Застосування правових норм за аналогією

 

 

Зміст

Вступ

1. Поняття та основні риси правових норм

2. Підстави застосування правових  норм 

3. Акти застосування правових норм:

поняття, ознаки, види.

4. Загальні вимоги правильного  застосування правових норм 

5. Механізм і стадії застосування  правових норм

6. Застосування правових норм за аналогією:

6.1. Прогалини в праві і шляхи  їх усуненняю.

6.2. Аналогія закону.

6.3. Аналогія права.

6.4. Загальні правила при застосуванні.

аналогії закону і аналогії права.

Висновки

Література 
Вступ

Застосування норм права являється однією з форм реалізації права. В першу чергу мова повинна йти про застосування законодавчих і підзаконних актів, оскільки правоохоронні органи й інші суб"єкти, які застосовують норми права, орієнтуються на нормативні акти, а не на право і його принципи. Таким чином, термін "застосування правових норм", який закріпився в теорії права і правозастосувальній діяльності, можна вважати в певній мірі умовним. Якщо ж закони і підзаконні акти мають правовий характер, то сам термін адекватний його змісту і значенню.

Обов'язковість й однаковість правових норм досягається дією закону (лат. lex) як усталеного зв'язку між діями і вчинками людей та їх наслідками. Саме закон, за словами Ж.-Ж. Руссо, є необхідною умовою громадянської асоціації та співжиття. Адже право не лише гарантує рівну міру свободи, справедливості, але й накладає на людей зобов'язання, виконання яких необхідне для забезпечення прав інших, що досягається дією закону. У процесі законодавства право набуває статусу закону (позитивується), тобто йому надається форма загальності й визначеності. Тому закон не просто взаємопов'язаний із правом, а є необхідною загальнообов'язковою формою його об'єктивації, виразу і дії в суспільному житті.

Закон і право, на переконання українського філософа Михайла Драгоманова, є вираженням волі народу, і тільки на цьому має бути побудований закон. Тому право часто визначається як владна загальнообов'язковість того, що офіційно визнається і встановлюється як закон у конкретний час і в конкретному суспільному просторі. За такої тотожності права і закону вживається поняття «позитивне право».

Закон, на відміну від права, яке з'являється спонтанно у ході природного плину людського буття, формується людьми свідомо й цілеспрямовано. А тому він не може не відображати корисливих інтересів законодавця. Закон може бути знаряддям реалізації права, а може і суперечити праву, бути повністю або частково формою офіційного визнання, нормативної конкретизації і захисту як права, так і неправових вимог, дозволів чи заборон. Недаремно Гегель зазначав, що законодавство може спотворити зміст права: «те, що є закон, може бути відмінним від того, що є право в собі». Ось чому в політиці розрізняють закони правові та неправові, авторитарні, які є тільки законодавчо оформленим свавіллям. Стає зрозумілим, чому прийняття законів є предметом гострої політичної боротьби, безпосередньо пов'язаної із змаганнями різних корпоративних сил за державну владу, за участь в її здійсненні. Але за будь-яких обставин дієвість та ефективність прийнятих законів як сили дотримання встановленого порядку й справедливості буде залежати від того, наскільки вони адекватні праву. Як правове явище закон виступає тільки у формі об'єктивно обумовлених властивостей права. Тільки за таких обставин закон стає правовим законом, тобто правом, що одержало офіційну форму визнання, конкретизації й захисту.

Правовий закон — адекватне вираження права в його офіційному визнанні, загальнообов'язковості, визначеності й конкретності.

Набуття законом такого статусу є складним процесом. Він передбачає не лише врахування об'єктивних властивостей і вимог права, що є першою і необхідною умовою, й залежить від багатьох інших об'єктивних і суб'єктивних соціальних, економічних, політичних чинників. Невідповідність закону праву може бути спричинена особливостями суспільно-політичного ладу, що не визнає право, а також неправовою позицією законодавця або низькою правовою, законодавчою культурою тощо. Буває, що всі ці чинники виявляються водночас. Так за командно-адміністративної системи домінувало розуміння права лише як юридично визначеної міри свободи, як вираження в законах державної влади панівних у суспільстві економічно-політичних, соціальних інтересів владної бюрократії. Таке спотворене ототожнення права й закону породило ілюзію всесилля закону, і замість очікуваного зміцнення закону виявилась його широкомасштабна девальвація, недієвість, правовий нігілізм.

 

1. Поняття та основні риси  застосування 

правових норм

Застосування правових норм - це здійснювана компетентними державними органами або уповноваженими на те громадськими об"єднаннями організаційно-правова діяльність, яка полягає у встановленні формально обов"язкових правил поведінки індивідуального характеру з метою забезпечення необхідних умов для належної реалізації юридичних норм.1

Застосування норм права являється однією з форм реалізації права. В першу чергу мова повинна йти про застосування законодавчих і підзаконних актів, оскільки правоохоронні органи й інші суб"єкти, які застосовують норми права, орієнтуються на нормативні акти, а не на право і його принципи. Таким чином, термін "застосування правових норм", який закріпився в теорії права і правозастосувальній діяльності, можна вважати в певній мірі умовним. Якщо ж закони і підзаконні акти мають правовий характер, то сам термін адекватний його змісту і значенню.

Такий підхід до розуміння цього терміну обумовлений і тим, що в нас існує система писаного права, де основною формою є нормативно-правовий акт. Інші форми права - правовий звичай, нормативний договір - малорозповсюджені в республіці, а правовий прецендент офіційно не визнаний державною владою, хоча в окремих випадках фактично існує. Нині немає рації змінювати або уточнювати цей термін як в теорії права, так і в правозастосувальній діяльності, оскільки практично всі юристи розуміють його значення як застосування нормативно-правових актів.

Застосування норм права - особлива форма реалізації права. Її особливість полягає в тому, що вона суттєво відрізняється від інших форм реалізації права - виконання, дотримання і використання. Ця форма реалізації права має свої ознаки, які відрізняють її від інших форм реалізації, а також від інших правових явищ.

По-перше, застосування правових норм входить в правову систему суспільства. Воно являється її складовою частиною, без якої неможливе правове регулювання суспільних відносин. В правовій системі цей процес опирається на систему права і систему законодавства. По своєму значенню застосування права займає друге місце після правотворчості, а при певних соціальних умовах є не менш важливим фактором, який суттєво впливає на правове регулювання в процесі впливу на суспільні відносини. В процесі правотворчості в нормативні акти закладають моделі правомірної поведінки і діяльності суб"єктів суспільних відносин, які не можуть бути впроваджені в реальні суспільні відносини.

По-друге, застосування норм права має комплексний характер, і воно охоплює, як правило, й інші форми реалізації права, або здійснюється паралельно. Посадова особа, яка приймає рішення по тій чи іншій справі, не тільки застосовує норми права, але одночасно зобов"язана виконувати, дотримуватись, а іноді і використовувати норми матеріального і процесуального права, щоб реалізувати принципи законності і доцільності в правозастосувальній діяльності.

По-третє, застосування норм права має, як правило. владний характер і здійснюється відповідним компетентними державними органами чи службовими особами. Це означає, що держава дозволяє застосовувати норми права тільки своїм компетентним органам або уповноважує на такі дії окремі юридичні особи.

По-четверте, застосування норм права означає реалізацію законодавства в правовідносинах. Ця форма реалізації змінює ті чи інші правовідносини. Вона конкретизує юридичні права і обов"язки суб"ктів правовідносин.

Правові відносини безпосередньо пов"язані з юридичними фактами. В зв"язку з цим застосування норм права - такий спосіб реалізації права, коли дії норм права зв"язані з конкретними фактами, коли норма застосовується до цих фактів. Поза юридично значими фактами, з якими правові норми пов"язують певні юридичні наслідки, неможливе застосування правових норм.1Юридичні наслідки пов"язані з виникненням, змінами і припиненням правових відносин.

По-п"яте, застосування норм права відрізняється від інших форм реалізації своїми потребами. Потреби застосування норм права виникають в основному втаких випадках:

1) коли передбачені нормою суб"єктивні  права і обов"язки за своїм  характером такі, що не можуть  виникати у конкретних суб"єктів  із їх односторонніх заяв, угод  або договорів, а вимагають відповідного індивідуального акта державних установ;

2) коли відомий факт правопорушення  і потрібно встановити його  наслідки або визначити за  нього санкцію;

3) коли існують прогалини в  національному праві і потрібне  застосування аналогії права  і закону.

Ці потреби особливо стосуються правопорушень, і застосування правових норм обумовлене необхідністю використання державного примусу. як за факт правопорушення, так і в інших випадках примусу. Державний примус направлений на зміцнення законності і правопорядку. Без застосування норм права неможливо реалізувати саме право. Таким чином можна дати визначення застосування норм права.

Застосування правових норм (правозастосовча діяльність) - це одна з форм реалізації права, яка має державно-владний організуючий характер компетентних державних органів і уповноважених державою інших суб"єктів суспільних відносин і направлених на зміну, припинення або виникнення правовідносин шляхом видання індивідуальних актів застосування правових норм в певних формах, а також направлена на конкретизацію правового регулювання і охорону

соціальних цінностей.

Застосування правових норм має управлінські, соціально-політичні функції, а також виконує профілактичні і виховні завдання. Зміст правозастосовчої діяльності можна розглядати з позицій інтелектуально-вольових характеристик: пізнання, відображення, аналіз, синтез, правове мислення, конструктивні функції і т. п.

Застосування правових норм - це специфічна форма реалізації правових норм. Ця специфіка полягає у тому, що, по-перше, це діяльність тільки компетентних органів держави або уповноважених на це громадських організацій. Громадяни не можуть бути суб"єктами застосування норм права. Навіть, якщо суб"єктом застосування норми права виступає окрема особа (суддя, прокурор, інша посадова особа), то вона виступає не як окремий громадянин, а як орган держави або як представник відповідного державного органу. По-друге, застосування норм права має державно-владний характер. Тобто, застосування - це один з видів державної діяльності, воно здійснюється від імені держави і є обов"язковим для тих, кому адресовані акти застосування права. По-третє, на відміну від інших форм реалізації, застосування правової норми є такою формою її реалізації, за якої дії суб"єкта спрямовані не на себе, а на інших суб"єктів. Тобто це діяльність з вирішення юридичних справ шляхом винесення, на основі норм права і відповідно до конкретних життєвих ситуацій, стосовно персонально визначених суб"єктів індивідуальних державовладних приписів. Ці приписи створюють, змінюють, підтверджують або припиняють права і обов"язки суб"єктів, яким вони адресовані.

Характерними рисами застосування правових норм є також те, що:

1) воно здійснюється у певних  процесуальних формах. Так, у певних  випадках норми, які закріплюють  відповідну процесуальну форму, є грунтовно деталізовані і утворюють окремі самостійні процесуальні галузі права (кримінально-процесуальне, цивільно-процесуальне), в інших - передбачають тільки загальну форму правозастосувального акту;

2) процес застосування правової норми складається з ряду чітко визначених стадій і завершується виданням передбаченого законодавством правозастосувального акту, в якому фіксуються індивідуально-конкретні правові приписи;

3) правозастосувальна діяльність  базується на чітко визначених  принципах законності, обгрунтованості, доцільності, що забезпечує її правомірність, справедливість та ефективність.

2. Підстави застосування правових  норм

В правозастосувальній практиці можна виділити цілий ряд ситуацій, коли необхідно застосовувати норми права, вирішувати кокретні справи і приймати рішення. В практичному житті можна виділити сім таких основних ситуацій або підстав, коли необхідно застосовувати правові норми. До них можна віднести наступні підстави.

1) Першою підставою є такі  обставини, коли певні правовідносини повинні пройти контроль зі сторони правоохоронних органів, які приймають по них свої рішення.

2) Другою підставою є такі  обставини, коли виникає спір  про суб"єктивні права і  обов"язки і певні сторони  не можуть прийти до узгодженого рішення.

3) Третьою підставою для застосування  правових норм є такі ситуації, коли неналежним чином виконуються  права і обов"язки членами  суспільства.

4) Четвертою підставою застосування  правових норм є такі обставини, коли потрібно офіційно встановити наявність чи відсутність конкретних фактів і визнати їх юридично значимими.

5) В-п"ятих, коли необхідно у  випадку правопорушення встановити  його склад, вину особи і встановити  міру юридичної відповідальності  та інші засоби державного  примусу.

6) По-шосте, коли передбачені нормою суб"єктивні права і обов"язки за своїм характером такі, що не можуть виникати у конкретних суб"єктів і з їх односторонніх заяв, угод або договорів, а вимагають відповідного індивідуального акта державних органів чи інших юридичних осіб.

7) По-сьоме, коли існують прогалини  в праві і потрібно застосувати  аналогію права чи закону, або  міжнародно-правові акти, які офіційно  ратифіковані державною владою.

3. Акти застосування юридичних  норм:

поняття, ознаки, види.

Акт застосування права - це індивідуальний правовий акт державного характеру, прийнятий компетентним органом у встановленій законодавством формі, з конкретної справи, стосовно конкретного суб"єкта і підверджує, встанолює, змінює або припиняє його права чи обов"язки. Акти застосування права поділяються за наступними категоріями.

1) За суб"єктами прийняття: правозастосувальні  акти органів державної влади  та управління, правозастосувальні  акти судових органів, правозастосувальні  акти контрольно-наглядових органів  тощо.