Сучасна діяльність профспілкових організацій в Україні

1.2. Форми діяльності профспілок

У цьому підрозділі аналізуються основні форми діяльності українських профспілок із захисту прав працівників у сфері соціально-трудових відносин. Проведений аналіз свідчить про зменшення випадків застосування профспілками радикальних форм діяльності (передусім, страйків) та поширення поміркованих форм (договорів з роботодавцем і державою, лоббіювання інтересів членів профспілок в органах державної влади). Водночас, ефективність застосування як поміркованих, так і радикальних форм є низькою. Профспілки не забезпечують належний рівень захисту прав працівників.

З визначення профспілок як об'єднань, що діють у сфері соціально-трудових відносин, випливає, що головною метою їх діяльності є захист прав та інтересів своїх членів саме у сфері праці. Отже, головними формами діяльності профспілок мають бути визначені ті, що стосуються, перш за все, забезпечення права людини на працю — права на зайнятість і отримання винагороди за працю, яка щонайменше дає можливість відтворювати здатність працювати (мінімальна заробітна плата). Крім того, профспілка може надавати (і надає) своїм членам інші форми захисту та допомоги, але вони, як правило, розглядаються у якості додаткових, похідних від головної мети профспілок — покращувати умови найму (продажу) робочої сили.

Практика світового профспілкового руху виробила різноманітні форми діяльності, спрямованої на захист права на працю, як радикальні (акції протесту), так і помірковані (переговори, укладання угод). Водночас, вона свідчить, що м'які засоби тиску є ефективними лише тоді, коли існує реальна загроза страйку у випадку невиконання пред'явлених у м'якій формі вимог. У протилежному випадку, мітинги, пікетування перетворюються на спосіб "випускання пари", яким користуються і роботодавці, і держава з метою зняти соціальну напруженість.

Визнаною (і в розвинутих країнах — дієвою) формою відстоювання профспілками інтересів найманих працівників перед роботодавцем є угоди, що їх укладають на національному рівні три сторони (трипартизм): профспілки, роботодавці та держава — як роботодавець, посередник, арбітр і гарант дотримання сторонами взятих на себе узгоджених зобов'язань. Правовою основою укладання угод і колективних договорів є Конвенція МОП №89 "Про застосування принципів права на організацію і ведення колективних переговорів", ратифікована УРСР у 1956р., та Закон України "Про колективні договори і угоди" (1993р.).

Практика Генеральних угод започаткована в Україні в 1991р. Від того часу були укладені шість Генеральних угод (таблиця "Генеральні угоди в Україні"). Остання з них була укладена на 1999-2000рр., а потім подовжена на 2001р. Крім того, станом на початок 2005 р. діяли понад 70 галузевих і 26 регіональних угод. Аналіз практики укладання Генеральних, галузевих і регіональних угод свідчить про наступне[17, c. 111-113].

В процесі вироблення та укладання Генеральних, галузевих і регіональних угод відбувається визнання державою децентралізації профспілкового руху в країні та зменшення монопольного впливу ФПУ на формування соціально-трудових відносин. Як видно з таблиці, першу Генеральну угоду від імені профспілок підписувало лише одне об'єднання — ФНПУ (нинішня ФПУ), другу — вже шість профспілкових об'єднань, а у вирішенні питання про подовження на 2001р. дії Генеральної угоди на 1999-2000рр. та підписанні відповідних доповнень до неї взяли участь, крім ФПУ та її членських організацій, уже 38 профспілки та профоб'єднання.

Отже, протягом 1991-2007рр. у цілому створені організаційні умови для узгодження суперечливих інтересів найманих працівників і роботодавців, а також протиріч між різними за професійною ознакою соціальними групами суспільства. Держава визнала децентралізацію профспілкового руху. Водночас, залишається проблема неструктурованості роботодавців, що позбавляє ряд профспілок соціального партнера. Часті зміни глав Уряду та галузевих міністерств не сприяють спадкоємності у виробленні зобов'язань цих структур за Генеральною та галузевими угодами, а також контролю за їх дотриманням.Змістовне наповнення Генеральних угод та міра їх дотримання Урядом є далекими від таких, що дійсно сприяють оптимізації соціально-трудових відносин у країні та покращанню становища найманих працівників[18, c. 36-37].

1.3. Напрями участі профспілок у функціонуванні громадянського суспільства

На сьогодні можна виділити три основні напрями участі профспілок у функціонуванні громадянського суспільства.

По-перше, це наділення і розширення прав і свобод людини та громадянина, які є фундаментальною основою становлення і розвитку громадянського суспільства. „У найзагальнішому вигляді, і дещо спрощуючи, роль профспілок у громадянському суспільстві, – зазначав В.В. Песчанський, – можна визначити як наділення найманого працівника правами, створення з нього громадянина” [6]. Оскільки більшість населення є саме найманими працівниками, це дає можливість великій масі населення мати можливість отримувати ці права.

Разом з цим, у громадському суспільстві відбуваються і морально-психологічні зрушення. Профспілки мають повсякчас виявляти та вносити до громадянського суспільства принципи солідарності та взаємодопомоги, протиставляючи їх принципам індивідуалізму та егоїзму. Крім того, діяльність профспілок має сприяти утвердженню гідності людини, яка працює за наймом, самоцінності особистості найманого працівника. Л. Брентано зазначав, що „завдяки профспілкам праця стає товаром нарівні з іншими товарами, а робітник дійсно людиною” [7]. Таким чином, гаслом громадянського суспільства стане свобода разом зі справедливістю та солідарністю.

По-друге, участь профспілок в утвердженні й вдосконаленні системи соціального партнерства, яке допомагає стабілізувати і зміцнити громадянське суспільство. Громадянське суспільство передбачає систему конструктивного співробітництва різних соціальних груп та об’єднань, яка цивілізує соціальні конфлікти та вводить їх розв’язання в правове поле. Саме тому разом із підприємцями, у протиборстві з ними або у згоді профспілки поступово формують хребет майбутнього громадянського суспільства. Його стрижнем покликана стати система соціального партнерства. Це є шуканий інструмент конструктивного перетворення, узгодження інтересів, мінімізація соціально-трудової конфліктності.

Нова якість соціальних відносин, побудованих на принципі соціального партнерства, суттєво змінить моральний клімат громадянського суспільства. У такому суспільстві знизиться рівень ненависті, страху, підозрілості та озлобленості, і як наслідок зросте можливість швидше і повніше забезпечити протилежні інтереси. „У результаті, – зазначає К.С. Гаджієв, – соціальне життя стає ареною зіткнення і співробітництва конкуруючих одна з одною груп, що вступають до різного роду спілок, коаліцій, компромісів, угод, тим самим урівноважуючи одна одну, утримуючи всю соціальну і політичну систему у своєрідній рівновазі, перешкоджаючи різкому зрушенню суспільно-політичної осі вліво чи вправо” [8]. Таким чином, будучи побудованим на принципі соціального партнерства, громадянське суспільство стане більш врівноваженим, компромісним, узгодженим і соціально збалансованим.

По-третє, активна участь профспілок у процесах самоврядування, що служить передумовою подальшого динамічного розвитку громадянського суспільства. Самоврядна практика профспілок отримала концептуальне оформлення у тезі про промислове громадянство, яке з’явилося вслід за соціальним громадянством.

Слід зазначити, що останнім часом профспілки виходять за межі своїх безпосередніх завдань по захисту економічних інтересів, розширюючи сферу своєї діяльності як організація громадянського суспільства. Тепер профспілки діють як багатофункціональна суспільна організація, яка виражає загальногромадянські інтереси, надаючи підтримку не членам профспілок і іншим соціальним категоріям громадян. Таким чином, виявляючи свою суспільну активність, профспілки вже прямо і безпосередньо діють як асоціації громадянського суспільства, надаючи йому зі свого боку самоврядного імпульсу[23, c. 146-148].

Розділ 2. Сучасний стан профспілкового руху в Україні

2.1. Законодавче забезпечення діяльності профспілок

У цьому підрозділі наведено стислий аналіз законодавчих актів, що регулюють права професійних спілок в Україні з часу набуття нею незалежності. Результати аналізу свідчать, що правове врегулювання діяльності профспілок в Україні в цілому відбулося. Водночас, законодавча база є недосконалою, в ній є ряд прогалин, що потенційно уможливлюють обмеження діяльності профспілок.

Основні закони (в порядку прийняття), що регулюють права профспілок в Україні:

        Кодекс законів України про працю від 10 грудня 1971р. (із відповідними змінами)

        Закон України "Про об'єднання громадян" від 16 червня 1992р. (із відповідними змінами)

        Закон України "Про колективні договори і угоди" від 1 липня 1993р. (із відповідними змінами)

        Конституція України від 28 червня 1996р. (чинна)

        Закон України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" від 15 вересня 1999р. (із відповідними змінами)

Конституція України

Фундаментальні права профспілок в Україні визначені статтею 36 Конституції України, якою встановлено, що "громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Професійні спілки є громадськими організаціями, що об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Професійні спілки утворюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх члени. Усі професійні спілки мають рівні права. Обмеження щодо членства у професійних спілках встановлюються виключно цією Конституцією і законами України". Зокрема, статтею 127 Конституції заборонена участь суддів у профспілках.

Закон України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності"

Закон України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" є базовим законом, що регулює права профспілок. Закон практично увібрав у себе всі найважливіші норми, встановлені іншими законами стосовно прав профспілок. Він передбачає, що закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що йому не суперечить.

Розділ І Закону визначає основні терміни, що використовуються в Законі, мету діяльності профспілок і сферу дії Закону, законодавство про профспілки, заборону дискримінації за ознаками належності до профспілок, право на об'єднання у профспілки та членство в профспілках, право профспілок на створення об'єднань, міжнародні зв'язки, рівність, статус, незалежність і статути" профспілок, взаємозв'язок профспілок з державою, порядок легалізації та припинення діяльності профспілок тощо.

Розділ II Закону визначає права профспілок, їх об'єднань представляти і захищати права та інтереси членів профспілок, на ведення колективних переговорів та укладання колективних договори і угод, повноваження профспілок, їх об'єднань щодо захисту прав громадян на працю та здійснення громадського контролю за дотриманням законодавства про працю, у забезпеченні зайнятості населення, щодо соціального захисту та забезпечення достатнього життєвого рівня громадян, у галузі соціального страхування та соціального забезпечення, в управлінні підприємствами та при зміні форм власності, у вирішенні трудових спорів, на організацію страйків та проведення інших масових заходів, на інформацію з питань праці та соціально-економічного розвитку, на створення навчальних, культурно-освітніх закладів, дослідних та інших організацій, щодо охорони здоров’я громадян, фізичної культури, спорту, туризму та охорони довкілля, у сфері захисту духовних інтересів трудящих, у захисті житлових прав громадян, щодо притягнення до відповідальності посадових осіб, власності профспілок, на господарську та фінансову діяльність профспілок, щодо захисту прав та інтересів своїх членів.

Розділ III Закону визначає права профспілкових організацій на підприємствах, в установах та організаціях щодо соціального захисту та захисту трудових прав працівників.

Розділ IV Закону визначає гарантії прав профспілок щодо їх діяльності; гарантії для працівників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілкових органів; обов'язки роботодавця щодо створення умов діяльності профспілок; надання профспілковим організаціям підприємств, установ або організації! будинків, приміщень, споруд для ведення культурно-освітньої, оздоровчої, фізкультурної та спортивної роботи; обов'язки роботодавця надавати інформацію на запити профспілок, їх об'єднань.

Розділ V Закону встановлює відповідальність за порушення законодавства про профспілки.

У зв'язку з набуттям чинності Законом України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" втратив чинність Закон СРСР "Про професійні спілки, права та гарантії їх діяльності" від 10 грудня 1990р. Деякі норми цього Закону передбачали більш широкі права профспілок. Зокрема, це стосується права законодавчої ініціативи (стаття 7), яке було втрачене у зв'язку з прийняттям у 1996р. Конституції України[12, c. 17-21].

Слід відзначити, що з часу прийняття Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" до нього були внесені деякі зміни.

У зв'язку зі скрутним фінансовим становищем підприємств, законами про Державний бюджет України на 2000-2001рр. було призупинено дію статті 44 Закону, що зобов'язує роботодавців відраховувати кошти профспілковим організаціям на культурно-масову та фізкультурну роботу в розмірах, передбачених колективним договором та угодами, але не менше ніж 0,3% фонду оплати праці.