Основні колізійні проблеми шлюбно-сімейних відносин в міжнародному приватному праві

Значним числом консульських конвенцій (з Азербайджаном, Грузією, Болгарією, КНР, КНДР, Польщею, Російською Федерацією тощо) на умовах взаємності допускається реєстрація в консульських установах або дипломатичних представництвах іноземних держав в Україні розірвання шлюбів між громадянами цих держав (іноземцями) згідно з їх "національним" законодавством. Лише в деяких подібних конвенціях аналізоване правило формулюється трохи інакше. Так, відповідно до п.1.5 ст.10 Консульської конвенції між Україною і Румунією від 03.09. 1992 р. консульська посадова особа має право реєструвати розірвання шлюбу між громадянами акредитуючої держави згідно з законодавством акредитуючої держави, але такі акти не мають юридичної сили на території держави перебування.

Розірвання шлюбу між іноземцями, здійснене за межами України за законом відповідної держави, є дійсним в Україні (ч. З ст.280 СК). При цьому визнання дійсності вищевказаного розірвання шлюбу між іноземцями не залежить ні від процедури (світської чи церковної), ні від підстави розлучення. У визнанні подібних розлучень може бути відмовлено лише з мотивів публічного порядку, коли розірвання шлюбу суперечить основним засадам регулювання сімейних відносин, що встановлені у ст.7 СК.

Європейський парламент прийняв Регламент Ради (ЄС) № 1259/2010 про право, застосовне до питань про розлучення та роздільного проживання подружжя за рішенням суду від 20 грудня 2010 р. (Рим III), який підлягає застосуванню з 21 червня 2012 р. Регламент Рим III застосовується в ситуаціях, що містять конфлікт законів з питань, що стосуються розлучення й роздільного проживання подружжя. Рим III (Рим I і Рим II) заснований на принципі універсальності - застосовним є не тільки право держави - члена ЄС, але й будь-якої третьої країни.

Основне колізійне правило Рим III (ст. 5) відображає гнучкий підхід до регулювання відносин розлучення і розлучення, надаючи сторонам можливість вибору застосовного права шляхом обопільного згоди. Угода між сторонами щодо вибору застосовного права може бути укладена і змінено в будь-який час, але не пізніше подачі позову в суд. Щодо формальної дійсності такої угоди встановлено вимогу про обов'язкову письмовій формі та наявності підписів сторін (ст. 7).

Автономія волі сторін при виборі застосовного права істотно обмежена. Наслідки застосування обраного сторонами права не повинні суперечити нормам публічного порядку країни суду. Крім того, застосовне право можна вибрати лише із встановленого в Рим III переліку:

- право спільного місця  проживання подружжя на момент  укладення такої угоди;

- право останнього спільного  місця проживання подружжя, якщо  один з них проживав у цій  країні на момент укладення угоди;

- право країни громадянства  будь-кого з подружжя на момент укладення угоди;

- право країни суду.

Стаття 8 Рим III встановлює ієрархію колізійних прив'язок (субсидіарне право першої, другої, третьої і четвертої ступенів) для визначення застосовного правопорядку у відсутності автономії волі сторін. Ця стаття являє собою складну підпорядковану альтернативну колізійну норму:

1) право спільного місця  проживання подружжя на момент  подачі позовної заяви в суд. Якщо дана умова не виконується, то застосовується:

2) право останнього спільного  місця проживання подружжя (за  умови, що воно не перестало  бути таким раніше, ніж за рік  до подачі заяви до суду) до  тих пір, поки хоча б один  з подружжя проживає на постійній  основі в цій країні на момент  подачі позовної заяви. Якщо дана  умова не виконується, то застосовується:

3) право країни громадянства  обох подружжя. Якщо дана умова  не виконується, то застосовується:

4) право країни суду, де вимагається захист.

Якщо розлучення передувало роздільне проживання подружжя за рішенням суду, то до подальшого розлучення слід застосовувати право, яке застосовувалося до рішення про роздільне проживання (при відсутності угоди про вибір застосовного права окремо до розлучення) (ст. 9). Проте якщо право, обране сторонами до роздільного проживання подружжя, не передбачає переходу в стан розлучення, то застосовуються колізійні правила ст. 7 і 8.

Право країни суду застосовується у випадках, коли обране сторонами право або субсидіарне право за ст. 8 не містить положень про розлучення або не надає одному з подружжя рівного доступу до здійснення свого права на розлучення або роздільне проживання по тендерному ознакою.

В даний час в країнах ЄС ще не склалося єдиної судової практики з питань вибору застосовного права у сфері шлюборозлучних відносин. Як і раніше, переважають два діаметрально протилежних підходи. З одного боку, це закон країни суду (Англія, Ірландія), з іншого - особистий закон одного з подружжя (Німеччина, Франція, Іспанія). Одним із завдань Рим III є досягнення компромісу в колізійному регулюванні шлюборозлучних відносин. У підсумку основним колізійним правилом Рим III є право звичайного спільного місця проживання подружжя (habitual residence).

Вибір застосовного права у сфері шлюборозлучних відносин, виходячи з критерію звичайного місця проживання сторін, є більш гнучким у порівнянні з застосуванням особистого закону подружжя. Це відповідає вимогам мобільності та свободи пересування всередині ЄС. Крім того, застосування права звичайного місця проживання сторін дозволить привести у відповідність норми колізійного права Рим III з процесуальними колізійними нормами, які містяться в Брюссель II bis.

Звичайне місце проживання сторін - найпоширеніший критерій визначення компетентного правопорядку в МПРП ЄС, застосовується не тільки в сімейних справах, у справах про усиновлення і встановлення опіки, але і з питань встановлення юрисдикції. Прийнято вважати, що такий підхід відображає тенденцію до мобільності пересування сторін правовідносин.[16]

Висновки

У сфері міжнародного приватного права регулювання шлюбно-сімейних відносин посідає виняткове місце у зв’язку зі значними розбіжностями внутрішнього матеріального права різних країн.

Правові настанови внутрішнього сімейного права характеризуються своєю пов’язаністю з моральними й релігійними уявленнями, економічними, побутовими особливостями, історичним розвитком, соціальним рівнем, національною, етнічною та культурною специфікою, пов’язаністю з основними правовими принципами, які прирівнюють до основ публічного порядку тощо.

Проведений в роботі аналіз показав, що шлюб повинен бути зареєстрований тільки за вільної та повної згоди обох сторін, які одружуються. Більшістю національних правових систем прийняті такі правила: встановлення державою мінімального шлюбного віку; заборона реєстрації шлюбу з особою, яка не досягла встановленого віку, крім випадків, коли компетентний орган влади в інтересах сторін та з урахуванням вагомих причин дозволяє зробити з цього винятки.

Оскільки дотримання чи недотримання матеріальних та формальних умов узяття шлюбу в різних державах може мати неоднакові наслідки, важливим є те, праву якої держави найбільш доцільно підпорядкувати ці відносини.

Питання розлучень у міжнародному приватному праві визнані у літературі з правознавства одним із джерел найбільш гострих і численних колізій, що зумовлюються неоднаковим регулюванням підстав і процедури розірвання шлюбів, а також невизнанням іноземних розлучень у власних юрисдикціях багатьох країн. У багатьох державах існує принцип свободи розлучення. Однак у тих, де на формування права вплинула католицька церква, розірвання шлюбу заборонене.

Специфіка внутрішнього шлюбно-сімейного права позначається на практичній неможливості його уніфікації на матеріальному рівні у сфері шлюбно-сімейних відносин на сучасному етапі. Тому особливого значення набуває колізійне регулювання шлюбів у сфері міжнародного приватного права.

Найчастіше здатність осіб до вступу у шлюб і матеріальні умови шлюбу регулюються за допомогою широкого формулювання особистого закону або його різновидів: місця проживання або місцеперебування, громадянства. За висловленням деяких колізіоністів, через те що шлюб пов’язаний з особистими питаннями самовизначення, єдино можливою колізійною прив’язкою може бути прив’язка до особистого закону (що може означати громадянство, доміцилій, місце проживання, національність тощо).

Укладення з іноземними державами договорів про правову допомогу у цивільних справах є найбільш ефективним правовим засобом подолання колізій у сфері міжнародного приватного права, зокрема, шлюбно-сімейних відносин. У зв’язку із цим, доцільним є розроблення типового договору про правову допомогу, яким обов’язково повинні вирішуватися колізійні питання приватного права, насамперед питання, пов’язані з укладенням шлюбу, його розірванням, та визнанням недійсним.

Отже, матеріальні умови укладення шлюбу повинні визначатися окремо для кожної особи, яка бажає вступити до шлюбу за законом країни свого громадянства (якщо йдеться про особу без громадянства, то слід використовувати закон її доміцилію). Як субсидійну колізійну прив’язку слід використовувати закон місця реєстрації шлюбу, за допомогою якого остаточно повинні з’ясовувати питання щодо допустимості його укладення. Для вирішення колізійного питання, пов’язаного з визначенням формальних умов укладення шлюбу, достатнім є використання однієї колізійної прив’язки - закону місця реєстрації шлюбу.

При визнати шлюбу недійсним (внаслідок порушення форми його укладення) слід використовувати закон місця реєстрації шлюбу. При визнанні шлюбу недійсним (внаслідок недодержання матеріальних умов його укладення) повинні використовуватися закони громадянства кожного з подружжя (яке вони мали на момент укладення шлюбу) та за допомогою якого були визначені матеріальні умови укладення шлюбу) чи (та) закон місця реєстрації шлюбу, якщо шлюб визнається недійсним внаслідок наявності перешкод для його укладення, передбачених законодавством країни, на території якої укладався шлюб.

Колізії в сфері шлюбно-сімейних відносин у міжнародному приватному праві вирішуються з допомогою уніфікованих норм міжнародних договорів. Характерною рисою для сімейних правовідносин у міжнародному приватному праві XX ст. стало впровадження принципу автономії волі в національні закони про міжнародне приватне право. У законодавстві багатьох країн цей принцип зазнавав істотних змін та модифікацій, починаючи з необмеженого вибору права подружжям у своїх правовідносинах та закінчуючи вибором закону в чітко визначених межах. Незважаючи на форму принципу автономії волі, він є ефективним механізмом регулювання міжнародних приватних правовідносин. Зокрема, застосування такого принципу є зручним для подружжя при вирішенні ними спільних майнових питань міжнародного характеру, за умови відсутності спільного громадянства подружжя.

Наприкінці слід відзначити, що сучасне міжнародне приватне право, динамічно розвивається як на теоретичному, так і на практичному рівнях. Розвиваються й нові міжнародні приватноправові відносини, а разом з ними норми, які їх врегульовують. За таких умов національне законодавство повинно вчасно реагувати на зміни в потребах учасників правовідносин колізійного характеру, які регулюються нормами міжнародного приватного права, зокрема, й в сфері шлюбно-сімейних відносин.

Список використаних джерел

1. Фединяк Г. С. Міжнародне приватне право (у запитаннях та відповідях). Навчальний посібник.- К.: Атіка, 2000.- 336 с.
2. Цивільний кодекс Луїзіани - 1870
3. Ануфрієва Л.П., Бекяшев К.А., Дмитрієва Г.К. Міжнародне приватне право: Підручник. - М.: Изд-во Проспект, 2007 р
4. Сімейний кодекс України // Офіційний вісник України. – 2002. – № 7.
5. Про приєднання України до Конвенції про стягнення аліментів за кордоном: Закон України від 20 липня 2006 року № 15-V // Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 39. – Ст. 325.
6. Про приєднання України до Конвенції про визнання і виконан-ня рішень стосовно зобов'язань про утримання: Закон України від 14. 09. 2006 № 135-V // Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 43. – Ст. 416.
7. Про приєднання України до Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей: Закон України від 14 вересня 2006 року № 136-V // Відомості Вер-ховної Ради України. – 2006. – № 43. – Ст. 417.
8. Про ратифікацію Європейської конвенції про здійснення прав дітей: Закон України від 3 серпня 2006 року № 69-V // Відомос-ті Верховної Ради України. – 2006. – № 41. – Ст. 354.
9. Про ратифікацію Конвенції про контакт з дітьми (ETS № 192): Закон України від 20. 09. 2006 № 166-V // Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 45. – Ст. 440.
10. Європейська конвенція про визнання та виконання рішень стосовно опіки над дітьми та про поновлення опіки над детьми // Інформаційно-пошукова правова система «Нормативні акти України».
11. Міжнародне приватне право. навч. посіб. / За ред. С. Г. Кузьменка. - К.: Центр учбової літератури, 2010. - 316 с.
12. Ануфрієва Л.П. Міжнародне приватне право: У 3-х т. Том 2. Особлива частина: Підручник. - М.: Изд-во БЕК, 2009 р.
13. Германское право. Часть I. Гражданское уложение / пер. с нем. — М. : Международный центр финансово-экономического развития, 1996. — (Серия: Современное зарубежное и международное частное право). – 552 С.
14. Міжнародне приватне право. Загальна частина: підручник / за ред. А. С. Довгерта і В. І. Кисіля. - К.: Алерта, 2012. -376 с.