Застосування правових норм за аналогією

2) За галуззю права: цивільно-правові, кримінально-правові та ін., акти застосування права.

3) За формою зовнішнього виразу: письмові, усні, конклюдентні.

4) За характером індивідуальних  приписів: уповноважуючі, зобов"язуючі, забороняючі.

5) За юридичними наслідками: правоконстатуючі, правовстановлючі, правозмінюючі.

4. Загальні вимоги правильного 

застосування правових норм

Загальними вимогами, або принципами застосування правових норм є законність, обгрінтованість та доцільність. Суть законності полягає у тому, що застосування правових норм повинно мати місце тільки:

1) в межах компетенції, повноважень  державного органу, закріплених  в законодавстві;

2) на підставах, передбачених у  гіпотезі правової норми, що застосовується;

3) у точній відповідності і  за процедурою, встановленою законом;

4) у точній відповідності зі  змістом закону;

5) у формі, передбаченій законом.

Обгрунтованість при застосуванні правових норм полягає у тому, що прийняття правозастосовувального рішення повинно базуватися на основі таких знань про юридично значущі факти, передбачені гіпотезою застосувальної норми, які є об"єктивно істиними, правильними, вірогідними.

Доцільність при застосуванні правових норм полягає у тому, що. коли застосувальна норма дає можливість обрати в її межах один з кількох варіантів поведінки, то у правозастосувальному рішенні має бути закріплений саме такий, який досягатиме мети, яку ставив законодавець перед даною правовою нормою.

 

5. Механізм і стадії застосування 

правових норм

Це питання входить складовою частиною в механізм правового регулювання суспільних відносин. Воно являється основним ядром процесу правового регулювання. Разом із тим механізм правового регулювання опирається на діючі нормативно-правові акти, в яких повинен бути закладений сам процес їх реалізації. В останні роки в Україні прийнято багато нормативно-правових актів, але нажаль далеко не всі вони можуть бути реалізовані, оскільки слабо опрацьований механізм їх впровадження в життя. В нормативно-правових актах повинні бути закладені всі вимоги або принципи, які стосуються переходу до нової правової системи і відповідають принципам правової держави і громадянського суспільства. Всі вони повинні відповідати вимогам нової Конституції і принципам права. Реалізація цих принципів в діючих нормативно-правових актах приведе до усуненення протирічч між різними нормами одного і того ж акта.

Разом із тим, щоб нормативно-правові акти діяли ефективно, в них повинна бути окреслена юридична сила акта, коли він вступає в дію, яких суб"єктів він стосується, які стоять перед ним завдання по регулюванню суспільних відносин, в них повинні бути положення про відміну старих нормативно-правових актів, які втратили свою юридичну силу. Всі ці та інші питання суттєво впливають на механізм реалізації і, зокрема, застосування правових норм. Таким чином, в механізм застосування правових норм входить діюча система права і законодавства, а також правові принципи, які відповідають соціальному призначенню правової держави.

Крім того, в механізм правозастосувальної діяльності входять основні і факультативні вимоги або принципи, які суттєво впливають на прийняття рішень. До них відносяться: принцип законності, обгрунтованості, доцільності, справедливості, гуманізму, повноти, всебічності, об"єктивності та істиності.

Механізм правозастосування складне структурне утворення, яке включає наступні елементи:

1) владну діяльність компетентних  органів і осіб по здійсненню  своїх повноважень;

2) діяльність, направлену в сферу  суспільних відносин інших суб"єктів  права;

3) надання їм допомоги і створення умов для нормального використання прав, виконання обв"язків, дотримання основних вимог;

4) здійснення примусового впливу  на суб"єктів права з метою  підпорядкування їх поведінки вимогам закону.

Такий підхід до розуміння механізму правозастосування в цілому правильний, але він звужує зміст процесу правозастосування. Без попередніх положень неможливо правильно і ефективно застосовувати правові норми.

В механізм правозастосування повинні входити також суб"єкти правозастосувальної діяльності, без яких неможливий процес реалізації права. Дані суб"єкти повинні мати високий рівень професійної підготовки, професійну правосвідомість і високий рівень правової, політичної і моральної культури, вміти правильно застосовувати правові норми і приймати правильні рішення.

Вся діяльність суб"єктів зводиться до певних етапів або стадій процесу застосування правових норм. Таким чином, в механізм правозастосування необхідно включити і основні стадії правозастосувальної діяльності.

В теоретичній літературі по-різному розглядають цей процес і виділяють в одних випадках три, а в інших - шість стадій. В даній курсовій роботі ми розглянемо два варіанти стадій застосування правових норм.

Найбільш доцільно виділити шість стадій, оскільки всі вони мають самостійне і важливе значення в процесі правозастосувальної діяльності. До них можна віднести:

1) аналіз і вивчення фактичних  обставин справи, встановлення юридично  значимих фактів і їх оцінка;

2) вибір нормативного акта відповідної  норми права, яку належить застосувати до них;

3) перевірка справжності і правильності  тексту, визначення меж дії та  юридичної сили правової норми;

4) аналіз змісту і тлумачення  правової норми;

5) прийняття рішення по справі  і оформлення в індивідуальному  акті застосування правових норм;

6) доведення цього рішення до  суб"єктів, яких вони стосуються, і його виконання, використання  або дотримання.

Разом із тим потрібно підкреслити, що залежно від специфіки професійної діяльності ці етапи (стадії) можуть змінюватись. Наприклад, для слідчого першим етапом застосування норм права може бути збір, оцінка і закріплення доказів по справі. В цивільних і господарських справах відносно угод першим етапом застосування правових норм буде аналіз і вивчення договірних зобов"язань або угод, які заключались між суб"єктами. В трудових правовідносинах - це, можливо, вивчення умов контракту, якщо він заключався. Свою особливість має прийняття адміністративних рішень, які приймають на підставі різноманітної інформації і повинні враховувати потреби, інтереси і правові наслідки того чи іншого рішення.

Таким чином, механізм застосування правових норм включає в себе діючу систему права і законодавства; правові принципи, які відповідають соціальному призначенню правової держави і громадянського суспільства; систему суб"єктів правозастосувальної діяльності, їх професійну правосвідомість і правову культуру, які виступають від імені держави або уповноважені державною владою; стадій процесу застосування правових норм; ідивідуально-правові акти по реалізації і конкретизації правового регулювання суспільних відносин, що направлені на охорону соціальних цінностей і законних прав суб"єктів суспільних відносин.

На думку інших дослідників, є від трьох до п"яти стадій застосування норм права.

Першою стадією процесу застосування правової норми є встановлення та аналіз фактичних обставин справи, що потребує застосування правової норми. На цій стадії встановлюються всі необхідні дані про дію чи подію яка мала, має чи буде мати місце та відбувається їхнє вивчення, пізнання. Особливість, специфічність цього пізнання полягає у тому, що:

- його предмет формально обмежений, визначений гіпотезою юридичної  норми;

- порядок цього пізнання визначений, окреслений процедурно-процесуальним  законодавством;

- знання. здобуті в результаті  цього пізнання, мають бути абсолютною об"єктивною істиною.

Всю сукупність обставин, що підлягають встановленню на цій стадії застосування юридичної норми можна поділити на три групи:

- фактичні обставини, з виникненням, існуванням та припиненням яких  юридичні норми пов"язують виникнення юридичних наслідків;

- дані, що характеризують правовий  статус суб"єктів, що стосуються  гозгляду даної справи;

- причини та обставини, що обумовили  виникнення, існування та припинення  певних та поведінку зацікавлених  суб"єктів за цих обставин.

Перша стадія - це вихідна стадія процесу правозастосування, оскільки уточнення, оцінка фактичних обставин справи, що мають юридичне значення, тягне за собою юридичну оцінку фактів, що встановлюються. Метою цієї стадії є встановлення об"єктивної істини у даній справі.

Друга стадія - це вибір норми права та її аналіз - перевірка достовірності та правильності тексту норми права, її аналіз щодо меж дії у часі, просторі та за колом осіб. До цієї ж стадії можна віднести і тлумачення правової норми, тобто з"ясування її змісту, хоча тлумачення можна вважати і окремою стадією застосування правової норми. Таким чином, на другій стадії відбувається юридична кваліфікація певного факту (дії чи події), тобто поширення правозастосувальним суб"єктом законодавчої (нормативно-правової) оцінки певного виду фактів на встановлений факт, який є підставою застосування юридичної норми. Тобто, юридична кваліфікація - це встановлення тотожності ознак конкретної поведінки суб"єктів поведінки суб"єктів тим ознакам, які зафіксовані у нормі права. При виборі норми права, перш за все, встановлюється, чи знаходиться даний факт у сфері правового регулювання та до якої галузі та інституту права належить норма права, яка регулює відповідні суспільні відносини. При визначенні конкретної правової норми встановлюється відповідність її гіпотези встановленим фактам. Якщо ознаки фактів, передбачені в гіпотезі правової норми, повністю збігаються з ознаками відповідного факту, то саме ця норма повинна бути застосована в даному випадку.

Наступними діями, в рамках даної стадії, є встановлення аутентичності правової норми. Це означає, що необхідно встановити, що текст норми, який використовується, не змінювався правотворчим органом у встановленому порядку і що ця норма діє в даний момент і її дія поширюється на розглядуваний факт. Для цього перевірється дія даної норми у часі, просторі та за колом осіб. Тому для встановлення аутентичності правової норми необхідно вдаватися до офіційного опублікування нормативно-правового акту, в якому міститься вказана норма. При визначенні конкретної норми, яка підлягає застосуванню в даній конкретній справі відбувається з"ясування або пізнання її змісту, тобто тлумачення норми права. Оскільки правильне застосування норми права неможливе без з"ясування точного змісту кожного з елементів її структури, без розуміння всіх понять, які містить дана норма, тлумачення є неодмінним атрибутом правозастосувальної діяльності. При тлумаченні встановлюється воля законодавця, закріплена у конкретній нормі права. Тлумачення права означає переклад його абстрактних велінь на більш зрозумілу і доступну мову конкретних понять і висновків.

Поняття тлумачення права охоплює єдність двої процесів: усвідомлення (з"ясування) і роз"яснення змісту правової норми. Усвідомлення - це внутрішній інтелектуальний процес суб"єкта зі встановлення змісту правової норми, що не виходить за межі його свідомості, тобто тлумачення, з"ясування змісту норми для себе Роз"яснення - це з"ясування змісту правової норми для інших осіб, тобто тлумачення, виражене назовні вербально або документально (письмово).

Необхідність тлумачення правових норм на практиці обумовлена наступними причинами:

- невідповідність юридичних норм  фактичним обставинам життя або  високий рівень абстракції юридичної  норми;

- юридичні норми нерідко містять  спеціальні правові поняття, визначення, які мають багатозначний або  спеціальноюридичний характер;

- в нормах права нерідковикористовуються  оціночні поняття, що виражають  лише соціальне значення тих  чи інших явищ;

- необхідність тлумачення норм  права обумовлюється іноді сами  змістом правової норми.

Залежно від різних критеріїв розрізняють різні види та способи тлумачення.

За суб"єктами тлумачення поділяються на офіційне і неофіційне.

Офіційне тлумачення - це тлумачення правової норми, яке здійснються компетентними органами і є формально обов"язковими для всіх суб"єктів її застосування і реалізації.

Офіційне тлумачення, у свою чергу поділяється на нормативне і казуальне.

Нормативне тлумачення нонрми права характеризується загальнообов"язковістю, поширенням дії на всі випадки застосування, реалізації роз"яснюваної норми.

Існують два види нормативного тлумачення:

- аутентичне - це тлумачення, здійснене  тим самим органом, що встановив  дану норму;

- легальне - це тлумачення органу, який є спеціально уповноважений  законом давати її загальнообов"язкове  роз"яснення.

Казуальне тлумачення - це таке тлумачення, яке розраховане і стосується конкретного випадку, з приводу якого і дається роз"яснення даної правової норми.

Казуальне тлумачення буває:

- судове - тлумачення судом правової  норми, у зв"язку з розглядом  конкретної спарви, яке знаходить своє закріплення в рішенні чи вироку суду з конкретної справи;

- адміністративне - тлумачення, яке  здійснюється вищими адміністративними  органами при розгляді конкретного  питання, пов"язаного з адміністративною  діяльністю.

Неофіційне тлумачення - це тлумачення правової норми, що здійснюється будь-яким суб"єктом і не є формально обов"язковим.

Види неофіційного тлумачення:

- доктринальне - тлумачення норм  права вченими правниками;

- професійне - тлумачення, яке здійснюється  юристами- практиками - адвокатами, прокурорами, юристконсультами тощо;

- буденне - тлумачення правових  норм всіма іншими суб"єктами  правовідносин.

Вказані види тлумачення належать до роз"яснення правових норм. До видів з"ясування, або усвідомлення правових норм належать:

1) виявлення співвідношення між текстуальним виразом правової норми і її дійсним змістом. тобто тлумачення норми права з точки зору обсягу її змісту. Воно поділяється на:

- буквальне - тлумачення, при якому  дійсний зміст правової норми  розуміється у повній відповідності з її текстуальним виразом;

- розширене - тлумачення, при якому  дійсний зміст правової норми  розуміється ширше його буквального  текстуального виразу;

- обмежене - тлумачення, при якому  дійсний зміст правової норми  розуміється вужче його текстуального виразу.

2) застосування певних прийомів  і засобів, які допомагають розуміти  дійсний зміст правової норми, зокрема:

- граматичне тлумачення - усвідомлення  дійсного змісту правової норми, шляхом його дослідження з  точки зору значення тих чи  інших слів, правил граматики і синтаксу;

- логічне тлумачення - усвідомлення  змісту норми права, шляхом безпосереднього  використання законів формальної  логіки, тобто з"ясування логічної  структури правової норми;

- систематичне тлумачення - застосування  змісту правової норми на основі встановлення її системних зв"язків з іншими правовими нормами, інститутами, галузями права, місце у системі права в цілому;

- історичне тлумачення - з"ясування  змісту правової норми на основі  дослідження історичного контексту, в якому вона була прийнята, які цілі на той час ставилися перед нею;