Основні колізійні проблеми шлюбно-сімейних відносин в міжнародному приватному праві

– «Нью-Йоркська конвенція про згоду на вступ у шлюб, мінімальний

шлюбний вік, реєстрацію шлюбу» (1962 р.); 

– «Гаазька конвенція про визнання розлучень і рішень про роздільне

проживання подружжя» (1970 р.);  

– «Гаазька конвенція про право, застосовуване до аліментних

зобов’язань» (1973 р.); 

– “Гаазька конвенція про право, застосовне до режимів власності

подружжя” (1978 р.); 

– «Гаазька конвенція про укладення шлюбу та визнання дійсності шлюбів» (1978 р.); 

– «Гаазька конвенція про цивівьні аспекти міжнародного викрадення

дітей» (1980 р.) (чинна для України з 2006 р.) 

Універсальна уніфікація не стала ефективним регулятором шлюбно-сімейних відносин міжнародного характеру. Значно результативнішою виявилася регіональна уніфікація [5].

Слід зазначити, що протягом останніх п’яти років Україна робить значні кроки щодо приєднання до міжнародних конвенцій. Так, Україна приєдналася до Конвенції про стягнення аліментів за кордоном [5]; Конвенції про визнання і виконання рішень стосовно зобов'язань про утримання [6]; Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей [7]; були ратифіковані Європейська конвенція про здійснення прав дітей [8]; Конвенція про контакт з дітьми (ETS № 192) [9], Європейська конвенція про визнання та виконання рішень стосовно опіки над дітьми та про поновлення опіки над дітьми [10]. Розпорядженням Президента України від 12 березня 2009 року № 41/2009-рп уповноважено М. Оніщука на підписання Європейської конвенції з усиновлення дітей (переглянутої).

Шлюбно-сімейні відносини з іноземним елементом врегульовані й двосторонніми угодами (договорами) про правову допомогу у сімейних, цивільних, кримінальних справах, зокрема, Договором між Україною та Республікою Узбекистан про правову допомогу та правові відносини у цивільних та сімейних справах, який ратифіковано 05.11.1998 р.; Договором між Україною та Латвійською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних, трудових та кримінальних справах, який ратифіковано 22.11.1995 р.; Договором між Україною та Чеською Республікою про правову допомогу в цивільних справах, який ратифіковано 10.01.2002 р. із змінами і доповненнями, внесеними Протоколом від 14 вересня 2007 року тощо.

Стаття 18 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачає, що іноземці та особи без громадянства можуть укладати і розривати шлюби з громадянами України та іншими особами відповідно до законодавства України. Іноземці та особи без громадянства мають рівні з громадянами України права і обов'язки у шлюбних і сімейних відносинах.

Правове регулювання шлюбно-сімейних відносин з наявністю іноземного елемента в Україні здійснюється міжнародними договорами, зокрема, Конвенцією про права дитини тощо Сімейним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, зокрема, Законом України «Про міжнародне приватне право» двосторонніми угодами (договорами) про правову допомогу у сімейних, цивільних, кримінальних справах, зокрема, Договором між Україною та Республікою Узбекистан про правову допомогу та правові відносини у цивільних та сімейних справах тощо.[11]

 

РОЗДІЛ ІІ. Основні колізійні проблеми шлюбно-сімейних відносин в міжнародному приватному праві

1. Основні колізійні прив’язки у міжнародному сімейному праві

Порядок укладення шлюбу і його основні форми визначаються по-різному: тільки громадянська форма (Франція, ФРН, Японія); тільки релігійна (Ізраїль, Іран, окремі штати США провінції Канади); альтернативно або та, або інша (велика Британія, Іспанія, Данія); одночасно і громадянська, і релігійна (латиноамериканські держави, держави Близького Сходу та Південно-Східної Азії).

У ЦК Іспанії встановлено: "Кожен іспанець може укласти шлюб всередині або за межами Іспанії: перед суддею, мером або посадовою особою, позначених цим Кодексом; в передбаченій законним чином релігійній формі. Він також може укласти шлюб за межами Іспанії відповідно до форми, встановленої законом місця здійснення шлюбу" (ст. 49).

Альтернативна релігійна форма укладення шлюбу передбачає обов'язкове внесення запису про скоєний шлюбі до реєстру або книгу записів актів цивільного стану. Особи, які бажають укласти такий шлюб, зобов'язані одержати в компетентних органах підтвердження дотримання передбачених законом умов вступу в шлюб (Великобританія, Італія, Польща): "Шлюб за кордоном двох португальців або португальця (португалки) і іноземки (іноземця) може бути здійснений... перед служителями католицького культу; у будь-якому випадку шлюбу повинна передувати процедура публікацій. Шлюб за кордоном двох португальців або португальця (португалки) і іноземки (іноземця) згідно канонічним законам розглядається як католицький шлюб, якою б не була правова форма вчинення цієї дії згідно з місцевим законом, і є підставою для його запису служить згоду реєстратури парафіяльної церкви" (ст. 51 ЦК Португалії).

У деяких штатах США шлюб засвідчується письмовим угодою сторін, яка посвідчується адвокатом. Подальша реєстрація таких шлюбів в єдиному державному реєстрі не потрібно. Цивільно-правові наслідки породжує і неузаконене спільне проживання з веденням спільного господарства. В окремих штатах просте співжиття після закінчення певного терміну спільного життя дозволяє суду встановити прецедент презумпції законного шлюбу.[12]

 

Умови укладення шлюбу в національних законах різні, але можна виділити загальні риси:

- досягнення встановленого законом шлюбного віку;

- відповідальність за  приховування обставин, що перешкоджають укладенню шлюбу;

- заборона шлюбів між  близькими родичами, усиновлювачами та усиновленими, опікунами та підопічними;

- заборона вступу в  шлюб з обмежено дієздатними  або повністю недієздатними особами;

- явно виражене згода нареченого і нареченої.

У шлюбно-сімейних відносинах не діє правило "недієздатний на батьківщині може бути визнаний дієздатним за кордоном": "Здатність здійснювати операції визначається для кожної особи відповідно до її національного закону... Іноземне (недієздатна) особа... розглядається як таке, що має здатність вчиняти... угоду, якщо... воно визнається іранським законом дієздатним. Це положення не може застосовуватися, коли мова йде про здійснення операцій, що належать до сімейних... прав" (ст. 962 ЦК Ірану).

У переважній більшості держав шлюбна дієздатність підпорядковується особистим законом кожного з подружжя (Швейцарія, Південна Корея). В окремих країнах це питання регулюється законом місця укладення шлюбу (Уругвай). Японський законодавець враховує, що в одній державі може діяти декілька правових систем по відношенню до різних груп населення: "Якщо особа є громадянином країни, де застосування тих чи інших правил залежить від статусу її громадян, правом його країни громадянства є право, визначене згідно з нормами цієї країни, або, якщо їх немає, право, з яким особа найбільш тісно пов'язане... [Ці] положення... застосовуються для визначення права звичайного місця перебування особи у випадках, коли право звичайного місця перебування особи змінюється в залежності від статусу перебувають. .. а також для визначення права місця, з яким подружжя найбільш тісно пов'язані, у випадках, коли право місця, з яким подружжя найбільш тісно пов'язані, змінюється в залежності від статусу перебувають" (ст. 40 Закону про МПРП Японії).

 

Шлюби між усиновителями і усиновленими були заборонені у всіх країнах. Найбільш детальний перелік некровного споріднення дана італійським законодавцем: забороні підлягають не тільки шлюби між усиновлювачем та усиновленою, але і між його родичами по низхідній, прийомними дітьми одного і того ж особи, між прийомною дитиною і чоловіком прийомного батька, прийомним батьком і чоловіком прийомної дитини.

У ряді країн допускаються шлюби з обмежено дієздатними особами: у Чехії повна недієздатність виключає можливість укладення шлюбу, але особа з обмеженою дієздатністю може вступати в шлюб з дозволу суду. Як правило, особам, які страждають душевними захворюваннями, таких дозволів не дається. Беручи до уваги стан здоров'я конкретного хворого, суд має право дати дозвіл на шлюб

У більшості розвинених країн для укладення шлюбу необхідно представити комплекс медичних документів (наявність заразних хвороб, венеричних захворювань, психічних розладів, алкоголізму, наркоманії, ВІЛ-інфекції). Наявність таких захворювань не є перешкодою до укладення шлюбу, але їх приховування породжує відповідальність винної особи і веде до визнання шлюбу недійсним.

У деяких країнах встановлені додаткові перешкоди для укладення шлюбу: в Італії не допускається укладення шлюбу між особами, одна з яких засуджено за вбивство або замах на вбивство чоловіка або дружини другої особи. У Німеччині і Франції встановлений строк, протягом якого не може вступити в новий шлюб розлучена жінка чи вдова. В Швейцарії встановлено заборону на вступ у новий шлюб після розлучення для винною в розлученні боку терміном від одного року до трьох років.

Якщо шлюб укладається в Болгарії, і одна з осіб є болгарським громадянином або має болгарський домицилий, а національне право іншої особи встановлює перешкоду для укладення шлюбу, яке за болгарському праву несумісне зі свободою укладення шлюбу, ця перешкода не вважається. Іноземний громадянин або особа без громадянства має засвідчити перед болгарським органом з цивільного стану, що його вітчизняне право визнає шлюб, укладений за кордоном і що згідно з його вітчизняному праву немає перешкод для укладення шлюбу (ст. 76-77 Кодексу МПП Болгарії).

Обіцянку вступити в шлюб і наслідки його порушення регулюються загальним національним законом осіб, що вступають у шлюб, а в разі його відсутності - правом країни суду (ст. 26 Закону про МПРП Італії). Згідно з Кодексом МПП Туреччини можливість і умови заручин регулюються законом громадянства кожної із сторін у момент укладання такої угоди; загальний закон громадянства сторін застосовується до дійсності і наслідків заручин; якщо сторони мають різне громадянство, то застосовується турецьке право (ст. 12).

Обов'язкова умова укладання шлюбу в Італії, Франції, Швейцарії та деяких штатах США - публічне сповіщення майбутнього шлюбу. У США і Великобританії публічне оголошення може бути замінено дозволом на шлюб, для отримання якого вступають у шлюб під присягою заявляють про відсутність передбачених законом перешкод до його укладення.

У законодавстві практично всіх країн передбачена спеціальна форма укладення шлюбів - консульські шлюби. Такі шлюби укладаються в консульствах або консульських відділах посольств між громадянами держави акредитування, що знаходяться на території цієї іноземної держави. Консульські шлюби укладаються на основі консульських конвенцій; до них застосовується законодавство держави акредитування. У деяких консульських конвенціях передбачено вимога враховувати і право держави перебування.

Найгостріша проблема шлюбно-сімейних відносин з іноземним елементом - велика кількість "хромающих" шлюбів, тобто шлюбів, що породжують юридичні наслідки в одній державі і вважаються недійсними в іншому. Ця проблема породжена тим, що багато країн не визнають форму і порядок укладення шлюбу, якщо вони відрізняються від їх національних установлень. Наприклад, в Ізраїлі шлюби, укладені за кордоном, визнаються тільки в тому випадку, якщо вони здійснені иудаистскому релігійного обряду.

На універсальному рівні спроби усунути хромающие шлюби були зроблені в Нью-Йоркській конвенції ООН про згоду на вступ у шлюб, шлюбний вік і реєстрацію шлюбів (1962) і в Гаазької конвенції про укладення та визнання дійсності шлюбів (1978). В даний час відкрита для підписання Гаазька конвенція про врегулювання колізій законів у сфері укладення шлюбу (1995). Генеральними колізійними прив'язками для вирішення питання про укладення шлюбу є особистий закон подружжя (внутрішні умови шлюбу) і закон місця укладення шлюбу (форма і порядок укладення шлюбу). Однак держави, які не визнають укладені за кордоном шлюби, до конвенцій не приєдналися.

 

За загальним правилом форма і порядок укладення шлюбу підпорядковуються законом місця його вчинення (Уругвай, Португалія, Туреччина). В окремих країнах передбачено інше рішення: "У частині його формальної дійсності шлюб регулюється правом місця його укладення або правом країни доміцілія або громадянства одного з подружжя" (ст. 3088 ЦК Квебека). Аналогічні прив'язки встановлені у законодавстві Польщі та Ліхтенштейну.

Матеріальні умови шлюбу по німецькому праву підкоряються закону громадянства кожного з подружжя із застосуванням відсилань першого та другого ступенів (ст. 13 ВЗ ГГУ). Шлюби, укладені за кордоном, визнаються дійсними з точки зору форми, якщо вона відповідає закону громадянства одного з подружжя або закону місця здійснення шлюбу. Шлюб між іноземцями, укладений за кордоном, дійсний з точки зору форми, якщо він здійснений уповноваженим посадовою особою держави, громадянином якої є один з подружжя, і у формі, що відповідає законодавству цієї держави.[1]

При укладенні шлюбу або після нього подружжя можуть заявити про вибір "підлягає носіння імені". Заяви, зроблені після укладення шлюбу, повинні бути офіційно засвідчені. Питання вибору сімейного імені підпорядковуються (ст. 10.2 ВЗ ГГУ):

- правом держави, громадянином якої є один з подружжя;

- германському праві, якщо  один з подружжя має звичайне місце перебування у Німеччині.[13]

Великобританія - єдина європейська країна, де законодавець прямо врегулював питання визнання укладених за кордоном полігамних шлюбів. У Законі про МПРП містяться спеціальні положення - "Дійсність і сила в шотландському право потенційно полігамних шлюбів" (ст. 7) і "Дійсність в англійському праві потенційно полігамних шлюбів" (ст. 5): "Шлюб, укладений поза Англії та Уельсу між сторонами, жодна з яких вже не перебуває у шлюбі, не є недійсним по праву Англії та Уельсу на тій підставі, що його укладено з правом, яке дозволяє полігамію, і що одна із сторін домицилирована в Англії та Уельсі... Вулиця, доміцильованого в Шотландії, не відсутній здатність укладати шлюб тільки з причини того, що шлюб укладається з правом, яке дозволяє полігамію... Шлюб, дійсний чинності права Шотландії і ув'язнений за законом, який дозволяє полігамію... на момент, коли жодна із сторін вже не перебуває у шлюбі, має, до тих пір, поки жодна з сторін не вступить у шлюб з яким-небудь другим чоловіком протягом існування такого шлюбу, ті ж самі наслідки... як і шлюб, укладений з будь-якого права, яке не дозволяє полігамію".