Вивчення української мови

План

 

 

1. Вступ.

 Знання української мови як важлива передумова розвитку духовно багатої , творчої особистості.

2. Проблеми орфографії сьогодні.

3. Вивчення орфографії у вищих навчальних закладах.

4. З історії орфографії : вчені , що досліджували , основні підходи до вивчення орфографії.

5. Принципи навчання орфографії.

6. Методи і прийоми вивчення орфографії.

 1) проблемно – пошукові завдання ;

 2) різні види вправ з орфографії :

 а ) списування ;

 б ) орфографічний розбір ;

 в ) робота з орфографічним словником ;

 г ) диктант як одна з основних форм роботи при вивченні орфографії ; різновиди диктантів.

 д ) вправи – ігри з орфографії ;

 е ) вправи з ключем .

 

7. Висновок. Значення орфографії.

8. Використана література

 

 

 

 

 

 

 Важлива передумова здобуття вищої освіти на сучасному етапі – забезпечення належного рівня мовної компетенції майбутніх фахівців. Це завдання вельми актуальне , адже нині стрімко розвивається наука , проте мовні і мовленнєві проблеми лишаються нерозв¢язаними.

 Державний статус української мови , її суспільні функції , що мають інтегративний характер , здатність справляти різнобічний навчальний , розвивальний і виховний впливи на особистість , зумовили потребу запровадження у вишах України обов¢язково професійно зорієнтованого курсу „Українська мова” , при чому не лише для студентів – філологів , а й студентів інших спеціальностей.

 Основна мета вивчення української мови – сформувати мовну і мовленнєво – комунікативну компетенцію особистості студента вищого навчального закладу , що володіє вміннями і навичками вільно , комунікативно доцільно користуватися засобами рідної мови , її стилями , типами , жанрами у різних видах мовленнєвої діяльності ( аудіювання , читання , говоріння , письмо ). Вивчення мови сприяє також розвиткові у майбутнього спеціаліста якостей , що характеризують його як інтелектуальну особистість.

 Культура української мови включає низку складників :

1.Здійснення ефективної професійної  комунікації.

2.Володіння українською мовою  в усній і писемній формах , у різних стилях ( розмовно – побутовому , художньому , науковому , офіційно – діловому , публіцистичному ).

3.Уміння висловлюватися правильно  й виразно , доречно використовувати  різні стилістичні мовні засоби.

4.Володіння основами конструювання  тексту відповідно до професійно – комунікативного задуму.

5.Доречне використання мовних  засобів залежно від професійної  сфери й мети спілкування.

6.Сформованість умінь і навичок  роботи з текстами різних жанрів  і стилів.

7. Додержання норм літературної  мови у професійній сфері і  розмовному спілкуванні.

 

 

 

 

 Практика показує , що останнім часом надто знижується грамотність не лише учнів , а й студентів. Це пов¢язано з тим , що студенти менше читають художню літературу ( а якщо і читають , то побіжно , лише для того , щоб ознайомитись із змістом твору ) , знизились вимоги з боку викладачів до свідомого засвоєння правил і застосування їх на практиці тощо.

 Отже , першочерговим завданням викладача – словесника ( вчителя – словесника ) , на мою думку , має бути постійна робота над зміцненням орфографічної та пунктуаційної грамотності студентів.

 Писемна мова і орфографія – система правил про написання слів – виникли з потреб суспільного життя. Завдяки писемній мові людські думки , знання , досвід зберігаються в часі , передаються від покоління до покоління. Письмо невіддільне від орфографії , яка визначає норми писемної форми мовлення. Для повного оволодіння літературною мовою необхідно знати і зберігати мовні норми. Зберігати орфографічні норми не менш важливо , ніж вимовні.

 Завдання навчання орфографії в тому , щоб , по – перше дати можливість зрозуміти й відчути велику суспільну значимість орфографії і необхідність опанування її ; по - друге, домогтися цілковитого оволодіння необхідними знаннями , вміннями і навичками з орфографії.

 У вищому навчальному закладі орфографія вивчається на першому курсі - пропедевтичний курс – він передбачає вивчення основних орфографічних правил , орфограм , понять під час розгляду таких розділів , як „Фонетика” , „Морфологія” , „Словотвір” тощо. Пропедевтичний курс спрямований на те , щоб узагальнити , доповнити , повторити знання ,удосконалити уміння і навички , здобуті у школі.

 На другому курсі студенти вивчають розділ „Орфографія” , де детально , з урахуванням наукових відомостей , поглиблюють свої знання ( наприклад , вивчають історичні чергування , спрощення і так далі ).

 Пізніше , на третьому – четвертому курсах вивчається методика української мови , що передбачає опрацювання „Методики вивчення орфографії української мови” , тобто аналіз основних методів , прийомів , засобів , принципів навчання орфографії тощо.

 Аби досягти визначеної освітньої мети під час опанування мовного курсу , потрібно застосовувати комунікативно – функційний підхід. Важливу роль при цьому відіграє та умова , що необхідно підбирати мовленнєво – комунікативний дидактичний матеріал , який би враховував основні правила , що треба запам¢ятати , помилки , що їх найчастіше припускаються у мовленні. Ефективність формування культури мови майбутніх фахівців залежить також від удалого добору вправ і завдань.

 Одні дослідники вважають , що в основі орфографії повинні лежати теоретичні знання граматики , бо лише свідоме знання правил забезпечує міцні навички правильного письма. Інші доводять , що при навчанні орфографії основне значення має зорове сприйняття написаного.

 Ще Ф.Буслаєв ( 1818- 1897 ) обгрунтував необхідність свідомого вивчення орфографії на основі знань з граматики і розробив вправи , що складаються зі списування текстів , до яких ставляться певні завдання , з диктантів , переказів , творів, перекладів. Вправи супроводжуються поясненням доти, доки правильне написання не стане автоматичним.

 Пізніше І.Срезневський ( 1812- 1880 ) рекомендував творчі вправи , які б викликали допитливість , спостережливість , кмітливість і наполегливість у роботі.

 Такі відомі лінгвісти , як О.Пєшковський і А.Булаховський також обстоювали необхідність вивчення орфографії у зв¢язку з граматикою і на основі теоретичних знань граматики.

 К. Д. Ушинський був прихильником свідомого навчання письма на базі граматики , не розділяв розвиток мови і знання з граматики. Великого значення надавав вправам ( списування , диктант , твори , письмо по пам¢яті тощо ) , розборам ( граматичний , орфографічний ). Також обгрунтував принципи свідомості і автоматизму при вивченні орфографії ; вважав , що необхідно розвивати усне мовлення і , відповідно , логічне мислення.

 Також питання орфографії досліджували Д.І. Тихомиров , В.П. Шереметьєвський , В. Лай , Е. Мейман

 Навчання грамотному письму спирається на загальновідомі дидактичні і методичні принципи навчання. І насамперед вивчення орфографії і пунктуації у постійному зв¢язку з граматикою , поєднання свідомості з автоматизмом , зв¢язок навчання орфографії і пунктуації з розвитком мови. Зв¢язок навчання орфографії з граматикою зумовлюється тим , що одним із основних принципів українського правопису є морфологічний , за яким зберігається однакове написання морфем незалежно від зміни в їх вимові в різних формах одного і того самого слова чи в споріднених словах. Наприклад, однаково пишуться корені у словах весна – весни , великий – велич , річка – річці , ніготь – нігті ; префікси у словах розбити – розквітнути , зробити – зшити. Необхідно розрізняти слова на пам¢ять - напам¢ять , у горі – угорі . Робота над засвоєнням орфографії супроводжується орфографічним розбором , що тісно пов¢язаний з морфемним , словотворчим і розбором за частинами мови.

 Граматика є теоретичною базою для оволодіння орфографією , тому під час вивчення різних граматичних явищ треба звертати увагу на орфографічну передачу їх , пов¢язувати орфографічні правила з граматичними. Так , скажімо , при вивченні відмінювання іменників третьої відміни важливо зосередити увагу на правописі відмінкових закінчень орудного відмінка однини , в якому буває або не буває подвоєння букв ( тінню , піччю , розкішшю , але повістю , радістю ) , а також ставиться апостроф ( любов¢ю , матір¢ю ) . З¢ясовуючи правопис відмінкових закінчень іменників першої і другої відмін , звертаємо увагу на кличну форму ,на роль її у реченні , закріплюємо вживання розділових знаків при звертанні , зміцнюємо навички виразного читання речень із звертаннями.

 Наведемо приклад зразків проблемно – пошукових завдань , спрямованих на розвиток правописних умінь студентів у процесі опрацювання теми „Правопис іменників другої відміни чоловічого роду однини”.

Лінгвістичний експеримент.

Розгорнути подані абревіатури  в повні назви й записати їх. Визначити рід цих слів. Дослідити , до яких відмін належать стрижневі  слова. Поставити їх у формі родового відмінка однини. Виділити закінчення.

ККД , ВНЗ , АЕС , ТЕС.

Вибірково – розподільний диктант.

 Подані географічні  назви поставити у формі родового відмінка однини й записати до відповідної колонки таблиці.

 - а ( -я ) - у ( -ю ) паралельні закінчення

Пояснювальний диктант .

Записати у формі  родового відмінка однини іменники чоловічого роду другої відміни : а )назви обласних центрів України ; б ) назви річок  і озер України. Виділити закінчення. Пояснити орфограми.

Творчий диктант.

Прочитати текст , розкриваючи дужки. З¢ясувати , у якому відмінку вжито слова з дужок у тексті. Пояснити закінчення. Або : переписати текст , виділити всі орфограми , пояснити написання.

Тестові завдання.

1.Визначити рядок , у якому всі іменники , вжиті  у формі родового відмінка , мають закінчення – а , - я.

2.Вказати рядок , у  якому всі іменники у формі  родового відмінка однини мають  закінчення – у , - ю. 

 3.Знайти рядок , у якому іменники – власні назви мають паралельні закінчення.

При вивченні дієвідмінювання  дієслів необхідно звертати увагу на написання -е , -и та –ь в особових закінченнях ( напишеш , пересадиш , носить , сядь ) . Правописні моменти варто включати у морфологічні розбори усіх частин мови.

 Свідомість і автоматизм при навчанні орфографії забезпечуються тоді , коли учні добре усвідомлять суть орфографічного чи пунктуаційного правила , вироблять навички правильного перенесення конкретного якогось правила на ті випадки , що йому підпорядковуються. Лише повне усвідомлення правил приводить до оволодіння грамотним письмом.

 Для вироблення автоматичності грамотного письма потрібна система тренувальних вправ , при виконанні яких відбувається процес перетворення свідомої діяльності по застосуванню правила правопису на діяльність автоматичну.

 Вправи з розвитку зв¢язного мовлення супроводжують увесь процес навчання грамотному письму , бо під час довільної творчості добре активізується і збагачується словниковий запас , удосконалюється граматична , орфографічна , пунктуаційна грамотність.

 Важливо домагатися від дітей доказовості в поясненні виучуваного орфографічного чи пунктуаційного матеріалу. Якщо студент , розмірковуючи вголос , здатний швидко обгрунтувати , чому слово пишеться так , а не інакше , чому ставиться саме цей розділовий знак , а не інший , це означає , що він свідомо засвоїв правописний матеріал. Розповідаючи про вивчене на парі ( на практичному , семінарському занятті) , студент повинен підтверджувати кожне теоретичне положення власними прикладами.

 На практиці ж випливає зовсім інша картина : студенти лиш спроможні назвати орфограму чи пунктограму , а пояснити її написання не можуть. Це свідчить про те , що вони не бачать слова , не відчувають речення.

 Також важливо , щоб студенти , пояснюючи написання , не перебивали один одного , доповнювали і виправляли відповідь товариша лиш після її закінчення. Варто навідними запитаннями допомогти студенту самому виправити допущені помилки. Наприклад , якщо студент сказав , що сільськогосподарський пишеться через дефіс , то доцільно запропонувати йому виконати словотвірний розбір цього слова. Це допоможе швидше збагнути , що разом пишуться прикметники , утворені від залежних слів. Якщо ж студент плутає правила вживання апострофа у словах типу медвяний , зв¢язківець , розм¢як , можна запропонувати виконати розбір за будовою , після чого легше встановлюється закономірність у правописі даних орфограм.

 Такий спосіб виправлення помилок сприятиме успішному оволодінню учнями необхідними орфографічними вміннями та навичками. За інших умов вони механічно повторюватимуть формулювання правил , не завжди вдумуючись у зміст сказаного.

 Головним у навчанні орфографії є теоретично-практичний метод тренувальних вправ ( усних і письмових ) . Для того , щоб орфографічні вміння перетворились у міцні і сталі навички , необхідно дотримуватись певної послідовності і системності у доборі вправ.

 У методиці визначається така послідовність виконання вправ з орфографії :

1-ий етап – вправи на розпізнання орфограм із метою вироблення вмінь. Це : помічати орфограми при зоровому сприйманні тексту ; знаходити орфограми при сприйманні тексту на слух ( і пояснювати їх ) ; записувати текст , пропускаючи орфограми.