Організація охорони праці на виробництві

Прання, дезинфекція і  ремонт спецодягу, спецвзуття і запобіжних засобів проводиться за рахунок  підприємства в період, коли працівники не зайняті на роботі (вихідний день), або під час перерви між  робочими днями чи робочими змінами.

Забороняється виносити спецодяг і спецвзуття за межі підприємства. Для його збереження власник або  уповноважений ним орган зобов'язаний надавати працівникам спеціально обладнанні приміщення (гардеробні). У випадках, коли за умовами роботи спеціально обладнані приміщення не можуть бути надані (на лісозаготівлі, геологорозвідувальних роботах тощо), спецодяг може перебувати у неробочий час у працівників, що повинно бути передбачено в правилах внутрішнього трудового розпорядку чи колективному договорі. Відповідальність за збереження спецодягу в цих випадках несуть самі працівники.

Теплий спецодяг і  спецвзуття (костюми ватні, куртки ватні, штани, валянки тощо) повинні видаватись працівникам з настанням холодної пори року. Час користування цим  спецодягом (початок і кінець зимового періоду) встановлюється власником або уповноваженим ним органом спільно з профспілковою організацією з урахуванням місцевих виробничих і кліматичних умов.

Засоби індивідуального  і колективного захисту видаються  працівникам на час виконання тих робіт, для яких вони передбачені. Вони також можуть бути закріплені за певними робочими місцями і передаватись однією зміною іншій. У цих випадках спецодяг і засоби захисту видаються під відповідальність майстрів та інших осіб з адміністративно-технічного персоналу. Засобами захисту вважаються костюми ізолюючі, засоби захисту органів дихання, ніг, рук, голови, обличчя, очей, органів слуху, засоби захисту від падіння з висоти тощо.

Правом на одержання  безоплатного спецодягу, спецвзуття і  запобіжних засобів користуються також учні індивідуального і бригадного навчання, особи, які навчаються в професійних навчально-виховних закладах усіх рівнів акредитації під час виробничого навчання чи проходження практики, а також працівники, які тимчасово виконують роботу за професіями, щодо яких чинними галузевими нормами передбачене забезпечення працюючих спецодягом, спецвзуттям і захисними пристосуваннями.

На роботах, пов'язаних із забрудненням тіла, видається мило у кількості 400 грамів на місяць. При  негативному впливі на шкіру людини шкідливих речовин безоплатно видаються змивачі або знешкоджуючі речовини.

Перелік робіт і професій, робота на яких дає право працівникам  на одержання мила, змиваючих і  знешкоджуючих речовин, встановлюється власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим органом.

Для змивання бруду під  час роботи і після її завершення повинні бути обладнані умивальники  з рушниками або повітряними  осушувачами рук.

Медичними установами визначений докладний перелік токсичних  речовин, для нейтралізації яких працюючі повинні вживати молоко. Молоко є продуктом профілактичного харчування, який підвищує опір організму негативним чинникам виробничого середовища, нормалізує деякі обмінні процеси і функції організму. Виходячи з визначеного переліку власник підприємства або уповноважений ним орган за погодженням з профспілковим комітетом затверджує перелік професій і робіт, при виконанні яких працівникам повинно видаватись молоко [29, c. 81].

Молоко видається робітникам і службовцям у дні, коли вони фактично виконують роботи з шкідливими умовами праці і зайняті на цих роботах не менше половини робочого дня (зміни).

За робочу зміну, незалежно  від її тривалості, працівники одержують  по 0,5 літра молока. У виняткових випадках натуральне молоко за погодженням з медико-санітарною частиною або місцевою санітарно-епідеміологічною станцією може бути замінено рівною кількістю кефіру, простокваші, ацидофільного молока або мацоні.

3.3. Нагляд і контроль за додержанням законодавства про охорону праці

Стаття 260 КЗПП. Державний нагляд за охороною праці

Державний нагляд за додержанням  законодавчих та інших нормативних  актів про охорону праці здійснюють:

- Державний комітет України по нагляду за охороною праці;

- Державний комітет України з ядерної та радіаційної безпеки;

- органи державного пожежного нагляду управління пожежної охорони Міністерства внутрішніх справ України;

- органи та заклади санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоровя України.

Зазначений у даній  статті перелік органів державного нагляду за охороною праці у Законі України «Про охорону праці» розширено  нормою про здійснення вищого нагляду  за додержанням і правильним застосуванням  законів про охорону праці  Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами (ст. 44). У цьому Законі встановлено й основні повноваження і права органів державного нагляду за охороною праці. У ст. 45, зокрема, зазначено, що ці органи не залежать від будь-яких господарських органів, об'єднань громадян, політичних формувань, місцевих державних адміністрацій і Рад народних депутатів та діють відповідно до положень, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Положення про Державний  департамент з нагляду за охороною праці, затверджене постановою Кабінету Міністрів України № 925 від 6 червня 2000 p. [30], визначає його компетенцію, за якою Держнаглядохоронпраці організовує виконання актів законодавства та здійснює систематичний контроль за їх реалізацією, узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо його вдосконалення та в установленому порядку вносить їх до Мінпраці, організовує та здійснює державний нагляд за додержанням у процесі трудової діяльності вимог законодавства, міжгалузевих, галузевих та інших нормативно-правових актів про охорону праці; розробляє за участю міністерств та інших центральних органів виконавчої влади і профспілок проект Національної програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, організовує її виконання, забезпечує систематичне інформування населення про хід реалізації передбачених Програмою заходів, погоджує і контролює виконання галузевих і регіональних програм.

Здійснення державного нагляду за додержанням законодавства, норм, правил і стандартів з використання ядерної енергії, вимог ядерної та радіаційної безпеки покладено на Державний комітет ядерного регулювання України (Держатомрегулювання України), який діє на підставі відповідного Положення, затвердженого Указом Президента України № 155/2001 від 6 березня 2001 р.

Основними напрямками діяльності цього органу є здійснення нагляду  за додержанням експлуатуючими організаціями, підприємствами, установами, організаціями, що виконують роботи на майданчиках  ядерних установок, об'єктах, призначених для поводження з радіоактивними відходами, уранових об'єктах вимог ядерної та радіаційної безпеки; організація та здійснення державного нагляду за додержанням законодавства, норм, правил і стандартів з використання ядерної енергії, вимог ядерної та радіаційної безпеки, фізичного захисту ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання; здійснення контролю за реапізацією заходів, спрямованих на запобігання аваріям на ядерних установках, об'єктах, призначених для поводження з радіоактивними відходами, уранових об'єктах, та забезпечення готовності підприємств, установ і організацій до ліквідації наслідків таких аварій; контроль за додержанням встановленого порядку подання інформації про випадки порушень у роботі ядерних установок або сховищ, для захоронения радіоактивних відходів, з'ясування причин таких порушень, а також обставин виникнення ядерних інцидентів і радіаційних аварій; застосування в межах своїх повноважень примусових заходів щодо юридичних і фізичних осіб у разі порушення ними законодавства, норм, правил і стандартів з використання ядерної енергії, вимог ядерної та радіаційної безпеки, фізичного захисту ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання, а також умов виданих ліцензій. Рішення Держатомрегулювання України є обов'язковими до виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності та громадянами.

Держатомрегулювання України  здійснює повноваження безпосередньо  та через утворені в установленому  порядку свої територіальні органи (державні інспекції з ядерної  безпеки).

За Законом України  «Про пожежну безпеку» органи державного пожежного нагляду відповідно до покладених на них завдань здійснюють контроль за додержанням вимог актів законодавства з питань пожежної безпеки керівниками центральних органів державної виконавчої влади, структурних підрозділів Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органів державної виконавчої влади, органів місцевого та регіонального самоврядування, керівниками та іншими посадовими особами підприємств, установ та організацій, а також громадянами; проводять згідно з чинним законодавством перевірки і дізнання за повідомленнями та заявами про злочини, пов'язані з пожежами та порушеннями правил пожежної безпеки. Посадові особи органів державного пожежного нагляду є державними інспекторами з пожежного нагляду з відповідними повноваженнями (ст. 7 цього Закону) [31].

Згідно із Законом  України "Про права Профспілок, їх права та гарантії діяльності" від 15 вересня 1999 р. профспілки здійснюють громадський контроль за виплатою заробітної плати, додержання законодавства про  працю та про охорону праці, створенням безпечних і нешкідливих умов праці, належних виробничих та санітарно-побутових умов, забезпеченням працівників спецодягом, спецвзуттям, іншими засобами індивідуального та колективного захисту [32].

У разі загрози життю  або здоров'ю працівників, профспілки мають право вимагати від роботодавців негайного припинення робіт на робочих місцях, виробничих дільницях, у цехах та інших структурних підрозділах або на підприємстві в цілому на час, необхідний для усунення загрози життю або здоров'ю працівників.

Профспілки мають право  на проведення незалежної експертизи умов праці, а також об'єктів виробничого  призначення, що проектуються, будуються  чи експлуатуються, на. відповідність  їх нормативно-правовим актам з питань охорони праці, брати участь у розслідуванні причин нещасних випадків і профзахворювань на виробництві та давати висновки про них. Для здійснення цих функцій профспілки, їхні об'єднання можуть створювати служби правової допомоги та відповідні інспекції, комісії, затверджувати положення про них. Уповноважені представники профспілок мають право вносити роботодавцям подання, які є обов'язковими для розгляду роботодавцями, та одержувати від них аргументовані відповіді (ст. 21 Закону).

Уповноважені трудових колективів з питань охорони праці мають право безперешкодно перевіряти на підприємстві виконання вимог щодо охорони праці й вносити обов'язкові для розгляду власником пропозиції про усунення виявлених порушень нормативних актів з безпеки і гігієни праці. Для виконання вказаних обов'язків власник за свій рахунок організовує навчання і звільняє уповноваженого з питань охорони праці від роботи на передбачений колективним договором строк із збереженням за ним середнього заробітку.

Порядок організації  і діяльності уповноважених трудовими  колективами з питань охорони праці на підприємствах, в установах і організаціях встановлено Типовим положенням, затвердженим наказом Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду N 56 від 21.03.2007 [33].

Профспілкові комітети підприємств, установ і організацій мають право створювати комісії з питань охорони праці, порядок організації і діяльності яких передбачений Положенням про комісію з питань охорони праці підприємства, затвердженим наказом Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду N 56 від 21.03.2007р. [34].

Відповідно до Положення  про громадського інспектора з охорони  праці, затвердженого постановою Президії Федерації профспілок України від 20 вересня 1994 р. громадський інспектор з охорони праці виконує громадський контроль за умовами праці та побуту, додержанням правил і норм охорони праці на робочих місцях, виконанням власником заходів із запобігання травматизму і професійним захворюванням на виробництві. Громадський інспектор з охорони праці обирається відкритим голосуванням на загальних зборах профспілкової групи із числа активних членів профспілки на строк дії її повноважень.

Громадський інспектор  з охорони праці виконує такі функції:

- перевіряє стан умов, безпеки праці й виробничої санітарії на робочих місцях, додержання працівниками інструкцій з техніки безпеки та інших нормативних актів з питань охорони праці;

- контролює наявність  та повноту інструкцій з техніки  безпеки, своєчасність та якість  проведення інструктажів з безпеки праці, забезпечення працівників спецодягом, спецвзуттям та іншими засобами індивідуального захисту, правильне їх використання, своєчасне проведення хімчистки, прання, ремонту, сушіння, дезінфекції, дезактивації тощо;

- перевіряє стан санітарно-побутових приміщень, забезпечення ними працівників відповідно до встановлених норм, а також використання цих приміщень за призначенням;

- негайно інформує  бригадира, майстра або іншого  керівника дільниці, цеху, підприємства  про кожний нещасний випадок, що стався з працівником на виробництві, вживає заходів щодо надання допомоги потерпілим;

- бере участь у розслідуванні  обставин та причин нещасних  випадків і професійних захворювань  на виробництві, вносить до  відповідних комісій свої зауваження  та пропозиції щодо своєчасного й об'єктивного оформлення актів форми Н-1, контролює виконання заходів з усунення причин нещасних випадків тощо.

 РОЗДІЛ 4. Дослідження проблем охорони праці на виробництві

Досліджуючи стан охорони  праці в Україні, І. Новак і  Н. Котова наголошують: за статистичними даними, в Україні впродовж останніх років є позитивними динаміка абсолютних показників виробничого травматизму (як загального, так і зі смертельним наслідком), професійної захворюваності, аварійності, кількості пожеж тощо. Тенденцією стало щорічне зниження рівня загального травматизму в Україні на 5–10%, кількість нещасних випадків зменшилась у три з половиною разу, а зі смертельними наслідками – у два рази. Однак проблема безпеки та охорони праці в Україні залишається актуальною, тому що рівень небезпеки на вітчизняних підприємствах значно вищий, ніж у більшості розвинених країн світу [35].