доведене у встановленому порядку право на отримання спадщини і виявила передбаченим законом способом бажання отримати спадщину (вступила в управління або володіння спадковим майном або подала заяву про бажання прийняти спадщину). В останньому скороченому визначенні можна зрозуміти, що таке право повинне бути доведене нотаріусу або суду в разі виникнення спірності в питаннях наявності прав на спадкування, яке базується на законі або заповіті. З моменту відкриття спадщини починається сплив строку на прийняття її, на пред'явлення претензій кредиторами спадкодавця, виникає право власності на майно у спадкоємців, які прийняли його, та деякі інші правові наслідки.
Спадкоємцем може бути кожний громадянин, юридичні особи, а також держава. При цьому громадяни та держава можуть спадкувати і за законом, і за заповітом, а юридичні особи - тільки за заповітом [10; 538].
Ст.1222 ЦК України визначає, що спадкоємцями згідно із заповітом і законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народженні живими після відкриття спадщини. Слід уточнити, що спадкоємець вважатиметься таким лише тоді, коли він доживе до кінця тієї календарної доби, коли помер спадкодавець, оскільки у протилежному випадку він вважатиметься таким, що помер одночасно зі спадкодавцем згідно із ч.3 ст.1220 ЦК України. В науковій літературі поняття осіб, які могли б спадкувати одна після одної і померли разом, отримало назву «комморієнтів» [2, 34].
Інші потенційні спадкоємці, окрім фізичних осіб (юридичні особи, держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади та інші учасники цивільних відносин), можуть бути спадкоємцями лише за заповітом, оскільки вони не мають і не здатні володіти тими зв`язками зі спадкодавцем, які є притаманними в силу їх природи для фізичних осіб (спорідненість, перебування у зареєстрованому шлюбі, проживання однією сім`єю, перебування на утриманні) і які діють на підставі для зарахування фізичних осіб до певної черги спадкоємців за законом.
Цікавим і неоднорідним у спадкових відносинах є правове положення територіальних громад. Аналіз норм ч.2 ст.1222 та ст.1277 ЦК України дає підстави для висновку, що у спадкових правовідносинах територіальна громада може виступати як спадкоємець як згідно із заповітом, так і законом. Це пояснюється тим, що територіальна громада як елемент місцевого самоврядування може представляти інтереси будь-якого, хто є її членом, перед державою.
В цілому спадкове право можна поділити на два складники-спадкування за законом і спадкування за заповітом. В положеннях законів про спадкування за заповітом сталися лише незначні зміни. Найбільшою зміною стало те, що спадкоємці за законом втратили право на отримання своєї частки спадщини натурою і мають задовольнятись її грошовим еквівалентом. Їхні частки також зменшились: наразі вони становлять лише половину того, що передбачалося старим законом. Якщо тепер той із подружжя, хто пережив іншого, отримує всю спадщину за складеним заповітом, спадкоємець за законом більше не має права вимагати виділення йому частки, відведеної за законом. Йому (чи їй) доведеться почекати. По суті, позиція спадкоємців за законом погіршилась у порівнянні з тим, на що мають право інші спадкоємці, перш за все дружина.
Законодавство про спадкування за законом теж змінилося. Той із подружжя, хто пережив іншого, отримує все спадкове майно, але й матиме сплатити усі борги. Діти мають право судитися тільки за ту частку, що передбачена для них законом, але для того, щоб захистити свої права в суді, їм доведеться дочекатись смерті другого з батьків, його банкрутства або повторного шлюбу [13, 134]
Далі коло спадкоємців визначається за так званою системою спорідненості, де перевагу мають прямі нащадки. До першої групи належать дружина і діти спадкодавця. Наступним в черзі стоять дід з бабою і прадід з прабабою. На кожному етапі у складі спадкоємців певної групи можливі зміни - не лише тоді, коли особа втрачає право на спадкування або відмовляється від нього, але й тоді, коли чиїсь права на спадщину не визнаються в силу того, що він діяв всупереч волі покійного. Є в Кодексі й окремі положення щодо зведених братів або сестер - така особа отримує половину частки, належної рідному братові або сестрі, а батьки померлого (якщо в нього немає дружини й дітей) завжди отримують чверть спадкового майна.
Іншим елементом спадкових
правовідносин виступає їх об`єкт. Об`єктом
спадкових правовідносин
Незважаючи на те, що у процесі обговорення сутності об`єкта спадкових правовідносин висловлювалися погляди про непотрібність такої категорії, як об`єкт спадкового правовідношення, оскільки він випливає з поняття загального цивільного, усе ж наслідком дискусії було утвердження об`акта спадкування як невід`ємного елемента цивільних правовідносин.
Під даною категорією слід розуміти речі, дії, продукти інтелектуальної діяльності, які за своєю природою не є нерозривно пов`язаними із його особою і не припиняються із його смертю. Тому об’єктами спадкового правовідношення не можуть бути:
Майно, що залишилось після смерті його власника, називається спадщиною. Проте слід ураховувати, що спадщина складається з прав і обов'язків спадкодавця, тобто до складу спадщини входять також борги, невиконані зобов'язання, не-оплачеш кредити тощо, що були на день смерті'. Вартість боргів у спадщині може перевищувати вартість активного майна. Спадкоємець має право прийняти таку спадщину чи відмовитися від неї [17,104].
Цивільним кодексом України передбачена можливість укладення спадкового договору. За таким договором одна сторона (набувач) зобов'язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача. Відчужувачем у спадковому договорі може бути подружжя, один з подружжя або інша особа, а набувачем — фізична або юридична особа.
Об`єкт спадкових
Якщо враховувати те значення, яке має воля спадкодавця для формування об`єктного і суб`єктного складу відносин спадкування, слід зауважити також і на надані йому суб`єктивні права.
До складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини, існування яких не припиняється його смертю. Не входять до складу спадщини права та обов’язки, що нерозривно пов’язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права, право на відшкодування шкоди у зв’язку з каліцтвом. До спадщини входять і борги спадкодавця. Однак спадкоємець, який прийняв спадщину. Відповідає за борги спадкодавця лише в межах дійсної вартості успадкованого ним майна.
Основним правом спадкодавця є право на складання заповіту, яке у свою чергу складається із цілої низки правомочностей: на призначення спадкоємців та розподіл майна між ними; на усунення будь-якої особи з числа потенційних спадкоємців без зазначення причини; на заповідальну відмову, покладання; на призначення спадкоємця; на призначення виконавця заповіту; на розпорядження, що не мають майнового характеру тощо.
Основним правом спадкоємців є право на прийняття спадщини або на відмову від прийняття спадщини. Окрім того, такі спадкоємці мають право задля реалізації своїх спадкових прав звертатися до нотаріуса із різноманітними заявами та проханнями (зокрема, про вжиття ним заходів щодо охорони спадкового майна, про видачу їм дозволу щодо зняття коштів із банківського рахунку спадкодавця до явки інших спадкоємців тощо).
Суб’экти, які спадщину прийняли, набувають дещо інші правомочності. Зокрема, вони одержують право на поділ спадщини і на її оформлення, хоча останнє може бути і обов’язком спадкоємців [11, 45].
Спадкоємці, які спадщину прийняли і оформили свої права стають уже повними правонаступниками спадкодавця – носіями речових, зобов`язальних та інших прав, належних йому. Тому ці особи вже перетворюються із спадкоємців у власників, носіїв зобов`язальних та інших прав та обов`язків. Спадкування для них уже має значення лише етапу та законної підстави для набуття нових прав та обов`язків.
Право на спадщину має бути оформлене в порядку, встановленому законом. У першу чергу це залежить від характеру спадкового майна. Якщо майно складають предмети звичайної домашньої обстановки та вжитку, спадкоємці можуть вчинити фактичні дії щодо його прийняття.
Право спадкоємця на одержання свідоцтва про право на спадщину: спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців.Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину». Якщо до складу спадщини входить нерухоме майно, спадкоємець який прийняв спадщину, зобов’язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. «Обов’язок спадкоємця звернутися за свідоцтвом про право на спадщину на нерухоме майно. Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов’язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім’я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців [16,198].
До спадкоємця переходять і обов'язки: відшкодувати майнову шкоду (збитки), яку було завдано спадкодавцем; відшкодування моральної шкоди, завданої спадкодавцем, яке було присуджено судом зі спадкодавця за його життя; сплатити неустойку (штраф, пеню), яку було присуджено судом кредиторові із спадкодавця за життя спадкодавця
При цьому, майнова та моральна шкода, яку було завдано спадкодавцем, відшкодовується спадкоємцями у межах вартості рухомого чи нерухомого майна, яке вони одержали у спадщину. Законодавець покладає на спадкоємців також обов'язок відшкодувати: розумні витрати, які були зроблені одним із них або іншою особою на утримання, догляд, лікування та поховання спадкодавця; витрати на утримання, догляд, лікування спадкодавця, що можуть бути стягнені не більше ніж за 3 роки до його смерті. Причому спадкоємці не можуть прийняти лише права і відмовитися від прийняття обов'язків, оскільки спадщина приймається не в частині, а в цілому.
3. МІЖНАРОДНО-ПРАВОВЕ
РЕГУЛЮВАННЯ СПАДКОВОГО
Розглянувши регулювання спадкового правовідношення на національному рівні, слід зазначити, що на сьогодні внаслідок глобалізації і суспільної активноності зв’язків між індивідами досить складним є процес врегулювання відносин спадкування з іноземним елементом.