Право інтелектуальної власності в міжнародному приватному праві

    Бернська  конвенція з охорони літературних та художніх творів 1886 р. Складається  з матеріально-правових норм щодо витворів, які охороняються, та їх авторів (ст. 2), термінів охорони (ст. 7), правил охорони  лекцій, збірників, творів фольклору, кінофільмів, фотографій, звукозапису, радіо-, телепередач  та інших предметів охорони (ст. 3-6), зворотної сили її норм (ст. 18) та ін. Деякі норми регулюють діяльність органів управління Бернським союзом [7].

    Країни  — учасниці Конвенції становлять своєрідне міжнародне співтовариство із взаємної охорони авторських прав, яке не має кордонів. При визначенні суб'єктів охорони тут використовується територіальний принцип, відповідно до якого перевага віддається країні походження твору (країні першого опублікування). Автори з країн — членів Союзу  користуються в інших країнах Союзу, крім країни походження твору, стосовно своїх витворів "правами, що надаються в даний час або надаватимуться надалі відповідними законами цих країн своїм громадянам, тобто національним режимом, а також правами, особливо наданими даною Конвенцією" (ст. 5). Така сама охорона надається авторам — громадянам держав, що не є членами Союзу, якщо їхні твори були опубліковані в одній із країн Союзу або одночасно в країнах, одна з яких належить, а інша не належить до Союзу. Охорона неопублікованих творів надається тільки авторам — громадянам держав, які є членами Союзу.

    Максимальний  термін охорони авторських прав охоплює  увесь період життя автора і 50 років  після його смерті. На переклади, фотографії, кінофільми та інші об'єкти терміни  охорони знижені. Проте країни-учасниці вправі встановлювати триваліші  терміни. У разі суперечки щодо термінів охорони застосовується право країни, де вперше опубліковано спірний витвір.

    Авторські права в Конвенції поділяються  на дві групи:

    1) особисті майнові та немайнові  права, встановлені національним  законодавством держави, у якій  запитуються вимоги щодо охорони;

    2) спеціальні права, встановлені  в нормах Конвенції: виключне право автора на переклад свого твору, на відтворення, публічне виконання драматичного або музичного твору, передача їх по радіо або телебаченню, а також публічне читання, перероблення, магнітний запис та ін. [1].

    Відмінними  рисами Бернської конвенції є  істотні обмеження вільного використання творів, наявність деяких формальностей  з їх реєстрації, надання її нормам зворотної сили, тривалі терміни  охорони авторських прав тощо [7].

    Адміністративні функції міжнародних договорів і угод у сфері інтелектуальної власності виконує Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ), що була створена у 1967 році на Дипломатичній конференції у Стокгольмі, відповідно до Конвенції про заснування ВОІВ. У 1974 році ВОІВ отримала статус однієї з 16-ти спеціалізованих організацій ООН [5]. На сьогодні членами ВОІВ є 184 держави, зокрема і Україна, яка, до речі, як держава-засновниця ООН, стала однією із засновників ВОІВ. На засіданнях організації статус спостерігача отримали близько 250 міжнародних неурядових організацій. Секретаріат ВОІВ або Міжнародне бюро знаходиться у Швейцарії (м. Женева) і має співробітників, що представляють близько 90 держав. Генеральним директором організації з 1 жовтня 2008 р. є Френсіс Гаррі.

    ВОІВ  є найстаршою міжнародною організацією у сфері охорони інтелектуальної  власності. Фактично вона утворилася в 1893 році на дипломатичній конференції, коли два бюро, які виконували адміністративні  функції Паризької (з охорони  промислової власності) та Бернської (про охорону літературних і художніх творів) конвенцій, об'єдналися в одну установу під назвою БІРПІ (Об'єднане Міжнародне бюро з охорони інтелектуальної власності) [2].

    Стокгольмська конвенція 1967 року (ст. 3) визначає такі цілі організації:

    1.  Сприяння охороні інтелектуальної власності в усьому світі шляхом співпраці держав й у відповідних випадках взаємодії з будь-якою іншою міжнародною організацією.

    2. Забезпечення адміністративного співробітництва Союзів.

    Таким чином, діяльність ВОІВ присвячена розвитку збалансованої і доступної міжнародної  системи, що забезпечує винагороду за творчу діяльність, що стимулює інновації  і вносить вклад в економічний  розвиток при дотриманні інтересів  суспільства [5].

    Для досягнення поставлених цілей були розроблені такі основні функції  організації (ст. 4 Конвенції 1967 року):

    -  сприяння розробці заходів, розрахованих на поліпшення охорони інтелектуальної власності в усьому світі й на гармонізацію національних законодавств у цій галузі;

    -  укладання міжнародних договорів з охорони інтелектуальної власності;

    - виконання адміністративних функцій Паризького союзу, спеціальних Союзів, утворених у зв'язку з цим Союзом, і Бернського союзу;

    - надання техніко-юридичної допомоги у сфері інтелектуальної власності;

    - збір і поширення інформації, проведення досліджень і публікація їх результатів;

    - забезпечення діяльності служб, що полегшують міжнародну охорону інтелектуальної власності;

    - виконання будь-яких інших належних дій. Першопочаткова і найважливіша функція ВОІВ - адміністрування багатосторонніх міжнародних конвенцій, що включає в себе зберігання текстів договорів, офіційних їхніх перекладів, додаткових договорів, заяв держав про вступ, вирішення конфліктів, забезпечення процедури перегляду договорів, виконання реєстраційних функцій для договорів, які передбачають міжнародну реєстрацію об'єктів інтелектуальної власності [5].

    Діяльність  ВОІВ у галузі співпраці з адміністративних питань інтелектуальної власності  зосереджена на:

    - керівництві роботою патентних фондів;

    - оновленні міжнародних класифікаційних систем;

    - зборі статистики та написанні регіональних оглядів з станом норм у сфері інтелектуальної власності [3, 15].

    Важливе місце в роботі ВОІВ займає так  звана програмна діяльність: забезпечення широкого визнання існуючих договорів, їх оновлення, створення нових договорів, організація співробітництва в  цілях розвитку. Одним з аспектів програмної діяльності ВОІВ є співробітництво  з метою розвитку, в тому числі  надання допомоги тим країнам, які  її потребують. ВОІВ допомагає їм реформувати  національні законодавства, реалізує освітні програми, спрямовані на розкриття  потенціалу інтелектуальної власності, сприяє комп'ютеризації та використанню цими країнами новітніх технологій у  сфері інтелектуальної власності, надає підтримку (у тому числі  фінансову) для полегшення участі окремих  країн у своїх заходах [6].

    Висновки

    У сучасному міжнародному приватному праві об'єкти авторського і патентного права стали об'єднуватися в одну загальну групу, що отримала найменування «інтелектуальна власність».

    З цього загального поняття міжнародно-правові  документи виділяють окремо промислову власність, до якої належать винаходи, загальнокорисні зразки, промислові креслення або моделі, фабричні, товарні знаки, знаки обслуговування. Інші об'єкти інтелектуальної власності, які залишилися за межами поняття  промислової власності, становлять групу результатів творчої діяльності, що охороняється авторським правом, яку  часто називають літературно-художньою  власністю. Таким чином, усі результати творчої діяльності щодо цивільної  правової охорони поділяються на дві групи: одна з них охороняється авторським правом, друга — правом промислової власності (патентним  правом) та іншими нормативними актами.

    До  основних міжнародних договорів  у сфері інтелектуальної власності  слід віднести Конвенцію, що засновує Всесвітню організацію інтелектуальної  власності, Паризьку конвенцію про  охорону промислової власності, Бернську конвенцію про охорону  літературних і художніх творів.

    Адміністративні функції міжнародних договорів  і угод у сфері міжнародного приватного права виконую Всесвітня організація  інтелектуальної власності.

Список  використаних джерел:

1. Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів [Електронний ресурс]. – Точка доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_051&print=1
2. Борисова В. І. Право інтелектуальної власності: Конспект лекцій/ В. І. Борисова, В. М. Крижна, Н.Є. Яркіна. – Х.: Нац. Юрид. Акад. України, 2008.

3.  Дмитриева  Г. К. Международное частное  право 2-е изд., перераб. и доп. - М.: 2004 [Електронний ресурс]. – Точка доступу:http://www.alleng.ru/d/jur/jur169.htm

4. Иншакова  А.О.. Международное частное право: Учебно-методическое пособие. — Волгоград: Издательство Волгоградского госдарственного  университета, 2002 [Електронний ресурс]. – Точка доступу: http://senatm.com/chastnoe-pravo-mejdunarodnoe/intellektualnaya-sobstvennost-mejdunarodnom.html
5. Конвенция учреждающая Всемирную организацию интеллектуальной собственности [Електронний ресурс]. – Точка доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_169
6. Мойнов С. Г. Всемирная организация интелектуальной собственности/ С. Г. Мойнов . – М. – 1988.
7. Овчаренко А. Система міжнародних договорів у сфері інтелектуальної власності/ А. Овчаренко// Юридичний журнал – 2010. - №6.
8. Паризька конвенція про охорону промислової власності від 20 березня 1883 року [Електронний ресурс]. – Точка доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_123
9. Сидоренко О. Становлення сучасної міжнародної системи захисту інтелектуальної власності/ О. Сидоренко// Вісник Книжкової палати. – 2004. - №2.
10. Цивільний кодекс України [Електронний ресурс]. – Точка доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=435-15
11. Юлдашев О.Х. Міжнародне приватне право: теоретичні та прикладні аспекти/ О. Х. Юлдашев. - Київ, 2004.