Право інтелектуальної власності в міжнародному приватному праві

    Автор результату творчої діяльності має  право на винагороду за наявності  підстави для її виплати. Такою підставою  відповідно до чинного законодавства  є тільки факт використання цього  результату. За невикористаний твір чи винахід винагорода не виплачується. Будь-який результат творчої діяльності за загальним правилом може використовуватися  лише на підставі договору. Позадоговірне  використання таких об'єктів допускається лише у випадках, передбачених чинним законодавством [11].

    За  законодавством суб'єктом авторських прав і прав промислової власності  може стати й держава. Так, після  закінчення терміну дії авторського  права твір стає надбанням суспільства. Винахідник може передати виключне право  на використання винаходу державі та іншим юридичним особам [9].

    У цивільно-правовому регулюванні  відносин, пов'язаних з творчою діяльністю, багато істотних відмінностей. Передусім  це різні об'єкти відносин. Так, об'єктом  авторських відносин є твори у  галузі літератури, науки, мистецтва, зокрема  стаття, монографія, дисертація, картина, музичний твір, скульптура, твір архітектури, фотографія. Коло цивільно-правових відносин у сфері науково-технічної діяльності та художньо-технічної творчості  досить широке. Воно охоплює відносини  зі створення і використання винаходів, промислових зразків, раціоналізаторських  пропозицій, товарних знаків, корисних моделей, знаків обслуговування, нових  сортів рослин, нових порід тварин і птахів, науково-технічної інформації, комплекс результатів творчої діяльності, що стосується електронно-обчислювальних машин тощо. Цей перелік невичерпний, він постійно поповнюється.

    Відмінність об'єктів зумовлює особливості їх правової охорони. Для надання правової охорони об'єктам промислової  власності чинне законодавство  передбачає їх попередню кваліфікацію як таких і наступну державну реєстрацію. Лише після виконання цих процедур заявникам видаються правоохоронні  документи у формі патентів або  свідоцтв. Об'єкти, що охороняються авторським правом, для одержання правової охорони  не потребують подання спеціальної  заявки, здійснення експертизи і державної  реєстрації. На результати духовної творчості правоохоронні документи не видаються. Для одержання правової охорони цих об'єктів досить надати їм об'єктивну матеріальну форму [11].

    Істотною  відмінністю цивільно-правової охорони  результатів духовної та науково-технічної  творчості є різні терміни  дії авторського і патентного права. Право авторства, право на недоторканність твору не обмежуються  терміном. Автор будь-якого твору  науки, літератури і мистецтва чи об'єкта промислової власності залишається  таким незалежно від того, коли його створено. Права авторства охороняються вічно.

    Умови передання майнових прав інтелектуальної  власності можуть бути визначені  договором, який укладається відповідно до Цивільного кодексу України та іншого закону (п. 2 ст. 427 ЦКУ) [10].

    Право на ім'я також ніяким терміном не обмежене. Як і право авторства, воно діє безстроково. Інші авторські  права та права промислової власності  обмежені певним терміном дії. Так, Закон  про авторське право у ст. 28 передбачає, що авторське право діє  протягом усього життя автора і 70 років  після його смерті, рахуючи з 1 січня  року, який настає за роком смерті автора.

    Чинним  законодавством встановлено різні  терміни дії прав промислової  власності для різних її об'єктів. Патенти на винаходи і нові сорти  рослин діють протягом 20 років з  дня надходження заявки до патентного відомства України. Патент на промисловий  зразок видається на 10 плюс 5 років  від дати надходження заявки. Свідоцтво  на знак для товарів і послуг діє  протягом 10 років від дати надходження  заявки до патентного відомства, і на прохання його власника дія свідоцтва  може бути подовжена на наступні 10 років [10].

    Авторське право, на яке чинне законодавство  встановило певні терміни його дії, зводиться до права на винагороду за використання твору чи об'єкта промислової  власності. Автори результатів творчої  діяльності мають право на винагороду, якщо зазначені результати будуть використані  протягом терміну дії авторського  права. Так, письменник має право  на винагороду, якщо твір використовується за його життя, а спадкоємці автора — у межах 70 років після його смерті.

    Винагорода  за використання винаходу чи іншого об'єкта промислової власності виплачується за умови, що використання мало місце  в межах терміну дії патенту. По закінченні терміну дії авторського  права або права промислової  власності твір чи об'єкт промислової  власності стають суспільним надбанням  і можуть використовуватися будь-ким  без згоди автора і без виплати  авторської винагороди [11].

    Проте у спеціальній цивілістичній  літературі жваво дискутується питання  про правовий режим результату інтелектуальної  діяльності. Річ у тім, що в законодавствах більшості країн світу про  інтелектуальну власність на результати творчості визнається лише виключне право на використання. Власник патенту  не має права власності на результат, що охороняється патентом, а лише виключне право використання цього результату. Водночас більшість держав визнає за творцем зазначеного результату саме право власності. Отже, питання  постає так: є результат творчості  об'єктом права власності чи тільки об'єктом виключного права використання.

    Цей дуалізм у правовій охороні результатів  інтелектуальної діяльності відображено  і в законодавстві України  про інтелектуальну власність. Так, Закон України "Про авторське  право і суміжні права" визнає за творцями творів та їх правонаступниками  лише виключне право на використання. Закони про промислову власність  України за творцями та їх правонаступниками  визнають право власності з усіма  наслідками, що з цього випливають. Визнання права власності на результати інтелектуальної діяльності закріплено також Законом України "Про  власність" від 7 лютого 1991 р. У новому Цивільному кодексі України визнається лише право інтелектуальної власності [10].

    Таким чином, ми маємо правовий інститут інтелектуальної  власності як права власності  на нематеріальні результати діяльності: ідеї, думки, міркування, образи, символи  тощо, які реалізуються або втілюються в певних матеріальних носіях. Це та специфічна ознака продукту інтелектуальної діяльності, що є об'єктом цієї власності [9].

    Результати  інтелектуальної діяльності визнаються товаром. Товар є об'єктом як господарського, так і цивільно-правового обороту. У цивільному законодавстві передбачено  можливість укладати будь-які угоди  стосовно об'єктів інтелектуальної  власності. Право інтелектуальної  власності є складовою інституту  власності.

    Об'єкти інтелектуальної власності можуть використовуватися відповідно до їх характеру так само, як об'єкти звичайного права; використання об'єктів інтелектуальної  власності зазвичай здійснюється на платній основі. Користувач має сплатити власнику за право користування об'єктом  інтелектуальної власності, що є  звичайним і для об'єктів власності. Отже, такі правомочності суб'єкта власності, як право використання об'єкта власності  та право інтелектуальної власності, не мають принципової відмінності. Право розпорядження притаманне як праву власності, так і праву  інтелектуальної власності, оскільки їх суб'єкт має право визначати  долю власності та інтелектуальної  власності, що йому належить. Такі дії, як користування і розпорядження, можуть передаватися власником іншим особам, які здійснюють їх від імені власника. Законодавство майже всіх країн  передбачає можливість передання права  розпорядження власністю, в тому числі інтелектуальною, іншим особам. Власник може вчиняти будь-які  цивільно-правові дії, спрямовані як на використання об'єкта права власності, так і на розпорядження, у тому числі інтелектуальною власністю [11].

    Правовий  захист інтелектуальної власності  є строковим і має на меті передати ЇЇ результати у загальне надбання відразу після закінчення дії  прав на них. Це є загальним, остаточним і непорушним статусом результатів  інтелектуальної діяльності та комерційних  позначень, які не мають спеціальної  форми правового захисту інтелектуальної  власності. Об'єкти прав інтелектуальної  власності, які є загальним надбанням, не можуть використовуватись тільки для приватних цілей і є доступними для вільного копіювання та використання будь-ким [4].

    Однією  із цілей правового захисту винаходів  шляхом надання патентів на них є  впровадження нових технологій до загального використання через їх інформативні функції. Наприклад, умовою надання  патенту на винахід є розкриття  сутності винаходу шляхом публікування його опису як компенсації ("quid pro quo"), що позбавляє цей винахід  конфіденційності. Публікування патентним  відомством даних щодо винаходу забезпечує його доступність для громадськості  й дає можливість іншим зрозуміти  сутність винаходу, щоб використати  його для досліджень або експериментів (залежно від норм національного  патентного законодавства), що є основою  для подальшого розвитку техніки  і технологій. Проте відразу після  закінчення терміну дії патенту  на винахід громадськості дозволяється використовувати цей винахід, який стає суспільним надбанням.

    Авторські права надають їх власникам можливість використання твору, виключне право  дозволити використовувати твір, право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі  заборонити таке використання, та інші майнові права, встановлені законом. До права використання твору належать:

    • опублікування, відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі;

    • перекладання, перероблення, адаптація;

    • аранжування та інші подібні зміни;

    • внесення складовою частиною до збірників  баз даних, антомологій, енциклопедій тощо;

    • публічне виконання, продаж, передання  в найм (оренду) тощо;

    • імпортування його примірників, примірників  його перекладів;

    • перероблення тощо та інші дії, встановлені  законом [3].

    Патент  надає його власнику право на використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка; виключне право дозволяти  їх використання (видавати ліцензії); виключне право перешкоджати неправовому  використанню винаходу, корисної моделі, промислового зразка, у тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, регламентовані законом. Використанням винаходу (корисної моделі) визнається:

    • виготовлення, пропонування до продажу, в тому числі через Інтернет, застосування або ввезення, зберігання, інше введення в господарський оборот у зазначених цілях продукту, виготовленого із застосуванням запатентованого винаходу (корисної моделі);

    • застосування способу, що охороняється патентом, або пропонування його для  використання в Україні, якщо особа, яка пропонує цей спосіб, знає про  те, що його застосування забороняється без згоди власника патенту, або, виходячи з обставин, що це і так є очевидним;

    • пропонування для продажу, введення в господарський оборот, застосування або ввезення чи зберігання в зазначених цілях продукту, виготовленого безпосередньо способом, що охороняється патентом.

    Власник патенту може використовувати попереджувальне  маркування із зазначенням номера патенту  на продукті чи на упаковці продукту, виготовленого  із застосуванням запатентованого  винаходу.

    Патент  надає його власникові право забороняти іншим особам використовувати винахід (корисну модель) без його дозволу, за винятком випадків, коли таке використання не визнається порушенням прав, що надаються  патентом.

    Власник патенту може передавати на підставі договору право власності на винахід (корисну модель) будь-якій особі, яка  стає його правонаступником, а щодо секретного винаходу (корисної моделі) — тільки за погодженням із державним  експертом. Власник патенту надає  будь-якій особі дозвіл (видає ліцензію) на використання винаходу (корисної моделі) на підставі ліцензійного договору, а  щодо секретного винаходу (секретної  моделі) такий дозвіл надається тільки за погодженням із державним експертом [11]. 

3. Система міжнародних договорів  у сфері інтелектуальної  власності

    До  джерел права інтелектуальної власності  слід відносити багатосторонні та двосторонні  міжнародні угоди, які укладаються  у процесі співробітництва між  державами у цій сфері. їх прийняття  обумовлено тим, що національне законодавство не застосовується у випадках, коли правовласник реалізовує свої інтелектуальні права або захищає їх від порушень на території іншої країни. У такому разі ця особа може розраховувати на застосування або норм міжнародної конвенції, або, за принципом національного режиму, положень законодавства країни, де потрібен захист. Головною умовою для цього є участь держави використання об'єкта та держави громадянства особи у міжнародному договорі з питань охорони цих об'єктів інтелектуальної власності. Колізійні норми, що визначають, право якої держави має застосовуватись до конкретних відносин, містяться, як правило, у самих міжнародних договорах [7].