Режими радіаційного захисту і функціонування об’єкту господарювання в умовах радіаційного забруднення

Експертна оцінка здійснюється групою призначених фахівців.

Система керування  охороною праці (ОП) конкретного підприємства повинна розроблятися з урахуванням  особливостей його виробничої діяльності і вписуватися в існуючу структуру  і схему керування підприємством  у цілому, де органи (суб'єкти) керування  діяльністю порту одночасно є  й органами (суб'єктами) керування  ОП. Зокрема, суб'єктами керування є відповідні служби, відділи, посадові особи; об'єктом керування - діяльність функціональних служб і структурних підрозділів по забезпеченню безпечних і нешкідливих умов праці на робочих місцях, виробничих ділянках, у цехах і на підприємстві в цілому.

СКОП може бути побудована по ієрархічній трьохрівневій  схемі, при цьому керування здійснюється на всіх рівнях і стадіях виробничого  циклу (трудової діяльності працівників):

на стадії підготовки - у ході виробництва - після його завершення в умовах нормального функціонування і не планованих нестандартних (надзвичайних) ситуацій.

В основу СКОП підприємства повинна бути закладена економіко-цільова спрямованість функціонування і комплексний підхід до рішення проблем ОП. Це виражається в чіткому формулюванні цільових задач як бажаний результат діяльності і розробці економічного механізму як способу, що забезпечує досягнення поставленої мети.

Рівні iмовірності небезпеки, представлені у табл. 1, є якісним відображенням відносної ймовірності того, що відбудеться небажана подія, яка є наслідком неусунутої або непідконтрольної небезпеки. Базуючись на вищій імовірності небезпеки будь-якої системи, можна дійти висновку щодо специфічних видів діяльності людей. Тому, використовуючи водночас методики визначення серйозності і ймовірності небезпеки, можна визначити, вивчити небезпеки, віднести їх до певного класу і вирішити їх, виходячи з серйозності небезпеки, потенційно імовірних наслідків та ймовірності, якщо такі наслідки будуть мати місце.

Таким чином, в організації потрібно регулярно визначити загрози  для працюючих та проводити відповідні профілактичні заходи щодо їх запобігання. Для цього необхідно вибрати і обґрунтувати метод оцінки загроз. Достатньо простий та ефективний алгоритм виявлення, оцінки та зменшення ризиків виникнення небезпечних ситуацій на виробництві. Багато вирішень Державної ради  містять конкретні вимоги по виявленню небезпек і оцінки їх значень. Вони є елементом процедури оцінки ризика робочих місць, а їх результати слід повсюдно враховувати.

Оцінка базового ризику – загальний процес оцінки ступеню ризику, при якому ігнорується існуюче управління ризиками.

Оцінка залишкового ризику – загальний процес оцінки ступеню ризику, при якому враховується ступіть ризику ситуації, що знаходиться під контролем;

Припустимий ризик – ризик, зменшений до ступеню, який може бути допущений, враховуючи вимоги законодавчих та інших нормативно-правових актів з охорони праці та Політику керівництва у сфері охорони праці.

На практиці досягти нульового рівня ризику, тобто абсолютної безпеки, неможливо.

Через це вимога абсолютної безпеки, що приваблює своєю гуманністю, може обернутися на трагедію для людей. Знехтуваний ризик у теперішній час також неможливо забезпечити з огляду на відсутність технічних та економічних передумов для цього. Тому сучасна концепція безпеки життєдіяльності базується на досягненні прийнятного (допустимого) ризику.

Сутність  концепції прийнятного (допустимого) ризику полягає у прагненні створити таку малу безпеку, яку сприймає суспільство у даний час.

Прийнятний  ризик поєднує технічні, економічні, соціальні та політичні аспекти і є певним компромісом між рівнем безпеки й можливостями її досягнення. Розмір прийнятного ризику можна визначити, використовуючи витратний механізм, який дозволяє розподілити витрати суспільства на досягнення заданого рівня безпеки між природною, техногенною та соціальною сферами. Необхідно підтримувати відповідне співвідношення витрат у зазначених сферах, оскільки порушення балансу на користь однієї з них може спричинити різке збільшення ризику і його рівень вийде за межі прийнятних значень.

Максимально прийнятним рівнем індивідуального ризику загибелі людини звичайно вважається ризик, який дорівнює 106 на рік. Малим вважається індивідуальний ризик загибелі людини, що дорівнює 10-8 на рік.

Концепція прийнятного ризику може бути ефективно застосована для будь-якої сфери діяльності,  галузі виробництва, підприємств, організацій,  установ.

Необхідно відобразити послідовність дій при аналізі можливих загроз, а саме:

врахування робочих місць і  видів діяльності, які можуть становити  потенційну небезпеку;

встановлення існуючих загроз, що діють на робочих місцях або ланках виробництва, та оцінка ефективності вже  проведених захисних заходів;

оцінка ступеня ризику виникнення небезпечної ситуації;

розробка і впровадження подальших заходів щодо зменшення ризиків, якщо це потрібно;

залучення для вирішення цих  питань необхідних фахівців, можливо, спеціалізованих організацій, що можуть надати необхідні консультації;

консультації з представниками працівників щодо охорони праці;

визначення шляхів повідомлення працівників про необхідні заходи і  їх можливої реакції на них.

 

Справді, коли працюють, навіть дотримуючись усіх встановлених відповідними правилами охорони праиі стандартних значень, все ще існує деякий рівень залишкового ризику, який неминуче повинен бути присутнім.

Наскільки ризик  є прийнятним чи неприйнятним —  вирішує керівництво.

Результат цього  рішення буде впливати на багато вхідних даних та міркувань, серед яких не останнє місце посідає вартість ризику, оскільки головним завданням управління є і завжди буде визначення вартості ризику.

3. Управління ризиком

Основним  питанням теорії і практики безпеки  життєдіяльності є питання підвищення рівня безпеки. Порядок пріоритетів при розробці будь-якого проекту потребує, щоб вже на перших стадіях розробки продукту або системи у відповідний проект, наскільки це можливо, були включені елементи, що виключають небезпеку. На жаль, це не завжди можливо. Якщо виявлену небезпеку неможливо виключити повністю, необхідно знизити ймовірність ризику до припустимого рівня шляхом вибору відповідного рішення. Досягти цієї мети, як правило, в будь-якій системі чи ситуації можна кількома шляхами. Такими шляхами, наприклад, є:

• повна або часткова відмова від робіт, операцій та систем, які мають високий ступінь небезпеки;
• заміна небезпечних операцій іншими — менш небезпечними;
• удосконалення технічних систем та об'єктів;
• розробка та використання спеціальних засобів захисту;
• заходи організаційно-управлінського характеру, в тому числі контроль за рівнем безпеки, навчання людей з питань безпеки, стимулювання безпечної роботи та поведінки.

Отже, управління ризиком – це підхід до зменшення рівня небезпеки, що передбачає досягнення концепції допустового ризику.

Заходи та засоби забезпечення безпеки:

• попередження чи ліквідація небезпеки шляхом усунення джерела її виникнення;
• захист людей від небезпеки шляхом застосування колективних чи індивідуальних засобів захисту, страхування під час робіт у небезпечних зонах;
• використання технічних та конструкторських засобів підвищення безпеки, що дають змогу роботизувати, автоматизувати небезпечні виробництва;
• суровий нагляд і контроль за виконанням законів, інструкцій та правил, що стосуються техніки безпеки;
• розробка системи попередження реагування на надзвичайні ситуації та планів дій у випадку стихійного лиха, аварії, катастрофи тощо;
• забезпечення медико-гігієнічних умов для підтримання здоров’я.

Кожен із зазначених напрямів має свої переваги і недоліки, і тому часто заздалегідь важко сказати, який з них кращий. Як правило, для підвищення рівня безпеки завжди використовується комплекс цих заходів та засобів.

Для того, щоб  надати перевагу конкретним заходам  та засобам або певному їх комплексу, порівнюють витрати на ці заходи та засоби і рівень зменшення шкоди, який очікується в результаті їх запровадження. Такий підхід до зменшення ризику небезпеки зветься управління ризиком.

Після впровадження запланованих заходів  необхідно провести оцінку залишкового  ризику та визначити, чи став припустимим  ступінь ризику виникнення небезпечної  ситуації, тобто чи досягли впроваджені  заходи очікуваного ефекту

Оцінку професійного ризику на робочих  місцях можна проводити і за іншими методиками, наприклад, за методикою, наведеною  у Британському стандарті BS 8800.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Таблиця 1

 

Імовірність	Коментарі
5 – майже напевно	Подія, що спостерігається регулярно. Подія, що трапляється в більшості випадків.
4 – досить імовірно	Подія, що спостерігається періодично.
3 - імовірно	Подія, що трапляється інколи.
2 - малоймовірно	Подія, що спостерігається рідко.
1 – майже неймовірно	Подія, що трапляється лише при винятковому збігу обставин

 

Таблиця 2

 

Важкість небезпечної події		Можливі наслідки
5 катастрострофічна	Груповий нещасний випадок (постраждало 2 і більше працівників); нещасний випадок із смертельними наслідками; аварія; пожежа	Розслідування державними органами влади. Кримінальна відповідальність. Штрафні санкції України. Зупинка робіт. Анулювання ліцензії на вид діяльності.
4 – суттєва	Важкий нещасний випадок (тимчасова  непрацездатність більше 60 днів). Профзахворювання. Інцидент, возгоряння.	Розслідування державними органами влади. Кримінальна відповідальність. Штрафні  санкції згідно КпАП. Можлива призупинка робіт.
3 - незначна	Серйозне поранення,  хвороба з тимчасовою втратою працездатності протягом до 60 днів. Інцидент, возгоряння.	Розслідування державними органами влади. Штрафні санкції згідно КпАП. Можлива призупинка робіт.
2 - мінімальна	Травма без втрати працездатності, потреба у стаціонарній медичній допомозі, надання легшої роботи. Інцидент, возгоряння.	Внутрішнє розслідування. Адміністративна відповідальність Штрафні санкції згідно КпАП.
1 - несуттєва	Несуттєва травма (поріз, забиття), надана первинна медична допомога)	Дисциплінарна відповідальність.

 

 

Таблиця 3

 

Числове значення	Характеристика
3	Постійна можливість нараження на небезпеку (щоденна, щозмінна)
2	Рідка можливість нараження на небезпеку (один раз на місяць)
1	Мінімальна (один чи декілька разів на рік)

 

Таблиця 4

 

Ступінь ризику	Коментарі
Екстремальний (55-75)	Потребує невідкладних дій вищого керівництва із обов’язковим складанням плану заходів та призначенням відповідальних осіб. При необхідності - призупинка ведення робіт.
Високий (25-54)	Потребує уваги вищого керівництва. Терміново проінформувати працівників  та їх безпосередніх керівників, керівника  відповідного підрозділу та начальника служби охорони праці. Вжити заходи по забезпеченню безпеки працівників.
Середній (10-24)	Проінформувати працівників та безпосередніх керівників, керівника відповідного підрозділу та начальника служби охорони праці. Вжити заходи щодо зменшення ризику.
Низький (1-9)	Здійснюється управління шляхом виконання існуючих процедур. Звичайно не потребує додаткових ресурсів. Проінформувати керівника підрозділу та начальника служби охорони праці по закінченні робіт по визначенню ступеню ризику.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література

 

1. Бедрій І.Я. Безпека життєдіяльності. – К.:Кондор, 2009, 286 с.
2. Ц. Жидецький, В. С. Джигирей, О. В. Мельников — Вид. 2-е, стериотипне. — Львів: Афіша, 2000. — 348 с.
3. Желібо Є.П., Заверуха Н.М., Зацарний В.В. Безпека життєдіяльності, 344с.
4. Мягченко О.П. Безпека життєдіяльності, - К.:ЦУЛ, 2010, 312 с.
5. Желібо Є.П., Заверуха Н.М., Зацарний В.В. Безпека життєдіяльності. – К.:Каравела, 2008.
6. Желібо Є.П., Заверуха Н.М., Зацарний В.В. Безпека життєдіяльності.
7. Бедрій І.Я. Безпека життєдіяльності. – К.:Кондор, 2009.
8. Желібо Є.П., Заверуха Н.М., Зацарний В.В. Безпека життєдіяльності, с.45-46.
9. Яким Р.С. Безпека життєдіяльності людини, - Львів: Бескид Біт, 2005, с.38.
10. Основи законодавства України про охорону здоров'я із змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 3 лютого року № 2978/ХII, від 25 лютого 1994 року № 4039а-ХII, ВВР, від 23 вересня 1994 року № 183/94-ВР, ВВР, від 13 жовтня року № 200/94-ВР, від 14 лютого 1997 року № 70/97-ВР, від 22 лютого 2000 року № 1489-111, Декретом Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1992 року № 23-92.