Норми і принципи сучасного міжнародного права

АКАДЕМІЯ ВІЙСЬКОВО-МОРСЬКИХ СИЛ ім. П.С.НАХИМОВА

 

 

 

 

 

 

Реферат

з навчальної дисципліни

« Міжнародне право»

на тему:

 

Норми і  принципи сучасного міжнародного права

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                Виконав: слухач ЗФН 215 кл.

        БОНДАРЕНКО Т.В.

                Перевірив: кап. 2 рангу

                ПОПРОЦЬКИЙ  І.С

 

 

 

Севастополь

2013р.

 

 

Зміст

 

1. Поняття і структура  норми міжнародного права.

2. Класифікація норм у  міжнародному праві та механізм  їх реалізації.

3. Поняття та кодифікація  основних принципів міжнародного  права.

4. Принципи, що стосуються  підтримання міжнародного миру  і безпеки.

5. Принципи, пов'язані з  міжнародним співробітництвом держав.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Поняття і структура норми міжнародного права.

Міжнародне право (як і внутрішньодержавне) складається  з юридичних норм.

Норма міжнародного права - це правило поведінки, яке створюється державами та іншими суб'єктами міжнародного права узгодженням своїх позицій і визнається ними як юридично обов'язкове, спрямоване на регулювання відносин між учасниками міжнародних відносин.

Виходячи із загальної  теорії права, слід виділити основоположні  характерні риси, притаманні нормам міжнародного права, що можна розглядати як:

- узагальнене правило  поведінки суб'єктів міжнародного  права;

- юридичну обов'язковість  застосування;

- наявність санкцій  (а не лише моральних наслідків  і здорового глузду);

- розгалужену їх  класифікацію і т.д.

Більшість міжнародно-правових норм створюється у два етапи:

• узгодження волі суб'єктів міжнародного права стосовно правил поведінки;

• надання суб'єктами міжнародного права згоди на юридичну обов'язковість узгоджених правил поведінки.

Інколи ці два  етапи можуть співпадати у часі, наприклад, коли міжнародний договір  вступає у силу з моменту його підписання. У даному випадку підписання договору означає остаточне узгодження тексту договору (правил поведінки) і  одночасно надання узгодженому  тексту сили міжнародної договірної норми.

Разом з тим у  міжнародному праві існують норми, які створюються у три етапи. Йдеться про так звані імперативні  норми (норми jus cogens). Процес їх створення  виглядає так:

a) узгодження волі суб'єктів міжнародного права щодо правила поведінки;

б) узгодження волі цих суб'єктів стосовно надання даному правилу поведінки вищої юридичної сили в даній правовій системі;

в) надання суб'єктами міжнародного права згоди на юридичну обов'язковість узгодженого правила поведінки.

У загальній теорії права визнано, що норми права  з точки зору логіко-юридичного підходу  мають трьохланкову структуру - гіпотеза, диспозиція, санкція. У правовій нормі  міститься насамперед вказівка на те умов, за яких норма підлягає застосуванню, згодом викладається саме правило поведінки  і, нарешті, зазначаються наслідки невиконання  цього правила.

Специфіка міжнародних  відносин полягає у тому, що суб'єкти міжнародного права самі виконують  роль гаранта прийнятих норм. Відповідальність і санкції у міжнародному праві відокремлені від самих правил поведінки. Держави та інші суб'єкти міжнародного права найчастіше самі обирають заходи примусу відносно правопорушників з передбачених міжнародним правом.

Тому, на відміну  від внутрішньодержавного права, міжнародно-правові  норми складаються переважно  з двох елементів — гіпотези і  диспозиції.

Гіпотеза міжнародно-правової норми містить опис умов, за наявності  яких застосовується правило поведінки. Наприклад відповідно до ст. 1 Конвенції  про права дитини 1989 року дитиною  є кожна людська істота до досягнення нею 18-річного віку, якщо за законом, що застосовується до даної дитини, вона не досягне повноліття раніше.

Диспозиція норми  міжнародного права зазначає на безпосередньо  правило поведінки суб'єкта міжнародних  правовідносин. Так, ст. 2 Факультативного  протоколу до Міжнародного пакту  про громадянські і політичні  права 1966 року встановлює: особи, які  запевняють, що якесь з їх прав, перелічених  у Пакті, порушено, і вичерпавши всі  внутрішні засоби правового захисту (гіпотеза), можуть подати до Комітету з прав людини письмову заяву про  це (диспозиція).

Інколи міжнародні норми складаються лише з однієї диспозиції. Так, ст. З Угоди СНД  про допомогу біженцям і вимушеним  переселенцям 1993 року визначає, що статус біженця і вимушеного переселенця  підтверджується видачею відповідного документа.

Санкція як елемент  міжнародно-правової норми зустрічається  рідко. Міжнародні норми містять  санкції в основному стосовно правовідносин приватного характеру. Зокрема, на підставі ст. 36 Конвенції  ООН про договори міжнародної  купівлі-продажу товарів 1980 року продавець  несе відповідальність відповідно до договору і до Конвенції за будь-яку  невідповідність товару, яка існує  в момент переходу ризику на покупця, навіть якщо ця невідповідність стає очевидною пізніше.

Міжнародне право  е правовою системою, яка постійно розвивається і де активно здійснюються процеси кодифікації.

Кодифікацію (від лат. codex - збірник законів і facio - роблю) сучасного міжнародного права можна визначити як упорядкування існуючих норм міжнародного права, їх систематизацію, удосконалення принципів і норм загального міжнародного права, здійснюваних шляхом:

1) встановлення  точного змісту і точного формування  чинних принципів і норм міжнародного  права;

2) зміни або перегляду  застарілих норм;

3) розробки нових  принципів і норм з урахуванням  науково-технічного прогресу й  актуальних потреб міжнародних  відносин;

4) закріплення в  узгодженому вигляді всіх цих  принципів і норм у єдиному  міжнародно-правовому акті.

У науці міжнародного права першою спробою держав здійснити  розвиток міжнародного права шляхом кодифікаційного акту вважається Віденський конгрес 1815 р. Новацією було те, що регламент  Віденського конгресу не тільки закріпив колишні ранги дипломатичних  агентів, а й запровадив новий  розподіл дипломатичних агентів  на класи (ранги).

Кодифікація у міжнародному праві може бути галузевою чи внутрішньогалузевою.

На відміну від  інкорпорації, кодифікація стає дедалі дієвішим інструментом у міжнародному праві. Одне з перших тлумачень терміну "кодифікація " дано в резолюції  Асамблеї Ліги Націй 1927 р., де вона визначалася  як "фіксація, поліпшення і розвиток міжнародного права"і характеризувалася  не простою реєстрацією існуючих правил, а їх "максимально можливою адаптацією до сучасних умов міжнародного життя ".

Найбільш суттєві  результати кодифікації досягнуті  у сфері прав міжнародних договорів, права міжнародних організацій, права зовнішніх зносин, міжнародного гуманітарного права.

У сучасному міжнародному праві під інкорпорацією розуміють  спосіб систематизації чинного міжнародного права шляхом об'єднання у збірнику правових актів у хронологічному, алфавітному або іншому порядку.

Постійна розробка проектів конвенцій з тих питань, які ще не врегульовані міжнародним  правом чи недостатньо запроваджуються  у практиці окремих держав, свідчить про прогресивний розвиток міжнародного права.

2. Класифікація  норм у міжнародному праві  та механізм їх реалізації.

Можна виділити кілька підходів та критеріїв класифікації норм міжнародного права, зокрема:

- за сферою дії (колом  учасників) норми міжнародного  права поділяються на універсальні  і партикулярні (локальні або  регіональні);

- за юридичною силою  або способом правового регулювання  - диспозитивні та імперативні  норми;

- за обсягом і змістом  приписів - загальні і спеціальні  норми міжнародного права;

- за способом створення  і формою існування - звичаєві, договірні норми, норми рішень  міжнародних організацій;

- за функціями і змістом  правил поведінки - матеріальні  і процесуальні норми міжнародного  права;

- за характером приписів, що містяться в нормах - норми-принципи, норми-визначення, норми-повноваження, норми-зобов'язання, норми-заборони;

- за роллю у механізмі  міжнародно-правового регулювання  - регулятивні й охоронні норми.

Універсальні норми - це ті норми, які регулюють міжнародні відносини за участю всіх або переважної більшості держав та інших суб'єктів  міжнародного права, відповідають загальнолюдським інтересам та потребам, а також  сприймаються всіма або переважною більшістю держав та інших суб'єктів  міжнародного права. Наприклад Статут ООН, норми про нерозповсюдження ядерної зброї тощо.

Локальні норми - це такі норми, які покликані регулювати відносини двох або декількох держав і пов'язані з їх взаємними інтересами. Локальні норми, у свою чергу, поділяються на двосторонні та багатосторонні.

Регіональні норми діють  у межах країн одного регіону (право Європейського Союзу, угоди  в рамках СНД).

Відповідно до ст. 53 Віденської конвенції про право міжнародних  договорів 1969 року імперативна норма - це норма, яка приймається та визначається міжнародним співтовариством у  цілому як така, відхилення від якої неприпустиме, та яка може бути змінена  лише наступною нормою загального міжнародного права Такого ж характеру. Суб'єкти міжнародного права не можуть на свій розсуд змінювати обсяг та зміст  прав і обов'язків, передбачених імперативними  нормами.

Серед імперативних норм особливу групу складають так звані  норми jus cogens. До таких норм належать: основні принципи міжнародного права, спеціальні (галузеві) принципи (наприклад  принцип свободи відкритого моря), а також деякі інші норми (про  дипломатичні імунітети, про міжнародні польоти тощо). Норми jus cogens мають  найвищу юридичну силу і решта  норм повинні їм відповідати.

Диспозитивною є така норма, у межах якої суб'єкти міжнародного права самі визначають свою поведінку, взаємні права та обов'язки у залежності від обставин та інтересів.

Регулятивні норми надають  суб'єктам право на здійснення передбачених у них позитивних дій.

Охоронні норми виконують  функцію захисту міжнародного правопорядку від порушень, передбачають настання відповідальності і санкції відносно правопорушників.

Матеріальні норми фіксують права й обов'язки суб'єктів міжнародного права, їх правовий статус і т.д. Процесуальні норми регламентують порядок  реалізації матеріальних норм.

Міжнародно-правові норми  діють, лише коли вони реалізуються. Під  реалізацією розуміють здійснення учасниками міжнародних правовідносин  встановлених у нормах міжнародного права правил.

Юридичними формами здійснення міжнародно-правових норм є:

• дотримання;

• виконання;

• використання;

• застосування.

Дотримання - це спосіб дії  в основному норм-заборон. Встановлюючи заборону геноциду (Конвенція про  попередження злочинів геноциду і покарання  за нього 1948 р.), міжнародно-правові  норми тим самим приписують суб'єктам  утримуватися від зазначеної поведінки.

Шляхом виконання найчастіше реалізуються норми-зобов'язання. На підставі ст. З Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року держави-сторони  пакту зобов'язуються забезпечити  рівне для чоловіків і жінок  право користування всіма громадянськими і політичними правами, передбаченими  у пакті.

Норми-права здійснюються у формі використання. Зокрема, ст. 29 Конвенції СНД про права і  основні свободи людини 1995 року закріплює  право громадян брати участь в  управлінні і реалізації державних  справ як безпосередньо, так і  через вільно обраних представників.

Застосування як форма  реалізації міжнародних норм поєднує  різні акти поведінки.

Існує міжнародно-правовий і  національно-правовий механізми реалізації норм. Перший становить сукупність міжнародних засобів, що забезпечують здійснення норм міжнародного права. Його створюють:

1) система міжнародних  конференцій, організацій та органів,  а також інших структур, на  які покладено реалізації міжнародно-правових  норм;

2) сукупність норм міжнародного  права, які сприяють реалізації  інших міжнародних угод.

Результатом реалізації міжнародно-правових норм є міжнародні правовідносини - відносини, урегульовані цими нормами, та які включають суб'єкти, зміст, об'єкти, юридичні факти.

3. Поняття та  кодифікація основних принципів  міжнародного права.