Норми і принципи сучасного міжнародного права

1) від погрози силою  або її застосування проти  територіальної недоторканності  або політичної незалежності  будь-якої держави;

2) від спонукання, заохочування  інших держав та сприяння їм  у застосуванні сили або погрозою  силою;

3) від організації, підбурювання, пособництва або участі в напіввійськових,  терористичних чи підривних діях;

4) від збройних втручань  і всіх інших форм втручання  або спроб погрози, спрямованих  проти правосуб'єктності держави  або проти її політичних, економічних  і культурних основ;

5) від пропаганди війни  чи агресивних війн.

Принцип мирного вирішення спорів покликаний забезпечити мирне співіснування держав, тому відноситься до норм, що лежать в основі міжнародного співтовариства.

Уперше він був зафіксований у Гаазьких конвенціях 1899 і 1907 рр. Відповідно до Статуту ООН Декларація про  принципи міжнародного права 1970р. сформулювала принцип у такий спосіб: "Кожна  держава розв'язує свої міжнародні суперечки з іншими державами  мирними засобами таким чином, щоб  не піддавати загрозі міжнародний  мир і безпеку, справедливість".

З наведеного формулювання видно, що принцип зобов'язує кожну державу  вирішувати будь-які міжнародні суперечки  мирними засобами. У ст. 33 Статуту  ООН зазначений перелік засобів, пов'язаних з мирним розв'язанням  спорів. Це передбачено здійснювати "шляхом переговорів, спостережень, посередництва, примирення, арбітражу, судового розгляду, звернення до регіональних органів чи угод або іншими мирними  засобами на свій вибір".

Сторони суперечки не вправі відмовитися від мирного врегулювання і не можуть виключити з-під дії  принципу жодної суперечки. Мова, зрозуміло, йде тільки про міжнародні, точніше  міждержавні суперечки. Принцип  не поширюється на суперечки, що стосуються справ, що входять, власне кажучи, до внутрішньої  компетенції будь-якої держави (принцип  невтручання у внутрішні справи держав).

Принцип територіальної цілісності держав означає заборону насильницького захоплення держав або заборони зміни приналежності території іноземних держав, протиправного використання цих територій або завдання їм значних збитків.

Територія є матеріальною основою держави, необхідною умовою її існування. Тому держави приділяють особливу увагу забезпеченню її цілісності. Статут Ліги Націй зобов'язував поважати і зберігати від всякого зовнішнього  нападу територіальну цілісність держав-членів (ст. 10). Статут ООН зобов'язує утримуватися від застосування сили чи її погрози  проти територіальної недоторканності  держав (п. 4 ст. 2).

Зміст принципу представлений  у дуже широкій формі. Заборонені не тільки застосування силових заходів  чи погроза силою, але й інші, у  тому числі невоєнні, форми тиску. Мова йде саме про недоторканність  території. Підкреслюється також, що територія  держави не повинна бути об'єктом  військової окупації, що стала результатом  застосування сили, порушуючи Статут ООН та інші міжнародно-правові документи.

Принцип непорушності кордонів означає, що держави зобов'язані розглядати непорушними, недоторканими всі кордони всіх держав і повинні утримуватися у сучасних міжнародних відносинах, і в майбутньому від будь-яких зазіхань на ці кордони. Держави також повинні утримуватися від захоплення або узурпації території певних держав або їх частини.

Цей принцип доповнює принцип  територіальної цілісності. Його значення визначається тим, що повага існуючих кордонів — необхідна умова мирних відносин між державами та іншими суб'єктами.

У Декларації про принципи міжнародного права 1970 р. зміст принципу непорушності кордонів викладається в  розділі про принцип незастосування сили таким чином: "Кожна держава  зобов'язана утримуватися від застосування сили чи її погрози з метою порушення  існуючих кордонів іншої держави  як засобу розв'язання міжнародних  суперечок, у тому числі територіальних суперечок і питань, що стосуються державних кордонів".

Отже, заборона обмежується  порушенням кордонів шляхом застосування сили чи погрози її застосування. Від  держав не вимагається взаємного  визнання кордонів і відмови від  територіальних претензій. Швидше відповідні претензії резюмуються, оскільки говориться про несилове розв'язання спорів, таким  чином, питання вирішується в  рамках принципу незастосування сили.

5. Принципи, пов'язані з міжнародним співробітництвом держав.

Принцип суверенної рівності

Основний зміст принципу полягає в наступному: держави  зобов'язані поважати суверенну  рівність і своєрідність одна одної, а також суверенітет і правосуб'єктність інших держав. Кожна держава має  право вільно вибирати і розвивати  свою політичну, соціальну, економічну і культурну систему, установлювати  свої закони та адміністративні правила.

Усі держави володіють  рівними основними правами і  обов'язками. Вони зобов'язані поважати право визначати і здійснювати  на свій розсуд відносини з іншими державами відповідно до міжнародного права. Кожна держава вправі брати  участь у міжнародних організаціях і договорах. Держави повинні  сумлінно виконувати свої зобов'язання за міжнародним правом.

Принцип невтручання у внутрішні справи держав - одна із засад міжнародного права, полягає в тому, що держави повинні утримуватися від:

1) будь-якого втручання,  прямого або не прямого, індивідуального  або колективного, у внутрішні  або зовнішні справи, що є внутрішньою  компетенцією іншої держави;

2) будь-якої форми збройного  втручання або погрози такого  втручання проти іншої держави;

3) будь-якої іншої дії,  воєнної або політичної, економічного  або іншого примусу підкорити  своїм власним інтересам здійснення  іншою державою прав, властивих  її власному суверенітету;

4) надання прямої або  непрямої допомоги терористичній  діяльності або підривній чи  іншій діяльності, спрямованій на  насильницьке повалення режиму  іншої держави.

У Статуті ООН зазначається, що цей принцип не дає Організації  права на втручання в справи, які  належать до внутрішньої компетенції  будь-якої держави, і вимагає від  держав-членів вирішувати такі справи у встановленому порядку. Зроблено лише один виняток: принцип не торкається застосування заходів на підставі глави VII (п. 7 ст. 2). Іншими словами, принцип  невтручання не перешкоджає застосуванню примусових заходів до держави за рішенням Ради Безпеки ООН у випадку  погрози миру, порушень миру й актів  агресії.

Принцип рівноправності і самовизначення народів Цей принцип втілений у Статуті ООН, у якому в якості однієї з цілей Організації зазначено: "Розвивати дружні відносини між націями на основі поваги принципу рівноправності і самовизначення народів, а також застосовувати інші відповідні заходи для зміцнення загального миру" (п. 2 ст. 1).

З цього випливає, що мова йде про міждержавні відносини, які повинні здійснюватися з  урахуванням того, що всі народи рівноправні і кожен з них  має право розпоряджатися своєю  долею. Підкреслюється значення такого роду відносин для зміцнення миру у світі.

Що ж стосується поняття  власне нації, то в сучасних умовах воно використовується в якості реальної єдності людей, що вважають себе утворюючими  націю на основі спільності традицій, культури, мови, релігії. У свою чергу, під народом розуміється все  населення, що постійно проживає на території  держави - суб'єкта міжнародного права.

Даний принцип не повинен  тлумачитись як заохочувальний і  такий, що санкціонує будь-які дії, які  призведуть до розчленування або  порушення територіальної цілісності чи політичної єдності суверенних держав.

Принцип поваги і  захисту прав людини

Це один з визнаних лише в сучасну епоху основних принципів  міжнародного права. Реальне міжнародне співробітництво у сфері сприяння загальній повазі та дотриманню прав людини почалось після створення  ООН. У Статуті ООН закріплений  принцип загальної поваги прав людини й основних свобод. Більш детально цей принцип висвітлюється у  Декларації про принципи міжнародного права, Заключному акті НБСЄ, а також  у Загальній декларації прав людини 1948 р., Міжнародних пактах про права  людини 1966 р. тощо.

Кожна держава має суверенну  владу видавати норми, визначальні  права й обов'язки своїх громадян. Однак реалізація цієї влади повинна  відбуватися в рамках міжнародного права.

Як відомо, права людини немислимі без держави і не існують поза нею. Кожна людина користується тільки тими правами і свободами - соціальними, економічними, політичними, громадянськими і культурними, передбаченими  в конституції!законах країни. Це вихідне положення як національних систем права, так і міжнародного права, в загальновизнаним. Законодавство  будь-якої держави визначає правовий статус, обсяг прав та обов'язків  осіб, які перебувають на її території, насамперед, громадян цієї держави, а  також іноземців і апатридів.

Тільки у світлі принципу поваги прав людини може бути виявлений  зміст принципу самовизначення народів. Право на самовизначення не можна  абсолютизувати, відриваючись від інших  принципів міжнародного права. В  іншому випадку воно, як показує  досвід, буде використовуватися для  порушення прав людини, включаючи  право на життя, дестабілізуватиме  людські відносини.

На відміну від інших  принципів міжнародного права, принцип  поваги прав людини займає центральне місце також у національному  праві. Тут він представлений  як загальний принцип права цивілізованих  націй і володіє абсолютною імперативною силою. Жодна норма міжнародного і національного права не може йому суперечити.

Аналіз міжнародних актів  дозволяє виділити наступні основні  положення принципу поваги прав людини:

- визнання достоїнства,  властивого всім членам людської  родини, а також їх рівних і  невід'ємних прав є основою  волі, справедливості, загального миру;

- кожна держава зобов'язана  сприяти шляхом спільних дій  загальній повазі і дотриманню  прав людини й основних свобод  відповідно до Статуту ООН.  Іншими словами, на кожній державі  і міжнародному суспільстві в  цілому лежить відповідальність  за сприяння загальній повазі  прав людини;

- права людини повинні  охоронятися владою закону, щоб  забезпечити національний мир  і правопорядок, не вдаватися  до тиранії і гноблення;

- держава зобов'язана поважати  і забезпечувати всім особам, які знаходяться в межах її  юрисдикції, права і свободи, визнані  міжнародним правом, без будь-якої  дискримінації за ознакою раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії,  політичних чи інших переконань, національного чи соціального  походження, станового або іншого  статусу;

- кожна людина має обов'язки  відносно інших людей, суспільства  і держави, до яких вона належить;

- держава зобов'язана прийняти  законодавчі й інші заходи, необхідні  для забезпечення міжнародно-визнаних  прав людини;

- держава зобов'язана гарантувати  будь-якій особі, права якої  порушені, ефективні засоби правового  захисту;

- держава зобов'язана забезпечити  право людини знати свої права  і реалізовувати їх.

Принцип міжнародного співробітництва

Ідея всебічного співробітництва  втілена в Статуті ООН, а як принцип міжнародного права була сформульована в Декларації про  принципи міжнародного права 1970 року. Цей принцип зобов'язує держав співробітничати  одна з одною, незалежно від відмінностей їхньої політичної, економічної і  соціальної систем.

Визначені також основні  напрямки співробітництва: підтримка  миру і безпеки; загальна повага прав людини; здійснення міжнародних відносин в економічній, соціальній, культурній, технічній і торговій сферах відповідно до принципів суверенної рівності і  невтручання у внутрішні справи держав; співробітництво з ООН  і вжиття заходів, передбачених її Статутом; сприяння загальному добробуту народів, звільненню від дискримінації, економічному росту в усьому світі, особливо в  країнах, що розвиваються.

Принцип сумлінного виконання договірних зобов'язань  за міжнародним правом

На відміну від інших  принципів, що складалися в процесі  розвитку міжнародного права і світового  співтовариства, даний принцип стверджувався  разом з розвитком міжнародного права. Без принципу сумлінного виконання  міжнародних договірних зобов'язань  міжнародне право не було б правом, оскільки саме в ньому закладене  джерело юридичної чинності міжнародного права. Він відноситься до категорії  необхідного права.

На межі XX ст. Л .А. Комаровський і В.А. Уляницький писали: "Обов'язковість  договорів випливає прямо із логічною необхідністю з основних положень права, що забезпечує мирне співжиття народів".