Судовий розгляд трудових спорів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст. 40 КзПП України

Варіант 9. Судовий розгляд  трудових спорів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст. 40 КзПП України

1. Строки пред’явлення позову та розгляду справи (в контексті ст.. 6 ч.1 Конвенції про захист рав людини та основоположних свобод та ст.. 157 ЦПК України;
2. Дії судді під час підготовки справ про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст. 40 КзПП України до судового розгляду (визначення кола осіб, розсуд суду у межах предмета доказування, застосування роз’яснень Пленуму Верховного суду України);
3. Судова практика та приклади розгляду справ про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст. 40 КзПП України національними судами та Європейським судом з прав людини.

1. У рамках Ради Європи було створено унікальну систему захисту прав людини, яка складається з низки правових інструментів та механізмів. Чільне місце серед міжнародно-правових актів, що створені у правовій системі Ради Європи, посідає Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 
   від 04,11.1950 р [1] (далі - Конвенція), що запровадила дієвий і ефективний механізм захисту широкого кола прав і свобод особи шляхом утворення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) У перспективі цей міжнародний нормативний акт здійснив безпрецедентний вплив на зміст національного законодавства держав, що висловили згоду на його обов’язковість.

11 вересня 1997 року р Конвенція набула чинності для України, яка взяла на себе зобов'язання дотримуватися і гарантувати на національному рівні каталог прав людини, що міститься у Конвенції та додаткових протоколах до неї. Серед таких прав особливе місце посідає право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, шо закріплене у ст. 6 Конвенції Статистичний аналіз роботи ЄСПЛ свідчить про те. що кількість скарг, за якими було встановлено факти порушення державами права на справедливий суд, становить майже половину (45,01 %) від загальної кількості справ проти держав-членів Ради Європи. Основною проблемою у цьому контексті є суттєве затягування розгляду справ на національному рівні судовими органами. Крім того, частка справ, у яких ЄСПЛ було встановлено факт порушення Україною права на справедливий суд є найбільшою (33 % від загальної кількості, рішень, ухвалених проти України) ЄСПЛ неодноразово звертає увагу на однотипність скарг, що подаються на підставі ст. 6 Конвенції через порушення розумного строку розгляду справ національними судами України, що вимагає вжиття заходів загального характеру, без яких неможливо належним чином реалізовувати норми вказаної статті у внутрішньому правопорядку

У цілому повільність, неоперативність  роботи судів є однією з «хвороб правосуддя» [2. с. 122] Нею страждає переважна більшість (якщо не вен судових систем, однак нерідко вона набуває хронічних форм, про що яскраво свідчить вітчизняна судова статистика. Як справедливо відзначається у науковій юридичній літературі, недотримання строків розгляду справ не лише порушує право особи на захист, а й формує в неї негативне ставлення до судової системи, неповагу до права, що стає критичним для самої країни та погіршує її міжнародний імідж [3, с 319-320].

Разом із тим, поняття «розумного строку» розгляду справ національними  судами як важлива процесуальна гарантія права на справедливий суд відноситься до так званих автономних категорій в юриспруденції ЄСПЛ, зміст яких є специфічним та досить складним для сприйняття для вітчизняної правової системи У зв'язку з цим принципово важливою є практика ЄСПЛ, в якій розкривається юридичний зміст кожного із закріплених прав. Офіційно тлумачити зміст конвенційних норм, у тому числі й щодо захисту права на справедливий суд, може виключно Європейський суд з прав людини Правові позиції Суду щодо змісту права на справедливий суд мають обов'язкову правову природу для всіх країн- учасниць Конвенції, а не лише для тих, що є сторонами у конкретній справі. У практиці Суду містяться стандарти (принципи) вирішення певних правових ситуацій, які стосуються розумних строків розгляду справи Таким чином, врахування практики Суду є досить бажаним для держави як для належного виконання нею своїх зобов'язань за Конвенцією, так і у превентивних шлях, шоб не допускати порушень конкретних прав у майбутньому Крім того, особи, що мають право звертатися за захистом до Суду у зв'язку із порушенням прав, гарантованих Конвенцією, з урахуванням принципу правової визначеності із аналізу практики Суду можуть прогнозувати позицію Суду щодо того чи іншого факту порушення залежно від аналогічних обставин справи.

Відповідно до вимог ст.6 Конвенції «розумний строк» є обов'язковим для розгляду цивільних, адміністративних та кримінальних справ. При цьому для визначення того, чи була тривалість провадження у справі «розумною», ЄСПЛ спочатку досліджує часові проміжки розгляду справ у рамках національної правової системи [6, с 112] Так, перебіг строку у цивільних та адміністративних справах відраховується з моменту відкриття провадження у справі, а в окремих випадках (у разі обов'язкового розгляду скарги адміністративним органом) - з моменту виникнення права на подання позову до суду.

Строк розгляду охоплює: розгляд  справ у судах першої, апеляційної  та касаційної інстанції При цьому розгляд справ у конституційних судах не враховується (пункти 47—48 рішення у справі «Букхольц проти Німеччини:» 1981 р [7, С.67]).

Щодо закінчення тривалості цього строку, то єдиної позиції ЄСПЛ висловлено не було [8, с.337]. Так, у цивільних справах ЄСПЛ зазначає, шо виконання рішення, винесеного будь-яким судом, слід розглядати як обов'язкову складову судового провадження. Так, у справі «Хорнсбі проти Греції» 1997р [3, с 136] Суд підкреслив, що право на справедливий суд було б «ілюзорним, якби правова а держави дозволяла, шоб остаточне, обов'язкове судове - рішення вважалося недіючим на шкоду одній зі сторін. Виконання рішення повинне, таким чином розглядатися як невід’ємна частина «суду» у розумінні статті 6 Конвенції».

Після встановлення часових рамок розгляду справи на національному рівні ЄСПЛ оцінює її «розумність» крізь призму доцільності тривалості судочинства. У зв’язку з цим Суд опрацював власні критерії, що дозволяють зробити висновки про розумність розгляду конкретної справи. Зокрема, у п. 47 рішення у справі «Бараона проти Португалії)» 1987 р. [5, с.77] Суд відзначив: «Розумність тривалості розгляду повинна визначатися з огляду на конкретні обставини справи з урахуванням критеріїв, сформульованих у практиці Суду, зокрема, комплексності справи, поведінки заявника і відповідних державних органів».

Критерій комплексності  справи означає оцінювання складності справи з урахуванням обставин і  фактів, що грунтуються на праві (законі) і тягнуть за собою певні юридичні наслідки Вона може бути пов'язана як із питаннями факту, так і з правовими аспектами: характером фактів, які необхідно встановити; кількістю питань, які розглядаються в межах справи; віддаленістю, з точки зору простору та часу, між подіями та фактами, що розглядаються, та процесом судочинства; кількістю свідків та інших проблем, пов’язаних зі збором доказів; міжнародними факторами; приєднанням справи до інших, а також вступом у процес нових осіб. Крім того, складність справи, а відтак й строк її розгляду, залежать, від складності предмету доказування у справі, без чого неможливо правильно вирішити справу по суті та застосувати норми матеріального права; від обсягу фактів предмета доказування, який може змінюватися у зв’язку зі зміною підстав позову, збільшенням чи зменшенням позовних вимог; від кількості доказів, наданих сторонами.

Другим критерієм «розумності» строку розгляду справи є належна поведінка учасників процесу, яка не повинна становити умисного затягування розгляду справи. Відтак сторони не є відповідальним за відкладення справи за станом здоров’я або з інших поважних причин, однак якщо такі відсутні, то Суд може визнати відсутність порушення ст.6 Конвенції.

Крім вищевказаних трьох  основних критеріїв «розумного строку» розгляду справи, у практиці Суду останніх двох десятиліть звертається увага на значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі. Так, на думку ЄСПЛ. без зволікань повинні розглядатися справи при розгляді яких є важлива терміновість.

Для наближення до європейських стандартів український законодавець почав використовувати критерій “розумності” для встановлення строків  розгляду справ у суді. У новому Цивільному процесуальному кодексі  в статті 157 ЦПК України йдеться, що цивільні справи мають бути розглянуті протягом розумного строку, але не менше двох місяців з дня відкриття провадження. Розгляд справ стягнення аліментів та поновлення на роботі не повинні перевищувати одного місяця.

Звідси вбачається, що строк розгляду справ вказаної категорії пов’язаний із пріоритетом охорони конституційного права кожного на  працю,  яке включає в себе можливість заробляти собі на життя, а також на охорону   прав   і   законних   інтересів   підприємств,  установ, організацій,  на  зміцнення  трудової та виробничої дисципліни, на виховання  працівників  у дусі відомого й сумлінного ставлення до праці.

Питання, щодо пред’явлення позову про поновлення на роботі осіб звільнених за п.4ст. 40 Кодексу законів про працю України врегульовано частиною 1 статті 233 Кодексу законів про працю України, згідно з якою, - працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Місячний строк оскарження спорів вказаної категорії передбачений і  пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 р. N 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів».

Строки, що встановлені  ст. 233 КЗпП, не перериваються і не призупиняються. Але вони можуть бути поновлені судом за наявності поважних причин. Зрештою, оцінку причин як поважних робить суд. Тому сам по собі пропуск строку звернення до суду за вирішенням трудового спору, який допустив працівник або власник, не є підставою для відмови в прийнятті позовної заяви (заяви). При пропуску місячного, тримісячного та річного строків, встановлених ст. 233 КЗпП, суд при розгляді трудового спору повинен з’ясувати всі обставини справи. При необґрунтованості вимог працівника або власника по суті суд відмовляє позивачу в задоволенні вимог саме з цієї підстави. Якщо вимоги позивача є обґрунтованими, але строк, встановлений ст. 233 КЗпП, пропущено без поважних причин, суд також відмовляє у позові, але вже з інших мотивів: у зв’язку з пропуском встановленого строку. При обґрунтованості позовних вимог і пропуску строку з поважних причин строк для звернення до суду поновлюється, а позовні вимоги задовольняються.

Поважність причин означає, що працівник не ставився зневажливо до питання про захист своїх прав, але його зверненню за захистом перешкоджали такі причини, які зобов’язують оточуючих, органи державної влади та інших суб’єктів, з урахуванням норм моралі, виявити повагу та поблажливість до працівника.

Слід визнати, що обмеження  строків на звернення до суду за захистом своїх прав є виправданим, особливо коли йдеться про звільнення. Адже поновлення працівника на роботі через незаконність звільнення передбачає виплату йому заробітної плати за час вимушеного прогулу. Якби працівники не були обмежені у строках звернення до суду, це призвело б до зловживань з їхнього боку: в такому разі можна не працювати місяцями і роками, а потім звертатися до суду та стягувати з роботодавця заробітну плату за весь цей час.

Список використаної літератури:

1. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 04 11.1950 р. //Офіційний вісник України - 2006, №32.- Ст. 2371.
2. Туманов В. А. Европейский суд по правам человека. Очерк организации и деятель- ности / Туманов В. А. - М.: Изд-во НОРМА, 2001 - 304 с
3. Городовенко В. В. Принципи судової влади: монографія / В В. Городовенко -X.: Право, 2012. - 448 с.
4. Защита права собственности и права на справедливое правосудие: практнческое руководство для украинского юриста по применению Европейской Конвенции о зашите прав человека и основних свобод 1950 г, / под. обш. ред. Ю, В. Щекпна, - X. МП «Крок:», 2008. - 108 с.
5. Нула Моул. Европейская конвенция о защите прав человека и основних свобод» Стаття 6. Право на справедливое судебное разбпрательство. Прецеденти и комментарпи / Нула Моул. Катерина Харби. Л. Б. Алексеева - М Росс. акад. Правосудия. 2001 - 336 с.
6. Гомьен Д. Европейская конвенция о правах человека и Европейская. хартия: право и практика Д. Гомьен. Д Харрис. Л Зваак - М.: Юрист, 1998. - 238 с,
7. Де Сальвна М. Прецеденти Европейс- кого суда по правам человека Руководяшне принципи судебной практики, относяшейся к Европейской конвенцип о зашите прав человека п основньїх свобод: Судебная практика с 1960 по 2002 гг / Де Сальвиа М, - М. : Юрид. центр Пресе. 2004 - 1240 с

2. Підготовка цивільної справи до судового розгляду — друга за розвитком судочинства і обов'язкова стадія цивільного процесу. Такий висновок обґрунтовується ст. 143 ЦПК, в якій закріплено правило про те, що після прийняття позовної заяви суддя провадить підготовку справи до судового розгляду. Кожна стадія цивільного судочинства характеризується сукупністю процесуальних дій, об'єднаних однією найближчою метою. Підготовка справ до розгляду має також ці ознаки.

Провадження у  справі  до  судового  розгляду  регулюється  главою  3 розділу  III Цивільного процесуального кодексу України, у якій визначені  процесуальні дії суду з підготовки  справи до судового розгляду та проведення попереднього судового засідання.  Здійснення учасниками цивільного  процесу  та судом   на   цій  стадії  процесу  сукупності  процесуальних  дій, визначених процесуальним законом,  є обов'язковим, оскільки вона є самостійною  і важливою та створює необхідні умови для правильного і   своєчасного   вирішення   справи,   ухвалення   законного    й обґрунтованого судового рішення.