Міжнародне гуманітарне право

г) припиняються будь-які контакти між громадянами воюючих держав;

д) іноземні громадяни поділяються на громадян нейтральних, дружніх та ворожих держав і відповідно регламентуються питання їх перебування на території держави;

е) власне населення поділяється на мирних громадян і збройні сили;

є) змінюється статус ворожого майна:

• державне майно конфіскується;
• приватна власність залишається недоторканою;
• торговим транспортним засобам надається право індульту.

Виходячи з того, що при веденні війни держави прагнуть досягти певних цілей, будь-які війни мають мету.

Мета війни визначається у названих документах вельми стисло: війна ведеться для придушення збройного опору противника.

Ця формула має важливе значення, оскільки служить критерієм суворого обмеження воєнних дій і за колом об'єктів, і за територією. Встановлення такої мети насамперед означає, що війна не спрямована на знищення противника, у тому числі не переслідує мету фізичного знищення його збройних сил.

Це означає, що війна не ведеться проти мирного населення. Більш того, правила воєнних дій вимагають, щоб мирне населення (жертви війни)перебувало "під опікуванням воюючих".

Це означає також, що особи, які не беруть участі в боях, у тому числі хворі, поранені, військовополонені, а також ті, котрі називаються некомбатантами, не є об'єктом воєнних дій і проти них не можна застосовувати зброю.

Будь-які збройні конфлікти відбуваються на певній території. Міжнародне право у зв язку з цим має таке поняття, як “театр війни”.

Театром війни називається територія, на якій дозволяється вести воєнні дії. Театр війни буває сухопутний, морський і повітряний.

Не можуть бути театром війни нейтралізовані території, тобто території, щодо яких є міжнародна домовленість про недопустимість вести на них воєнні дії. Нейтралізованими територіями є Антарктика (на південь від 60 паралелі), Місяць та інші небесні тіла, архіпелаг Шпіцберген, зона Суецького каналу. Заборонено також використовувати космічний простір для будь-якого ворожого діяння на природне середовище. Згідно з Гаазькою конвенцією 1954 р. у театр війни забороняється перетворювати місцевості, в яких зосереджені культурні цінності.

Продовжуючи розгляд питань про часовий вимір війни, необхідно з’ясувати такі питання, як припинення воєнних дій і припинення війни.

Припинення воєнних дій може носити тимчасовий або остаточний характер. Тимчасове припинення може мати місце в результаті перемир'я, хоча перемир'ям воєнні дії можуть бути припинені остаточно. Перемир'я поділяють на часткове (іноді його називають місцевим) і загальне. Часткове перемир'я укладається командуванням військових частин, що протистоять, на певний час.

Загальне перемир'я укладається командуванням або урядами воюючих без зазначення терміну і на всій лінії фронту. Звичайно загальне перемир'я передує укладенню мирного договору. Порушення перемир'я дає право на відповідні дії або повне відновлення війни, порушення перемир'я окремими особами не тягне відновлення війни, а лише дає право вимагати покарання винуватих.

Загальне перемир'я оформляється спеціальною угодою, яка підписується командуванням воюючих, а частіше - їхніми урядами.

Капітуляція - спосіб припинення воєнних дій, при якому збройні сили противника здаються у полон. При капітуляції у полон можуть здатися окремий підрозділ або всі збройні сили противника здаються у полон.

Війна закінчується укладенням миру. Мирний договір може бути сепаратним, тобто укладеним однією з воюючих сторін з противником. Іноді мирний договір називають прелімінарним, тобто таким, що допускає можливість внесення в нього змін або заміни іншим.

Основний зміст мирного договору - визнання поразки однієї сторони і перемоги іншої;  констатація закінчення стану війни і визначення умов миру. У мирному договорі встановлюються способи і розміри відшкодування збитків, що заподіяні переможцю, насамперед шляхом репарацій, повернення захопленої власності, територіальні зміни, повернення військовополонених і переміщених осіб тощо. У результаті укладення миру відновлюються дипломатичні відносини, дія міжнародних договорів, торгово-економічні зв'язки, взаємостосунки між приватними особами.

Розгляд другого питання лекції продовжимо, акцентуючи увагу на статусі учасників збройних конфліктів.

Учасники воєнних дій підрозділяються на особовий склад збройних сил та особовий склад ополчень і добровольчих загонів, включаючи особовий склад організованих рухів опору, які належать конфліктуючій стороні й діють на їхній власній території або поза нею, навіть якщо ця територія окупована.

Розрізняються дві категорії осіб, що входять до складу збройних сил: комбатанти і не комбатанти. Комбатанти (воюючі) - це особи, які включені на законній підставі в особовий склад збройних сил певної держави і мають законну підставу застосовувати у воєнному конфлікті зброю. Належність комбатантів до збройних сил визначається воєнною формою одягу і знаками відмінності. Крім права застосовувати насилля, у тому числі й фізичне знищення, правовий статус комбатантів характеризується також тим, що насилля може застосовуватися до самого комбатанта. Опинившись у руках ворога, комбатант має право на ставлення до себе як до військовополоненого, тобто він перестає бути об’єктом воєнних дій. Права і обов'язки комбатанта мають поважатися всіма учасниками воєнних дій.

До некомбатантів (невоюючих) належать особи, що входять у склад збройних сил воюючої сторони, здійснюють їй всебічну допомогу у досягненні військових успіхів, але безпосередньо не беруть участі у військових діях.

Це медичний персонал, інтенданти, військові кореспонденти, військово-юридичний та інший допоміжний персонал, духовний персонал. Характеристика цієї категорії учасників збройних конфліктів включає такі ознаки:

 

1. вони  не приймають участі у бойових  діях;

2. не  можуть бути об'єктом військових  дій противника;

3. можуть застосовувати зброю  лише з метою самооборони і  охорони довіреного їм майна.

Серед осіб, що приймають участь у збройних конфліктах, також розрізняють добровольців.

Добровольці - це приватні особи, що самі переходять кордон з метою вступити на службу збройних сил однієї з воюючих сторін.

Добровольці належать до комбатантів, їхня участь у воєнних діях на боці воюючих вважається правомірною - Гаазькою конвенцією 1907р. встановлено, що будь-яка держава не несе відповідальності за те, що приватні особи переходять кордон, щоб стати на службу однієї з воюючих сторін.

Характерні ознаки добровольців:

1. Вони  включені до особового складу  збройних сил.

2. Відповідальність  за їх дії бере на себе  сторона, яку вони захищають.

В ході військових конфліктів, які відбуваються в останній час, певну частину серед комбатантів становлять найманці. Визначення ознак найманства і його правовий статус в останні роки гострої практичної необхідності із-за зростаючого розповсюдження цього явища, яке осуджується міжнародним товариством.

За ст. 47 Додаткового протоколу І до Женевських конвенцій 1949 р., найманець - це будь-яка особа, що:

а) спеціально завербована на місці або за кордоном для участі у збройному конфлікті;

б) фактично бере особливу участь у воєнних діях;

в) керується здебільшого бажанням одержати особисту вигоду або матеріальну

винагороду;

г) не є ні громадянином сторони, що перебуває в конфлікті, ані особою, яка постійно проживає на території, контрольованій даною стороною;

д) не входить до особового складу збройних сил сторони, яка перебуває у конфлікті;

е) не послана державою, яка не є стороною, що перебуває у конфлікті, для виконання офіційних обов'язків як особа, що входить до складу її збройних сил (це дає підставу відрізняти її від військових радників).

4 грудня 1989р. Генеральна Асамблея ООН прийняла міжнародну конвенцію про боротьбу з вербуванням, використуванням, фінансуванням і навчанням найманців. За цією конвенцією:

- будь-яка  особа, що вербує, використовує або  фінансує найманців - чинить злочин;

- сам  найманець, що бере безпосередню  участь у воєнних діях або  спільних насильницьких діях - вчиняє  злочин.

Слід зауважити, що  найманець не має права на статус комбатанта або військовополоненого.

Серед учасників збройних конфліктів певні функції закріплені за парламентарем.

Парламентарем називається особа, яка послана вищим військовим командуванням для ведення переговорів з противною стороною.

Згідно з Гаазькою конвенцією 1907р. парламентар і особа, яка його супроводжує користується правом недоторканості. Парламентар має бути споряджений спеціальними письмовими повноваженнями. Парламентар втрачає недоторканість, якщо буде позивним і безсумнівним способом доведено, що він скористався своїм привілейованим становищем для ведення розвідування противника.

Противник має право відмовитися від прийняття парламентера.

Міжнародне право регламентує також статус розвідників і шпигунів.

Розвідником є особа, яка у формі власної армії проникає в розташування сил противника для збирання потрібних відомостей.

Дії розвідника не вважаються протиправними. Якщо така особа потрапляє під владу супротивної сторони, вона не втрачає свого права на статус військовополоненого, і з нею не можуть поводитися як зі шпигуном.

Шпигуном (вивідачем, лазутчиком) може бути визнана така особа зі складу збройних сил сторони, що перебуває у конфлікті, яка, діючи таємним способом або під вигаданими приводами, збирає відомості в районі воєнних дій даної сторони з наміром повідомити їх супротивній стороні.

У разі затримки (арешту) під час шпигунства така особа не має права на статус військовополоненого, і з ним можуть поводитися, як зі шпигуном (ст. 46 Додаткового протоколу), тобто його дії розглядаються у суді.

Група норм права збройних конфліктів присвячена регламентації питань ставлення до осіб, які не беруть участь у збройній боротьбі. Це так звані “жертви війни”.

До міжнародно-правового поняття “жертви війни” належать особи, які не беруть участі у збройній боротьбі або з певного моменту припинили таку участь. У цю групу входять:

- мирне  населення у тому числі і  мирне населення окупованих територій;

- військовополонені;

- поранені  і хворі у діючих арміях;

- поранені, хворі та особи, що  зазнали корабельної аварії зі  складу збройних сил на морі.

Під мирним населенням слід розуміти осіб, які не беруть участі у воєнних діях, але в якийсь момент і якимось чином перебувають у районі конфлікту або на окупованій території під владою держави, громадянами якої вони не є.

Іноді під мирним населенням називають колективи людей або окремих осіб, котрі не мають зброї і не чинять безпосереднього збройного опору противнику. Загальними для всіх умов і обставин воєнних дій є вимоги про те, що цивільні особи мають право за будь-яких обставин на повагу до їхньої особистості і безпечні умови існування в умовах воєнного часу. Забороняється застосування фізичних і моральних заходів примусу, тілесні покарання та будь-які інші заходи, що можуть заподіяти фізичні страждання, а також пограбування, репресалії і взяття заручників серед мирного населення.

У ст. 44 Додаткового протоколу І до Женевських конвенцій 1949р. поняття військовополоненого визначено лаконічно:

Військовополонений – це будь-який комбатант, що потрапляє під владу супротивної сторони.

Під воєнним полоном слід розуміти обмеження свободи осіб, котрі брали участь у воєнних діях, з метою недопущення їх подальшої участі у збройній боротьбі. Загальновизнаними правилами поводження з військовополоненими є такі:

1. Основою  поводження з військовополоненими, наскільки це дозволяє воєнний  час, є принцип гуманності.

2. Військовополонений  перебуває у полоні в держави , а не армії, що полонила його - відповідальність за життя, здоров'я  і фізичну недоторканість військовополоненого  несе держава.

3. За  будь-яких обставин військовополонені  мають право на повагу до  їх особистості і честі. Військовополонений - не злочинець, а солдат, що виконував  свій обов'язок.

4. Військовополонені  цілком зберігають свою цивільну  правоздатність, якою користувалися  під час захоплення у полон. За військовополоненими зберігається  право на особисто йому належні  речі. Дозволяється листування із  членами сім'ї.

5. Військовополонені, за винятком офіцерського складу, можуть залучатися до різних  робіт з оплатою за цінами, існуючими у місці розміщення  табору військовополонених.

6. Застосування зброї проти військовополонених, які втікають, є заходом надзвичайного характеру. Цьому завжди має передувати попередження.
7. Військовополонені звільняються і репатріюються відразу ж по припиненні воєнних дій.