Організація охорони праці на виробництві

Як відомо, у нових  соціально-економічних умовах роль держави істотно змінюється. Закон  України «Про охорону праці» вперше чітко визначив політику держави у сфері захисту інтересів найманих працівників та роботодавців у трудовому процесі, законодавчо закріпив право працівника на безпечну працю. Згідно з цим законом роль держави та її інститутів в охороні праці не зводиться до створення правових норм і адміністративного нагляду. Держава розробляє та реалізує заходи, спрямовані на створення цілісної системи державного управління охороною праці, здійснює контроль за виконанням відповідних законодавчих і нормативних актів, координує діяльність центральних та місцевих органів виконавчої влади в цій сфері, ініціює розробку конкретних програм у галузі безпеки та гігієни праці, стежить за їх виконанням.

Управління охороною праці – це підготовка, прий-няття  та реалізація правових, організаційних, науково-технічних, санітарно-гігієнічних, соціально-економічних і лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на збереження життя, здоров’я та працездатності людини в процесі трудової діяльності [36].

В Україні протягом останнього десятиліття майже в усіх сферах соціального забезпечення та охорони праці здійснено перспективні реформи.  Усі країни–кандидати на вступ до Євросоюзу реформували трудове законодавство для узгодження з нормами ЄС та для його кращої адаптації до змінних потреб ринків праці. Така адаптація є постійним процесом, у якому мають брати активну участь соціальні партнери.

Членство в ЄС і  економічна глобалізація означають, що працівники підприємств та їхнє керівництво  мають швидко пристосовуватися до вимог  міжнародної конкуренції, а також до циклічних і структурних змін.

Як відомо, рівень безпеки  трудового процесу залежить насамперед від стану його правового забезпечення, тобто від якості та повноти розробки відповідних законодавчих актів. В  Україні багато уваги приділяється питанням нормативно-правового забезпечення охорони праці. Сьогодні в державі діє 2061 нормативно-правовий акт у сфері охорони праці без урахування санітарних норм і правил. Однак у зв’язку з прагненням України приєднатися до Європейського Союзу необхідна адаптація наших законодавчих та нормативно-правових актів про охорону праці до директив і стандартів ЄС. Передусім треба переглянути концепцію щодо нормотворчого процесу з питань охорони праці в нашій країні.

О. Телічко дає таке визначення процесу адаптації трудового законодавства України у сфері охорони праці до європейських стандартів: це діяльність компетентних державних органів щодо дослідження нормативної бази Європейського Союзу в указаній сфері, порівняльна оцінка національного трудового законодавства на відповідність європейським стандартам регулювання зазначених відносин, формування висновків і пропозицій щодо зміни чинного законодавства, а також упровадження постійного моніторингу політики Європейського Союзу з охорони праці працівників [37, с. 28].

Т. Ізовіт зауважує, що курс України на вступ до Європейського Союзу потребує принципово нового підходу до  питань промислової безпеки й охорони праці в країні, а також змін в ідеології власника щодо відповідальності за життя і здоров'я найманих працівників. У зв’язку з цим уряд України здійснює адаптацію законодавства України до законодавства Європейського Союзу з питань охорони праці. Постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2010 року № 933 затверджено Технічний регламент безпеки машин та устаткування, який розроблено з урахуванням Директиви Європейського парламенту та Ради Європейського Союзу 2006/42/ЄС від 17 травня 2006 року щодо машин і устаткування. Постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року № 1107 затверджено Порядок видачі дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки, який містить: Перелік видів робіт підвищеної небезпеки, Перелік машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки та Перелік видів робіт підвищеної небезпеки, які виконуються на підставі декларації відповідності матеріально-технічної бази роботодавця вимогам законодавства з питань охорони праці та промислової безпеки. Постановою Кабінету Міністрів України № 1232 від 30 листопада 2011 року затверджено Порядок проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві [38].

Н. Крещенко зазначає, щоб  наблизити реальність стандартів України  до стандартів країн Європейського Cоюзу із безпеки та гігієни праці, потрібен певний час. Навіть якщо ситуація поступово поліпшується, насамперед завдяки іноземним інвестиціям, ці зміни на краще є нерівномірними. Технічне обладнання, що застосовується в Україні, часто-густо старіє, і виконання норм безпеки потребує значних капіталовкладень [39, с. 26].

Відповідно до Угоди  про партнерство та співробітництво  між Україною та Європейським Союзом безпека праці визначена пріоритетним напрямом. Тому наступні акти розробляються  із зважанням на вимоги європейських директив. Значною проблемою залишається незадовільне функціонування системи управління охороною праці на рівні підприємств, галузей,  регіонів у зв’язку з переходом до ринкової економіки, появою різних форм власності.

Державна політика України щодо адаптації законодавства у сфері охорони праці до законодавства Європейського Союзу як складова частина правової реформи в Україні спрямовується на забезпечення єдиних підходів до нормопроектування, обов’язкового врахування вимог законодавства Європейського Союзу під час нормопроектування, підготовки кваліфікованих спеціалістів, створення належних умов для інституціонального, науково-освітнього, нормопроектного, технічного, фінансового забезпечення процесу адаптації законодавства України. Зокрема, прийнято низку угод, програм, визначено пріоритетні напрями інтеграції України до Європейського Союзу та адаптації національного законодавства. В Україні створено основні політико-правові та організаційні засади адаптації законодавства. Законом України № 1629-IV від 18 березня 2004 року було затверджено Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу [40].

Нині в багатьох країнах  відбувається переорієнтація концептуальних підходів у сфері професійної  безпеки та охорони праці до визначення й застосування терміна «професійне здоров’я», який точніше відображає мету того, що має бути збережено під час трудового процесу, та передбачає розширення обов’язків роботодавця і працівника. 1994 року Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) розробила Загальну глобальну стратегію у сфері професійного здоров’я, що стала основою Рекомендацій Міжнародної організації праці (МОП) у вигляді «Керівництва з систем управління професійною безпекою та здоров’ям» і була схвалена 2003 року на

91-й сесії МОП. Згідно  з цим документом забезпечення  професійної безпеки та збереження  здоров’я працівників має відбуватися  на основі системного й превентивного  підходу, який враховує фізичне,  душевне й соціальне благополуччя  працівника, загальний стан його здоров’я та особистого розвитку. В Україні першу спробу застосувати новий концептуальний підхід у сфері охорони праці здійснив Держгірпромнагляд України, який розробив проект Концепції забезпечення безпечних умов праці і здоров’я працюючих в Україні.

Отже, забезпечення відповідного й ефективного розвитку системи  охорони праці на державному рівні  та ефективне її впровадження на рівні  окремого підприємства та галузі промисловості  дає змогу створити безпечні й  нешкідливі умови праці для працівників  через запобігання професійним захворюванням і травмуванням, продовження періоду активної працездатності працівників тощо. Для забезпечення впровадження нормативних актів у сфері охорони праці та промислової безпеки, а також поліпшення дієвості цих положень особливо важливою є гармонійна, скоординована й ефективна співпраця структур, задіяних у системі охорони праці, інтерактивна взаємодія з роботодавцями та працівниками, заходи з роз'яснення та поширення положень, які стосуються безпечної життєдіяльності працівника в умовах виробничого середовища.

 

 

 

 ВИСНОВОК

 

Проведене дослідження  дозволяє зробити наступні висновки:

1. Права громадян, у тому числі працівників, закріплені у відповідних нормативно-правових актах, може бути реалізовано тільки за умови, якщо в нормативному порядку будуть встановлені для цього необхідні гарантії.

2. Серед гарантій прав громадян на охорону здоров'я під час праці особливо необхідно виділити обов'язок власника відшкодувати працівникові шкоду, заподіяну йому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків.

3. Сучасний стан ринку праці України характеризується такими проблемами: недостатній рівень організації умов праці, втрата трудових навичок кваліфікованих кадрів внаслідок впровадження гнучких виробничих систем, що працюють під контролем електронно-обчислювальних машин, дисплейної техніки, форми адаптації людини до яких не вивчені, погіршення якісних характеристик робочих місць, недостатнє введення в дію нових робочих місць неадекватність структури і форм професійної підготовки і перепідготовки кадрів вимогам сучасного ринку праці; складна ситуація щодо організації умов праці для окремих соціально-демографічних груп населення (молоді, жінок, інвалідів, колишніх військовослужбовців) недоліки системи дотримання норм трудового законодавства щодо режиму і охорони праці окремих груп працюючих.

4. Оцінюючи законодавчу базу, слід зазначити, що вона потребує доповнення рядом важливих Законів України. За допомогою наведених даних можна систематизувати заходи щодо вирішення проблем умов праці нашої країни по регулюванню напрямами, зокрема: формування нормативно-правової бази у сфері охорони праці, створення нових робочих місць. Задоволеність працівників умовами праці залежить від удосконалення охорони праці, комфортної робочої атмосфера, а також буде більше можливостей для навчання та зростання. Про стан умов праці свідчить рівень зайнятості в галузі господарства.

5. Виявлення проблем охороною праці на виробництві здійснення комплексу заходів по зменшенню і запобіганню аварійності та промислового травматизму на підприємствах.

6. Реалізація цілеспрямованих заходів щодо поліпшення умов і охорони праці дозволить зменшити показник загального виробничого травматизму, наблизити його значення до рівня розвинених європейських країн, зменшити питому вагу працівників, зайнятих в умовах, що не відповідають санітарно-гігієнічним нормам. Тому, насамперед, необхідно:

- удосконалити управління охороною і безпекою в організаціях;

- забезпечити на постійній основі комплексну оцінку робочих місць з позиції потреб ергономіки, санітарно-технічних нормативів і державних нормативних правових актів з охорони праці;

- систематично проводити профілактичні засоби виробничого травматизму, які включають в себе атестацію робочих місць за умовами праці, впровадження системи сертифікації організації робіт з охорони праці навчанні та інструктажі, підвищення кваліфікації;

- створювати і впроваджувати сучасні засоби індивідуального та колективного захисту, приладів контролю, шкідливих і небезпечних речовин у робочій зоні.

7. Таким чином, вдосконалення вивчення ринку праці потребує негайного вирішення ряду важливих завдань. Це дозволить постійно і системно відстежувати ситуацію умов праці в країні. Умови праці на підприємстві як умови життя працівників у процесі їх діяльності, є одночасно елементом виробничої системи і об'єктом організації, планування та управління. Тому зміна умов праці неможливо без втручання у виробничий процес. Тобто необхідно поєднувати, з одного боку, умови праці, з іншого - технологію виробничих процесів.

 

 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

1. Девисилов B. А. Охрана  труда : учебник / B. А. Девисилов.  – 4-е изд., перераб. и доп.  – М. : ФОРУМ, 2009. – 496 с.

2. Киселев И. Я. Сравнительное  и международное трудовое право  : учеб. для вузов / И. Я. Киселев. – М. : Дело, 1999. – 728 с.

3. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №30. – ст.. 141

4. Про охорону праці: закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - N 49. - ст.668

5. Болотіна  Н.Б.  Трудове право України: підручник / Н.Б. Болотіна    - 4-те вид., стер. - К.: Вікар, 2006. - 725 с .

6. Гандзюк М.П., Желібо  Е.П., Халимовський М.О. Основи  охорони праці: Підручник. –  К.: Каравела, 2005. – 393 с.

7. Керб Л. П. Основи охорони праці: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2003. — 215 с.

8. Кодекс законів про  працю України від 10.12.1971р. №  322-VIII // Відомості Верховної Ради  УРСР – 1971- № 50, стор. 375.

9. Про затвердження Граничних норм підіймання  і переміщення важких речей жінками: Наказ МОЗ України N 241 від 10.12.93

10. Про відпустки  // Відомості Верховної Ради України. – 1997. - №2. – ст. 5

11. Кодекс законів про  працю України з постатейними  матеріалами // Бюлетень законодавства  та юридичної практики України. - 1997. - №11 -12. - С. 662

12. Про затвердження граничних норм підіймання і переміщення важких речей неповнолітніми : Наказ МОЗ України N 59 від 22.03.96

13. Про основи соціальної  захищеності інвалідів в Україні: закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - N 21. - ст.253

14. Положення про порядок організації та проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності: постанова Кабінету Міністрів України від 4 квітня 1994 р. № 221

15. Положення про медико-соціальну  експертизу постановою Кабінету  Міністрів України від 3 грудня 2009 р. № 1317

16. Інструкцією про  встановлення груп інвалідності, затвердженою наказом Міністерства  охорони здоров'я України від  5 вересня 2011 р. № 561