Акредитив в міжнародній торгівлі: міжнародно-правове регулювання і загальна характеристика

Акредитив може бути використано для того, щоб  уникнути порушення валютного законодавства  під час проведення імпортної  операції, термін якої перевищує 90 днів. Так, Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23 вересня 1994 р. № 185/94-ВР передбачає, що у разі здійснення міжнародних розрахунків під час імпортних операцій відлік 90 днів починається з моменту перерахування банком платежу нерезиденту. Таким чином, вирішується ситуація, якщо:

• у зв’язку з особливістю товару (наприклад, складне технологічне устаткування) необхідно збільшити термін з моменту оплати;
• партнер-нерезидент наполягає або на попередній оплаті, або на твердій гарантії оплати.

Дуже часто  в угоді, крім продавця і покупця, бере участь або торговий посередник (який закуповує товар безпосередньо  у виробника за свій рахунок чи на підставі договору комісії, укладеного з покупцем), або генеральний підрядчик (який залучає до виконання робіт підрядчиків), що не можуть або не хочуть використовувати свої кошти для проведення операції. У цьому випадку в пригоді може стати переказний (трансферабельний) акредитив (Transferable Letter of Credit).

Переказним  називається акредитив, за яким бенефіціар (перший бенефіціар) має право дати відповідні інструкції банку, уповноваженому здійснити платіж (переказуючий банк), або банку, спеціально названому в акредитиві переказуючим банком, про те, що акредитивом можуть користуватися (повністю і частково) один або кілька бенефіціарів (другі бенефіціари) шляхом переказу на нього (них) усього акредитива або його частини [23; C.158].

Для того, щоб  торговий посередник (генеральний підрядчик) міг скористатися можливістю переказу, акредитив, відкритий на його користь, має бути прямо означений як «переказний» або «трансферабельний» (від англійського «transferable» – такий, що допускає передачу, переміщення, заміну). Використання таких термінів у тексті акредитива, як «ділений», «роздрібний», «переуступний», «передаваний» та інші, не означає, що акредитив є переказним. Якщо вони вживаються, банки на них не зважать [35].

Після подання  документів за переказним акредитивом  оплата провадиться відповідно до умов основного акредитива, виставленого на користь першого бенефіціара. Згідно з Правилами по акредитивах торговий посередник або генеральний підрядчик (перший бенефіціар) мають право лише замінити своїми власними рахунками рахунки виготовлювачів або постачальників (інших бенефіціарів). Важливо, щоб акредитив було відкрито в максимально простій формі, оскільки велика кількість документів і спеціальних застережень можуть ускладнити переказ або навіть унеможливити його.

Якщо торговий посередник хоче, щоб постачальник і покупець товару не знали один про одного, то в документах оригіналу акредитива не зазначаються назви й адреси, які можуть видати дійсного покупця (наприклад, адреса для повідомлення). У переказному акредитиві також має бути обумовлено, що постачальник зобов’язаний надати нейтральні за своїм характером документи для того, щоб кінцевий одержувач не довідався про постачальника або виготовлювача.

Треба пам’ятати  про такі особливості переказу акредитива:

• переказний акредитив може переказуватися тільки один раз, якщо в ньому не передбачено інше.
• переказувати акредитив можна лише на умовах, зазначених в його оригіналі, за винятком:
• суми акредитива;
• ціни за одиницю товару, зазначеної в ньому (ці показники можуть бути зменшені);
• терміну дії;
• останньої дати для подання документів згідно зі ст. 43 Правил по акредитивах;
• терміну відвантаження (може бути скорочений);
• необхідного відсотка страхового покриття (може бути збільшений таким чином, щоб забезпечити суму страхового покриття, передбачену оригіналом акредитива або ст. 34f (II) Правил по акредитивах);
• найменування наказодавця оригіналу акредитива можна замінити найменуванням першого бенефіціара. [26; C.296].

3.2. Ризики  при міжнародно-правових розрахунках  за акредитивом

Розрахунки  за акредитивом, як вважається, є однією з найбільш безпечних форм взаєморозрахунків. Проте, це зовсім не означає, що ніяких ризиків при розрахунках за цією формою взагалі не існує.

Перш за все, ризик неплатежу покупця за цією формою розрахунків, як зрозуміло, усувається повністю. Щоправда, може інколи виникнути  ризик неплатежу банком-емітентом, але ця загроза виникає лише у випадках недобросовісних банків, що для міжнародних розрахунків нетипово.

Що стосується ризику держави покупця, то він трансформується  у ризик держави банка-емітента, і попередити його можна або шляхом отримання (попередньо) належної інформації, або страхування на випадок пов'язаного з цим неплатежу. Залишається при "розрахунках за акредитивом і транзитний ризик, притаманний будь-якій формі розрахунків. Курсовий ризик не просто залишатися, а навіть збільшується через те, що при здійсненні банківських операцій національні законодавства забороняють використання різних валют.

Одночасно, поряд  із зазначеними ризиками, при застосуванні даної форми розрахунків виникають  два нових види ризиків. Одним  з них є ризик відкликання акредитива, який досить просто усувається звичайною відмовою від використання у своїх стосунках з контрагентом відкличного акредитива.

Як вже  зазначалось, при розрахунках за акредитивом банки працюють виключно з документами. Більш того, їх відповідальність у цьому відношенні, згідно з Уніфікованими правилами, є обмеженою. Так, банки не несуть ніякої відповідальності за форму, повноту, точність, вірогідність, підробку або юридичне значення будь-яких документів, так само як за загальні та/або окремі умови, що існують в документах чи додатково включені до них. Вони також не несуть ніякої відповідальності за опис, кількість, вагу, якість, кондиційність, упаковку, доставку, цінність чи за фактичну наявність зазначених у документах товарів, рівно як і за добросовісність, дії та/або бездіяльність, платоспроможність, виконання зобов'язань, комерційну репутацію відвантажувача, перевізників або страховиків товару або будь-якої іншої особи. Більш того, вони не відповідають за затримку, перекручення або інші помилки, що виникають внаслідок передачі телекомунікаційних повідомлень, за помилки в перекладі або тлумаченні технічних термінів і залишають за собою право передавати терміни акредитивів без їх перекладу.

У зв'язку з  цим за даною формою розрахунків  виникає новий і досить суттєвий ризик подання контрагентом невідповідних документів, за^;якими буде здійснено платіж. Практикою не вироблено ефективних засобів попередження цього ризику, проте можна вважати, що одним із таких засобів буде чітке формулювання інструкцій банку наказодавцем акредитива.

ВИСНОВКИ

На відміну від інших форм безготівкових розрахунків акредитивна форма гарантує платіж постачальнику або за рахунок власних коштів покупця, або за рахунок коштів банку (за рахунок позики, отриманої платником у банку - емітента).

• Позитивною стороною акредитивної форми розрахунків є гарантія платежу при дотриманні всіх основних правил здійснення розрахунків:
• Оплата здійснюється після відвантаження товару;
• Оплата здійснюється за згодою платника, вираженого в даному випадку самим фактом відкриття акредитива;
• Платнику надається право відмовитися від оплати, якщо виявлені порушення умов договору;
• Акредитив відкривається за рахунок коштів покупця або кредиту Банку, якщо покупець має право на його отримання.

Для того, щоб скористатися акредитивною формою розрахунків контрагентам необхідно вказати в договорі поставки (підряду, надання послуг і т.д.) цю форму розрахунків, а також:

• Найменування Банку-емітента та виконуючого Банку;
• Вид акредитива і форма його виконання;
• Термін дії акредитива, термін відвантаження товарів;
• Спосіб сповіщення отримувача коштів про відкриття акредитива;
• Повний перелік і точну характеристику документів, що подаються контрагентом для отримання коштів по акредитиву;
• Терміни подання документів після відвантаження товарів (наданих послуг), вимоги до їх оформлення;
• Здійснення платежу за пред'явленням документів або у встановлений термін після їх пред'явлення;

Умови поставки, місце відправлення і місце призначення товару; інші необхідні документи й умови. Акредитив — зобов'язання, взяте на себе банком на прохання імпортера, сплатити певну суму коштів бенефіціарові (експортерові) за умови, що останній надасть відповідно до вимог акредитива документи у встановлений період часу. Таким чином, у торговій угоді між експортером та імпортером банк виступає посередником.

Акредитив сьогодні є чи не найуніверсальнішим і дієвим інструментом забезпечення платежів. У ділових зв'язках із державами, що контролюють зовнішню торгівлю, застосування акредитива багато в чому є попередньою умовою для здійснення імпортних та експортних операцій .

Згідно з  Уніфікованими правилами і звичаями для документарних акредитивів  у редакції 2007 р., опублікованими Міжнародною  торговою палатою1 , акредитив — "це письмове зобов'язання банку-емітента, яке виконується за вимогою і на основі інструкцій клієнта (заявника акредитива):

- здійснити оплату бенефіціарові чи на його вимогу третій особі;

- акцептувати та оплатити переказні векселі (тратти ), складені на

бенефіціара;

- уповноважити інший банк виконати оплату, акцептування чи

негоціацію  таких переказних векселів (тратт).

Залежно від  цілей, ступеня гарантованості оплати сум, що мають бути сплаченими, та способу  використання акредитиви поділяють  на: покриті та непокриті, відкличні  та безвідкличні, документарні та грошові. Використовується поняття резервного акредитива". За формою вирізняють документарні акредитиви та акредитивні листи. У більшості країн терміни "документарний акредитив" та "комерційний акредитивний лист" є синонімами.. Розрахунки у формі акредитивних комерційних листів повинні бути погоджені сторонами у контракті купівлі-продажу. Особливість акредитивних комерційних листів полягає в тому, що вони надсилаються не банку в країні продавця, а безпосередньо бенефіціарові. При цьому банк у країні продавця може використовуватися лише як проміжна інстанція.

Слід наголосити, що в операціях за акредитивами всі  заінтересовані сторони мають справу тільки з документами, а не з товарами, послугами чи/або іншими видами виконання  зобов'язань, до яких можуть мати відношення документи. Внаслідок цього зобов'язання формулювати умови акредитива покладено на наказодавця, який повинен надати банку-емітенту повні та точні інструкції стосовно виду, суми акредитива, строків надання та переліку документів, які мають представлятись бенефіціаром, засобу та місця виконання акредитива тощо. Причому, ці інструкції викладаються так, щоб ними можна було керуватись. Це особливо важливо ще й тому, що, по-перше, якщо до акредитива включено умови, щодо яких не зазначено точних документів, які мають бути наданими бенефіціаром, банки вважатимуть ці умови неіснуючими, тобто не враховуватимуть їх, а, по-друге, документи, що не зазначені в акредитиві, не будуть перевірятися банками і вони повинні повертатися ним відправникові або передаватися за належністю без будь-якої відповідальності за це. Для здійснення перевірки документів банку має надаватись розумний строк, який, проте, не повинен перевищувати 7 банківських днів від дня отримання документів

Використання  акредитивної форми розрахунків у міжнародній практиці регулюється, як зазначалося вище, Уніфікованими правилами і звичаями для документарних акредитивів (Uniform Customs and Practice for Documentary Credits — USP), розробленими Міжнародною торговою палатою. Вони застосовуються до всіх документарних акредитивів, у тому числі резервних. UCP встановлюють:

- визначення і види акредитивів;

- способи і порядок їх виконання і передання;

- зобов'язання і відповідальність банків;

- вимоги до документів, які пред'являються до акредитива, і порядок їх подання;

- інші питання, які виникають у практиці розрахунків акредитивами;

- тлумачення різних термінів.

До кожного  документарного акредитива додається  застереження про те, що він підпорядкований UCP. Їх дотримуються банки понад 160 країн світу, в тому числі США. Оскільки більшість акредитивів підпорядкована UCP, всі сторони (імпортер, експортер, експедитор, брокер та ін.) повинні бути ознайомлені з ними і правильно розуміти їх перед укладанням угоди. UCP містять вичерпну інформацію про правила та звичаї, але не мають законної сили в усіх відношеннях.

Акредитив може бути використано для того, щоб  уникнути порушення валютного законодавства  під час проведення імпортної  операції, термін якої перевищує 90 днів. Так, Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23 вересня 1994 р. № 185/94-ВР передбачає, що у разі здійснення міжнародних розрахунків під час імпортних операцій відлік 90 днів починається з моменту перерахування банком платежу нерезиденту. Таким чином, вирішується ситуація, якщо: