Муниципальное право

 

 

План

Вступ

1.Колізійні норми: загальна характеристика, структура, види.

          2. Місце колізійних норм у джерелах права.

          3. Матеріально-правовий метод і матеріально-правові норми.

Висновок

Список  використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ.

Правовий метод регулювання — це сукупність узгоджених між собою способів впливу на певну групу відносин. У міжнародному приватному праві це питання чи не найменш вивчене. Для міжнародного приватного права характерним є цивільно-правовий метод, що виражає правову природу цієї галузі. Крім нього, для врегулювання відносин з "іноземним елементом" застосовуються два юридико-технічні методи:

колізійний та матеріально-правовий. Вони характеризують і зовнішню форму джерел міжнародного приватного права, тобто національно-правових і міжнародно-правових.

Колізійний метод є необхідним для регулювання цивільно-правових відносин, регламентація яких не узгоджена, а також у разі потреби зробити  вибір між нормами права. Виникнувши наприкінці середніх віків, колізійний метод став похідним від колізії статутів, які діяли на певних територіях. Згодом виникло колізійне право.

Проблеми, пов'язані з вирішенням колізій, давно досліджувались у науковій літературі не тільки в загальнотеоретичному аспекті, а й стосовно міжнародного приватного права. Адже застосування цього методу саме в цій галузі права відбувається частіше, ніж у інших. Тому стає зрозумілим, що у деяких правових системах колізійне право вважається значною частиною міжнародного приватного права чи повністю ототожнюється з ним. Водночас навряд чи правильно вважати, що колізійний метод є специфічним і притаманним саме цій галузі права. Адже колізії можуть виникати й поза її сферою. їх вирішення хоч і залежить від застосування колізійних норм, проте вони не матимуть міжнародного приватно-правового характеру.

Отже, потреба в застосуванні колізійного  методу може виникати як у випадку неідентичності законодавства різних правових систем з одного і того ж питання, так і у випадку їх абсолютної схожості. Тобто, для винесення рішення на основі законодавства певної держави суд повинен, насамперед, зробити вибір між законодавством цих держав, тобто звернутися до колізійної норми. Власне, існування правових систем, між нормами правових джерел яких необхідно зробити вибір, породжує потребу в застосуванні колізійного методу. Останній застосовується також за відсутності міжнародної уніфікації матеріально-правових норм із певного питання. Вказаний метод покликаний вирішити колізійну проблему, яка виникає у міжнародному приватному праві. Її вирішення здійснюється різними способами. Наприклад, через застосування уніфікованих матеріально-правових норм міжнародних договорів чи звичаїв; "переборення" колізії, тобто тимчасовим її вирішенням стосовно конкретних випадків. Останнє є наслідком пра-возастосовної діяльності та може виявлятися в офіційному чи неофіційному тлумаченні права. Але найчастіше для вирішення колізійної проблеми застосовують саме колізійні норми, тобто норми права (національного чи міжнародного), які визначають законодавство правової системи, що необхідно застосувати до певного правовідношення. Тому метод, з допомогою якого врегульовуються колізії через застосування колізійної норми, отримав назву колізійного.

Для міжнародного приватного права  значення мають не будь-які колізії, а тільки такі, що виникають між іноземними правовими системами (міжнародні колізії). Внутрішні (міжобласні) колізії, наприклад, такі, що виникають в одній правовій системі між різними її правовими джерелами чи галузями, не входять до сфери міжнародного приватного права. Вони регулюються правовими джерелами тієї держави, де й виникли. Іноді важко кваліфікувати колізію як міжнародну чи внутрішню, як, приміром, колізію між правом Англії та Гонконгу. Наслідки кваліфікації часто можуть не збігатися за змістом, оскільки використовуються різні колізійні правила.

Водночас, як показала правозастосовна  практика, у деяких правових системах застосування того чи іншого колізійного  правила до різних видів колізій  не має значення. Так, американські юристи використовують одні принципи для вирішення як міжнародних, так і міжобласних (міжштатних) колізій, хоча правові системи американських штатів не вважаються одна стосовно одної гетерогенними. Такий підхід частково обумовлений тим, що колізійне право США почало розвиватися саме з огляду на необхідність вирішення внутрішніх колізій між законами штатів. Ситуація залишається такою й досі. Правники США стверджують, що в системі американського права колізійні проблеми розглядаються, насамперед, як міжнародні. Такий погляд покладено в основу одного з неофіційних джерел колізійного права США — Другого Зводу колізійного права 1971 p.

Практика правотворчості та правозастосування  свідчить і про те, що за певних умов один вид колізій може переходити в інший. Так, міжобласні (міжреспубліканські) колізії можуть набувати статусу міжнародних. У цьому випадку доводиться вирішувати питання, яким колізійним нормам слід надати перевагу за такої зміни. В іноземній правовій доктрині висловлювалась думка про те, що немає необхідності розмежовувати види колізій (І.-К. Кан-Фройд, Бар, Л. Раапе, Нуссбаум, М. Вольф та ін.). Навряд чи така позиція є правильною. Адже поділ колізій на міжнародні, міжгалузеві і т. д. часто потребує різного правового вирішення.

В останні роки чимраз частіше дебатується проблема міжнародних інтерперсональних (міжперсональних) колізій, їх виникнення викликане різним правовим статусом громадян однієї країни на її ж території. Вказані колізії найчастіше виявляються у сфері особистих правовідносин, скажімо, з питань відшкодування моральних збитків за завдану шкоду, спадкування, сімейних відносин тощо. Ці колізії виникають у державах, де поряд із територіальним правом діє право персональне, де нації та етнічні групи сповідують різні релігії (Ліван, держави Північної Африки, Нігерія, Індонезія, Індія та ін.). Мабуть, ці колізії близькі до міжнародних, оскільки персональне право має такі ж властивості, як і право територіальне, крім особливості щодо його дії на певне коло осіб.

Попри зазначені  та інші спірні питання, які стосуються колізійного методу, все ж його наявність і потрібність учені під сумнів не беруть.

 

 1.Колізійні норми: загальна характеристика, структура, види.

Передумовами виникнення колізійної норми є посилення  процесів міграції населення за кордон, розширення господарських зв'язків між державами тощо. Змістом, колізійної норми є відсилання до компетентного законодавства, визначення умов та меж його застосування до певних правовідносин. Іноді до змісту колізійної норми включається й вимога належного застосування іноземного закону. Проте навряд чи слід звертати особливу увагу на цю вимогу, адже вона є обов'язковою для застосування будь-якого нормативного припису.

У правничій літературі стверджують, що колізійна норма може відсилати  до компетентного правопорядку або ж до права держави. Хоча термін "компетентний правопорядок" чимраз частіше вживається в доктрині (А. С. Довгерт, В. І. Кисіль), проте він, а також термін "право" за змістом є ширшим від терміна "законодавство".

Колізійні норми як юридико-технічні утворення за структурою є складними нормами. Стверджують, що вони, як і інші норми, мають у своєму складі гіпотезу, диспозицію та санкцію. Але в міжнародному приватному праві утвердилася позиція, відповідно до якої кожна колізійна норма складається з двох частин: обсягу та прив'язки. У першій частині норми (в обсязі) вказується правовідношення, яке потребує законодавчого врегулювання (наприклад, здатність до укладення цивільно-правових угод; визначення права власності на річ; відносини спадкоємності). У другій частині норми (в прив'язці; колізійному принципі; формулі прикріплення) міститься відсилання до законодавства держави, яке повинно врегулювати певне правовідношення (за законодавством держави, де створено підприємство чи організацію; за законом країни, де знаходиться майно; за законом останнього постійного місця проживання спадкодавця).

За змістом  обсягу це можуть бути норми, спрямовані на вирішення певних питань, пов'язаних із правосуб'єктністю осіб, правом власності  та ін. За змістом прив'язки вони поділяються на односторонні та двосторонні. Односторонні колізійні норми (та прив'язки) вказують на застосування до правовідносин законодавства конкретної держави. Наприклад, за законом України визначається спадкоємство будівель, що знаходяться в Україні (ч. З ст. 570 Цивільного кодексу України);

цивільна дієздатність іноземних  громадян і осіб без громадянства щодо угод, які укладаються в Україні, та зобов'язань, які виникають внаслідок заподіяння шкоди в Україні (ч. З ст. 566¹ Цивільного кодексу).

Двосторонні колізійні норми мають загальне правило — прив'язку, що дозволяє визначити, закон якої держави слід застосувати до правовідносин з "іноземним елементом". Так, більшість договорів про правову допомогу, укладених з участю України, містять норму, за якою форма реєстрації шлюбу визначається за законодавством Договірної Сторони, на території якої реєструється шлюб (ч. 1 ст. 24 Договору за участю Республіки Молдови; ч. 1 ст. 25 — Республіки Грузія; ч. 1 ст. 24 — Республіки Польща). Взагалі, в абсолютній більшості випадків у законодавстві застосовуються двосторонні прив'язки. Більшість колізійних прив'язок у нормах Книги восьмої проекту Цивільного кодексу України є також двосторонніми.

Загалом, колізійна норма може санкціонувати дію норм іноземного права у сфері функціонування "свого" права. Це становить особливість колізійної норми.

Колізійні прив'язки можуть застосовуватися до: 1) особистого статусу фізичних та юридичних осіб; 2) правового становища майна; 3) угод та юридичних фактів. У доктрині колізійні прив'язки позначаються стислими латинськими виразами.

1. Особистий статус фізичних та юридичних осіб визначається особистим законом та законом національності, які мають різновиди.

Щодо особистого статусу фізичних осіб застосовується особистий закон (lex personalis), в одному з двох його варіантів: як закон громадянства (lex patriae) чи закон місця проживання (lex domicilii). Перша прив'язка використовується переважно в державах "сім'ї континентального права", зокрема у Франції, ФРН, у Східній Європі. Друга прив'язка (вона є давнішою) найбільш широко застосовується у країнах "сім'ї загального права", зокрема у США та Великобританії. Часто у правових системах застосовують обидва варіанти прив'язок.

Прикладом застосування lex personalis у законодавстві України є норма ч. 1 ст. 566¹ Цивільного кодексу, відповідно до якої цивільна дієздатність іноземного громадянина визначається за законом країни, громадянином якої він є. Тобто тут застосовується прив'язка lex patriae.

Частина 2 цієї ж статті встановлює, що цивільна дієздатність особи без громадянства визначається за законом країни, де вона має постійне місце проживання. Тобто застосовується прив'язка lex аотісиіі.

Щодо юридичних осіб (правосуб'єктності підприємств, установ, фірм тощо) використовується закон національності (lex societatis). Вказана прив'язка має декілька видів. По-перше, особистий статус може визначатися за законом знаходження адміністративного центру (Франція, Німеччина, Італія, Швейцарія і т. д.). По-друге, за законом місця заснування (реєстрації) статуту фірми, підприємства тощо (держави СНД, Чехія, Угорщина, США, Великобританія). Так, ч. 2 ст. 567 Цивільного кодексу України вказує, що цивільна правоздатність іноземних підприємств і організацій під час укладення угод у сфері зовнішньої торгівлі й пов'язаних із нею розрахункових, страхових та інших операцій визначається за законом країни, де створено підприємство чи організацію. По-третє, за законом місця здійснення основної діяльності. Ця колізійна прив'язка переважно використовується в законодавстві країн, що

розвиваються.

2. Правове положення майна регламентується законом місцезнаходження речі (lex rei sitae). За цією колізійною прив'язкою вирішуються питання, належні до права власності. Так, відповідно до ч. 1 ст. 569³ Цивільного кодексу України право власності на річ визначається за законом країни, де ця річ знаходиться.

У законодавстві  багатьох держав розрізняють статус рухомого та нерухомого майна. Здебільшого статус нерухомого майна визначається за законом країни, на території якої воно знаходиться. Такою є, наприклад, ч. 1 ст. 31 Договору між Україною і Литовською Республікою про правову допомогу та правовідносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1994 p., відповідно до якої правовий статус нерухомого майна визначається за законодавством Договірної Сторони, на території якої воно знаходиться.

Стосовно рухомого майна може застосовуватися особистий закон володільця. Так, ч. 1 ст. 570 Цивільного кодексу України вказує, що відносини спадкоємства визначаються за законом тієї країни, де спадкодавець мав останнє постійне місце проживання. У цьому випадку законодавець використав прив'язку lex domicilii.

3. До угод та юридичних фактів застосовуються різноманітні колізійні правила. Так, до угод з "іноземним елементом" застосовується здебільшого закон автономії волі (lex voluntatis). Він означає, що сторони самі обирають закон для регламентації своїх прав та обов'язків. Наприклад, у ч. 1 ст. 569 Цивільного кодексу України встановлено, що права та обов'язки сторін щодо зовнішньоторговельної угоди можуть визначатися за погодженням сторін.

Чинне колізійне  право України надає можливість вибору права країни сторонами в  основному у сфері зовнішньоекономічних угод. Проект Цивільного кодексу надає принципові автономії волі особливе значення, що повністю відповідає засадам приватного права з його свободою волі приватних осіб. Так, у проекті значно розширено сферу правовідносин, де допускається вибір права країни. Крім договірного права, автономія волі передбачена для всіх правочинів, деяких питань права власності, а в обмеженому вигляді — для деліктів, сімейного права (загальні юридичні наслідки шлюбу, майнові наслідки шлюбу) та спадкового права. Новим для вітчизняної правової системи є те, що в проекті вперше визначені основні правила щодо самої автономії волі, зокрема: вибір права країни має бути явно виражений або прямо випливати з умов правочину чи обставин справи; вибір права країни зазвичай не обмежується колом правопорядків країн, з-поміж яких можливий вибір; вибір права країни або зміна раніше обраного права можуть бути здійснені сторонами у будь-який час; явно виражений вибір права країни може бути здійснений як щодо правочину в цілому, так і щодо його окремих частин. Отже, застосування правила автономії волі є одним із правових механізмів, який забезпечує широке, повне і точне застосування іноземного права.

У зазначеній вище ст. 569 Цивільного кодексу України зафіксоване відсилання до закону місця вчинення угоди, що визначає і? форму (lex locus regit actum). Проте застосування таких засобів зв'язку, як телеграф, телефон, факс не завжди сприяє встановленню місця вчинення угоди. У таких випадках в арбітражній практиці (зокрема в Україні) місцем укладення контракту визнається місцезнаходження постачальника чи підрядника. Зазначення в угоді міста, де її укладено, значно полегшує застосування цієї колізійної прив'язки. Колізійний принцип — закон місця вчинення угоди, що визначає її форму, використовується зокрема, у ч. 1 ст. 568 Цивільного кодексу України, де вказано, що форма угоди, яка укладається за кордоном, підпорядковується законові місця її укладення. У договорах про правову допомогу також вказується таке правило (наприклад, п. 1 ст. 34 Договору з Республікою Молдова).