Муниципальное право

Закон країни продавця (lex venditoris) найчастіше застосовується за відсутності явно вираженого волевиявлення сторін у зовнішньоторговельній угоді. Цю колізійну прив'язку часто містить законодавство держав Європи.

Колізійна прив'язка — закон валюти боргу (lex monetal) застосовується щодо угод, які укладаються у певній валюті. Вказаний принцип означає, що укладення договору в певній валюті підпорядковує таку угоду з питань валюти праву держави, якій належить валюта.

Регулюванню трудових відносин притаманною є, зокрема, колізійна прив'язка — закон місця виконання роботи (lex loci laboris). Вона передбачається, законодавством багатьох держав "сім'ї континентального права", прецедентним правом Бразилії, Нідерландів, інших держав та означає, що до правовідносин застосовується законодавство держави, у якій звичайно, постійно виконуються роботи.

Колізійна формула — закон прапора (lex flagi) регулює вибір законодавства до правовідносин, що виникають у сфері торговельного мореплавства.

Закон місця вчинення правопорушення (lex loci delicti com-missi) застосовується до зобов'язань, які виникають внаслідок заподіяння шкоди з делікту. Цей принцип передбачено здебільшого у законодавстві держав "сім'ї континентального права". Він закріплений, зокрема, у ч. 1 ст. 569⁴ Цивільного кодексу України, де вказано, що права та обов'язки сторін за зобов'язаннями, які виникають внаслідок заподіяння шкоди, визначаються за законом країни, де мала місце дія чи інша обставина, що послужила підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Закон держави, з яким певне правовідношення найбільш тісно пов'язане (the proper law of the contract), застосовується переважно у державах "сім'ї загального права". Цей універсальний принцип може застосовуватися до будь-яких правовідносин з "іноземним елементом". Відсилання до такої колізійної прив'язки дозволяє уникнути прогалин у колізійному регулюванні відносин з "іноземним елементом".

Колізійна прив'язка — закон суду (lex fori) означає, що до спору застосовується закон тієї держави, в якій він розглядається. Тобто суд (арбітраж чи інший орган держави) повинен керуватися законодавством своєї держави, не зважаючи на наявність "іноземного елементу" у правовідношенні. Загальновизнано, що з питань процесу суд (арбітраж, інший орган) кожної держави застосовує власні норми права. Свідченням цього є, наприклад, ч. 2 ст. 22 Закону України "Про правовий статус іноземців" від 4 лютого 1994 p., яка вказує, що в судочинстві іноземці як учасники процесу користуються процесуальними правами нарівні з громадянами України. Аналогічні положення стосовно користування цивільними процесуальними правами іноземних осіб, осіб без громадянства та іноземних організацій містяться відповідно у ч. 1 ст. 423, ст. 424, ч. 2 ст. 423 Цивільного процесуального кодексу України.

Законодавству та правозастосовній практиці держав відомі й інші колізійні прив'язки. Виклад тих самих колізійних прив'язок може відрізнятись у різних правових системах. Скажімо, колізійне правило lex loci laboris сформульоване як "закон країни, в якій працівник звичайно виконує свою роботу", в законах із міжнародного приватного права Австрії 1978 p. (ст. 44 (1)); Швейцарії 1987 р. (ст. 121), у Європейській конвенції 1980 р. про право, яке застосовується до договірних зобов'язань (ст. 6 (2)). У Законі Албанії 1964 р. про користування цивільними правами іноземцями та застосування іноземного права (ст. 20); Законі Угорщини 1979 p. з міжнародного приватного права (ст. 5 (1)), в законодавстві деяких інших держав вказану прив'язку сформульовано як "закон країни, в якій виконується робота".

Більшість із перелічених вище прив'язок не є універсальними, тобто такими, що застосовуються до всіх правовідносин одного інституту (наприклад, спадкування, укладення зовнішньоторговельних угод тощо). З огляду на це вони поділяються на основні та додаткові.

Колізійна прив'язка вважається основною, якщо вона спрямована на регулювання певного виду правовідносин з "іноземним елементом". Проте іноді необхідно уточнити застосування цього основного правила. Одним із способів такого уточнення є використання додаткових колізійних прив'язок. Приміром, із змісту ч. 1 ст. 569 Цивільного кодексу України випливає, що основною колізійною прив'язкою до визначення прав і обов'язків сторін за зобов'язаннями, які виникають внаслідок заподіяння шкоди, є закон країни, де мала місце дія чи інша обставина, що послужила підставою для вимоги про відшкодування шкоди. Але випадки виникнення зобов'язань внаслідок заподіяння шкоди за кордоном, якщо сторони є громадянами або організаціями України, вважаються приватними (окремими) щодо зазначеного вище загального правила виникнення зобов'язань з деліктів. До цих окремих випадків виникнення зобов'язань застосовується додаткова прив'язка — закон України (ч. 2 ст. 569⁴).

У процесі правозастосування іноді  є можливою вказівка на одночасне  застосування законодавства кількох  правових сис» тем. Це явище отримало назву кумуляції колізійних прив'язок. Часто воно ускладнює регулювання правовідносин, а тому є не завжди бажаним.

Застосування до правовідносин  колізійних прив'язок привело до створення в кожній правовій системі власної упорядкованої сукупності колізійних норм, які становлять її колізійне право. Має таку систему права й Україна. Аналізуючи норми чинного колізійного права України: Цивільного кодексу, Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", інших актів, можна стверджувати, що воно є досить обмеженим порівняно з запропонованим у проекті Цивільного кодексу України, а також грунтується на дещо інших засадах. Книга восьма проекту Цивільного Кодексу України пропонує побудувати систему колізійних норм на загальновизнаних у світі принципах міжнародного приватного права, таких як автономія волі сторін правовідношення, можливість широкого та повного застосування іноземного права, максимально повного урахування інтересів фізичної особи щодо її особистого та сімейного статусу, застосування до правовідносин права країни, що має з ними найбільш тісний зв'язок, надання судові чи іншому органові можливості творчо застосувати колізійне право.

 2. Місце колізійних норм у джерелах права.

Колізійні норми можуть міститись  у різних джерелах права, зокрема  в законах з міжнародного приватного права: Австрії 1978 p., Угорщини 1979 p., Польщі 1965 p., Швейцарії 1987 p., Румунії 1992 p., Законі Албанії 1964 р. про користування цивільними правами іноземцями та застосування іноземного права. Зазначені нормативно-правові акти містять систему колізійних норм, призначених для врегулювання правосуб'єкт-ності осіб у цивільних, шлюбно-сімейних, трудових відносинах, визнання та виконання рішень іноземних судів тощо. У державах, де немає єдиного закону з питань міжнародного приватного права, колізійні норми можуть бути в окремих юридичних актах. Так, у Болгарії колізійні норми містяться в Декреті про економічне, промислове, наукове й технічне співробітництво з іноземними юридичними та фізичними особами від 12 червня 1974 p. тощо.

Правові системи колишніх союзних  республік свого часу опинилися в неоднаковому становищі стосовно наявності колізійних норм, покликаних урегулювати відносини з "іноземним елементом". У найбільш вигідному становищі знаходилася правова система України та Білорусі з їх порівняно розвиненими системами колізійних норм. Водночас зміст цих норм був недосконалим.

Колізійні норми України сьогодні систематизовані в її окремих  актах (Цивільному кодексі, Кодексі  про шлюб та сім'ю України; Законі України "Про заставу" від 2 жовтня 1992 p. та ін.). У національних нормативно-правових актах України можуть міститися й окремі колізійні норми, як, наприклад, у ст. 8 Кодексу законів про працю України ("Регулювання трудових відносин громадян, які працюють за межами своїх держав").

Колізійні норми є і в міжнародних угодах, наприклад, у Гаазькій конвенції про колізію законів стосовно форми заповідальних розпоряджень від 5 жовтня 1961 p.; Гаазькій конвенції про право, що застосовується до аліментних зобов'язань від 2 жовтня 1973 p.; Мінській конвенції про правову допомогу 1993 p.

 3. Матеріально-правовий метод і матеріально-правові норми.

Колізійна норма, відсилаючи до законодавства певної держави, самостійно не врегульовує правовідносини з "іноземним елементом", її існування має сенс за умови використання й матеріально-правової норми, тобто такої, що по суті регулює правовідносини у міжнародному приватному праві. Наявність матеріально-правових норм свідчить про існування поряд із колізійним матеріально-правового методу регулювання вказаних правовідносин.

Зміст цього методу полягає в тому, що правовідносини регулюються безпосередньо юридичними нормами, без відсилання до іноземної правової системи. В доктрині та практиці держав існують розходження у розумінні змісту матеріально-правового методу. Вони виникають через неоднозначність того, які саме матеріально-правові норми належать до сфери міжнародного приватного права. Так, уважається, що до складу вказаної галузі права, крім колізійних норм, належать уніфіковані матеріально-правові норми міжнародних договорів. Скажімо, Л. А. Лунц включає до складу міжнародного приватного права уніфіковані матеріально-правові норми міжнародних угод і міжнародних звичаїв. Внутрішні матеріально-правові норми, призначені для регулювання відносин з "іноземним елементом", вчений не вважає такими, що належать до міжнародного приватного права¹.

На думку М. М. Богуславського, матеріально-правовими  є уніфіковані та внутрішні матеріальні  норми. Причому останні повинні  бути спрямовані виключно на регулювання  відносин із "зовнішнім елементом". Іншими словами, це спеціальне регулювання нормами в межах внутрішнього законодавства, розрахованого саме на регулювання "міжнародного фактичного складу".

Л. Н. Галенська вказує на використання у міжнародному приватному праві "прямого" методу регулювання відносин. На П думку, змістом цього методу є безпосереднє регулювання відносин із допомогою матеріальних та процесуальних норм, встановлених як внутрішнім законодавством, так і міжнародними договорами¹. Мабуть, поняття Л. Н. Галенської "прямий метод" за змістом близьке до поняття М. М. Богуславського "матеріально-правовий метод".

А. С. Довгерт уважає, що матеріально-правовий метод регулювання з використанням договірних уніфікованих норм нині визначає розвиток та основний зміст багатьох інститутів міжнародного приватного права. На його думку, до матеріально-правового методу належать також міжнародні звичаї та матеріальні норми національного права, спеціально призначені для регулювання відносин з "іноземним елементом"".

Вочевидь, визначаючи коло матеріально-правових норм, які входять до складу міжнародного приватного права, слід враховувати: а) характер відносин, що регулюють ці норми;

б) специфіку правового регулювання  у сфері міжнародного приватного права. Тому до матеріально-правових норм у міжнародному приватному праві належать: 1) уніфіковані норми міжнародних договорів; 2) норми національного законодавства, які регулюють правовідносини з "іноземним елементом";

3) міжнародні й торговельні звичаї; 4) судова та арбітражна практика (в державах, де вона визнається джерелом права).

Матеріально-правові норми міжнародних угод є уніфікованими правилами, створеними кількома суб'єктами права для безпосереднього регулювання правовідносин, що часто виникають у практиці міжнародного приватного права. Міжнародні угоди можуть повністю або частково містити такі норми. Здебільшого матеріально-правовий метод застосовується за укладення угод із питань авторського права, регулювання праці, відшкодування шкоди, зовнішньоекономічних відносин, деяких інших. Його використано, наприклад, у Бернській конвенції з охорони літературних і художніх творів від 9 вересня 1886 p.; Конвенції № 154 МОП про сприяння колективним переговорам 1981 p.; Брюссельській конвенції про відповідальність операторів ядерних суден 1962 p.; Віденській конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 p.

Норми національного законодавства, які регулюють правовідносини з "іноземним елементом", можуть міститися в конституціях держав та іншому законодавстві, прийнятому на основі конституцій. Так, ст. 13 і розділ IX Кодексу України "Про надра" від 27 липня 1994 p.* присвячені питанням визначення кола користувачів надр України та міжнародним відносинам із приводу використання надр України іноземними особами. Норми цього Кодексу конкретизує, зокрема. Положення про порядок організації та проведення міжнародних конкурсів (тендерів) на укладання контрактів на користування надрами від 8 червня 1998 p.

У багатьох державах приймаються нормативно-правові  акти, присвячені питанням зовнішньоекономічної діяльності, скажімо, законодавство з питань іноземного інвестування.

Поряд із вказаними існують матеріально-правові  норми, які не створюються спеціально для врегулювання правовідносин  з "іноземним елементом". Проте  вони застосовуються внаслідок відсилання до них створених для регулювання відносин у міжнародному приватному праві матеріально-правових норм-відсилань. Так, наприклад, у податковому законодавстві держав (як це є у Декреті Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" від 26 грудня 1992 p.²) може зазначатися, що пільги в оподаткуванні громадян певної держави поширюються і на оподаткування іноземних громадян. Питання про те, чи вважати ці норми такими, що входять до складу міжнародного приватного права, не отримало однозначного вирішення у доктрині правових систем, в т. ч. й у вітчизняній.

Неоднозначно вирішується також питання про те, чи належать норми конституції щодо правового статусу іноземних громадян, громадянства тощо до матеріально-правових норм сфери міжнародного права. Вважають, зокрема, що ці норми мають тільки преюдиціальне значення для визначення, чи належать певні правовідносини до міжнародного приватного права. У деяких правових системах цією галуззю права не охоплюються не тільки зазначені конституційні матеріально-правові норми, а й матеріально-правові норми іншого законодавства. Йдеться про норми щодо громадянства, про правовий статус іноземців, норми міжнародного цивільного процесуального права", а саме: правила, що регулюють судочинство у справах з "іноземним елементом", правове положення іноземних учасників судового розгляду, визнання та виконання рішень іноземних судів та інші питання. Так, німецькі вчені вважають, що вказані норми не входять до міжнародного приватного права, оскільки не складають його предмета¹.

Часто норми національного права  є результатом трансформації міжнародних угод у внутрішнє законодавство. Причому вони можуть визначати не тільки правовий статус іноземних суб'єктів права в певній державі, а й права та обов'язки таких суб'єктів за кордоном. Внутрішні за походженням, цивільно-правові за змістом, ці норми звичайно є матеріально-правовими нормами міжнародного приватного права.

Міжнародні й торговельні звичаї, судова та арбітражна практика є джерелами матеріально-правових норм у державах тією мірою, якою вони їх визнають.

Використання матеріально-правового  методу в регулюванні відносин у  міжнародному приватному праві має  переваги перед колізійним. Вони полягають  у тому, що, по-перше, цей метод  створює значно більшу визначеність для учасників правовідносин, оскільки для них ці норми можуть бути відомими заздалегідь. По-друге, уніфіковані матеріально-правові норми дозволяють уникнути односторонності у правовому регулюванні. Своєю чергою, колізійний метод регулювання сприяє усуненню прогалин, які утворюються з використанням виключно матеріально-правових норм. Поєднання вказаних методів дозволяє врахувати конкретні умови виникнення й реалізації прав та обов'язків суб'єктів правовідносин.