Судовий розгляд трудових спорів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст. 40 КзПП України

Підготовка справи до судового розгляду розпочинається  з  дня  
постановлення  ухвали  про  відкриття провадження у справі,  після чого суд невідкладно надсилає особам,  які беруть участь у справі, копію  відповідної ухвали,  копію позовної заяви з копіями доданих до  неї  документів,   які згідно з частиною першою статті 120 ЦПК  позивач повинен подати суду.

Готуючи  справу  до  розгляду,  суд   повинен   визначити: обставини,  які мають  значення для справи, та факти, що підлягають встановленню і покладені в основу  вимог  і  заперечень;  характер спірних правовідносин і зміст правової вимоги; матеріальний закон, який регулює спірні правовідносини;  вирішити  питання  про  склад осіб,  які братимуть участь у справі;  з'ясувати,  які є докази на підтвердження зазначених фактів; визначити коло доказів відповідно до  характеру  спірних правовідносин і роз'яснити,  якій із сторін слід довести певні обставини;  вжити заходів для забезпечення явки в судове засідання, а також сприяти врегулюванню спору до судового розгляду.

 З метою врегулювання спору до судового розгляду суди мають з'ясовувати:  чи  не  відмовляється позивач від позову,  чи визнає позов відповідач,  чи не бажають сторони укласти мирову угоду або передати   справу   на   розгляд   третейського   суду.  Зазначені процесуальні дії можуть бути вчинені лише в позовному провадженні та  повинні здійснюватися не формально;  суди мають вживати дієві заходи для примирення сторін та  врегулювання  спору до  судового розгляду,  зберігаючи  при цьому об'єктивність і неупередженість.

Зокрема,  вони мають  роз'яснювати  сторонам  можливості  розгляду справи у третейському суді та порядок виконання  його рішення, суть та процедуру здійснення кожної дії та їх наслідки.  
Ухвалюючи в  попередньому  судовому  засіданні  рішення  у зв'язку з визнанням відповідачем позову або закриваючи провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача  від  позову  чи  визнанням укладеної  між  сторонами мирової угоди,  суди повинні враховувати положення статей  174,  175  ЦПК  та  до  ухвалення відповідного   судового  рішення  роз'яснювати  сторонам  наслідки вчинення відповідних процесуальних дій.

У разі  визнання  відповідачем  (або  його  представником  за відсутності  у дорученні відповідних обмежень) позову можливе  лише ухвалення  рішення  про  задоволення позову,  а не про задоволення позову частково чи про відмову в його задоволенні.  Якщо для цього немає  законних  підстав,  суд  постановляє  ухвалу  про відмову в прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує розгляд справи. Визнання  позову  повинно бути безумовним,  а якщо у справі беруть участь кілька відповідачів,  то ухвалення рішення про  задоволення позову за наявності для цього законних підстав можливе лише у разі визнання позову  всіма  відповідачами.  Слід  розрізняти  визнання відповідачем позову від визнання ним обставин позову,  що згідно з частиною першою статті 61 ЦПК звільняє  позивача  лише від доведення цих обставин.

Ухвалюючи рішення по суті спору  чи  постановляючи  ухвали  в  
попередньому  судовому  засіданні,  суд  у  мотивувальній  частині судового рішення зазначає лише про дії сторін  щодо  розпорядження своїми  процесуальними  і матеріальними правами та здійснені судом заходи з перевірки таких дій.

Попереднє  судове   засідання   є   процесуальною   формою підготовки справи до судового розгляду і повинно бути призначене й проведене протягом одного місяця з  дня  відкриття  провадження  у справі.  Разом  з  тим  суди повинні мати на увазі,  що для деяких категорій справ установлені скорочені строки їх розгляду  (частина перша статті 157 ЦПК), тому попереднє судове засідання слід призначити і проводити в такий  термін,  щоб  забезпечити  їх своєчасний розгляд.

Відкладення проведення   попереднього   судового    засідання відповідно  до  частини  восьмої статті 130 ЦПК можливе  лише за заявою однієї або обох сторін чи їх представників за умови встановлення  судом наявності поважних  причин  для їх неявки до суду.  Не виключається можливість оголошення перерви у  проведенні попереднього   судового   засідання   у   зв'язку  з  необхідністю повідомлення чи подання доказів (наприклад,  у  разі  пред'явлення зустрічного позову),  для врегулювання спору до судового розгляду, пред'явлення  зустрічного  позову  чи  позову  третьої  особи   із самостійними    вимогами.    Проте   як   відкладення   проведення попереднього судового засідання,  так і оголошення в ньому перерви мають здійснюватися в межах установленого строку його проведення.  
    Проведення попереднього судового засідання є обов'язковим для кожної  справи  незалежно від її  складності,  за  винятком випадків,  становлених нормами ЦПК.   Ураховуючи особливості провадження, попереднє судове засідання не проводиться у наказному та в окремому  провадженнях,  а також при вирішенні скарг на  дії державного  виконавця,  клопотань про визнання та виконання рішень  іноземних  судів.  Однак,  у  справах  окремого провадження,  зокрема,  при розгляді справ про обмеження цивільної дієздатності чи визнання фізичної особи недієздатною, про визнання фізичної  особи  безвісно відсутньою або оголошення її померлою чи про відновлення прав на втрачені цінні папери,  здійснюються певні підготовчі   дії,   визначені  законом (статті 239,  248,  262 ЦПК).

     Підготовка цивільних справ до судового розгляду, у тому числі призначення та проведення попереднього судового засідання, повинні бути  проведені  також  при  новому  розгляді   після   скасування ухваленого   судового  рішення  судом  вищої  інстанції  та  після скасування судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами залежно  від підстав скасування.  Певні підготовчі дії можуть бути здійснені й після відновлення  зупиненого  провадження  у  справі (стаття 204 ЦПК).

Попереднє  судове засідання  проводиться суддею одноособово  за участю сторін та інших осіб,  які беруть  участь  у  справі,  з додержанням загальних правил, установлених нормами ЦПК для  судового розгляду, з винятками, встановленими главою 3 розділу III ЦПК.  Зокрема, обов'язковими є повідомлення осіб, які беруть  участь  у справі,  фіксування   судового   засідання технічними  засобами,  роз'яснення учасникам процесу їхніх прав та обов'язків на цій стадії процесу,  наприклад,  про право заявлення відводу, обов'язок подання доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень і наслідків невиконання цього процесуального обов'язку.  
При  проведенні  попереднього судового засідання сторони та свідки не допитуються (проте сторони дають пояснення з приводу  того,  чи підтримують   свої  вимоги  та  заперечення,  чи  є  підстави  для примирення),  вирішуються питання щодо прийняття доказів, але вони не  досліджуються  та не оцінюються,  судові дебати не проводяться тощо.

Якщо  спір  не  врегульовано  до  судового  розгляду,  суд повинен здійснити процесуальні  дії,  направлені на правильне та швидке вирішення справи.  Для визначення  процесуальних дій,  які необхідно вчинити до судового розгляду, суд постановляє відповідну ухвалу,  в якій зазначаються дії як суду, так і учасників процесу, строки  їх  здійснення.  Перелік  таких  дій передбачений частиною шостою  статті  130  ЦПК  і  не  є вичерпним;  дії визначаються      характером      матеріально-правового     спору, законодавством, яке підлягає застосуванню, та обставинами справи і  
можуть проводитись у різній послідовності.

Уточнюючи позовні вимоги або заперечення проти позову, суд визначає характер спірних правовідносин  сторін,  зміст їх правових вимог  і  матеріальний  закон,  що  їх  регулює,  і  яким належить керуватися при вирішенні спору.

     Зокрема, у   позивача суд повинен з'ясувати  предмет позову (що конкретно  вимагає позивач),  підставу позову (чим він  обґрунтовує свої  вимоги)  і зміст вимоги (який  спосіб захисту свого права  він обрав). З'ясовується правильність  об'єднання  кількох  однорідних  вимог, наявність у позивача  інших вимог до відповідача,  які можуть бути  пов'язаними   між  собою,  для  вирішення   питання   про   їх об'єднання   або  роз'єднання  (стаття  126  ЦПК).  У відповідача суд з'ясовує суть заперечення проти позову та характер такого заперечення (процесуальний чи матеріально-правовий).

     З урахуванням вимог і заперечень  сторін,  обставин,  на  які посилаються інші особи,  які беруть участь у справі,  а також норм права,  які підлягають  застосуванню,  суд визначає  факти,  які необхідно встановити для вирішення спору,  і які з них визнаються кожною   стороною,   а   які   підлягають   доказуванню   (предмет доказування; стаття 179 ЦПК).

Оскільки підставою позову є фактичні обставини, що наведені у заяві,  то  зазначення  позивачем  конкретної  правової  норми  на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.

Вирішуючи питання про  склад осіб,  які братимуть  участь у справі (стаття 26  ЦПК),  суд  повинен  виходити  з характеру    спірних    правовідносин,    визначеної   ним   норми  матеріального   права,   яка   підлягає   застосуванню,    та    з матеріально-правового  інтересу у вирішенні справи.  Суд має також вирішити  питання  про  участь  інших   учасників   процесу,   які сприятимуть здійсненню правосуддя (стаття 47 ЦПК).

При   з'ясуванні,   якими  доказами  кожна  сторона  буде обґрунтовувати  свої  доводи  чи   заперечення   щодо   невизнаних обставин,  суд повинен  виходити з принципу змагальності цивільного процесу,  за яким  кожна  сторона  несе  обов'язки  щодо  збирання  
доказів і доказування тих обставин,  на які вона посилається як на  
підставу своїх вимог або  заперечень,  якщо  інше  не  встановлено  
процесуальним  законом,  зокрема  статтею  61  ЦПК.  У деяких   випадках   тягар    доказування    регулюється    нормами матеріального права. Наприклад,  згідно з частиною третьою статті 277 ЦК  негативна інформація,  поширена  про  особу,вважається недостовірною,  якщо особа,  яка її поширила, не доведе протилежного.

Якщо представлені  докази  недостатньо  підтверджують  вимоги позивача чи заперечення відповідача або не  містять  в  собі  всіх  
необхідних  даних  і  у  сторін є обґрунтовані складнощі у наданні  
додаткових доказів,  суд за їх клопотанням зобов'язаний сприяти їм  
в  одержанні  або  витребуванні  таких  доказів  (частина четверта  
статті 10, стаття 137 ЦПК).

Докази, які  збираються  або  подаються  сторонами (показання свідків,  письмові чи речові  докази),  повинні  стосуватися  суті  
спору (предмета та підстави позову).  Тому,  вирішуючи, наприклад,  
питання про виклик свідків,  в усіх  випадках  слід  вимагати  від  
сторін пояснення, які саме обставини можуть бути підтверджені ними  
(стаття 136 ЦПК).  Це ж стосується й вирішення питання про витребування інших доказів (письмових,  речових).  Докази, які не  стосуються  справи  й предмета  доказування (стаття  58  ЦПК ),  або одержані з порушенням порядку,  встановленого законом,  або якими не можуть бути  підтверджені  певні  обставини справи (стаття 59 ЦПК), судом не повинні прийматися.  
Відповідно  до  статті  131  ЦПК  суди мають установлювати  строк  на  подання  доказів  з  урахуванням   часу, необхідного   для   їх  подання,  про  що  зазначається  в ухвалі попереднього судового засідання. Крім того, суд повинен роз'яснити сторонам наслідки неподання доказів:  докази,  подані з порушенням установленого строку,  не приймаються,  якщо сторона не доведе, що їх подано несвоєчасно з поважних причин.  Неподання чи несвоєчасне подання доказів без поважних причин,  що направлено на затягування процесу,  може  бути розцінено судом як зловживання процесуальними правами, що має бути мотивовано в судовому рішенні.

Якщо відповідач не з'явився в попереднє судове засідання, суд  направляє йому копію ухвали  попереднього  судового  засідання,  у якій  пропонує в установлений строк подати докази на підтвердження своїх заперечень і роз'яснити,  що в разі неподання ним доказів  у цей   строк   вони в подальшому прийняті не будуть (стаття 131 ЦПК ), а справа буде вирішуватися на підставі наявних у ній даних чи доказів (частина четверта статті 169 ЦПК).

Під  час попереднього судового засідання за заявою особи, яка  бере  участь  у  справі,  суд  може  вирішити   питання   про забезпечення  доказів,  якщо  для  цієї  особи  подання  потрібних доказів є неможливим або в неї є труднощі у поданні  цих  доказів. Закон не обмежує коло доказів,  які можуть бути забезпечені судом, і здійснення процесуальних дій щодо забезпечення доказів.

Після  проведення  всіх  дій,  необхідних  для   розгляду справи,  суддя постановляє ухвалу, в якій зазначає, які підготовчі дії ним проведені,  і встановлює дату розгляду справи. 

Для кращого розуміння  дій судді під час підготовки справи, про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст. 40 КЗпП України, варто за допомогою таблиці зобразити особливості вказаної стадії залежно від характеру, специфіки рис вказаної категорії справ.